Пес Баскервілів

Розділ 8 Перше донесення Доктора Ватсона

Від цього часу я буду йти за подіями, переписуючи свої ж листи до Шерлока Голмза, що лежать переді мною на столі. Одна сторінка бракує, а решту точно переписано. І вони передають мої почуття та підозру більш докладно, ніж могла б це зробити моя пам’ять, хоч як я ясно пам’ятаю ці трагічні події.

З моїх колишніх листів та телеграм ви добре знаєте всі ці події, що трапились у цім куточку.

Останніми днями я не посилав вам жодного донесення, бо до сьогоднішньої ночі не трапилось нічого, що варто було б уваги. А сьогодні трапилась дуже дивна річ. про яку я вас повідомлю у свій час. Але насамперед я мушу повідомити вас і про деякі інші справи.

Одна з них, про яку я говорив дуже мало, — злочинець — втікач. Є цілковиті підстави вважати, що він зовсім пішов з цієї місцевості, а це становить велику полегкість для поодиноких господарів на болоті. Минуло два тижні від часу його втечі з в’язниці, і від того часу нічого не було чути про нього. Цілком неможливо, щоб він міг так довго триматися на болоті. Звичайно, щодо можливості ховатися, то в цьому він не мав би скруту. Кожна кам’яна халупа могла б бути йому за притулок, але на болоті нема чого їсти, хіба що тільки б він піймав та зарізав одну з фермерських овець. Через те гадаємо, що він пішов геть, і фермери почали спати міцніше.

У нашому домі нас четверо дужих чоловіків, отже, ми можемо оборонити себе, але признаюсь, що мені було моторошно, коли я думав про Стейплтонів. Вони живуть на багато миль від усякої допомоги. В їхньому домі одна покоївка, один старий слуга, сестра й брат — не дуже сильний чоловік. Вони були б беззахисні в руках такого одчайдушного розбійника, як цей нотінггільський злочинець, якби йому удалось пробратись до них. Сер Генрі і я звернули на це увагу і радили, щоб конюх Перкінс ходив туди ночувати, але Стейплтон і чути не хотів про це. Справа в тому, що сер Генрі починає дуже цікавитися красунею — сусідкою. Цьому не слід дивуватися, бо сумно жити в цьому пустельному місці для такої діяльної людини, а вона — чарівна красуня. В ній є щось трагічне й екзотичне, що становить дивний контраст з її холодним та байдужим братом; проте і в ньому можна помітити прихований вогонь. Він, безперечно, має дуже помітний вплив на неї. Я бачив, як вона, розмовляючи, завжди поглядала на нього, ніби сподівалася на похвалу того, що вона сказала. Думаю що він гарно поводиться з нею. Якийсь сухий блиск його очей і твердий обрис тонких губ свідчать про позитивний, а можливо, і брутальний характер. Ви 6 мали в ньому цікавий суб'єкт для вивчення.

Він у перший же день відвідав Баскервіля, а на другий ранок, повів нас на те місце, де відбулись події, розказані легендою про лукавого Гюго.

Ми йшли кілька миль по болоті й дійшли до такого похмурого місця, що само по собі могло навіяти цю історію. Ми побачили коротку долину між скелями, що притулилась до чистого зеленого простору, вкритого білим жабником. Посеред цього простору, стирчало два великі камені, загострені доверху, як величезні зуби якоїсь потворної тварини. Хоч би як там було, це місце цілком відповідало сцені давної трагедії. Сер Генрі дуже зацікавився і не раз допитував Стей — плтона, чи вірить він у можливість втручання надприродних сил у людські справи. Він говорив, ніби жартуючи, але очевидно було, що настрій його був поважний. Стейплтон відповідав дуже стримано, але не трудно було помітити, що він говорить менше, ніж міг би сказати, і що він не хоче висловити цілком свою думку, шануючи почуття Баскервіля. Він розказав про подібні випадки, коли цілі родини терпіли від будь — якого злого впливу, і в нас постало від його слів таке враження, що він вірить у народну легенду про собаку.

