Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

23 — Кохання

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Тій миті, коли Рент прийшов до мене з питанням, у машині якої моделі найбільше заднє сидіння, я зрозумів, куди він хилить. Я порадив йому купити машину з темною оббивкою.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Забудь про це. Коли ми вперше залишились наодинці, я спитала Рента, чого він справді від мене хоче. Чи планував він позустрічатися зі мною, а потім привезти мене додому як страхолюдну ломаку для побиття батьків? Може, роман із покрученою калікою був останнім актом підліткового протесту? Надійним способом розлютити своїх там, на фермі?

Чи, може, я була якоюсь еротичною фантазією? Може, це надто нудно — кохатися з нормальними дівчатами, в яких руки й ноги однакового розміру, а роти здатні повернути поцілунок? Може, трахнути мене — це одноразова мета в його грандіозному сексуальному «полюванні на сміття»[63]?

Чи, може, я просто була єдиною дівчиною, яку він знав у цьому великому страшному місті? Його наставником. Провідником до світу найттаймерів. Чи не був секс його способом утриматися зі мною, бо йому було надто лячно самому в цьому жаскому новому світі?

Сидячи на задньому сидінні того «Ельдорадо», я справді видала Ренту на повну. Ми припаркувалися біля якихось кущів, подалі від ліхтарів, але ж у місті ніколи не буває по-справжньому темно. Пригадую, Рент був у своєму синьому «комашиному комбінезоні» й смердів токсинами. Ні те ні друге не звучить надто романтично.

Шот Даньюн: Частиною моєї роботи — орендувати ідіотам ці срані піки — є співпереживати по кілька з них самому, щоби бути на короткій нозі з різними найменуваннями, які зараз в обігу. За тих кілька тижнів ми отримали від дистриб’юторів самі браковані транскрипти. Я співпереживаю пік із десертом, і випадає смакова доріжка. Замість товстого шмата шоколадного торта — повен рот липкої, жирної м’якоті. Він пахне шоколадом, але в роті стає просто якоюсь тягучою структурою. Прив’язаний до дому протягом комендантської години, я одного разу вирішив співпережити свій улюблений порнопік, і жодна вагіна не пахла. Проблема була не в транскриптах. Проблема була в моєму мозку.

Ехо Лоуренс: Сидячи в тому «Ельдорадо», Рент дивиться на мене, поки я не припиняю говорити. Він мовчить трохи, десь стільки, скільки міняються два кольори на світлофорі, а тоді каже: «Що ти їла вчора на сніданок?»

Жодна машина не проїжджає повз. Вулиця порожня. Рентові очі затоплені тінями. Його чорних зубів не видно.

Учора? У мене на кухні є заморожені вафлі, але коли я йду до «Обіду в Томмі», то замовляю рагу. Я кажу Рентові: «Пластівці». Я кажу: «Ні, стривай. Французький тост. Ні… тост із корицею».

Рентова рука повзе по сидінню, поки його пальці не торкаються моїх. Він підіймає мою руку до обличчя, торкається губами кісточок, він нюхає, заплющивши очі, й каже: «Неправда». Він каже: «Вчора ти їла суміш з вівсяними пластівцями, кленовим цукром та гарбузовим насінням, ванільним йогуртом і сушеною журавлиною…»

І ясна річ, він потрапляє в десятку.

Шот Даньюн: Більшість форсованих піків — повна фігня проти навіть найспокійнішої Руйнувальної Ночі, проведеної в машині з друзями, музикою та перекусами, завжди в легкій небезпеці. З секретною місією зустріти інших незнайомців. Справжніх людей. Подорож у нікуди.

Тим не менше, я форсував піки ще з пелюшок. Мої батьки проганяли через мій порт розвиваючі піки. Половину свого дитинства я провів підключений до піків-бей-бісітерів. А що я художник-записувач, то неможливість під'єднатися робить мене сліпим живописцем чи глухим музикантом. Гірше за найгірше нічне жахіття.

Ехо Лоуренс: Рент підносить мою долоню до мене, кажучи: «Понюхай». І я нахиляюся, щоб не почути нічого, крім своєї шкіри, свого мила, пластикового запаху свого старого лаку для нігтів. Його інсектицидного смороду.

Моя голова нахилена до долоні, і Рент прихиляється ближче, зариває носа в моє волосся, торкаючи губами шию під вухом, він втягує повітря й каже: «Що було на вечерю дві ночі тому?»

