Перетворення у тварин (збірка)

КОСМІЧНЕ ВИНО

Євгеніка

Ви, може, вже чули про такий рентгенівський апарат, що фотографує знання, сховане в людській голові. Тепер він вживається в університетах, чи таможнях, у мертвецьких домах тощо. А колись його винахідник – Мирон Круча ніяк не поспішав продати комусь патент і заробити гору грошей.

– В руках безпринципних людей моя машина може стати засобом для неетичних вчинків, – говорив він повільно і вдумливо, а його молода дружина Мелодія, хоч їй і далося взнаки життя, готова була ще ждати, бо дуже вірила в нього.

Її батько, фермер-картопельник з Вікторії, не міг стерпіти Мирона, бо той був іншого, ніж треба, віровизнання. Старий багатій зрікся доньки, відлучив її від спадщини і заборонив згадувати її ім’я в хаті. Затята ж дівчина зціпила зуби і не скорилася. Вона вийшла заміж за того, кого сама собі вибрала. І хай тимчасово її квартира складалася з вузенької кімнати й балкона, хай жінка не доїдала й не розкошувала, зате ні в кого вона не була поштурхалом, зате вона була сама собі господиня, сама собі маленька людина з великим характером. Он як!

Мирон, худий і цибатий, ступаючи обережно, наче так, щоб не зачепити когось довгими кінцівками, відвідував бібліотеки, наукові засідання та академічні процесії, все фотографував своїми апаратами різних типів. Прийшовши ж додому, розшифровував знімки. Оце так він і наткнувся на відвідувача з космосу. Цей чужинець, звичайно, жив десь далеко у міжзоряному просторі, у великому саду, серед цивілізації, схожої до земної, тільки старшої, розвиненішої. Наприклад, його сад був повен штучно виведених фруктових дерев. Он праворуч молочне дерево виблискувало плодами: одні з молоком, інші з сметаною, а ще інші з вершками або з сиром. А он зліва – дерево, що родило вареники із смачною м’ясною начинкою. А найцікавішою була лоза, що на ній висіли плоди у формі еспанських шкіряних міхурів для вина. Рідина всередині мала високоякісний винний букет, і від неї ставало весело, але не п’янко. У противагу алкоголеві, цей напій не шкодив здоров’ю, а, навпаки, був цілющим і гоїв усі тілесні і душевні рани.

Мирон вичитав у своїх фотографіях не лише про існування цих дерев, а й секрет про те, як їх вирощувати.

Розповідаючи жінці про своє відкриття, він натхненно повторював:

– Тепер ми нагодуємо цілий світ і знищимо всі людські хвороби.

А дружина, чепурна, рівно зачесана, слухала, як заворожена, і думала собі, що її приниженню настав кінець. Вона зможе жити в стилі, призначеному їй від народження. Вони куплять дім в північних околицях міста без індустріального затруєння в повітрі. Вона позбудеться свого уїдливого чхання і сльозотечі. А головне – це буде добра напоука батькові.

Поява нового фрукта на ринку – річ бажана і приємна. Недарма тисячі садоводів клопочуться в усіх кінцях земної кулі, силкуючись вивести нові ґатунки дерев, трав і чагарників. Але у випадку з космічним вином у тих міхурцях – саме його цілюща сила дала ускладнення. Якщо хворі люди почнуть лікуватися чаркою, то як же ж тоді лікарі зароблятимуть на прожиток? Отож, як тільки Миронові міхурі з’явилися в крамниці, – медична професія зразу відчула себе загроженою.

Тут для прикладу можна взяти лікаря, що опікувався Мироновим батьком.

Старий Круча пройшов нелегкий життєвий шлях через три війни і дві голодовки. На схилі літ він жив собі сам, пенсіонером, і все розтирав свої ревматичні такі ж довгі, як і в сина, кінцівки. Раз на тиждень до нього приїжджав лікар. За ці відвідини платила держава. Ще задовго до лікаревого приїзду старий чоловік шукав англійські слова у словнику, щоб з’ясувати, де і що та як болить. За годину до відвідин він уже сідав у крісло за високими хризантемами на передній веранді, щоб же ж не пропустити лікаря. Нарешті, у призначений час розкішний мерседес беззвучно спинявся перед будиночком і з машини чулося:

– Галло, містере Круча! Гав ар ю?

