Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)

Падiння Одеси

Мiсто Одеса, великий торговий центр Пiвдня України, порт та база Румунського фронту, мало величезне значення в 1917 роцi. Впливи одеської полiтики були вiдчутнi всюди: в Криму, Бессарабiї, Румунiї, на Румунському фронтi та Чорноморському фронтi. Саме тому росiйськi партiї ще в травнi 1917 року створили в Одесi Румчерод — Центральний виконавчий комiтет Рад солдатських, матроських та робочих депутатiв Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеського вiйськового округу. Румчерод розповсюджував свою дiяльнiсть на Херсонську, Бессарабську (Молдавiя), Таврiйську (Крим) губернiї, Чорноморський флот i Румунський фронт, активно пiдтримуючи Тимчасовий уряд та його полiтику. Українськi сили чинили спротив дiям Румчероду, створюючи альтернативнi органiзацiї. Українцi в боротьбi з Румчеродом виступали спiльним фронтом з молдаванами та кримськими татарами. Крiм того, допомагали цiй боротьбi й конкуренти Румчероду — Рада солдатських депутатiв Румунського фронту та Севастопольська Рада матроських депутатiв Чорноморського фронту. Як бачимо, були сприятливi умови для розвитку в Одесi українського нацiонального руху.

Український рух очолили вiдомi громадсько-полiтичнi дiячi: В.Чеховський, В.Голубович, С.Шелухiн, якi гуртувалися навколо товариства "Українська Хата". Їм активно допомагали деякi вiйськовi, якi 26 квiтня 1917 року створили Одеську українську вiйськову раду (304,N29). Головою цiєї ради був знаний полiтичний дiяч, полковник медицини І.Луценко. Активними дiячами ради були полковник М.Омельянович-Павленко (в 1920 роцi командуючий армiєю УНР), пiдполковник Поплавко, штабс-капiтан Мацак, прапорщик Вербицький та iншi. Одним iз перших завдань ради було формування на територiї Одеського вiйськового округу Одеського українського вiйськового коша (130,N5). Дотримуючись цього завдання, вiйськова рада одразу повела чiтку полiтику, спрямовану на створення українських вiйськ в Одесi. Досить швидко рада досягла успiхiв, оскiльки вже 27 травня 1917 року за пiдтримки багатьох вiйськовикiв-українцiв з'явилася категорична заява, що доки в Одесi не буде сформовано українського вiйська, маршовi роти українських солдатiв залишатимуться в мiстi (ф.1076,оп.3, спр.13, телеграма вiд 27.5.1917). Командуючий Одеським округом генерал Маркс, людина демократичних поглядiв, пiшов на поступки Одеськiй українськiй вiйськовiй радi, дозволивши сформувати за мiстом один курiнь. Однак справа зi створенням українських частин дуже зволiкалася, довелося вжити нових кардинальних заходiв. 7 липня в Одесi вiдбувся велелюдний мiтинг воякiв-українцiв, який показав штабовi округу реальну силу нацiонального руху (40,с.64). Завдяки цьому справа зрушилася з мiсця й у серединi липня почав своє iснування Одеський гайдамацький курiнь.

Справами формування куреня клопотався завзятий український патрiот ротмiстр Василь Сахно-Устимович. Курiнь розташовувався пiд Одесою, на мiсцi пiхотних таборiв у "5-й станцiї". Ось що згадував про той час ротмiстр одеських гайдамакiв М.Янчевський:

Вже 20 вересня курiнь розгорнувся до трьохкурiнного складу. Тепер iснували 1-й Гайдамацький пластунський курiнь ротмiстра Сахна-Устимовича, 2-й Гайдамацький пластунський курiнь капiтана Орлова, 3-й Гайдамацький кiнний курiнь пiдполковника Продьма та Гайдамацька гарматна батарея. Крiм того, до гайдамацьких формацiй належала зукраїнiзована учбова кулеметна команда штабу Одеського округу на чолi зi штабс-капiтаном Мацаком. У пластунських куренях було по 4 пiших та по 1 кулеметнiй сотнi, у кiнному куренi 3 кiнних та 1 кiнно-кулеметна сотня, а в батареї 2 гармати. Разом з кулеметниками Мацака гайдамацька формацiя сягала 2 тисяч воякiв. Ця органiзацiя та чисельнiсть iснували до розгрому одеських гайдамакiв наприкiнцi сiчня 1918 року.

