Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

7 — Будинок із привидами

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Єдиний раз, коли Рент витратив щось зі свого золота, був тоді, коли він покотив свою тачку по дорозі до «М’ясної фасувальної фабрики Перрі».

Преп. Кертіс Дін Філдз (☼ священик Міддлтонського християнського братства): Щорічний «будинок із привидами» влаштовували в будинку фермерської спілки, і робився він із промасленого брезенту, котрий смердів дизельним пальним і вішався так, щоб утворювати непроглядний темний тунель, яким треба було пройти. Брезент розвішували таким чином, щоб коридор повертав праворуч і ліворуч, інколи завертав назад та виходив сам у себе, щоби заплутати того, хто ним іде, й зробити шлях якомога довшим. Діти чекали початку, і Рент проводив їх крізь тунель по одному. Усередині були різні дитячі пустощі. На дальньому кінці на малюків чекало свято з конкурсом костюмів, тортом і солодким. Одного року була піньята[26].

Усередині тунелю було темно, хоч в око стрель, і тільки подекуди запалювалося світло, щоб показати щось моторошне. Дальній кінець був найтемнішим, і Рент одягав на ваші очі пов’язку. Він занурював вашу руку до великої миски, повної варених макаронних ріжків, змішаних із холодним маслом, і казав: «Це мізки». Ви мацали в мисці политий олією виноград або чищені, зварені накруто яйця, а Рент казав: «Це видлубані очі». Сьогодні все це здається нудним. Тепер це непросте випробування для дитячої фантазії — стоячи в темряві із зануреною в теплу желатинову воду рукою, слухати, як Рент Кейсі каже: «Це свіжа кров…» — і справді уявляти, що це моторошно.

Луелла Томмі (☼ сусідка дитинства): На святі в кінці тунелю з привидами діти жують торт і грають у «Качечка, качечка»[27]. Грають у «Передай апельсин»[28]. Діти питають, чи можна їм серветку, щоб витерти руки, якими вони мацали підробні мізки, легені та інші моторшні штуки. Інші діти витирають руки об власні костюми чи одне об одного.

Мала Елліотова виходить із тунелю в червоному по самісінькі лікті. У дуже червоному. І ридає. Убрана маленьким янголом із крильцями з китайського шовкового паперу, натягнутого на дротяний вішак, та з дротяним німбом, посиланим золотистими блискітками, мала Елліотів витирає очі однією рукою і розмащує червоне по обличчю. Мала Елліотова, вже просто схлипуючи, вона каже: «Рент Кейсі поклав справжнє, живе серце мені просто в долоню…»

І я кажу їй: «Ні, сонечко. Це все було не насправді». Я наслинюю серветку, щоб відтерти їй лице, і кажу: «Насправді то було не серце, а просто звичайнісінький перестиглий почищений помідор». Спершу я просто боюся, що вона сильно перелякалась. Я опускаюсь на коліна, витираю її лице паперовою серветкою, і папір розлазиться. Тоді я помічаю, що ця червона штука дуже липка, спідничка малої склеїлась від неї фалдами. Липка й поплямована чорними цятками. Згустками. Це не просто червоний харчовий барвник. І ще запах. Навіть крізь дизельний сморід цього старого брезенту, крізь цей креозотний дух, яким відгонять залізничні шпали в спекотний день, я чую солодкий, трохи схожий на календулу, трохи на дух з нічного горщика запах зіпсутого м’яса.

Гленда Гендерсен (☼ сусідка дитинства): Хай Господь милує. Усі діти, їхні пальці, чи одна долоня, чи обидві, чи руки повністю, ще й костюм докупи, маленькі пірати, чи феї, чи волоцюги, але всі вони перемащені кров’ю. Червоною кров’ю, такою давньою, що вже почорніла. Беручи торт, вони залишили кров на ванільній глазурі. На черпаку для фруктового пуншу кров, і кров на апельсині для гри в «Передай апельсин». На всіх крекерах для гри «Свистючий крекер»[29] криваві відбитки маленьких пальчиків.

По бетонованій підлозі фермерського дому з брезентового тонелю тягнуться орди маленьких слідів, відбитки кедів та сандалів, витупцяні в липкій крові. Лоуелл Річардс, учитель старшої школи, позичає в когось ліхтарик і йде глянути, в чому річ.

Шериф Бейкон Карлайл: Жахливіше, ніж найжахливіше поліцейське фото з місця злочину.

Ауелла Толші: Люди подейкували, що Айрін Кейсі притягла додому й заморозила послід, коли народила Бадді. Моїм першим враженням було, що, можливо, Бадді перетворив це на одну зі сцен для «будинку з привидами»: Вішальник, Привид, Видіння Пекла, Плацента Айрін Кейсі…

Слава Господу, я помилилася, — але не набагато.

