Перетворення у тварин (збірка)

СВІЙ ДО СВОГО ПО СВОЄ

Євгеніка

Професор і студентка Зірка так міцно любили одне одного, що їм аж жижки тряслися. Але на дорозі до повного щастя лежала глибока і жорстока річниця віку. Знайомі казали:

– Любов, як двигун внутрішнього згорання: під старість зношується і починає осікатися.

Такі і подібні технічні зауваження справляли на чутливого академіка нищівне враження.

Власне, Зірка була готова вийти заміж хоч і сьогодні:

– Якби ми одружилися, – казала вона, – то різниця меншала б із бігом часу. Тепер я вполовину молодша: мені 20, а тобі 40. За 20 років, у віці 40 – 60, я буду молодшою тільки на одну третину. А ще за 20 (60 – 80) я буду молодшою лише на одну чверть.

Але професор голосом, повним розпуки, відповідав:

– Милий мій вренчику!

Це така пташка в Австралії, вренчик. Вона дуже малого розміру, як і Зірка, яка була, мабуть, найкрихітнішою українкою на ввесь великий Сідней.

– Малий мій вренчику! Через двадцять років я вже стану пенсіонером. Навіщо в’язати тобі руки?!

Ці міркування були щирими й переконливими. Але вони тільки роздмухували любовний жар. Вдень у закоханих робота валилася з рук, вони втрачали апетит. А вночі, скрутившись у своїх індивідуальних ліжках, думали один про одного і страждали в атмосфері несдійсненности і недовершености.

В ту пору жив у Синіх горах здібний дідусь на ім’я Хомко, хемік ще з дому, з України. Він винайшов спосіб, як змінювати людський вік. Отак посадить людину до сталевого циліндра з низьким атмосферним тиском, підпустить дозу радіації і гульк! – літня людина вже й помолодшала, як новішає мідяк в цитринній кислоті.

Дізнавшись про нові можливості, професор негайно поїхав у гори. Без зайвих балачок заліз до сталевого циліндра Круть! Верть! Його зір загострився, біцепси напнулися, зникло барильце, а натомість заокреслився м’язистий, твердий живіт, як у римського легіонера.

І до чого тільки не додумається наш чудовий, технологічний вік!

По закінченню метаморфози професор подався просто до своєї коханої.

Та його здивуванню не було меж. Кирпатенька Зірка теж злітала до діда Хомка. Замість низького атмосферного тиску попросила високого, і тепер стояла перед професором у формі п’ятдесятилітньої жінки. Сердешна пожертвувала для кохання найціннішим, що мала: 30-ма роками свого життя!

Не треба вважати 50-літню жінку за вже прочитану книжку, що лежить на полиці і покривається пилюкою. Навпаки, в цьому віці жінка осягає вершини розквіту людського призначення. Вона не лише зберігає попередні цінні якості, а набуває нові, які виринають на тихі води душевної врівноважености і насолоджуються плодами утонченого смаку. До цієї нової Зірки професора потягло, як електричним магнетом. Помолодівши, він, ясна річ, став імпульсивнішим, відкинув платонічність, загріб жінку у свої обійми і тут же надів їй на пальця заручального діаманта.

Зрештою, нова Зірка не поспішала одружуватися. Ця особа, яка ще недавно пішла на найбільшу жертву, тепер замислилася і завагалася.

– Ще час є, – казала вона. – Все одно дітей у нас вже не буде...

Стрибаючи з 20-ти років у 50, Зірка оминула той час, що його людська природа присвячує болям і радощам материнства. Метаморфоза не зберегла для неї те таїнство вічности, що на землі вбирається в біологічні форми. Тепер сердешна ходила, як навіжена. На вулицях, в парках її неспокійний і заворожений погляд спинявся на дитячих візочках, на гойдалках, на шкільному подвір’ї.

Щоб відвернути думки, вона принесла додому пляшку доброго лікеру. Хотіла забутися, загубитися, але не ціною падіння в ординарність дешевого вина.

З болем у серці спостережливий професор бачив, як наступного ранку ця мила, кучерява істота морщилася на похміллі, як занехаювала свою зовнішність. Але він не знав, що робити.

Довго Зірка мовчала. Нарешті не витримала. В сльозах і в розпачі розказала професорові все. Він схопив її за руку, і вони поїхали у Сині гори.

– Чи не можна нам ще раз до сталевого циліндра? – спитали діда Хомка.

– Ні, не можна. Спалить вас на попіл.

– Ми хочемо дітей!

– Он як! Так діти у вас будуть і без циліндра. Справа в тім, що мій винахід виявився недосконалим. Зміна віку ще не є стабільною. Скоро вже до вас повернеться ваш справжній вік.

– Яка радість! – вигукнув професор, цілуючи Зірку.

Винахідник дивився їм услід і говорив про себе:

– Я таки мушу попрацювати далі над своїм винаходом, щоб зміну устабілізувати. Хай отакі гарні, закохані люди лишаються молодими назавжди.

«Нові Дні» № 4, 1986 р.

_______________________