Мiсцевi бiльшовики досить негативно ставились до гайдамакiв:

За тих часiв анархiї та хаосу одеськi гайдамаки контролювали i бiльшiсть мiст Херсонської губернiї, забезпечуючи там лад та спокiй. Так, 2-й Гайдамацький курiнь контролював Вознесенськ i Тирасполь, 1-й та 3-й куренi регулярно направляли пiдроздiли до Миколаєва i Херсона. Щоб створити українськi формацiї в цих мiстах, з 3-го Гайдамацького куреня було видiлено вiдповiднi кадри, якi розташовувалися мiж Миколаєвом та Херсоном — у мiстi Оляшки. Вже згодом згiдно наказу Генерального Вiйськового Секретарiату на базi цих кадрiв мусив розгорнутись Днiпровський запорiзький курiнь (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.29).

Пiсля Жовтневого перевороту в Петроградi полiтична ситуацiя в Одесi змiнилася корiнним чином. Бiльшовики прагнули прийти до влади, для чого вони значно посилили свiй вплив у мiсцевих Радах та розпочали передвиборчу компанiю на виборах до Румчероду. На другому з'їздi Рад (10–23 грудня 1917 року) в Румчеродi вони отримали 40 вiдсоткiв голосiв при потужному союзниковi лiвих есерах, якi взяли ще 30 вiдсоткiв. Очолив Румчерод бiльшовик Г.Юдовський. Таким чином, бiльшовики могли б вважати себе господарями мiста, якщо б на завадi цьому не стояли українськi вiйськово-полiтичнi кола.

Мiсцеве представництво Центральної Ради також вживало активних дiй щодо перебрання влади в мiстi та на територiї, частково пiдлеглiй Румчероду загалом. З цiєю метою вирiшено було злiквiдувати проблему згори — зукраїнiзувати штаб Одеського вiйськового округу. Для цього в груднi до передмiсть Одеси було переведено 12-у кiнну дивiзiю, командир якої, генерал Єлчанiнов, i був призначений командуючим округом. Крiм того, у нiч з 14 на 15 (з 1 на 2) грудня 1917 року гйдамацькi пiдроздiли виставили свої караули поряд з усiма державними установами Одеси. Штаб гайдамакiв переїхав до штабу Одеського вiйськового округу.

Звичайно ж, така ситуацiя не могла задовольнити мiсцевих бiльшовикiв, однак, розумiючи, що шансiв на перемогу в збройнiй боротьбi в них мало, вони пiшли на згоду з українською владою. Саме тому спочатку було створено для управлiння Одесою та територiєю Румчероду так звану Раду десяти. До неї вiд українських органiзацiй увiйшли полковник Луценко, пiдполковник Поплавко, Чехiвський, Голубович та прапорщик Вербицький. Румчерод представили Орлов, Хмельницький, Рузер, Юдовський, який став головою Ради десяти. Пiсля подiй 14–15 грудня, коли владу в Одесi перебрали представники Центральної Ради, та трагiчної i нез'ясованої загибелi вiд куль гайдамакiв начальника штабу Червоної гвардiї Кангуна, ситуацiя корiнним чином змiнилася. І бiльшовики, i гайдамаки стали готуватись до серйозних боїв. Крiм того, було змiнено i представництво бiльшовикiв у Радi десяти, в яку тепер входили Орлов (голова), Ачканов, Хворостiн, Вейсман (командир Червоної гвардiї). Завдяки цьому бiльшовики прибрали з Ради десять впливових меншовикiв та есерiв.