Полк Перрі (☼ сусід дитинства): Я б ніколи не продав Ренту Кейсі ті очі, якби знав, що малий вилупок збирається зробити. Те, що сталося, було явним сигналом, що з того Кейсі виросте вбивця.

Лоуелл Річардс (☼ учитель): У темряві Рент Кейсі тримає хлопчика Гендерсенів за руку й занурює цю руку в миску. У світлі мого ліхтаря миски повні крові — густої, мов пудинг. Миски з легенями забитої худоби. Свинячими й бичачими легенями, сірими, зваленими в купу. Миски звивистих сірих мізків, розчавлених та спресованих. Кишки та нирки стекли на підлогу.

В одній салатній мисці перекочуються очні яблука різного розміру. Коров’ячі, свинячі та конячі очі витріщаються звідти, заплямовані відбитками закривавлених пальців. І вся ця гидь уже починає нагріватися та смердіти. Нирки, і сечові міхури, і жаровні, навантажені кишками.

Полк Перрі: Я вам скажу, це просто жахливий сон. Скрізь відрізані язики.

Лоуелл Річардс: Просто на моїх очах Рент Кейсі тримає долоню малого Гендерсена розкритою догори й кладе йому в руку щось лискуче й темне, примовляючи: «Це серце…»

Величезне мертве коров’яче серце.

І малий Гендерсен, із пов’язкою на очах, хихотить і стискає серце. Кров сочиться з перерізаних трубок.

Боді Карлайл: Моторошно про це думати, про нас, що міняють зуби на золото, а золото — на видлубані очі. Усе в цьому світі завжди або плоть, або гроші, ніби не може бути одним та другим водночас. Це ніби хтось був би водночас і живий, і мертвий. Цього ніхто не може. Доводиться вибирати.

Шериф Бейкон Карлайл: Як усякий Кейсі, ясна річ, він почав удавати, що все це випадковість. Казав людям, що вважав, ніби «будинок із привидами» завжди було влаштовано саме так. Казав, що не міг і подумати, що опора всього суспільства, настільки гідна довіри, й честі, й поваги, як очільники скаутських осередків, дорослі люди, брехатимуть маленьким дітям. Цілком у стилі Кейсі — вдавати із себе тупого. Рент сказав, що діти здавна нетерпляче прагли помацати мізки й легені. Що нема зовсім нічого моторошного в мацанні вчорашніх макаронів. У його вустах наші старі добрі вигадки з виноградом та харчовим барвником зазвучали як ганебні злочини.

Лоуелл Річардс: Рент Кейсі не був злим. Він скоріше, як би це сказати, намагався знайти щось справжнє в цьому світі. Діти зараз ростуть ні до чого не прив’язані, вони просто підключають свої порти й форсують життя, впарене їм іншими. Пригоди секонд-генд. Я думаю, Ренту хотілося, щоб усі пережили хоча б одну справжню пригоду. Уся громада, щось таке, що єднає людей.

Коли всі в місті дивляться той самий старий фільм або форсують один і той самий пік, це не зближує людей. Але після того, як їхні діти повернулися додому в заліплених кров’ю костюмах, з кров’ю під нігтями, яка не вимивалася тиждень, та з просмердженим волоссям, це змусило людей говорити. Не можу сказати, що вони були щасливі, але вони говорили й були разом.

Сталося щось таке, що справді стосувалось тільки Міддлтона.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Рента діймали не тільки форсовані переживання. Його бісили срані діти, вбрані солдатами, принцесами та відьмами. Поїдання торта, ароматизованого штучною ваніллю. Святкування кінця жнив, яких давно вже нема. Фруктовий пунш, зроблений на фабриці. Ритуали для задобрювання духів — чи для чого там робиться весь цей довбаний Геловін? — здійснювані людьми, які нічогісінько про це не знають. Що діймало Рента, так це срана штучність усього цього.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): В Африці люди не вірять у Зубну Фею. Натомість у них існує Зубна Мишка. В Іспанії — «Ratoncito Perez». У Франції — «La Bonne Petite Souris». Крихітний чарівний гризун, що краде зуби та залишає натомість гідну заміну. У деяких культурах зуб, який випав, треба сховати в зміїній чи пацючій норі, щоб його не змогла знайти та використати відьма. В інших діти кидають молочні зуби в палаюче багаття, а тоді риються в холодному попелі в пошуках монеток.