Мої пальці все ще переплутані з його. Його дихання на моїй шиї. Відчуваючи його губи та гарячий кінчик його язика, притиснутий до жилки на моїй шиї, там, де б’ється серце, я кажу: «Індичка?» Кажу: «Лазанья?»

І Рентове тепле дихання, його шепіт у моє вухо — він каже: «Салат “Тако”. Біла цибуля, не жовта й не червона». Він каже: «Подрібнений качанний салат. Протерте курча».

Мої соски вже твердіють, я питаю: «Біле м’ясо чи червоне?»

Шот Даньюн: Нежить може викривити сприйняття піка так само, як їжа ніколи не смакує правильно, коли хворієш. Певно, я підхопив застуду. За тиждень, без жодних шмарклів чи болю в горлі, я все ще не міг під’єднатися й нормально сприйняти пік. На той час я вже надумав собі мозкову пухлину.

Ехо Лоуренс: Цілуючи мої повіки, Рент прошепотів: «Тобі варто викинути ті троянди…»

Рент ніколи не був у мене вдома. Тоді він навіть не знав, де я живу. Я спитала: «Які троянди?»

«Вони були від твого хлопця?» — каже він.

Я попросила його сказати мені, якого вони кольору.

«Чи, може, від твоєї дівчини?» — каже він.

Я спитала, чи він шпигував за мною.

І Рент каже: «Рожеві». Усе ще цілуючи мене в лоба, нюхаючи та смакуючи мою шкіру, мої заплющені очі, мій ніс та щоки, він каже: «Дві дюжини. Сорт Ненсі Рейган, змішаний з гіпсофілою та білими малюпусінькими гвоздичками».

Це був подарунок, пояснюю я, від однієї пари середнього віку, на яку я інколи працюю.

Шот Даньюн: Лікар з клініки телефонує мені за тиждень — власне, просто пані з клініки дзвонить мені й каже, що я маю прийти знов якомога швидше. Вона не повідомлятиме жодних деталей щодо мого аналізу крові. У них така блядська усмішечка в голосі, з якої одразу знаєш, що новини погані. Розрахунковий відділ просто потребує повної виплати, перш ніж ти склеїш ласти. Тому я йду, і лікар каже — це сказ. Їй-богу, сказ. Він робить мені першу з п'яти ін'єкцій. Він не може обіцяти, чи я коли-небудь зможу форсувати хоч один пік.

Просто з клініки, з таксофона в приймальні, я дзвоню Ехо й кажу їй ніколи, ніколи-ніколи не дозволяти Ренту торкатися своїм ротом її губ.

Ехо Лоуренс: Цілуючи мої губи, Рент оповідає, що голівка душу в моїй ванні зроблена з латуні, а не з хрому. З мого запаху й смаку він визначає, що я сплю на подушках, набитих гусячим пером. У мене є свічка з кокосовим ароматом, яку я ніколи не запалювала.

Лью Террі (ζ управитель нерухомості): Я відвідав помешкання містера Кейсі один-єдиний раз, зі стандартним повідомленням про візит до апартаментів за 24 години. Пройшла чутка, що він тримає домашніх тварин. З першого погляду я не побачив нічого. Матрац на підлозі. Телефонний апарат. Валіза. У вбиральні висів отой синій спецодяг, у якому всі його тільки й бачили. Чистий чи брудний, Кейсі пахнув як отрута.

Якщо хтось каже, що я там щось украв, то там, власне, нічого було брати.

Ехо Лоуренс: Я дозволила Ренту цілувати себе не тому, що він унюхав їжу, яку я їла. Я поцілувала його після того, як побачила, як ніжно він поводиться з цим величезним страхітливим павучиськом. Коли ми сиділи там, на задньому сидінні «Ельдорадо», він розстебнув блискавку на кишені куртки й засунув туди руку. Він розтулив пальці, показуючи мені величезного жаского павука. Повільно перевертаючи долоню, він дивився, як павук переповзає знизу на тильну частину, видряпуючись по крупних венах.

Ми обоє дивимось на цього монстра, і я питаю: «Він отруйний?»

Лискучий, а не волохатий. Ніжки тоненькі, наче вісім агатово-чорних голок для підшкірних ін'єкцій — павук згинає усі вісім колінець, присідаючи, щоб торкнутися Рентової шкіри.

Павучисько виглядає таким же потворним, як я почуваюся.

І Рент каже: «Я називаю її Доріс».

