Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

36 — Погромник II

Тіна Щосьтам (ζ руйнувальниця): На нашому останньому з Ваксом побаченні, я маю на увазі, на нашому бісовому взагалі останньому побаченні ми двоє в Ніч Медового Місяця кружляли на гарячому, тобто, я маю на увазі, на краденому бісовому «Мазераті Ґран Спорт», і тут Вакс бачить цю навалу аварійних вогнів уздовж потяга за кілька ярдів від Вентворт-Авеню та кермує туди, щоб проїхати повз та накинути оком.

Усе, що залишилося, — це купа огорнутого димом заліза. Навіть середина колони палає, наче смолоскип, і пожежні відчайдушно б’ютьСя над тим, щоб затягти «щелепи життя»[75] на найбільший роздовбаний шматок, колишній «Лінкольн Таун-кар». Вздовж колії дим несе весільні стрічки та інший мотлох. Білий мереживний вельон, просотаний кров’ю. Бутоньєрка — червоний пуп’янок троянди.

Аллан Блейн (ζ пожежник): Уже в ту саму мить, коли я розтулив пельку, було зрозуміло, що я бовкнув якусь дурницю. Те, що я сказав дівчині. З цією роботою в найгірших аваріях у мене вмикається автопілот.

Випадок розгортався за сценарієм зіткнення двох машин. Авто номер один стоїть на залізничному переїзді та чекає, поки пройде товарняк. Згідно зі свідченнями очевидців, друге авто врізалося в перше й штовхнуло його в бік потяга, що проїздив повз. Друга машина, далі рухаючись просто вперед, так само зіткнулася з потягом. Обидва автомобілі в’їхали під колеса товарняка, де їх трощило й тягло ще десь чотириста футів.

Тіна Щосьтам: Я знаю всі причини, через які медики швидкої допомоги співпрацюють із передачею «Небозі в дорозі», тож коли Вакс зупиняється, щоб подивитись, я гукаю того хлопця, явно з бригади швидкого реагування. Я питаю в нього, що трапилося, і він каже, що я йому не повірю. Якась дівка все ще жива, там, у цьому всьому пеклі, весь її одяг згорів, але на ній самій ані подряпини. Похитуючи головою, хлопець зі «швидкої» каже: «Навіть нігтика не зламала».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Головним аргументом проти можливості подорожей у часі є те, що теоретики називають «дідусевим парадоксом». Ця теорія говорить, що в разі коли хтось мандрує назад у часі, він може вбити когось зі своїх пращурів, унеможливлюючи тим самим власне народження, — але, відповідно, він ніколи не житиме й не здійснить мандрівки в минуле, щоб скоїти вбивство.

У світі, де мільйони вірять у те, що їхнє божество зачало смертну дитину в череві незайманої жінки, просто шокує той брак уяви, який виявляє більшість людей.

Недді Нельсон (ζ руйнувальник): Ви хочете, щоб я ризикнув і розповів вам про «істориків»? Знаєте, що буває, коли хтось поширює такі чутки?

Що? Ви б не могли вигадати способу, який уб’є нас обох ще швидше?

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Крім «першопро-хідництва навпаки», інша нечестива мрія кожного руйнувальника — стати «істориком».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Одна з теорій переміщень у часі вирішує «дідусів парадокс» припущенням, що в ту мить, коли хтось змінює історію, ця зміна розщеплює суцільний потік реальності на дві паралельні гілки. Наприклад, після того як ви вбиваєте вашого пращура, реальність розщеплюється на два паралельних шляхи: на одному з них ви так само народжуєтесь, а ваш пращур не помирає, на іншому — пращур помирає, а вас ніколи не зачинають. Нову реальність, яка витворюється кожною поправкою, внесеною до минулого, теоретики називають «відгалуженням».

