Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

12 — Їжа

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Способом зупинити час — як піщані мандали для буддистів чи прикрашання яєць для Айрін Кейсі — для Рента було лизання пизди. Він частенько втискався головою мені між ніг і засував у мене язика. Він підіймався на лікті, причмокував губами — з підборіддя в нього крапало — і казав: «Ти на сніданок їла щось із корицею…» Він облизував губи та закочував очі, кажучи: «Не французький тост… щось інше». Рент пихтів і чавкав, а тоді підіймався з сяйливими очима та казав: «На сніданок ти випила чашку чаю “Констант Коммент”[38]. От звідки кориця».

З одного тільки мого смаку та запаху він розкривав цілий мій день: чай, цільнозерновий тост без масла, чистий йогурт, чорниці, сендвіч із темпе[39], одне авокадо, склянка апельсинового соку та буряковий салат.

«І в тебе було замовлення на фаст-фудові цибуляні кільця, — каже він плямкаючи. — Велике замовлення».

Я називала його «Пиздомедіум».

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Коли більшість людей сиділа за столом, проказували молитву, передавали одне одному їжу та їли її, давали собі ради з добавкою, пригощалися пирогом і кавою, тоді випивали ще чашечку кави й починали прибирати тарілки, — за той самий час родина Кейсі могла тільки відкусити один шматочок. Один шматочок м’ясного хліба чи запіканки з тунця, і все ще його жувати. Не просто повільно їсти — не розмовляти, не читати книжки, не дивитись телевізора. Уся їхня увага зосереджувалась на їхніх ротах, на жуванні, смакуванні, відчутті.

Ехо Лоуренс: Подивіться на речі реально. Більшість мужиків рахують кожний рух свого язика. Щоразу, відриваючись, щоб ковтнути повітря, вони засікають час твого задоволення. І лизання за лизання: ти знаєш, що все це покривається з верхом тим задоволенням, яке даєш їм ти. Тому, поки вони лижуть, ти не можеш розслабитися й завестися, бо знаєш, що лічильник-то мотає. Кожен рух язика — інвестиція в майбутній мінет.

Навіть ті типи, що ненавидять бухгалтерію га рахунки, ті, хто тільки зниже плечима на запитання про ощадний рахунок або баланс по кредиту, — навіть вони точно підрахують, скільки разів їхній язик пройшовся по твоїй киці. І яке їх чекає відшкодування. Сексуальний еквівалент сачків та рахівників.

Усі мужики — крім Рента Кейсі. Він устромив у тебе язика — і можуть проминути роки. Гори можуть зруйнуватися.

Една Перрі (☼ сусідка дитинства): Якщо за Різдвяною вечерею в Англії знаходиш у їжі бруньку гвоздики, то це значить, що ти негідник. Автоматично. Якщо маленький шматочок прутика — ти ідіот. Без заперечень. А якщо ти відкушуєш від чогось, а там шматочок тканини, — усім ясно, що ти хвойда. Просто уявіть: тебе оголошують хвойдою просто за різдвяним столом, — але Айрін Кейсі присягається, що прочитала таке в книжці.

Ехо Лоуренс: Одного разу, улаштувавшись у мене між ніг обличчям, Рент випірнув подихати і, знімаючи з язика лобкову волосинку, сказав: «Що сьогодні сталося? Щось погане…»

Я сказала йому забути про це.

Він лизнув мене й закотив очі, лизнув знову і сказав: «Штраф за парковку? Ні, щось гірше…»

Я сказала йому забути. Я сказала, що нічого не сталося.

Рент лизнув мене знову, тільки тепер повільніше, проводячи язиком знизу догори, його дихання було гарячим, і він подивився вгору й уп’явся в мене очима, аж доки я не поглянула вниз на нього. Він сказав: «Мені шкода». Рент сказав: «Ти сьогодні втратила роботу, правда?»

Мою тупу йобану роботу, де я продавала йобані мобільні телефони.

Отак він міг дізнатися про все на світі своїм носом, а також на смак. Таким був Рент Кейсі. Ніколи не помилявся.

І між оргазмами я розплакалась.

З польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): У кожної сім'ї є власне Святе Письмо, але більшість не може його сформулювати. Це історії, які люди переповідають, щоби підживити свою ідентичність: хто вони, звідки прийшли, чому поводяться саме так.

Рент часто казав: «Кожна сім'я — це звичайний маленький культ».

Безін Карлайл (☼ сусід дитинства): Тільки не смійтеся, але у Франції, Айрін Кейсі розповідала, у торт запікають металевий талісман. Традиція така: той, кому на укус потрапить талісман, готує наступну вечерю, але французики такі жадюги, що вони радніше проковтнуть його. Щоб не треба було пригощати.

Зі свого чтива Айрін, казала, дізналася, що мексиканці запікають у їжу маленьку лялечку Ісуса. Іспанці вкидають дріб'язок. Айрін показала мені маленьку брошуру про готування всяких вигадливих пирогів, де все цс розказано. Повна історія пирогів з усього світу.

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Як я пригадую, Чет і Бадді не були з тих, хто їсть повільно. Я їх у цьому натренувала. Це було над мої сили: спекти їм власними руками торт «Пожива диявола»[40] й дивитися, як Чет і Бадді ковтають його за три укуси. Ці двоє давились одним куснем, потім другим, аж поки від торта лишався тільки брудний таріль. Навіть поїдаючи мої страви, вони обговорювали якісь плани, або читали каталог, або слухали новини по радіо. Весь час жили за місяці в мабутньому. За милі звідси попереду.

Єдиним винятком була їжа, яку вони самі добували для столу. Щоразу, як Чет підстрелював гуску, ми сиділи й наввипередки торохтіли, як гарно вона смакує. Або якщо Бадді вивуджував форель, знову ж таки сім’я проводила цілий вечір за їжею. Бо у форелі кісточки. А жуючи гуску, треба стерегтися сталевого шроту. Це ціна, яку треба віддати, коли не зважаєш на те, що їси. Отримуєш риб’ячу кістку в горло і задушуєшся насмерть, або гострою кісткою тобі пробиває піднебіння. Або випльовуєш задній зуб, обламаний об шріт.

З польових нотаток фіна Тейлора Сіммза: Святе Письмо дому Кейсі говорить: «Секретний складник усього смачного — це щось, що може зробити боляче».

Не те щоб вона намірялася робити боляче людям. Айрін мінувала їжу тільки через надмір турботи. Якби їй було начхати, вона б годувала їх замороженими обідами і вважала, що справу зроблено.

Безін Карлайл: Ну, не забувайте. В основному я бачила Кейсі в церкві. На недільній службі та після — на вечерях усклад, які організовувала фермерська спілка.

Секретний складник, який змушував людей по-справжньому розсмаковувати персиковий коблер[41], — вишневі кісточки, що на них всі боялися натрапити. Можна випадково навіть щелепу зламати. Секретом хлібного пудинга з яблуками була вмішана в нього купа гострих скалок із горіхової шкаралущі.

Поїдаючи її запіканку з тунця, ти не пасталакав і не гортав мимохідь «Нешнал Джіогрефік». Твої очі й вуха опинялись у тебе в роті. Весь твій світ опинявся в тебе в роті, обережно намацуючи маленькі бганочки фольги, які Айрін Кейсі ховала в шматочках тунця. Побічним ефектом повільного жування було природне, глибоке розкуштовування і те, що вся їжа смакувала краще. Можливо, інші пані були куди вправнішими куховарками, але цього ніхто не помічав.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Рентів тато додержував правила: «Якщо щось схоже на випадковість, на тебе ніхто не розсердиться».

Айрін Кейсі: У чоловіків є схильність до поспіху, вони завжди рвуться, щоб швидше закінчити роботу.

Ехо Лоуренс: Ось вам секрет самотньої дівчини: з чоловіком треба повечеряти на першому побаченні, бо так можна дізнатися, як він буде тебе трахати. Хамло, що вмить глитає свою порцію, навіть не глянувши, що жує, — з таким типом у ліжко не залазь.