Хіба таке енергійне звертання не розвеселить серце навіть цілком закостенілого хворяки?

– Та ол райт, – було крекче старий пацієнт, маючи на думці розповісти ще багато інших речей своєму вченому ескулапові.

Але той навіть не спиняючи мотора, уже тисне ногою на газ і їде собі далі: відвідини скінчилися. Адже уряд оплачує візитацію пенсіонерів, байдуже, чи лікар вилазив з машини, чи ні. Тільки старий пенсіонер так і лишається без поради й розради з тими ж болями й болячками.

Та ось після добрих вістей про космічні дерева син і невістка почали відвідувати старого з кошиком, що в ньому серед інших ласощів можна було угледіти й пару шкіряних міхурців. Чоловік і раніше не цурався чарки (поміркованих розмірів, ясна річ), щоб, за його ж словами, «притлумити бацилу». А тепер він хвалив і нахвалитися не міг отих далеких, але збіса розумних людей, що винайшли космічне вино.

І ось настав-таки той день, коли старий Круча вже не виглядав лікаря, за годину наперед сівши на веранді. Як і завжди, той самий мерседес загальмував перед будинком, але пацієнта за високими хризантемами не було.

– Галло, містере Круча! Гав ар ю?

Старий не відповідав. Натомість вийшов його син і сказав:

– Дякую вам, пане лікарю, за ваші професійні послуги. Мій батько їх уже більше не потребує.

– Чого ж ви не покликали мене для засвідчення смерти? – похмуро спитав лікар, думаючи з обуренням, що в його роботі постійного клієнта нема: лікуй ти його чи ні, все одно колись помре.

– Містер Круча не помер, – засміявся Мирон. – Навпаки, він тепер виглядає на яких двадцять років молодшим і оце саме пішов був навприсядки після чарки космічного вина.

Лікар розгнівався. Він уже чув, що космічне вино може забрати найвірнішого пацієнта, але ніколи не думав, що біда трапиться саме йому. Він нервово смикнув машиною. Уперше в своєму житті його мотор заревів, а коліщата в коробці швидкостей болісно загарчали. Приїхавши додому, лікар довго писав листа до «Медичного журналу», закликаючи своїх колег раз назавжди покінчити з космічним вином, заборонити його, а винахідника, як шахрая, запроторити до в’язниці.

Видима річ, без великих ресурсів Мирон не міг задовольнити потреб навіть тисячної частини хворих і нещасних великого міста Сіднею. Маленький садок космічних дерев, що його чоловік обробляв разом із господарем мешкання містером Курцом, не міг настачити фруктів і для мізерної місцевої крамнички, захованої під голосною вивіскою:

Та марно й казати про нестачу фруктів: лікарі відчули себе загроженими і взялися з високим тиском крови за діло.

Незабаром усякі експерти почали виступати на телевізії, кричати в радіо і сіяти словами по часописах, перестерігати громадян цілої країни, що космічне вино шкодить суспільному і статевому співжиттю людей. Споживачі вина, – запевняли ці так звані експерти, – стають жалюгідними індивідуалістами і починають ненавидіти одне одного, замість любити.

Наслухавшись таких теорій, Мелодія й собі задумалася.

– А знаєш, Мироне, – сказала, – все це небезпідставне. Пам’ятаєш, як ти мене палко любив, коли в нас не було ані грошей, ані порядного мешкання?

– А я тобі кажу, що все то брехня, – скипів Мирон. – То лікарі хочуть налякати наших клієнтів, та й усе. Хіба ти не бачиш?

Жінка не бачила.

– Ач, як ти сердишся. Раніше такого ніколи не траплялося. Відцураймося від космічного вина! Нумо жити, як колись жили!

– І знову мучитися від усяких хвороб? – іронічно посміхнувся чоловік, доливаючи космічного вина собі до чарки.

– Ти мене не любиш. Ти мені вже кілька тижнів не казав, що любиш. Я тебе покину. Я повернуся до батька.

– Та я часами так і думав, що ти повернешся, – відповів прямодушно Мирон. – Ти й одружилася з наміром навернути мене на своє віровизнання.

Мелодія аж поблідла зо зла.