Лью Террі: Під задньою стіною вбиральні я знаходжу банки, виставлені в рядок на підлозі. Різного розміру, з-під майонезу, пікулів, соусу для спагеті, з прозорого скла та з каламутного. На перший погляд вони видаються порожніми, але я одну відкриваю. Усередині нема нічого, але коли я вже збираюся закрутити банку, виявляється, що на зворотній стороні кришки сидить здоровезний чорний павук. Гігантські суглобисті потвори в усіх банках.

Неважливо, хто там що каже, я нічого не взяв. Ні грошей… — нічого.

Ехо Лоуренс: Від нашого дихання запітніли вікна, але, дивлячись на цього павука, ніхто з нас не міг видихнути. Тієї миті, коли Рент видихнув, павук укусив його. Рент утягнув повітря, і я втягнула, і він сказав: «Опусти своє вікно».

Я відчинила вікно.

Перехилившись через мене, Рент виставив руку в нічне повітря. Струшуючи павука в кущі побіля дороги, він сказав: «На добраніч, Доррі».

Він був перехилений через мене, стегна притискалися до моїх колін, і я могла вже відчувати вплив отрути «чорної вдови».

Тодд Ратц (☼ торговець монетами): Десь у той самий час, коли той малий Кейсі продавав мені свої монети, я познайомився з Лью Террі. Террі приніс мені кілька непоганих зразків. Наскільки я пам’ятаю, четвертак «Індіанська голова» 1910 року в дуже гарному стані. Четвертак «Голова Свободи» 1907 року, гідний грейду Аи-50. Нічого надзвичайного, але я купив їх. Поки мене не допитала поліція, я навіть не знав, що Террі та Кейсі жили в одному будинку.

Ехо Лоуренс: Поки губи Рента рухаються по моєму горлу вниз, я пропоную йому визначити на запах, якими контрацептивами я користуюсь.

Поки його губи рухаються вниз по моїх грудях, Рент каже: «Ніякими. У тебе була менструація тридцять чотири… ні, тридцять шість годин тому».

Коли я сказала «по моєму горлу вниз», я мала на увазі зовнішній бік.

Тодд Ратц: Цей тип, Лью Террі, з нього враз видно, що він народився ночувальником. Блідий. Його лице та руки такі ж світлі, як при народженні. Завжди носить один і той самий маслянисто-брунатний плащ і брунатну в’язану шапку-панчоху, натягнуту низько на очі.

Ехо Лоуренс: «До речі, — каже Рент, — нащо б незайманій дівчині здалися контрацептиви?»

Тодд Ратц: Однієї ночі в моїй крамниці цей типчик Террі запропонував мені «Голову Свободи» та «Індіанську голову» й сказав, що сподівається отримати за них півтори тисячі доларів.

Ехо Лоуренс: Звісно, я була незайманою. Із цим покрученим манюнім відросточком замість руки. У половині випадків я й сама цього не відчувала, але з одного кутика рота в мене текла слина. З паралізованого боку. З моєю роботою я створила йобане надомне виробництво максимальної непривабливості. Ви думаєте, я могла це так просто виправити? Клацнути пальцями й перетворитися з ярмаркової почвари на сексуальну кицьку?

Тодд Ратц: Минав час, і той малий Кейсі з’являвся з дедалі гіршими та гіршими монетами. П’ятицентовики «Буфало». «Пшеничні пенні»[64]. Нічого, вартого уваги. Його запаси явно сходили нанівець.

Ехо Лоуренс: Наступної ночі Рент надіслав мені дві дюжини червоних, їбать його, троянд. І ключі від «Галаксі 500».

Шот Даньюн: Ці срані уколи від сказу тривали цілу вічність. Усе ускладнювалося тим, що я постійно заражав себе знову власною зубною щіткою. Під кінець мій порт був таким же дохлим, як і наростень на Рентовому карку. Більше ніж дохлим.

Лью Террі: Єдина інша деталь, яка запам’яталася мені в помешканні Кейсі: біля його ліжка я знайшов усі ці маленькі грудочки, приліплені до стіни. Круглі й темні, як жучки. М’які, наче маленькі кульки гашишу. Тільки вони смакували не так, як гашиш.

Ехо Лоуренс: Тієї першої ночі, яку ми провели наодинці в «Ельдорадо», все, про що я могла думати, було: «Дякувати Богу за ці шкіряні сидіння кольору “темне бургундське”».