Пісні далекої Землі

31. Петиція

Хоч капітан Сірдар Бей заперечував би, що має бодай міліграм забобонів у власній свідомості, він завжди починав хвилюватися, коли справи йшли надто добре. Досі все на Талассі відбувалося згідно з найоптимістичнішими планами, і загалом було занадто добре, щоб у це можна було повірити. Монтаж льодового щита йшов точно за графіком, і взагалі не виникало абсолютно жодної проблеми, вартої обговорення.

Та зараз, протягом усього-на-всього однієї доби…

Зрозуміло, все могло скінчитися значно гірше. Капітан-лейтенантові Лоренсону дуже, дуже пощастило — дякуючи тому хлопцю (треба щось для нього зробити…). Як кажуть медики, він був уже на грані. Ще декілька хвилин, і ушкодження мозку стало б непоправним.

Та не слід відвертати увагу від нагальної проблеми, з роздратуванням подумав капітан і ще раз перечитав цю петицію, яку вже знав напам’ять:

«КОРАБЕЛЬНА МЕРЕЖА ЗВ’ЯЗКУ. ДАТА Й ЧАС НЕ ПОЗНАЧЕНІ

До: КАПІТАНА

Від: АНОНІМА

Сер, ми бажаємо зробити заяву, яку просимо з усією серйозністю розглянути. Ми пропонуємо завершити нашу місію тут, на Талассі. Всіх цілей тим самим буде досягнуто без додаткового ризику, пов’язаного з польотом до Сагана-2.

Ми повністю усвідомлюємо, що при цьому виникнуть проблеми з місцевим населенням, але вважаємо, що їх можливо буде вирішити, користуючись технологією, яку маємо, — зокрема, в галузі інженерної тектоніки, — щоб наростити площу суші. Як того вимагає Статут, розділ 14, параграф 24а, шанобливо просимо якнайскоріше призначити Корабельну Раду, щоб обговорити справу».

— Ну що, капітане Малина? Посланник Келдор? Якісь зауваження?

Двоє запрошених до просторої, але скромно вмебльованої капітанової каюти перезирнулися. Тоді Келдор майже непомітно кивнув заступникові капітана, надаючи тому можливість висловитись першим, а сам хильнув трохи чудового талассіанського вина, яке господарі їм постачали.

Віце-капітан Малина, якому значно легше було мати справу з машинами, ніж із людьми, похмуро дивився на петицію.

— Що ж, написано вельми ввічливо.

— Авжеж, — нетерпляче перебив його капітан Бей. — Чи є у тебе здогади, хто б міг це надіслати?

— Абсолютно ніяких. Виключаючи нас трьох, боюсь, що маємо 158 підозрюваних.

— 157, — вигукнув Келдор. — Капітан-лейтенант Лоренсон має відмінне алібі. Він тоді якраз перебував в обіймах смерті.

— Це звужує пошук незначно, — зауважив командир з безрадісною посмішкою. — А твої міркування, докторе?

«Звичайно, — подумав Келдор. — Я ж бо провів на Марсі цілих два його довгенькі роки; я поставив би на сабрів. Та це лише підозра, я можу помилятися…»

— Ще нічого певного, капітане. Але я пильнуватиму. Коли щось виявлю, сповіщу якнайскоріше.

Офіцери чудово його зрозуміли. Адже в своїй посаді радника, Мозес Келдор не звітував навіть перед капітаном. На борту «Магеллана» він був чимось на зразок панотця-сповідника.

— Я сподіваюсь, докторе Келдор, що ти одразу сповістиш мене, якщо матимеш бодай якісь відомості, що можуть поставити нашу місію під загрозу.

Келдор, трохи повагавшись, кивнув. Він сподівався, що не потрапить у пастку традиційної дилеми священика, якому сповідався вбивця, котрий ще готує свій злочин.

А капітан тим часом не приховував досади: не дуже вони квапляться мені допомогти. Але ж я цілковито довіряю їм обом, та й мушу ж на когось покладатися. Хоч остаточне рішення прийматиму сам…

— Перше питання таке: чи мені відповісти чи краще проігнорувати цю петицію? Будь-яке з двох рішень може бути ризикованим. Якщо це якась випадкова пропозиція — можливо, однієї особи в стані психологічного неспокою — тоді сприймати її всерйоз було б помилкою з мого боку. Але якщо це виходить від цілеспрямованої групи, тоді діалог з нею може допомогти: з одного боку, може розрядити обстановку, а з другого — виявити, хто тут уплутаний. «І що тоді? — запитав себе капітан. — Закувати їх у кайдани?»

— Я вважаю, тобі слід поговорити з ними, — сказав Келдор. — Рідко яка проблема зникає, коли її ігнорувати.

— Згоден з цим, — сказав віце-капітан Малина. — Та, на мою думку, Енергетична і Двигунна команди тут чисті. Я всіх їх знаю ще з часів, коли тільки вони скінчили навчання чи навіть раніше.

«Тут якраз на тебе може чекати сюрприз, — подумав Келдор. — Хто насправді знає когось?»

— Добре, — мовив, підводячись, капітан. — Саме так я й вирішив зробити. Та, до речі, хотів би перечитати дещо з історії. Згадую, що в Магеллана були якісь проблеми з його командою, чи не так?

— Саме так, — відповів Келдор. — Але сподіваюсь, що тобі не доведеться висаджувати когось на безлюдному острові.

«Або повісити одного з капітанів, — додав у думці. — Було б украй нетактовним нагадувати цей конкретний епізод з історії».

І ще гірше було б нагадувати капітанові Бею — хоч напевно він не міг цього забути, — що великого мореплавця було вбито до завершення його місії.