Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

3 — Собаки

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Узимку міддлтонські пси збиваються в зграї. Дворові фермерські пси в наших околицях неодмінно відв’яжуться і втечуть — тільки й чутимеш, як вони гавкають та завивають уночі. Інші собаки — ті, яких люди викидають з машин на узбіччя. Залишають. Бовдури з мегаполісів думають, що кожна собака здатна сама про себе подбати, здичавіти, але більшість шавок помиратимуть без їжі, аж поки не зголодніють настільки, що жертимуть гівно з-під якогось іншого плюгавця. Іївно, в якому кишить червою. Більшість цих покинутих цуциків дохне від глистів.

Інші собаки збираються в зграї, щоби грітися. Собаки, які виживають. Зграя заганяє кролів та чорнохвостих оленів. Надходить зима, й фермерські пси чують, як зграя виє над свіжою здобиччю — десь там, серед ночі, між дерев понад річкою, і фермерські пси тікають.

Домашні улюбленці чують це виття, і, як би ти не кликав, найслухняніший пес забуває, як його звуть. Якщо не зважати на ці цих завивання, усю зиму вони для господарів як мертві. Випадає перший сніг, і твій пестунчик, твій вірний друг перетворюється на тужливий вовкулачий спів, що лунає десь у темряві. Спів, який неодмінно приносять з собою холоди.

Узимку найгірший дитячий жах — це йти додому, коли вже споночіло, і чути, як виття собачої зграї та клацання їхніх щелеп стає все гучнішим, насувається ближче. Чудовисько з незліченною кількістю зубів та кігтів. Люди зазвичай знаходять упольованого собаками оленя, від якого не залишилось ані шматочка, більшого за череп. Усе інше — хоч шкіра, хоч скелет — розтягнуто по кавалках, розірвано іклами та розкидано довкруж. Якщо це кролик, то можна побачити хіба крихітну лапку посеред місива з хутра, розквацяного навколо. Повсюду кров. Маленька кроляча лапка, з ледь вологим ніжним хутром, точно така, як люди, буває, носять на щастя.

Собака Кейсі тікав у зграї щозими, аж доки не зник. Зазвичай він застрибував на диван, вдивлявся крізь вікно у ніч, наставляв вуха, дослухаючись, як пси вештаються неподалік. Полюють. Ці зграї — це радше чутки, ніж щось реальне, що можна побачити. Наполовину міф. Це єдині монстри, які мешкають у наших краях. Більше ніж наполовину. Думка про те, що ці собаки, може навіть твої власні собаки, можуть сказитися й загнати тебе самого. Твої власні собаки можуть узяти твій слід, коли ти йдеш зі школи. Немає значення, як розпачливо ти гукатимеш: «Фідо!», чи казатимеш: «Стояти!», чи казатимеш: «Сидіти!»; той собака, якого ти дресирував із цуценяти, якого шльопав газетою, цей самий собака зімкне свої ікла на твоїй горлянці та вирве її геть. Фідо витиме над твоїм конаючим тілом і хлебтатиме кров, що гарячим струменем буде шугати з твого власного люблячого серця.

Шериф Бейкон Карлайл (☼ ворог дитинства): І не кажіть, що я маю йому співчувати. Уже в початковій школі Рент Кейсі претендував на жахливу загибель одного прекрасного дня. Від змій або сказу. Собаку Кейсі звали Фетч[15]. Щось таке: наполовину гончак, наполовину бігль[16], наполовину ротвейлер, наполовину бультер’єр, наполовину будь-яка дворняга. Ось так назвав свого пса Рент Кейсі: Фетч.

Една Перрі (☼сусідка дитинства): Якщо хочете знати, всі троє Кейсі звали одне одного по-різному. Айрін Кейсі казала на чоловіка «Чет». Він звав її «Рін», скорочено від «Айрін» — і тільки сам-на-сам. Більше Айрін Кейсі ніхто так не називав. Рент називав Честера «Тато». Айрін казала до сина «Бадді», але батько називав його «Бастер». Ні в якім разі не Рент. Рентом його звав тільки Боді Карлайл.

Суть у тому, що Рент називав Боді «Жабою». Їй-богу.