– Як ти смієш! – процідила крізь зуби. – Ти шпигував за мною. Ти сфотографував мої думки своїм апаратом.

– Ні! Слово чести, ні! Я просто здогадувався, – спохватився Мирон і почав запевняти, що вона помиляється. – Я ніколи не пішов би на таке.

Та жінка вже більше йому не вірила.

Не зважаючи на всю пропаганду, що сипалася густим градом на Миронові фрукти, люди й далі купували їх. Вони казали:

– Якщо хто боїться, то хай не п’є цього вина. Нам більше зостанеться. Хай молоді не п’ють.

Лікарська метушня стала рекламою і спровокувала велике зацікавлення навіть серед тих людей, що раніше й не чули про космічне вино. Тому розлючені невдачею лікарі притягли Мирона до суду, обвинувачуючи його у знахарстві.

Коли почався судовий процес, то навіть кожен сторонній спостерігач пророкував Миронові лихий судовий вирок. Бо за кілька днів перед тим одному знахареві дали десять років за те, що залікував свого надто довірливого пацієнта. Миронів суд тривав цілий тиждень. Лікарська асоціація поставила десятки свідків перед почесною судовою трибуною. Бідолаха Мирон мусив часто відповідати на сотні запитань «так» чи «ні» – без жодної можливости на докладніше з’ясування справи.

Мелодії цей процес коштував багато нервів. Нещасна жінка вже уявляла себе дружиною довготермінового в’язня, думала про щотижневі відвідини у в’язниці й розмови крізь ґрати з забороною торкатися одне одного, підозрівала шепотіння і переморгування сусідів, бачила себе на роботі прибиральницею із мітлою в руках. Її самовпевнений батько скаже, що він наперед знав, чим закінчиться її одруження. А може, він і дійсно знав, може, він і насправді мав рацію. Мелодія не лишилася в місті аж до оголошення вироку. Вона склала речі до валізки та й поїхала додому. Так і сказала: «додому».

Тим часом броватий і суворий суддя взявся за справу по-діловому... Він особисто покуштував космічного вина, очевидячки, з деяким здивуванням і з помітним вдоволенням на лиці. Потім він попросив підсудного показати той апарат, з допомогою якого чоловік дізнався про космічні фрукти. Суддя дуже зацікавився цим апаратом і спитав, чи не можна сфотографувати когось із присутніх.

– Чому ні, вельмишановний добродію? – відповів Мирон. – Кого?

– Певно, що вас – підсудного, а потім ще когось, наприклад, лікаря, що відвідував містера Кручу-старшого.

Мирон не мав чого ухилятися, а лікар натомість почав вихляти й викручуватися.

Розшифровуючи Миронів знімок, суддя голосно сміявся і підносив свої важкі брови. А коли він узявся за фотографію лікаря, то тільки сердито сопів. Нарешті вирок:

– На підставі свідчень, поданих під час цього судового процесу, підсудний Мирон Круча звільняється від вини і кари. Він п’є фруктовий сік так, як його покійна бабуня пила від застуди чай, заварений липовим цвітом. Отож, позивачі мають покрити всі судові видатки в сумі... і так далі, і так далі. А обвинувачуваний може собі йти – тільки з умовою, що протягом наступних трьох років він за оплатою міністра юстиції установить свій апарат у кожній судовій залі цього штату – щоб судді могли фотографувати і розшифровувати людські знання і таким робом ще краще пильнувати справедливости і викорінювати злочини.

Ось як Миронові апарати увійшли до широкого вжитку.

Що ж до Мелодії, то вже за пару місяців її батько перестав садити картоплю, а перейшов на вирощування космічної лози, ділячись прибутками з донькою. Тільки її мати, що в’язала гарні светри для чоловіка й синів, згадає часом Мирона і додасть:

– Хай йому небо пошле щастя! Більше в мене не болить поперек.

– Тобі все твій поперек, – уїдливо вставить чоловік, – а ти не бачиш того, що Круча – греко-православний.

– Та хай і грек, а все одно чоловік, – заперечить жінка. – Я свого чоловіка ніколи в біді не лишала – чи то було б під час суду, чи повені, чи лісової пожежі.

– Та він не грек, мамо, – скаже Мелодія, – аж не хочеться й слухати...

«Нові Дні» №№ 7-8, 1974 р.

_________________________