Крiм того, одеськi бiльшовики стали активно готувати червоногвардiйськi загони до бою з українськими вiйськами. Ними мусив керувати ще у груднi спецiально створений революцiйний штаб. Очолював його робiтник, командувач червоної гвардiї Чижиков. Крiм того, до штабу входили робiтник Ачканов, солдат Гур'єв, матрос Скобелєв, представник Петрограду матрос Шерстобитов, капiтан 2-го рангу Власов. Червона гвардiя Одеси мала мiський штаб, якому пiдпорядковувались чотири районних штаби: на Пересипi, Молдаванцi, в Залiзничному районi, при партiйному комiтетовi. Червона гвардiя мала залiзну дисциплiну та чiтку органiзацiйну систему розподiлу на сотнi. Загальна чисельнiсть червоної гвардiї сягала 2 тисяч багнетiв. За даними О.Конева, третину її складали iнтернацiоналiсти: полоненi болгари, угорцi, чехи, нiмцi, австрiйцi, серби, хорвати; а також працiвники за наймом: румуни, поляки, китайцi (64,с.269). Нацiональний склад iншої частини червоної гвардiї був виразно росiйським та єврейським (за винятком незначної частини залiзничникiв-українцiв). У бойовому вiдношеннi червона гвардiя була добре озброєна та непогано навчена. Крiм того, активно пiдтримували червону гвардiю цiлком збiльшовиченi 48-й та 49-й запаснi полки, 5-й запасний гарматний дивiзiон, залiзничний батальон, 2-а та 4-а прожекторнi роти. Загальна чисельнiсть цих сил сягала 4 тисяч багнетiв при 18 гарматах.

На боцi бiльшовикiв була також i частина розташованих в Одесi кораблiв Чорноморського флоту: мiноносцi "Звонкий" та "Завидный", броненосцi "Синоп" i "Ростислав", крейсер "Алмаз". Загальна чисельнiсть матросiв на цих кораблях доходила до 2 тисяч осiб.

Отож, як бачимо, в розпорядженнi одеських бiльшовикiв було понад 8 тисяч червоногвардiйцiв, солдатiв та матросiв.

Чим могли розпоряджатись представники Центральної Ради? Передача справ у штабi Одеського вiйськового округу зволiкалась. Генерал Єлчанiнов фiзично не встигав за подiями, а тому штаб виявився фактично недiєздатним. 12-а кiнна дивiзiя, переведена в околицi Одеси, та, зокрема, 12-й Охтирський гусарський полк не були зукраїнiзованi, займали нейтральну позицiю. Частково зукраїнiзований 12-й Бiлгородський уланський полк знаходився далеко вiд Одеси, в Ананьєвi, а тому суттєво вплинути на подiї не мiг.

Отож лишалися тiльки гайдамаки, якi почали реорганiзовуватися в Одеську гайдамацьку дивiзiю. На чолi цiєї дивiзiї став командир 49-го запасного полку полковник Мазуренко. Посаду начальника штабу обiйняв завзятий українець, корiнний одесит, майбутнiй воєначальник армiї УНР, який тiльки-но повернувся з фронту, пiдполковник Генерального штабу В.Змiєнко. За планом гайдамацькi пiшi куренi мусили розгорнутись у два полки. Кiнний курiнь мав стати кiнно-гайдамацьким полком. Кулеметний вiддiл почав реорганiзацiю в пластунський кулеметний курiнь. Крiм того, українцi 7-ї автороти з двома броньовиками були остаточно придiленi до Одеської гайдамацької дивiзiї. Однак у гайдамацьких частин було не все гаразд. За спогадами М.Янчевського, поширювалась бiльшовицька агiтацiя, зовсiм не було нормальної iнформацiї про подiї на Українi, не працювала розвiдка. Крiм того, засновник та улюбленець гайдамакiв ротмiстр О.Сахно-Устимович, через прокорнiловськi "реакцiйнi" настрої (який свого часу формував жiночий ударний батальйон), пiд тиском українських соцiалiстiв був вимушений облишити мiсто. Вiдiйшов вiд гайдамаччини i капiтан Орлов, який фактично мав такi ж настрої, як i Сахно-Устимович. До того ж, гайдамакам нiчого не було вiдомо про подiї в Одесi навiть про формування штабу їхньої дивiзiї. Звичайно, цi факти вплинули на те, що настрiй гайдамакiв значно пiдупав (206,с.145). Пiсля цих змiн 1-й Гайдамацький курiнь очолив капiтан Осмоловський, 2-й курiнь — ротмiстр Янчевський.