Боді Карлайл: Місіс Кейсі пекла такі торти на день народження, що доводилося горіти з сорому за свою ліниву матусю. Інколи це був шоколадний локомотив, що тягнув поїзд, із одним вагоном — вишневим пирогом, іншим — ванільним, а за ними платформи й цистерни, кожен зі своїм смаком, поки потяг не завершувався кленовим гальмівним вагоном. Але навіть не намагайтеся скуштувати її торт, бо доведеться ласувати сосновими трісками й кров’ю.

Лоґан Елліот (☼ друг дитинства): Насправді, якщо ти не жував як слід її їжу, то її їжа жувала тебе.

Айрін Кейсі: Я зрозуміла, що доки їжа сильніше смакує, аніж робить боляче, ти їстимеш. Доки ти більше насолоджуєшся, ніж страждаєш.

Безін Карлайл: Взагалі, вечері всклад, організовані фермерською спілкою, мали б бути суспільною подією, яка дає людям можливість поспілкуватися, приділити одне одному увагу. Не візьміть це близько до серця, але щоразу, як Айрін Кейсі приносила свій курячий пиріг або «трибобовий салат»[42], люди, замість соціалізуватися, зосереджено витягали з рота всякий непотріб. Її страви були непогані, але заступали собою товариські теревені. Замість товариства, яке вкотре пережовує, хто поставив синець під оком його дружині чи хто розважається з її чоловіком, у кінці кожного колективного обіду залишалася хіба що купка справжнього сміття біля кожної тарілки. Горбок із кісточок, камінчиків, скріпок. Цілі бруньки гвоздики, гострі, мов канцелярські кнопки.

Една Перрі: На Різдво в чужоземних народів є традиція пекти торт, сховавши в ньому маніпусіньке малятко-Ісуса. Вони кажуть, що той, хто знайде фігурку малого Христа, буде особливо благословенний цього року. Просто маленький ляльковий малюк з пластику. Але Айрін Кейсі зазвичай вмішувала в своє тісто стільки ж ложок маленького Ісуса, скільки борошна й цукру. Засувала малятко-Христа до кожного кусника. Можливо, вона просто хотіла, щоб якомога більше людей відчуло себе пестунчиками долі, але це завжди виходило якось ненормально: товариство, що відригує цілі зграї, цілі приплоди голеньких, рожевих пластикових Спасителів. Родить цих мокрих немовлят з власних вуст. Величезні відбитки зубів угризлися та вчепилися Спасителю в усміхнене лице. Різдвяний обід усклад в будинку фермерської спілки, і народ сидить за довгими столами, прикрашеними червоним гофрованим папером, і всі відкашлюють цих заслинених маленьких Христів — це ніколи не здавалося так уже доброчесно.

Безін Карлайл: Так само як не завжди кращою дитиною є та, яку ти любиш найбільше, — інколи це дитя, яке приносить тобі найбільше клопоту, — так і люди запам’ятали тільки ту їжу, яку на колективні обіди приносила Айрін Кейсі. Про іншу їжу, куди ліпшу, як-от горіхові брусочки Ґленди Гендерсен чи запечене грушеве пюре Саллі Пібоді, — про цю їжу ніхто й не згадував удруге — просто тому, що вона не душила вас до напівсмерті.

Ехо Лоуренс: Того разу після оргазму я відчуваю в собі якийсь тиск, не біль, а швидше щось таке, як коли тампон усередині перекошує. Ніби мені варто сходити пі-пі. Рент засуває в мене два пальці й витягає щось рожеве. Гладке й лискуче від слини.

Навіть голі, ми ніколи не дотикаємося. Висохлий та в’язкий чи мокрий та слизький, завжди відчувається тонкий шар поту, чи слини, чи сперми.

Так само спираючись на обидва лікті, Рент розглядає щось на своїй долоні.

Ніби він щойно висмоктав цю рожеву штуку з мене.

Тож, ясна річ, мені доводиться сісти й подивитись. Але це просто жарт.

Маленька лялечка. Немовля, зроблене з рожевого пластику. І Рент каже: «А це як тут опинилось?» Мантра його матусі.

Він шкіриться до мене й каже: «Ця штука тут перетворює мене на короля фортуни…»

Майже не має значення, що з його слиною я дістала сказ.