Усі давали іншим різні імена. Бастер був Рентом і Бадді. Честер був Четом і Татом. Айрін була Мамою та Рін. Люди так позначають тих, кого люблять, — дають їм особливі імена. Так їм здається, що вони затаврували тебе, ніби свою власність.

Шериф Бейкон Карлайл: Найгірше, що може зробити людина, крім того, що викинути надвір собаку, — це зірватися з ланцюга.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Слухай сюди. Рент, бувало, казав людям: «Ти — інша людина для кожного, кого зустрічаєш на шляху».

Часом Рент казав: «Ти існуєш тільки в очах інших людей».

Якби ви збиралися викарбувати цитату в нього на могилі, то найулюбленішими його словами були такі: «Майбутнє, яке ти матимеш завтра, буде іншим, ніж майбутнє, яке ти мав учора».

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Хуйня. Улюблена фраза Рента була: «Деякі люди одразу народжуються людьми. Решті з нас доводиться йти до цього все життя».

Боді Карлайл: Пам’ятаю одну фірмову Рентову фразу: «Ми ніколи не будемо такими молодими, як сьогодні ввечері».

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Бадді часто ходив зі своєю бабусею Естер до церкви в неділю. Коли бувала гарна погода, ми з Четом довозили його до бабусиного будинку й висаджували там. Малий Бадді перетворив це на звичку, бо бачив, що їй зовсім нема з ким ходити. Вона жила всього трішечки далі від Міддлтонської Християнської Церкви. Старенька пані в своєму крихітному церковному капелюшку та маленький хлопчик у пристібному метелику, які йдуть путівцем, побравшись за руки, — це була картина, здатна зворушити будь-яке серце.

Однієї неділі минули вже вступний гімн, перше читання Євангелія та половина проповіді, а Бадді й Естер досі не з’явилися в церкві. Ми саме передаємо з рук у руки кошик для пожертв, коли зненацька церковні двері відчиняються. Хтось на вулиці гуркотить сходами догори, потім тупоче дощатою верандою — і великі двері розчахуються з такою силою, що аж ручка вибиває дірку в стіні. Усі обертаються й витягають шиї, щоби побачити, як малий Бадді ввалюється досередини, геть засапаний. Зігнувшись навпіл, він спирається обома долонями на коліна, двері за ним усе ще розчинені, його огортає яскраве сонячне світло, Бад ді важко дихає, волосся спадає йому на очі, він намагається відсапатися. Ніякого метелика. Біла сорочка вибилася зі штанів.

Преподобний Кертіс Дін Філдз каже: «Чи не зволиш ти зачинити за собою двері?»

Бадді каже, шумно дихаючи: «Її вкусило».

Він вдихає достатньо, щоби промовити: «Бабуся Естер… їй зле, зовсім зле».

На вулиці холодно, і я вирішую, що це собача зграя, що, може, її собака вкусила. Ці дикі собаки.

Шериф Бейкон Карлайл: Може, мені й не варто цього казати, але жоден Кейсі так і не заплатив за ремонт тієї дірки в церковній стіні, яку Рент вибив дверною ручкою. Навіть якщо припустити, що він зробив це ненавмисне.

Айрін Кейсі: Бадді сказав, що Естер укусив павук. З вигляду це була «чорна вдова». Бадді та його бабуся йшли собі, були вже на півдорозі, коли вона раптом уклякла й відпустила його руку. Естер кричить: «Господи!» — й обома руками зриває з голови капелюшка, видираючи разом зі шпильками пасма сивого волосся. Звук був такий, казав Бадді, ніби рвеш навпіл стару газету. Її чорний церковний капелюшок круглий і чорний, розміром десь із баночку з-під порошку для ванн. Одним помахом руки вона жбурляє цього капелюшка на землю. Обома своїми церковними черевичками Естер утоптує цей чорний атлас у дорожний пил. Її чорні черевички посіріли від пилу. Збурений ногами пил клубочиться хмарою довкруж її пальта. Сумочка метляється в руці, й вона махає Бадді, щоб він відійшов назад, примовляючи: «Не торкайся його!»

І товсті жмути сивого волосся Естер, вирвані з коренями, все ще пришпилені до капелюшка.