Недді Нельсон: Чому ви думаєте, що наймогутніші, найбагатші вилупки світу — це не «історики»? Невже ви справді думаєте, що вони хочуть, аби про це всі знали? Ці багатезні дупи? Чому ви не думаєте, що вони можуть фальшувати свою смерть кожні шістдесят років чи близько того, а тоді передавати всі свої гроші та власність своєму новому «я»?

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: У європейських та азійських духовних ученнях існує концепція, згідно з якою конкретну людину з грішним світом, в якому всі ми переживаємо фізичну реальність і час, пов’язує тільки її «я». Згідно з цією концепцією, просвітлені особи усвідомлюють це добровільне обмеження та прив’язаність до цього світу й можуть за власним бажанням звільняти свою свідомість і мандрувати в будь-яке місце чи історичний період. При всій повазі до містера Г. Ґ. Уеллса, машина часу людині не потрібна. Кожен може пересуватися по історії та простору, всього лише послабивши хватку, якою ми тримаємося за нинішню реальність, за допомогою медитацій та духовного розвитку.

Недді Нельсон: Ви думаєте, розумна людина стане розпатякувати про «істориків»? Як я вже сказав, як це свідчить про міру моєї розумності?

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Існує також третя можливість, хоча вона ніколи широко не обговорювалася. Крім відгалуження та мандрівок у часі через звільнення свідомості, ця третя можливість також вирішує «дідусів парадокс» і поміщає мандрівника в «межовий час», імовірно, поза лінійним плином часу, в якому існує людство. Дещо примітивізуючи: межовий час не має ні кінця, ні початку. Не має нічого підвладного природним процесам розпаду й оновлення. У межовому часі нічого не народжується й нічого не вмирає.

Зрозуміло, що тільки боги існували будь-коли в цій вічності.

До цього часу.

Аллан Блейн: Обидві машини спалахнули, запаливши також ближній до них вагон та просотані креозотом кріплення залізничного полотна. Свідки стверджують, що аварія сталася десь о 23:35 і чотири локомотивних команди негайно зреагували на ситуацію. Знадобилася ще одна команда, щоб узяти контроль над ситуацією, але уламки вистигли достатньо для того, щоб слідчі могли вийняти тіла, тільки о 4:15 ранку.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Крізь усю міфологію проходить мотив створення богами самих себе як смертних, народжених смертними жінками. Божество просто виходить із вічності межового часу, являє себе у формі янгола, лебедя чи то тварини й здійснює зваблення або ж повідомлення, що потягне за собою появу смертного нащадка. Божественне створило плотське. Нескінченне створило скінченне.

Коли ж ви схрещуєте цю міфологію з «дідусевим парадоксом», тоді відбувається протилежне і смертна плоть може стати божественною.

Аллан Блейн: Під час робіт наш підрозділ вийняв з руїн обвуглені тіла двох дорослих чоловіків та двох дорослих, які, за свідченнями очевидців, були у першому, нерухомому автомобілі в момент зіткнення. Під час пошуків тіл у другому автомобілі цей рятувальник почув якийсь звук, який я ідентифікував як плач, зі зруйнованої передньої частини пасажирського відсіку. Розкриваючи за допомогою гідравлічного долота покорчені та вкриті щільними зморшками конструкції пасажирської частини, ми виявили єдину особу, що вижила в катастрофі, — дорослу жінку, можливо водія другого авта. У звукові, який спершу здався нам риданням, тепер можна було почути регіт, певно істеричної природи.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Якщо божество може створити себе у плоті, зачавши життя зі смертною, то смертний, можливо, має шанси досягти безсмертя, якщо спроможеться повернутись назад у часі та знищити одного чи обох своїх батьків. Таким способом, відповідно до «дідусевого парадоксу», мандрівник у часі унеможливлює своє фізичне існування, а значить, перетворює себе на істоту без фізичного початку і, що звідси випливає, без кінця.

Простіше кажучи, на бога.