На зворотному шляху ми обідали в Меріпіт. Тут сер Генрі познайомився з Беріл Стейплтон. З першого ж разу, як він глянув на неї, він, очевидно, був дуже нею захоплений, і, коли я не помиляюсь, почуття це було взаємним. Він часто згадував її, коли ми верталися додому, і від того часу не минало майже дня, щоб ми не бачили або брата, або сестру. Вони сьогодні вечеряють у нас, а ми, здасться, підемо до них на тому тижні. Можна подумати, що таке парування було б дуже бажане Стейплтоном, а тим часом я не раз помічав на його обличчі велику досаду, коли сер Генрі робив яку — небудь послугу його сестрі. Він, безперечно, дуже її любить і йому довелося б самотньо жити без неї, але було б дуже егоїстично з його боку противитись такій блискучій партії. А тим часом, я певен, що він не бажає, щоб їхня близкість перейшла в кохання, і я помічав кілька разів, як він намагався перешкодити їхньому tete — a–tete. До речі, ваші інструкції щодо того, щоб сер Генрі не виходив сам, дуже далеко трудніше виконувати, коли до всіх наших скрут додасться ще й кохання. Моя репутація дуже швидко потерпіла б, якби мені доводилося буквально виконувати ваші накази.

Після попереднього мого листа до вас я зустрів ще одного сусіда — Франкланда з Лафтер Гол, який живе, приблизно, за чотири милі на південь від нас. Ця літня людина, червонопика, сива і злостива. Він закоханий в британські закони і витратив великі гроші на судові розсправи. Він судиться тільки через любов до судів і однаково ладен дивитися на питання з різних боків. Тому не дивно, що ця забавка стала дуже дорогою для нього. Іноді він закриває право проїзду і дає на волю парафії судитися з ним, щоб проїзд було знову відкрито. Іноді він власними руками розламує чужу фірточку і об’являє, що тут з давніх — давен була стежка, даючи на волю власникові судитися з ним за порушення чужої власності. Кажуть, що тепер у нього дев’ять судових справ, які поглинуть, мабуть, рештки його майна, і тоді він зробиться не шкідливим. Я згадую про нього тільки тому, що ви вимагаєте, щоб я посилав вам описи людей, які оточують нас. Цікаве його теперішнє зайняття: він аматор — астроном і має чудовий телескоп з яким лежить на даху свого будинку і цілий день дивиться на болото, сподіваючись побачити запеклого злочинця. Якби він циь/ обмежував свою діяльність, то все було б гарно, але є чутки, ще він хоче судитися з лікарем Мортімером за те, що той витяг нео літичний череп з могили без згоди найближчих родичів не біжчика. Він урізноманітнює трохи наше життя, вносячи до ньоп комічний елемент, який нам, між іншим, потрібен.

А тепер, познайомивши вас з різними обставинами, я закінч цього листа тим, що розкажу вам докладніше про Баріморів особливо про дивне відкриття, яке я зробив минулої ночі. Правда само по собі воно може статися незначним. Ви знаєте, що; взагалі сплю неміцно, і від того часу, як перебуваю тут на сторожі тільки дрімаю. Минулої ночі о другій годині я прокинувся вії кроків людини, що прокрадалася мимо моєї кімнати. Я встав, відчинив двері і виглянув. Коридором тяглась довга чорна тінь чоловіка, що тихо рухався з свічкою в руці. Він був у сорочці і штанах, босий. Я ледве міг розгледіти його постать, але зріст нагадував Барімора. Він ішов повільно й обережно, і в усьому вигляді його було щось невимовно злочинне й таємниче.

Я казав вам, що коридор перетинає балкон, який оточує вестибюль, але щодалі коридор знову продовжується. Я почекав поки Барімор сховався, і потім пішов за ним. Коли я обійшов балкон, він уже дійшов до кінця коридора, і я бачив, як він увійшов в одну з кімнат. А треба вам сказати, що всі ці кімнати не вмебльовані і ніхто в них не живе, через те ця нічна пригода набула ще більш таємничого характеру. З дверей, куди він увійшов, видно було промінь світла, а що світло не коливалося, то я зрозумів, що Барімор стоїть нерухомо. Я пробрався як можна тихше по коридору й заглянув у кімнату.

Барімор пригнувся до вікна, тримаючи свічку біля шибки. Лице його було повернене до мене в профіль І виявляло напружене чекання. Так він стояв кілька хвилин. Потім важко застогнав і нетерплячим жестом погасив свічку. Я вмить повернувся в свою кімнату і незабаром після того почув ті самі скрадливі кроки. Барімор вертався назад. Минуло багато часу після того, і я вже трохи задрімав, коли раптом почув, що хтось повертає ключ у замку, а я не міг визначити, звідки йшов цей звук. Я не знаю, що все це означає, але в домі відбувається щось таємниче — темне й погане, до чого ми кінець кінцем доберемось. Я не стану вам набридати своїми припущеннями, бо ви просили мене повідомляти вас тільки про факти. Сьогодні вранці ми довго розмовляли з сер Генрі і виробили плян дій заснований на моїх нічних спостереженнях. Тепер я не буду писати про нього, але завдяки йому дальше моє донесення буде дуже цікавим.