Носком свого церковного черевичка Естер перевертає капелюх, і обоє присідають подивитися, що там таке.

Змішаний із пилом та гравієм, із подертою вуаллю та зіжмаканим атласом, кволо ворушачи однією лапою, лежить павук. Запилений чорний павук із червоною плямкою у формі клепсидри на черевці.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Родич «ґудзикових павуків», як називають їх у Північній Африці, з роду Ьаігосіесйлз, родини TbеrісІіісІае, «чорна вдова» гніздиться у відлюдних місцях, таких як старий непотрібний одяг або сортир на подвір’ї. Поки внутрішні вбиральні не витіснили вуличні, переважна більшість укусів «чорної вдови» приходилися на сідниці або геніталії постраждалих. Останнім часом павуки кусають здебільшого тоді, коли потрапляють у пастку між одягом і шкірою жертви — наприклад, якщо павук улаштовує гніздо в черевику чи рукавичці, яку рідко вдягають.

Айрін Кейсі: Бабуся Естер торкається волосся на маківці, пучками двох пальців мацає поміж своїх кучерів, перекидаючи буклі то на один бік, то на інший, поки нарешті не намацує якусь точку, і тоді рот її широко розчахується, а очі, навпаки, міцно замружуються. Коли вона розплющує їх, каже Бадді, коли його бабуся розплющує свої очі, то вони мерехтять від сліз.

Вона відкриває сумочку, клацнувши замком, і виловлює в ній паперову хустинку. Коли Естер притискає хустинку до тім’я, каже Бадді, коли вони дивляться на цю хустинку, то бачать там плямку свіжої крові. І після цього Естер каже йому: «Біжи щодуху і приведи свого татка». Естер Кейсі опускається на одне коліно, потім сідає, потім лягає на узбіччі дороги і каже: «Хлопчику, хутко!»

Ехо Лоуренс: Рент казав, що бабуся сказала йому: «Біжи хутко, але якщо ти виявишся не досить швидким, пам’ятай, що я так само люблю тебе…»

Кеммі Еліот (☼ подруга дитинства): Можете вбити мене, якщо я брешу, бо я не брешу, але МІДДЛТОНСЬКІ пси дичавіли ще більше, коли вітер дув надто сильно. Знаєте, один порив вітру — і всі сміттєві баки котяться по землі. Собаки це люблять.

Перший урок, який засвоює дівча в шостому класі, — септик здатний перетравити не все. Усякі оті жіночі штучки: тобі доводиться загортати їх у газету й старанно заривати поглибше в сміття. Приїжджає гівновіз, щоб викачати твій септик, знаходить там щось, окрім природних відходів, — і будь ласка, плати додатково.

Звісно, коли вітер перекидає сміттєвий бак у чиємусь дворі, у результаті всюди літають брудні «котекси». У таку вітряну погоду «червоні дні календаря» приходять до всіх без винятку. Тампони та прокладки — регулярні війська під проводом вітру — отримують перемогу. Загорнуті в газети, які неухильно губляться, вони виставляють напоказ темнаву кров, обліплену піском та реп’яхами. Обтикані насінням стоколосу, мов подушечки для голок. З кожним перевернутим баком ця армія покинутої крові стає дедалі більшою, крокуючи в ногу з вітром. Поки вони разом не докрокують до паркану. Або кактуса.

Шот Даньюн: Рент чув, що поблизу виють і клацають іклами собачі зграї. Він не хотів залишати свою бабусю, але ж вона сказала йому йти.

Кеммі Елліот: їй-бо, не брешу. Звичайнісінький паркан із трижильного колючого дроту ставав наче прикрашений до Різдва від усіх цих білих штук. Підійдеш близько — і побачиш, що там само почіплялися й гандони, ніби Грона здутих святкових кульок. Лопотять собі на вітру, зелені, чи сірі, чи світло-блакитні, а кінчик кожної гумки все ще відтягує донизу біла рідина.

Настромлені на дротяні шипи, до тебе лопотять гігієнічні прокладки та суперусмоктувальні тампони для сильних виділень. Гладкі й ребристі презервативи. Марки кондомів і прокладок, яких ти ніколи в житті не бачив на полицях «Придорожної бакалії».