В Одесi ще будо два вiйськових юнкерських училища: Сергiївське гарматне та Одеське пiхотне. У цих училищах нараховувалось до 800 юнкерiв та викладачiв. Однак училища були незукраїнiзованi, мали бiлогвардiйську орiєнтацiю, тримали жорсткий нейтралiтет. Лише частина юнкерiв-українцiв пiхотного училища могла виступити на боцi гайдамакiв.

У мiстi ще знаходився панцерний потяг N 4, який з наказу С.Петлюри 19 (6) грудня 1917 року був вiдправлений на ремонт з Бiрзули до Одеси (ф.1076,оп.3, спр.6, телеграма вiд 6.12.1917)). Цей потяг був у повному розпорядженнi Одеської гайдамацької дивiзiї. Це була грiзна сила.

Крiм того, українську владу в Одесi пiдтримував крейсер "Пам'ять Меркурiя", на якому майорiв жовто-блакитний прапор. На крейсерi лишилося близько 400 морякiв-українцiв. Інша частина команди — близько 200 матросiв, переважно росiян, на знак протесту облишили корабель (74,с.25). Крейсер цiлком мiг узяти на себе обов'язки з охорони мiста та порту вiд червоногвардiйцiв.

Отож, незважаючи на значну чисельну перевагу бiльшовикiв в Одесi, господарями мiста все ж залишилися українцi.

З отриманням вiдомостей про те, що на Лiвобережнiй Українi почалась українсько-бiльшовицька вiйна, командування Одеської гайдамацької дивiзiї вирiшило здiйснити експедицiю на Лiвобережжя проти радянських вiйськ. 18 (5) сiчня 1918 року пiдроздiли Одеської дивiзiї, сiвши в 6 ешелонiв, маючи в авангардi панцерний потяг, потайки вiд мiсцевих бiльшовикiв вирушили в напрямку Олександрiвська. У мiстi для охорони залишились частини 2-го Гайдамацького куреня М.Янчевського. По дорозi гайдамаки зустрiли донськi козачi вiйська та 1-й Лабинський полк Кубанського козачого вiйська, якi у 18 ешелонах з панцерним потягом намагалися пробитись на батькiвщину.

20 (7) сiчня колона козакiв та гайдамакiв опинилася пiд Олександрiвськом. Назустрiч їм вийшли 1-й Петроградський загiн Полякова, олександрiвська червона гвардiя Богданова, загони анархiстiв Никифорової та Махна. Чисельнiсть загонiв сягала 1500 багнетiв. Командуючий Поляков зi своїми вiйськами зайняв позицiї бiля станцiї Кичкас, де взяв пiд охорону мости через Днiпро. Ним було створено три лiнiї оборони, де основнi надiї покладалися на кулемети. На першiй лiнiї їх було 15, на другiй — 8, на третiй — 6. У резервi лишалась гармата та 3 кулемети. Головним завданням для Полякова було розiбрати залiзничнi колiї для утримання козакiв. У крайньому випадковi вiн мусив пiдiрвати мости. Перша козацька делегацiя в кiлькостi 6 осiб вимагала негайно пропустити їх на Дон. Полякову довелося вжити зброю та вбити одного делегата (208,с.118).

За таких обставин ввечерi козаки почали наступ. Ешелон, який рухався в авангардi, потрапив пiд такий шалений вогонь, що вимушений був дати заднiй хiд. Другий козачий ешелон на значнiй швидкостi зiштовхнувся з першим, внаслiдок чого обидва ешелони полетiли пiд укiс. Ця подiя дуже вплинула на козакiв, якi почали мiтингувати та вислали нову делегацiю для переговорiв (287,с.132).