Через віру в Санта Клауса, потім у Великоднього Кролика, потім у Зубну Фею Рент Кейсі дізнавався, що це не просто гарні казочки та звичаї, покликані тішити малюків. Або формувати їхню поведінку. Кожна з цих трьох традицій вимагає від дитини повірити в неможливе за певну винагороду. Це послідовність ускладнюваних випробувань, покликана збудувати дитячу віру та фантазію. Перше випробування — повірити в існування чарівної людини в обмін на іграшки. Друге — повірити в існування чарівної тваринки в обмін на солодощі. Останнє випробування найскладніше, а винагорода в ньому найбільш абстрактна: повірити, погодитися з існуванням літаючої феї, яка залишить тобі гроші.

Від людини — до тварини — до феї.

Від іграшок — до солодощів — до грошей. Таким чином, у доволі цікавий спосіб магія віри та довір'я перемикається з іскристої чарівності фей на брутальні, бляклі копійки. З єдвабних крилець на п'ятаки… десятицентовики… та четвертаки.

Таким чином, дорослішаючи, дитина здійснює водночас дедалі більш вагомі подвиги уяви та віри. Починаючи з Санти в ранньому дитинстві та закінчуючи Зубною Феєю в той час, коли з’являються дорослі зуби. Або, якщо висловлюватися чесніше, починаючи із дитячої віри в будь-які припущення та закінчуючи абсолютною довірою до національної валюти.

Шот Даньюн: Ідеться про розчарування. Усі ці вигадки та реальність постійно перетікають одне в одне. Золото варте копійчаної цукерки. Цукор вартий золота. Макарони сходять за мізки, а дорослі присягаються, що Зубна Фея справді існує. Хоч би й те, що така химерна побрехенька культури, як Санта Клаус, проводить половину щорічних роздрібних розпродажів. Якийсь міфічний товстодупий сраль стоїть біля керма нашої національної економіки. Це понад усяке розчарування.

Того вечора Рент Кейсі, нехай ще зовсім маленький хлопчик, просто хотів, щоб хоч щось було справжнім. Навіть якщо це смердюча кров і тельбухи.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Усі святкові звичаї є вправами з когнітивного розвитку, новими, більшими випробуваннями для дитини. Попри те, що більшість батьків не помічають цієї функції, вони продовжують практикувати самі вправи.

Рент також бачив, наскільки поруйнування ілюзій визначає те, як дитина застосовує будь-які нові вміння.

У дитини, яка ніколи не прокатилась із Санта Клаусом у санях, може так і не розвинутися здатність фантазувати. Для неї не існує нічого, крім буквального та об’єктивно-відчутного.

Дитина, позбавлена ілюзії раптово, наприклад однолітками або сиблінгами, може схилитися до того, щоб не вірити нічому — ані відчутному, ані уявному. Ніколи не довіряти й не дивуватись.

Але дитина, яка добровільно відмовляється вірити в Санта Клауса, Великоднього Кролика чи Зубну Фею, ця дитина може винести звідти найважливіше знання. Ця дитина може побачити могутність своєї уяви та віри. Вона буде користуватися можливістю конструювати власну реальність. Ця дитина стане сама собі паном. Вона визначатиме природу власного світу. Своє бачення. А вчиняючи так, силою свого прикладу вона визначатиме й реальність інших двох типів — нездатних уявляти і нездатних вірити.

Преп. Кертіс Дін Філдз: Неважливо, наскільки добре вона вкрита воском чи лаком: дерев’яна підлога однаково довго зберігає запах. У фермерському домі дошки з чистого кедра, припасовані «шип у паз», — навіть в останні дні літа можна було унюхати, що там сталось. Спека. Достатньо було одній дитині виблювати свого торта — Дорріс Томмі, мені здається, — і сморід збурив стількох інших, що важко навіть сказати, хто був другим.

Денні Перрі (☼ друг дитинства): Усюди була сама кров та блювотиння, ніби товстий килим укрив усю підлогу. Кров та блювотиння. Насправді саме звідтоді люди почали називати Бастера Кейсі його прізвиськом — Рент. Бо кожен малий перехилявся та робив якийсь такий схожий на це слово звук. Діти зойкали: «Рент!» — і повертали ванільний торт і глазур. Зойкали: «Рент!» — і видавали фонтан пурпурового фруктового пуншу.

Міддлтонці й досі, якщо недужі чи напилися, кажуть: «Здається, зараз буде Рент», коли відчувають, що ось-ось блювонуть.

Боді Карлайл: Перед тим як забратись до міста, Рент віддав мені двадцять чотири молочники по галону[30] кожен, вщерть наповнені людськими зубами. Від зубок малюків і до колишніх дідусевих щелеп, викопаних із чемоданів та коробочок із ностальгійним мотлохом. На мою думку, валізи, які він потяг до мегаполісу, були напхані самим лише золотом.

Рент називав ці молочники «Міддлтонський зубний музей».