Стара кров і згустки — такі чорні, що скидаються на гудрон. Кров брунатна, мов кава. Водянисто-рожева кров. Сперма, змертвіла майже до стану чистої води.

Для більшості людей кров — це просто кров, особливо для чоловіків, але повірте, вам буде важко знайти два однакових тампони серед повислих на відтинку колючого дроту довжиною в милю.

То тут, то там можна бачити лобкове волосся. Світле, темне, сиве. Заходиться добрий вітер — і от всі ми, мешканці Міддлтона, вивішені напоказ, мов ті пташечки на телеграфних дротах. Мов на стенді 4-Н клубу[17] на окружному ярмарку.

Шериф Бейкон Карлайл: Якщо хочете знати, найважче було утримати собак у будинках. Не треба було навіть бачити сперму та кров, розвішану по колючих дротах, щоб знати, що вітер перекинув чийсь смітник. Пси починали казитися: скавулити, дряпати двері. Здирати фарбу та протирати килимки в намаганні дістатися до того запаху, такого невловного, що тільки собачий ніс може його зачути.

Це зовсім не так, як коли вони просяться надвір у своїх справах. Собаки вловлюють запах гандонів і затичок, якими шурхотить суховій, і починають заливатися слиною.

Не дай боже вам відчинити двері. Здебільшого всі сідають на телефон і заходяться звинувачувати одне одного в бардаку й закликати когось іншого, щоб він усе прибрав.

Кеммі Елліот: Місця тут такі рівнинні, що бачиш усе від краю і до краю, варто лише кинути оком. Місцевий люд надто пихатий, щоби кидатися в бій із сексуальним торнадо. Ніхто не хоче, щоб товариство дивилося, як він збирає цей сороміцький врожай, ніби якісь там стиглі помідори.

Тут таке — або кожен збирає своє, або ніхто не збирає нічого.

Як завжди, ціла подія. Глухий кут добропристойності.

Мері Кейн Харві (☼ учителька): Якби я вже не вчителювала, боже ж мій, скільки байок я могла б оповісти про Бастера Кейсі. Надзвичайний молодий чоловік.

Шериф Бейкон Карлайл: І не забувайте, що багато хто, навіть хлопці з ФБР казали, що бабуся Естер була першою жертвою Рента.

Мері Кейн Харві: 3 мовних дисциплін найвищою оцінкою Бастера була С, але складалося враження, що він здатен збудувати цілий світ за допомогою самих лише гілочок і камінців, та ще кількох слів, які він вивчив. Я би порівняла це з тими маленькими шедеврами, які роблять із підручного непотребу в’язні або моряки в далеких рейсах. Наприклад, точні моделі Ватикану, збудовані з сірників, або Акрополь, склеєний із кубиків цукру. Це витвори мистецтва, що постали з браку інструментів та матеріалів, вимагаючи при цьому невичерпної кількості часу та зосередженості. Це пам’ятники терпінню.

Боді Карлайл: Щоб ви зрозуміли, якої популярності набув Рент до свого випускного класу, розкажу вам таке. Однієї ночі наші пси почали вити й дерти двері. Було вітряно, й без усякого денного світла кожен розумів, що прийшов звичайний сексуальний торнадо.

Рент постукав у наші кухонні двері. Поки моя мама патякала по телефону, розкидаючися звинуваченнями, він махнув мені рукою, щоб я виходив. Через його плече був перекинутий порожній лантух.

Побачивши мішок, мати похитала до мене головою: «Ні». Але я відіпхнув собак від дверей і пішов за Рентом у ніч, де скаженів вітер, здуваючи наше волосся та коміри сорочок на один бік.

На огорожі тріпотів під вітром жмуток білої фігні, оскаженілий та живий, мов кролик у капкані. Гандони ляскотіли, наче сірі язики з краплями слини на кінцях. Рент зірвав одну гумку й підніс до носа — наповнений спермою кінчик метлявся небезпечно близько до його верхньої губи. Понюхав і сказав: «Преподобний Кертіс Дін Філдз». Він посміхнувся і сказав: «Я цей сморід де хочеш упізнаю».