Гайдамацькi ешелони, спостерiгаючи рiзку змiну настроїв козакiв, вирiшили вiдiйти в район станцiй Нiкополь-Апостолова, де перечекати переговори, пiд час яких донцi з союзникiв могли перетворитися на ворогiв. Наступного дня о 15 годинi делегацiя донцiв прибула до Олександрiвська. Тут мiж нею та Поляковим була досягнута домовленнiсть, що козаки здають холодну та вогнепальну зброю i залишають собi коней. Пiсля цього козакам пообiцяли безперешкодну перепустку на Дон та Кубань. Однак, як i слiд було чекати, козаки були жорстоко обманутi бiльшовиками. Пробувши чотири днi в Олександрiвську, козачi ешелони були вiдправленi до Харкова. Тут їх остаточно озброїли, пограбували та вiдiбрали силою коней, яких вони категорично вiдмовились вiддавати в Олександрiвську (287,с.136). Напевне, козаки пожалкували про свою домовленiсть з бiльшовиками, однак було вже пiзно.

У козакiв вiдiбрали також i панцерний потяг, який перейменували на "За власть Советов". На чолi потягу став моряк-бiльшовик Полупанов (258,с.311). Цей потяг згодом брав активну участь у боях з українськими вiйськами за Київ.

21 (8) сiчня, дiзнавшись про результати переговорiв, гайдамаки повернули до Одеси, куди i прибули 23 (10) сiчня. Мiсцева українська влада настiльки була вражена подiями пiд Олександрiвськом, що того ж дня через штаб округу видала наказ про негайне роззброєння та демобiлiзацiю усiх збiльшовичених частин залоги (102).

Протягом двох днiв у Одесi були розiгнанi всi запаснi частини, якi мали хоч якi-небудь ознаки бiльшовизму. "Революцiйно свiдомi" солдати, дiзнавшись про демобiлiзацiю, самi розбiгалися з казарм, навiть забуваючи власнi речi.

Для мiсцевих бiльшовикiв це був серйозний удар, оскiльки вони всього за пару днiв стараннями гайдамакiв утратили половину своїх сил — усiх збiльшовичених солдатiв.

Моральний стан гайдамакiв у цей час був остаточно зломлений. Вони вже були дуже пригнiченi подiями пiд Олександрiвськом, а виконання таких полiцейських функцiй, як роззброєння, ще бiльше посилило смуток. Через це 25 (12) сiчня в газетах з'явилися заяви деяких сотень 1-го та 2-го Гайдамацьких куренiв, а також кулеметного куреня, про переоцiнку поглядiв та початок симпатiї бiльшовицьким iдеям.

Певно, що роззброєння збiльшовичених вiйськ залоги, а також змiна настроїв гайдамакiв спонукала бiльшовикiв до активних дiй. За таких обставин був створений оперативний штаб на чолi з Юдовським, який мусив пiдняти збройне повстання в Одесi. На гаячись, в нiч на 27 (14) сiчня 1918 року заводськими гудками бiльшовики зiбрали до 2 тисяч червоногвардiйцiв. Вони захопили телефонну станцiю, пошту. Цього ж дня в Одесi було оголошено Радянську владу. У першi години повстання несподiваним нападом червоногвардiйцi захопили обидва броньовики. Крiм того, в руках червоногвардiйцiв опинилися панцерний потяг N 4 та 2 гармати, якi ремонтувалися в залiзничних майстернях та були захопленi залiзничниками. З часом сили червоногвардiйцiв були значно пiдсиленi матросами з кораблiв, якi, озброївшись, зiйшли на берег. Тепер чисельнiсть революцiйних вiйськ сягала 2600 воякiв при 2 гарматах, 2 броньовиках, панцерному потязi.

У якому станi в цей час перебували українськi вiйська? Через утрату пошти i телеграфу, тобто зв'язку, була втрачена можливiсть використання артилерiї та матросiв з "Пам'ятi Меркурiя", якi в свою чергу так само були покинутi наодинцi з кiлькома збiльшовиченими кораблями: "Синопом", "Ростиславом" та "Алмазом". Охтирський гусарський полк та курiнь кулеметникiв Мацака оголосили про свiй нейтралiтет та вiдмовились брати участь у боях. 3-й Гайдамацький кiнний курiнь був значно послаблений вiдправкою кiлькох пiдроздiлiв до Миколаєва, а тому був використаний тiльки для охорони тилiв. Сергiївське вiйськове училище, як i слiд було чекати, зайняло нейтралiтет, i лише з пiхотного училища до гайдамакiв долучилося 150–200 юнкерiв.