Аллан Блейн: Як член рятувальної команди, я поговорив із уцілілою особою, жінкою приблизно років двадцяти п’яти, вмовляючи її зберігати спокій, поки парамедики не оглянуть її просто на місці події. Уціліла жінка була повністю закутана в щось, що можна змалювати хіба як мушлю чи кокон із жорсткої сітки. Дослідження внутрішньої поверхні цієї мушлі показало, що це спалені та розплавлені залишки синтетичного вбрання та головного убору, очевидно, довгої білої сукні та вельону, таких, які носять наречені на традиційних весільних церемоніях.

Щоб відволікти й заспокоїти жінку, я спитав її вік, ім’я та дату народження.

Очевидно, через шок вона відповіла: «Буде сто шістдесят три наступного місяця». Повернувши плечі й тулуб у коконі з рештків сукні, уціліла жінка сказала: «Це навіть смішно, оце тепер перетворитися на обвуглений кавалок».

Тіна Щосьтам: Ваксман дивиться, як ця дівчинка-диво йде вздовж колії, боса та загорнута в ковдру, і каже: «Ось де б я хотів побувати…»

Я подумала, що Вакс мав на увазі те, що вона гарненька.

Дівчинка-диво озирається просто йому в очі.

Але Вакс мав на увазі не те. Навіть близько.

Недді Нельсон: Хочете, щоб я познайомив вас із «істориком»? Вам що більше до душі: бути живим і дурненьким чи мертвим і всезнаючим?

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: У якійсь мерзотній пародії на Благовіщення мандрівник у часі має здійснити паломництво до свого прямого пращура, в ідеалі до батька чи матері, у той час, коли його зачаття ще не відбулося, з метою вбити цього свого предка.

Шот Даньюн: Знову ж таки, не плутайте «підтримування багаття» з «розкладом походження». «Підтримувати багаття» — це мандрувати назад у часі з метою виростити кращого себе. «Розкласти походження» — значить прихлопнути якогось свого праотця, щоб упевнитися, що ніколи не народишся. Я вам гарантую: і те й друге — доволі огидно.

Недді Нельсон: Історики — хіба вони не називають це «знищенням джерела» чи «розривом походження»? Ви ніколи не чули таку назву для цього, як «розклад походження»? Хіба не здається логічним, що серійні вбивці типу Зодіака чи Джека Різника — це були люди, які провалилися в минуле й зіткнулися з труднощами в пошуках та «розкладі» своїх матерів?

Тіна Щосьтам: Від Вакса нічого не було чути ще довго-довго після того, як Рент Кейсі здійснив свій самогубний стрибок із мосту. Тим часом дехто з поліції випитував у мене, чи не виходив Вакс на контакт. Начебто якісь дітлахи загинули, їдучи на «Ягуарі X-тайп» бетонним автодорожнім тунелем. Машина виявилася краденою, а гаманець Вакса знайшли в задній кишені джинсів, що лишилися серед уламків. Так, ніби Вакс розхерячив «ягуар», убивши тих двох малих, і залишив на місці пригоди свої бісові штани…

Недді Нельсон: Вас дивує, чому в нас постійно як не війна, так голод? Ви здатні прийняти той факт, що «історикам», які рулять цим світом, просто в тягу споглядати нашу смертність?

Тіна Щосьтам: За кілька тижнів копи знову телефонують щодо Вакса. Схоже, що знов загинув якийсь дітлах у краденій машині, цього разу в «БМВ-325І». І виходить, що свідок готовий присягнути, що через секунду після того, як тачка злетіла з даху восьмиповерхової парковки, зарившись носом у бетонний тротуар та вбивши хлопака на передньому сидінні, — що після цієї катастрофи Карл Ваксман вишкрябався крізь розбите вітрове скло й пішов собі геть.

І знову я сказала копам, що не чула від нього ані словечка.

Недді Нельсон: Хіба можна чекати від «істориків» хоч якогось співчуття до страждань інших? Ви ридаєте, коли в’януть квіти? Коли скисає коробка молока? Чи не думаєте ви, що після того, як вони бачили смерті стількох людей, їхнє співчуття, чи емпатія, чи як там це назвати трохи зносилося?

