Пісні далекої Землі

49. Вогні над рифом

Тепер цей маленький каяк не буде завершено вже ніколи; але він виконає свій перший і останній рейс.

До самого заходу сонця він стояв прямо на урізі води, пещений ніжними хвилями безприпливного моря. Лорена схвилювало, хоч і не здивувало, коли побачив, скільки народу прибуло віддати останню шану. Тут була вся Тарна, але багато хто і з інших місць Південного острова — ба навіть з Північного. Хоча декого, мабуть, сюди привела лише цікавість, — бо вся Таласса була приголомшена цим унікально ефективним випадком, — Лорену ще не доводилося бачити такого щирого виливу горя. Він і не уявляв собі, що талассіани здатні на такі глибокі почуття, й він укотре прокручував у думці вираз із стародавнього некролога, знайдений Міріссою в архівах: «Маленький друг цілого світу». Невідоме було походження цього вислову — мабуть, його придумав якийсь давно померлий мудрець, але ж вислів зберігся впродовж багатьох століть і на прийдешні віки.

Обнявши Міріссу й Бранта і тим висловивши їм своє безмовне співчуття, він залишив їх поруч із старими Леонідасами, до яких приєднались численні родичі з обох островів. Він не мав бажання знайомитися з новими людьми, бо чимало з них, він усвідомлював, думали таке: «Тебе він врятував — але ти не спромігся врятувати його». Це був тягар, який йому нести до кінця днів.

Він прикусив губу, щоб утриматись од сліз, несумісних з посадою старшого офіцера найвеличнішого космічного корабля всіх часів, і відчув, як йому на підмогу включається один із захисних механізмів мозку. У хвилини найтяжчого суму буває, що єдиний спосіб зберегти самовладання — то викликати в пам’яті якийсь зовсім недоречний, хай навіть комічний образ.

Так, у Всесвіті панує досить дивне чуття гумору. Лорен майже змусив себе вгамувати посмішку; яку ж сам Кумар мав би насолоду від того останнього жарту, який зіграв з ним космос!

— Не дивуйся, — попередила була його головний медик Ньютон, відчиняючи двері до корабельного моргу, звідки війнуло льодяним повітрям з запахом формаліну. — Таке трапляється частіше, ніж ти думаєш. Іноді це буває передсмертний спазм — наче якась неусвідомлена спроба кинути виклик Смерті. А цього разу, скоріше за все, це є наслідком втрати зовнішнього тиску та наступного замерзання.

Якби не кристали льоду, що позначали м’язи цього прекрасного юного тіла, Лорен міг би подумати, що Кумар не просто заснув, але що уві сні переживає мить блаженства.

Бо з мертвого Маленького Лева випинали чоловічі достоїнства ще сильніше, ніж за життя.

Аж ось сонце сховалося за невисокими горбами на заході, і з моря потягло вечірньою прохолодою. Каяк майже без брижів ковзнув у воду зусиллями Бранта та трьох найближчих Кумарових друзів, і Лорен мав останню нагоду на мить побачити спокійне й прекрасне обличчя хлопця, якому він завдячував життям.

До цієї хвилини майже не чути було плачу, та коли четверо плавців потихеньку відтягли човен до берега, весь натовп заголосив. І тепер уже Лорен не міг, та й не хотів, стримувати сльози.

Плавно, але впевнено рухаючись у супроводі свого почесного ескорту, маленький каяк наближався до рифу. Швидка талассіанська ніч вже майже встигла опуститися, коли човен пройшов між двома сигнальними бакенами, що позначали вихід у відкрите море. Проминувши їх, він на якусь мить зник з поля зору, затулений смугою білих бурунів, що ліниво пінилися під дальнім рифом

Тепер лемент ущух; усі чекали. Аж ось на тлі напівтемного неба спалахнуло полум’я, і цілий стовп вогню наче виріс із моря. Він палав чисто й шалено, майже без диму; як довго тривало це, Лорен сказати не міг би, бо час зупинився у Тарні.

Та раптом полум’я згасло, вогняний стовп наче ринув назад у море. Запанувала суцільна пітьма, але тільки на якусь мить.

Коли вогонь зустрівся з водою, в небо здійнявся фонтан іскор. Більшість жаринок впала знов у море, але деякі, злетівши, піднімалися й далі, скільки було видно, вгору.

Так удруге вознісся до зірок Кумар Леонідас.