Рент кинув сміття в лантух. Він зірвав затичку, з однією тільки крихітною червонястою крапелькою посеред білого тампона. У місячному сяйві червоне виглядало чорним. Рент понюхав його та нахмурився.

Понюхав знову, тепер із заплющеними очима, й сказав: «Ну гаразд, це Лу-Енн Перрі, але схоже, вона знову почала приймати оті свої фтористі пігулки…»

Рент сунув червону крапочку й мені, але я заперечно похитав головою.

Перш ніж який-небудь славний хлопець встиг висунутися надвір і запропонувати нам допомогу, Рент обібрав паркан за нашим будинком по всій довжині, відгадуючи кожен хуй і кожну піхву.

Мері Кейн-Харві: У МідДлтоні для молоді замало стимулів. Суспільне життя зосереджене довкола церковних або шкільних заходів. Фермерська спілка організовує зустрічі на кожних вихідних, інколи ще кекуок[18] із настанням весни та ярмарок промислів під час курортного сезону. Або ще молодші скаути влаштують благодійну «вечірку з привидами» під Геловін.

Боді Карлайл: У Рента Кейсі був просто собачий нюх. Цей бладхаунд в людській подобі міг вистежити будь-що. Після того як він почав затримуватися на вулиці допізна, його нюх ще покращився. Оскільки він був найпопулярнішим хлопцем у школі, то знав кожне ім’я, що стояло за тим чи іншим запахом. До дванадцятого класу всі ці його таланти — всі разом — почали нарешті працювати на нього.

«Дивися», — сказав мені Рент і показав білу прокладку з доладною червоною квіткою посередині. Маленькою, як фіалка. Навіть не принюхуючись, він сказав: «Міс Харві з уроків англійської».

Виття незримих псів на вітру, цей звук обтікає нас.

Він може сказати, що це міс Харві, з форми кривавої квітки. «Виходить відбиток піхви, — каже Рент, водячи пальцем по контурах червоної плями. — У сто разів індивідуальніший, ніж відбиток пальця». Пляма, каже він, точнісінько як поцілунок отого її місця.

Думаю, вам не треба питати, звідки Рент знає, яку форму має оте місце міс Харві. Він міг намалювати вам, наче звірині сліди на снігу чи піску, безмежну кількість варіацій місцевої піхви. Корінної чи просто проїжджої. Просто з того, як далеко загорнувся знятий презерватив, Рент знав, що за хуй виліз із нього.

Вдалині, в кухонному вікні нашого будинку, можна було бачити силует моєї мами, що стояла біля мийниці, зі зведеним та відставленим убік ліктем, з телефонною слухавкою, притиснутою до волосся. Можливо, вона дивилася на нас. Напевно, дивилася.

Рент зняв наступний клубок білого, позначений червоною плямою. Понюхав його і глянув убік мого дому.

Я спитав його: «Хто це?» — й кивнув на кляксустарої крові.

Цей новий відбиток піхви, ця нова квітка була більшою за ту, що належала міс Харві. Цілий сонях проти її фіалки.

І Рент відкрив свого лантуха зі словами: «Облиш».

Ні, ну справді, сказав я та потягся за прокладкою: «Дай я понюхаю».

Рент укинув пляму-сонях у мішок. Він відійшов на крок від мене, далі вздовж паркану й сказав: «Певен, що це твоя мама».

Моя мама, яка все ще дивиться. Її вухо все ще розшукує винних у телефонній слухавці.

Коли ти виходив на вулицю разом із Рентом Кейсі, час мав звичку зупинятися. Цей момент був одним з тих, коли час заціпило. Ця мить назавжди приречена тривати в моїй голові. Ці зірки, ті самі старі, зужиті зірки, на які люди й досі загадують бажання. Місяць сьогодні ввечері — той самий місяць, що й тоді.

Шериф Бейкон Карлайл: За той час, поки Рент Кейсі добіг до церкви та поки ми всі добігли назад до старої Естер, її знайшла собача зграя. Маму Айрін. Вони залишили від неї просто бридке щось.

Боді Карлайл: Якщо Рент коли-небудь і трахав мою маму, то в мене не стало духу його про це спитати.