Тіна Щосьтам: Коли копи подзвонили іншого разу, вони заявили, що зіставили відбитки пальців на кермі «БМВ» з відбитками у Вакса в квартирі. Вони спитали, чи я його не покриваю.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Одним із поширених догматів, спільним для доволі відмінних релігійних вірувань, є правило, яке стверджує, що людина може досягти істинної сили тільки «убивши свого батька». Одне з можливих трактувань цього правила — не вбачати в ньому метафори. Основна проблема полягає в перенесенні себе в час, що передує вашому народженню.

За нею, ясна річ, слідує фізично простіше, але емоційно непросте завдання убити одного зі своїх батьків.

Тіна Щосьтам: Намагаючися знайти Вакса, я пошукала в телефонному довіднику його маму, Глорію Ваксман, але вона там не значилася. Її дівоче прізвище було Ельрік, тож я зателефонувала кільком Ельрікам, яких знайшла. На одному кажуть, що номер неправильний. Коли я питаю Глорію Ельрік чи Ваксман на іншому, якась старенька пані кидає слухавку. Ця пані вішає слухавку ще разів десять, тож я їду за адресою, указаною в телефонній книзі. З-за дверей старечий жіночий голос каже мені забиратися, але я і не думаю.

Я продовжую грюкати й стукати, кажучи, що знаю, що Глорія — Вакс десь тут і що я хочу тільки поговорити.

Зрештою я погрожую піти до поліції, і хтось усередині відмикає замок. Якийсь старигань прочиняє двері рівно настільки, що мені видно бісів ланцюжок, на який вони все ще замкнути, і каже мені забиратися геть, а то він сам подзвонить до поліції. Старий каже, що його донька, Глорія Ельрік, померла двадцять із чимось років тому. Нібито вона сиділа у припаркованій машині разом зі своїм бойфрендом, з яким давно зустрічалася, і якимсь маніяк пристрелив їх обох. Якийсь незнайомець, молодий чоловік, без жодного певного мотиву, — якого ніхто й ніколи не бачив, убив Глорію та її хлопця. І дідуля затраскує двері в мене перед носом.

Уже крізь двері я питаю, як звали її бойфренда.

І старий каже: «Ідіть геть!»

Я кричу: «Просто скажіть мені його ім’я!»

І старигань каже: «Ентоні». Крізь двері він горлає: «Тоні Ваксман!» Він волає: «А тепер геть!»

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Тим не менше, коли вже хтось здійснив цю мандрівку та виконав своє завдання, то стати безсмертним, жити вічно у світі, де все і всі слабнуть та помирають, тоді як ти накопичуєш знання й багатства і перетворюєшся на наймогутнішого правителя всіх часів — на всі часи, — це, здається, варто таких зусиль.

Недді Нельсон: Невже ви думаєте, що справжній історик не вб’є вас просто заради забави?

Тіна Щосьтам: Коли ми бачилися з Ваксом востаннє, я стояла в одязі дружки та безнадійно намагалася піймати команду з руки, як раптом «Роллс-Ройс Сілвер Клауд» гальмує біля бордюру. Віконце біля переднього пасажирського їде вниз, і всередині, нахилившись до вікна з водійського місця, сидить Вакс, усміхається та каже: «Гей, мала, залазь…»

Я питаю: «Де ти був?»

І Вакс каже: «Я зробив це…»

«Що зробив?» — питаю я його.

Недді Нельсон: Потім, після цього «знищення походження», хіба «історики» не проходять крізь довгий процес, який називається якось ніби «остаточне загасання», коли кожен слід колишніх їх починає зникати?

Тіна Щосьтам: Карл Ваксман каже мені, що в нього більше немає ні минулого, ні майбутнього. Йому не треба ні шматочка їжі, ні секунди сну. Більше ніякої стрижки. Ніяких випорожнень. Ні старіння, ні ран, ні хвороб. Ні смерті. Він поза часом.

