Перетворення у тварин (збірка)

ЛОПОТЯТЬ ГЕЛІКОПТЕРИ

Науково-фантастична євгеніка

Це вже більш не секрет, що в Австралії все населення без винятку нездужає на «вікендіс австраліяніс». Симптоми цієї бацили виявляються в гарячковій діяльності на кінець тижня. З наближенням неділі вулиці Сіднею порожніють. Люди скакають в авта і мчать на море чи в гори. Нема того, щоб виконували п’ятирічку за чотири роки або збирали колоски для держави.

Москва вже давно запевняє, що в неї є ліки проти цієї хвороби. А в 1999-му році московське лікування було застосоване до австралійців.

Цього пропам’ятного року збройні сили Австралії страйкували три тижні. Кожен вояк із своєю «шилою» безжурно і безтурботно віддалився від бази. Коли це в небі залопотіли гелікоптери. Совєтське військо навалилося з Новокаледонської Народної Республіки. І прем’єр-міністр Австралії не встиг сказати «Джек Робінсон», як країна вже лежала зґвалтована і завойована. Навколо тихо-тихо. Тільки лунко марширують окупаційні загони:

Нова влада запроваджує свої порядки і оголошує плани на продразвьорстку, колективізацію і класовий поділ: бідняки (що мають по одній корові), середняки (по дві) і куркулі (по три). Ті, що тримають корови сотнями й тисячами на м’ясо, стають суперкуркулями. Державна телевізія їх називає акулами (існує тільки державна телевізія). Їхнє майно пакується на Советський Союз, родини їдуть в гарячу Сімпсонову пустелю, де висипаються з кузова, як груші для сушіння.

Австралія розташована на самісінькому кінці світу. І спершу здається, що звідтіля вже нема куди втікати. Тут тобі й каюк! Хіба їдь в сніги Антарктики. Але в дійсності рятунок наявний. Недалеко від східного берега, високо в небі, під хмарами, розмітилося чудо технічного віку – Пацифічна, або Тихоокеанська Січ. Як колись за сивої давнини втікачі знаходили притулок на Запорозькій Січі, так тепер тут жили визволені з совєтських концентраційних таборів. І пригноблювачі не могли їх осягнути. Літали-стріляли – не могли! Курені, оточені магнетним полем, відштовхували їх, а пропускали всередину лише летючі бульби із власними мешканцями і бажаними гостями. А ворожі кулі і бомби зсипалися в море, як теплий дощик.

Ось невеличкий вітрильник скрадливо виринає з гирла австралійської затоки і в вечірніх сутінках прямує на Січ. Це втікають суперкуркуль Грушенко з родиною і власник човна Петро Кошовий.

– Прощавай, Австраліє! – зітхає дванадцятирічний: Тарас-Террі. – Мабуть, тебе я вже не побачу.

– Побачиш! – запевняє бадьоро Марійка-Мері, його сестра, – Совєти в Австралії довго не вдержаться.

– Та колись в Україні теж думалося, що не вдержаться... – бурчить незадоволено старий Грушенко.

Петро Кошовий розповідає:

– До приходу совєтів в Австралії жили у згоді і творили різні національні групи. Англійці привезли ідею демократії. Німці запровадили виноградники. Греки повідкривали ресторани. Поляки назвали найвищу гору Костюшко. Тільки нас, українців, було так мало, що ми не лишили по собі сліду.

– Не журися, Петре! – каже Марійка. – Ще й українці зроблять свій вклад. Адже ніхто краще за нас не знає совєтської психіки. В боротьбі за свободу Австралія прислухатиметься до українців.

Ті слова стали пророчими.

Прибувши на Січ, Петро розповідає про наміри окупаційної влади в Австралії. Він закликає Січову Раду допомогти австралійським сусідам. Рада погоджується дати Петрові до послуг радіовисильню. Грушенки допомагають складати програму:

– Увага! Увага! Говорить радіо Січ. До слова приходять втікачі з Австралії. Ми, австралійці українського походження, залишили країну тому, що влада планує масове запровадження колгоспної системи. Що таке колективізація, українці знають з гіркого досвіду. В Україні 1933 року совєти влаштували штучний голод, щоб загнати неохоче селянство в колгоспи. Внаслідок померло сім мільйонів селян. Є такі думки, що Москва – цe новітній Робін Гуд. Він забирає в багатого, а дає бідному. Але – помилка. Власність багатих, хоч і буде сконфіскована, але не буде розділена між бідними. Ні! Вона поїде в Москву. Австралійські вина, м’ясо, цукор, фрукти опиняться на московському столі. Навіть куркулі не зостануться в Австралії. На них чекають концентраційні табори Сибіру. Отож, австралійці, гуртуйтеся в тотальний опір! Не давайтеся на класовий поділ, на класове цькування! Пам’ятайте:

Петрові так сподобалася ця приказка, що він навіть пробував перекласти її на українську мову:

Січові програми звучали дуже переконливо. Австралія готувалася психологічно і матеріально до важкої і затяжної боротьби.

Але кінець окупації надійшов так же раптово, як і почався.

Вояки окупаційних сил раптом похворіли на вікєндіс австраліяніс. Підхопили бактерію від кенгуру. В суботу відмовилися слухати накази своїх офіцерів, повскакували в авта і поїхали собі на море і в гори. Політруки і партійні так налякалися, що сіли в гелікоптери і прискореним темпом залопотіли з Австралії. Назавжди.

«Нові Дні» № 4, 1984 р.

______________________