Отже, в перший день участь у вуличних боях взяв тiльки 1-й та 2-й Гайдамацькi куренi (1200 багнетiв) та вже згаданий загiн юнкерiв. Як бачимо, сили бiльшовикiв були удвiчi бiльшi.

Перед розглядом подальших подiй ми мусимо зазначити, що з боку українцiв у нашому розпорядженнi є лише спогади М.Янчевського, якi мають два недолiки:

1. Автор, описуючи подiї, датує їх початком грудня, переплутавши таким чином факти. Оповiдаючи про бої 27 (14) — 29 (16) сiчня, вiн зазначає що це сталося начебто 14–15 (1–2) грудня, коли українцi захопили владу в Одесi.

2. Автор припиняє свою розповiдь на 30 (17) сiчня, стверджуючи, що гайдамаки начебто перемогли.

При знайомствi зi спогадами М.Янчевського варто було звернути на це увагу.

Умовно бої в Одесi можна роздiлити на бої за центр та бої за залiзничний вокзал. У центрi боролись юнкери та 2-й Гайдамацький курiнь, на вокзалi — 1-й Гайдамацький курiнь.

Дiзнавшись про нiчнi подiї, ротмiстр Янчевський пiдняв 2-й Гайдамацький курiнь та повiв його до мiста. По дорозi до нього пристав загiн юнкерiв. На Куликовому полi авангард гайдамакiв розпочав перший завзятий бiй. Курiнь та юнкери перейшли у наступ i до вечора 27 (14) сiчня захопили вулицi Пушкiнську, Канатну й Малу Фонтанку, маючи розвiдку на лiвому крилi по Старо-Порто-Франкiвськiй вулицi в напрямку базару, розташувавши праве крило бiля Олександрiвського парку на розi Дерибасiвської i Пушкiнської вулиць, з розвiдкою в бiк Воронцовського палацу. Гайдамаки стали на Пушкiнськiй вулицi в напрямку Преображенської, висунувши 10 застав на вулицях, що виходили на Пушкiнську (206,с.146).

У руках бiльшовикiв пiсля першого дня боїв за центр залишилися порт, Пересип, Слобiдка, Молдаванка, Близькi i Далекi Млини та частина мiста до Полiцейської вулицi. Цiєю дiлянкою командував штаб червоногвардiйцiв на Пересипi на чолi зi Старостiним (210,с.408).

У цей же час тривала завзята боротьба за вокзал, де червоногвардiйцями керував штаб у складi Кристаловського, Мiзикевича та iнших. У розпорядженнi залiзничникiв були броньовики, двi гармати (панцерний потяг був невиправний). Вони намагалися вибити 1-й Гайдамацький курiнь капiтана Осмаловського зi станцiй Одеса-Мала та Одеса-Головна. Однак 27 (14) сiчня у цьому районi червоногвардiйцi так i не досягли успiху (267,с.416).

На другий день, 28 (15) сiчня, бої розгорiлися з новим завзяттям. Бiльшовики стягнули до центру бiльшiсть червоногвардiйських та матроських загонiв. Основний наступ бiльшовикiв вiвся по Малiй та Великiй Арнаутських вулицях з завданням вiдбити в гайдамакiв Куликове поле та стиснути їх в Олександрiвському парку. Запеклi бої розгорiлися на Канатнiй, Пушкiнськiй, Рiшельєвськiй, Катерининськiй, Преображенськiй, частково Новорибнiй вулицях та на Олександрiвському проспектi. Увечерi в бiй вступили матроси з бойових кораблiв, якi очистили вiд гайдамакiв та юнкерiв бiльшiсть Олександрiвського парку.

Того ж дня до Одеси з Румунського фронту на загороджувачi "Ксенiя" прибув батальйон збiльшовиченої пiхоти, який значно пiдсилив загони червоногвардiйцiв (210,с.408–409).

Також 28 (15) сiчня бiльшовики вирiшили проблему з крейсером "Пам'ять Меркурiя". Крейсери "Синоп" i "Ростислав" пообiцяли вiдкрити вогонь по "Пам'ятi Меркурiя", якщо останнiй не спустить жовто-блакитний прапор. Українськi матроси вимушенi були пiдкоритись бiльшовикам, їх звезли на берег, а "Пам'ять Меркурiя" захопили моряки зi збiльшовичених кораблiв.