І Вакс каже: «Я не маю початку й не маю кінця». Він каже: «І я можу зробити з тебе богиню».

Аякже, кажу я. Так, як він зробив бога з обгорілого пацана в «БМВ»? Чи з малих у «Ленд-Ровері»?

І Вакс сміється й каже, що з ними він просто клеїв дурня. Вакс каже, що коли ти безсмертний, дуже швидко забуваєш, що інші люди — ні; починаєш бешкетувати, а в когось голова відлітає. Він каже, що дуже кумедно звучить, як люди кричать.

Зі мною все буде інакше.

Ага, кажу я. Так, як ти зробив безсмертними своїх маму й татка?

Пасажирські двері «роллс-ройса» розчахуються, і Вакс каже: «Просто сідай, маленька…» Вакс погладжує сидіння поруч із ним долонею й каже: «Ти не будеш молодою вічно…» Він каже: «Хіба що довіришся мені».

І я не сіла в ту машину. Я затраснула двері й сказала, що він був справжнім гівнюком, коли не зателефонував мені. Я сказала, що тепер його черга чекати.

«О, я можу й почекати», — сказав Вакс.

Підійшли якісь шмаркляві руйнувальники, наречені й женишки з комісіонки, підтягались до «роллса» з його хвостом із бляшанок та білими стрічками, готові полізти всередину, питали, чи потрібна Ваксу команда, чи можуть вони поїхати всі разом.

І я кажу цим малим: «Не здумайте». Я перекриваю двері власного дупою та кричу їм, щоб вони провалювали нахрін від цього хлопця. «Ви сядете до цієї тачки, — кажу я їм, — і цей бісів псих вас закатрупить».

Дітваки дивляться на мене, ніби це я бісів псих.

Тієї ночі, коли я востаннє бачила Вакса, на прощання він сказав: «Дивися, не забувай мене, мала». І він посилає мені поцілунок, від’їжджаючи геть, пірнаючи в потік машин.

З тієї ночі я більше не ловила команду з руки. Я дуже сподіваюся, що це була остання в моєму житті зустріч із Карлом Ваксманом.

Недді Нельсон: Чи не можна припустити, що всі ці стародавні боги та спасителі типу Аполлона, Ісиди, Шиви чи Ісуса, — що все це просто невдахи на роздобваних «Торіно» й «Мустангах», які виїхали на Руйнувальні Ночі й знайшли свій спосіб «розірвати походження»? Може, всі вони починали як порожнє місце, але коли їхня реальність зблякла, нова історія виросла довкола них?

Тіна Щосьтам: Щойно я дісталася додому, то подзвонила бісовому копу, тому детективу, який вів спостереження за мною. Він сказав мені, що ніколи не чув ні про якого Карла Ваксмана.

Аллан Блейн: Дурниця, яку я сказав тій дівчині, — це був просто рефлекс. Будучи членом рятувальної бригади, після того, як ми звільнили її та загорнули в ковдру, я сказав їй: «Ви дуже везуча юна леді».

Тіна Щосьтам: На кожному бісовому фото, де я була з Ваксом, він щез, просто розчинився. Це просто знімки мене, де я стою, всміхаючись та обійнявши ніщо. Мої губи зібралися в купку, цілуючи повітря. Навіть напружившись, я не можу згадати, які були в нього очі — зелені чи карі. Спитайте мене через кілька місяців, і ставлю сотню баксів — я скажу, що ніколи в житті не чула про Карла Ваксмана.

Шот Даньюн: Так, як мені оповів це Рент, Сіммз не вимагав від нього повертатися в часі й когось трахати. Тепер, коли цей Сіммз був супергібридом самого себе, він жадав стати безсмертним. Сіммз хотів, щоб Рент стрибнув назад у часі та вбив свою маму. Ну, як я розумію — їхню маму.