Пісні далекої Землі

41. Розмова на подушці

Все пройшло дуже гладко, мовив собі Оуен Флетчер. Звичайно, наслідки голосування принесли йому деяке розчарування, хоч він сумнівався, наскільки точно вони відображали розкид думок на борту корабля. Адже він проінструктував двох своїх товаришів-співзмовників, аби вони голосували проти, щоб не розкрити справжньої чисельності — досі мізерної — «нових талассіан».

А от що робити далі, становило, як завше, проблему. Він був інженер, а не політик — хоча швидко схилявся до того, щоб стати ним — і вже не бачив способу залучити нових прибічників, ховаючись у тінь.

Залишалось тільки дві альтернативи. Перша й найлегша — покинути корабель перед самим відльотом, тобто просто зникнути. Капітан Бей буде надто зайнятий, щоб полювати за ними — навіть коли матиме такий намір, — а їхні друзі-талассіани надійно сховають їх до відльоту «Магеллана».

Але це буде подвійним дезертирством — нечуваним у тісній сабрівській громаді. Бо довелося б покинути своїх сплячих колег — а серед них були його власні брат та сестра. Що подумають вони про нього три століття по тому, прокинувшись на чужому Сагані-2, коли дізнаються, що він міг відчинити для них двері Раю, але не зробив цього?

Та зараз час працює не на його користь: усі ці комп’ютерні моделювання прискорених графіків підйому несли тільки загрозу його планам. Хоч із своїми друзями він цього навіть не обговорював, альтернативи активним діям він не бачив.

Та йому весь час муляло слово «саботаж».

Роза Кілліан ніколи не чула легенди про Далілу, і порівняння з нею викликало б у дівчини жах. Вона була проста, дещо наївна північанка, захоплена — як і чимало інших юних талассіанок — чарівними посланцями Землі. А її любовний зв’язок з Карлом Бозлі був породжений першим глибоким почуттям кохання, якого зазнав і він.

Вони обоє були пригнічені самою думкою про розлуку. Й однієї ночі, коли Роза ридала на Карловому плечі, він уже не в змозі був дивитися на її страждання.

— Обіцяй, що не скажеш жодній живій душі, — сказав він, гладячи пасма її волосся, що розкинулись на його грудях. — Маю для тебе приємну новину. Це велика таємниця — ще ніхто про це не відає. Наш корабель нікуди не полетить. Ми всі залишаємось тут, на Талассі.

Роза від подиву мало не впала з ліжка.

— Може, ти кажеш це тільки для того, щоб мене заспокоїти?

— Ні, це правда. Та не прохопись жодним словечком нікому. Це має бути цілковита таємниця!

— Звичайно, коханий.

Але її найближча подруга Маріон теж ридала на плечі свого коханця-землянина, тож їй слід було сказати…

…а Маріон поділилась доброю звісткою з Поліною… яка не могла не шепнути Світлані… а та — знов-таки конфіденційно — розповіла Крістал.

А Крістал була дочка президента.