Однак гайдамаки навiть не збирались складати зброю. Вночi на пiдтримку 2-го куреня прибули з вокзалу двi сотнi 1-го куреня. Об'єднанi сили гайдамакiв та юнкерiв скаженим наступом вiдбили в матросiв Олександрiвський порт i на ранок вийшли майже на старi позицiї, маючи праве крило на Торговiй, бiля моря, а лiве на Преображенськiй, бiля собору. Тили були по Старо-Порто-Франкiвськiй вулицi та в Олександрiвському парку. У нiчному бою гайдамаки до полону не брали нi червоногвардiйцiв, нi матросiв (206,с.147).

Готуючись до наступного поєдинку, гайдамаки встановили кулемети на вокзалi, на дзвiницi Іллiнського монастиря, на дахах будинкiв Новорибної вулицi та Куликового поля. На Французському та Італiйському бульварах було встановлено по гарматi.

Бiльшовики також солiдно пiдготувались до боїв, встановивши на початку Рiшельєвської та Пушкiнської вулиць тридюймовi гармати, перевезенi з вокзалу.

На ранок 29 (16) сiчня червоногвардiйцi, матроси, солдати, що прибули з Румунського фронту, розпочали наступ по Катерининськiй, Преображенськiй, Пушкiнськiй, Рiшельєвськiй, Ремiсничiй та Канатнiй вулицях. Однак гайдамаки та юнкери, незважаючи на двократну перевагу ворога, вперто трималися. Через це о 16-й годинi з наказу Революцiйного штабу крейсер "Ростислав" розпочав обстрiл району Одеси, в якому перебували українськi вiйська. У цей же час з залiзничних майстерень було виведено панцерний потяг, який впритул почав стрiляти по гайдамаках. Вогонь морських гармат та потяга допомiг радянським частинам захопити штаб Одеського вiйськового округу та витiснити гайдамакiв i юнкерiв знов до парку (210,с.409). У результатi наступу були захопленi в полон керiвництво Одеської гайдамацької дивiзiї на чолi з полковником Мазуренком.

За таких обставин надвечiр гайдамаки через залiзничникiв попросили перемир'я. О першiй годинi депутати вiд гайдамакiв з'явилися в Революцiйному штабi (267,с.416). Згiдно домовленостi, яка, до речi, абсолютно неправильно висвiтлена у всiх радянських джерелах, рештки гайдамацьких куренiв мусили облишити мiсто.

Рештки гайдамакiв на чолi з капiтаном Осмоловським та пiдполковником Продьмом вирушили в напрямку Балти, де сподiвались об'єднатись з 31-ю зукраїнiзованою дивiзiєю, що демобiлiзовувалась там. Однак цим планам не судилося збутись. Дiзнавшись, що гайдамаки облишили Одесу, бiльшовики послали навздогiн їм червоногвардiйськi загони з метою остаточно розправитись з ними. Крiм того, бiльшовики 8-ї армiї на зустрiч гайдамакам послали зведений загiн. У результатi 1 лютого (19 сiчня) 1918 року радянськi вiйська наздогнали гайдамакiв. На станцiї Роздiльна їх остаточно роззброїли (275,с.577).

Так закiнчилася збройна боротьба в Одесi, завдяки перемозi в якiй бiльшовики захопили владу над усiм Пiвднем України. Вже через кiлька днiв був створений Одеський радянський уряд на чолi з Юдовським, який перебрав на себе функцiї влади в Херсонськiй, Бессарабськiй i Таврiйськiй губернiях.

На закiнчення кiлька слiв скажемо про бойовi втрати в одеських вуличних боях. Враховуючи те, що в жоднiй мiсцевiй газетi того часу не було опублiковано даних про загиблих, нам тiльки доводиться робити припущення. Порiвнюючи iнтенсивнiсть боїв та використання рiзних видiв зброї в Одесi та в iнших мiстах, можна сказати, що загальнi втрати i бiльшовикiв, i українцiв доходили до 500 осiб, з яких забитих було близько 150–180 чоловiк.