Пісні далекої Землі

15. Терра Нова

Назва, що нагадувала про Землю, була, мабуть, невдалою для цього селища, але ніхто не ніс за це відповідальності. Однак вона звучала трохи приємніше, ніж «базовий табір», і швидко прищепилась.

Комплекс збірних будиночків був зведений з небаченою швидкістю — буквально за одну ніч. Для Тарни то була перша демонстрація того, що можуть зробити земляни, точніше — земні роботи, і всі були в неабиякому захопленні від цього видовиська. Навіть Брант, який завжди вважав, що роботи приносять більше клопоту, ніж користі, коли не йдеться про небезпечну чи монотонну працю, почав сумніватися. Там був один елегантний рухомий універсальний робот-конструктор, який діяв з такою приголомшливою швидкістю, що частенько просто було неможливо простежити за його рухами. Куди б він не прямував, за ним слідом ішов захоплений натовп малих талассіан. Коли вони опинялися перед ним, він увічливо зупинявся й чекав, доки вони відступлять убік. Брант подумав, що саме такий помічник йому необхідний; може, йому якось вдасться переконати гостей…

На кінець тижня Терра Нова вже стала мініатюрною копією того велетенського корабля, що кружляв по орбіті за межами атмосфери. Тут були прості, але зручні житла для сотні членів екіпажу, з усіма потрібними їм системами життєзабезпечення, а також із бібліотекою, гімнастичним залом, плавальним басейном та театром. Талассіанам усі ці вигадки явно були до вподоби, бо вони поспішили скористатися ними на повну потужність. І в результаті населення Терра Нової, як правило, завжди було принаймні вдвічі більшим, аніж номінальна сотня.

Більшість відвідувачів — запрошених чи ні — палко бажали чимось допомогти, прагнучи, щоб земляни почувалися тут як удома. Така дружелюбність, хоч її щиро вітали й високо цінили, нерідко все ж викликала труднощі. Талассіани були ненаситно допитливі, а поняття приватності було їм майже невідоме. Табличку «Прошу не турбувати» вони часто сприймали як особисту образу, що призводило до цікавих ускладнень…

— Всі ви — старші офіцери й високоосвічені люди, — проголосив капітан Бей на останніх зборах екіпажу на борту корабля. — Тож вам усе це має бути зрозуміло. Намагайтесь не втрапити в… гм… скрутне становище доти, доки ми не знатимемо точно, як талассіани реагують на подібні речі. Вони здаються вельми благодушними, але це враження може виявитись оманливим. Ти згоден зі мною, докторе Келдор?

— Капітане, я не можу вважатися авторитетом щодо талассіанських звичаїв, бо надто мало мав часу на їх вивчення. Але існують деякі цікаві історичні паралелі. Маю на увазі ті стародавні мандри вітрильних суден на Землі, коли вони після довгочасної морської подорожі кидали якір у якійсь незнаній бухті. Думаю, багато з вас бачили той старовинний відеофільм «Заколот на кораблі «Баунті».

— Я сподіваюсь, докторе Келдор, що ти не порівнюєш мене з капітаном Куком… тобто Блаєм.

— Таке зовсім не було б образою: реальний Блай був блискучий мореплавець, якого вкрай несправедливо обмовили. На даному етапі все, що нам треба, це здоровий глузд, добрі манери та — як ти зауважив — обережність.

Невже Келдор, кажучи це, поглянув саме на мене, хотів би знати Лорен. Адже це ще не могло впасти в очі…

Кінець кінцем, його офіційні обов’язки безліч разів на день зіштовхують його з Брантом Фальконером. І, навіть бажаючи уникнути зустрічей з Міріссою, він ніяк не міг би цього зробити.

Досі вони ще жодного разу не були самі, та й узагалі обмінялися не більше ніж кількома фразами в чемній бесіді. Але потреби в словах уже не було.