Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Тиждень 6. Відновлюємо відчуття достатку

Цього тижня ви почнете долати одну з найбільших перешкод на творчому шляху — гроші. Вам потрібно буде проаналізувати свої уявлення про Бога, гроші і творчий достаток. Розділ присвячений дослідженням того, як саме ваші особисті погляди обмежують достаток і розкіш у вашому житті.

Ви познайомитеся з підрахунком як з одним із методів виходу з глухого кута у вашій творчості, який використовується для ясності і правильного використання фінансових ресурсів. Ймовірно, цей тиждень запам’ятається вам своєю мінливістю.

«Я вірю у Бога, — стверджує Ненсі. — Просто не вірю, що Бога цікавлять фінансові питання». Сама цього не усвідомлюючи, Ненсі має два переконання, які завдають їй шкоди. Вона вірить не лише в те, що Бог добрий — надто добрий, щоб мати справу з грошима, — а ще й у те, що гроші — це погано. Для того, щоб повністю відновити у собі здатність творити, Ненсі, як і багатьом з нас, необхідно переглянути свої уявлення про Бога.

Більшість із нас виховувалися на переконаннях, що гроші — справжнє джерело безпеки, а надіятися на Бога — нерозсудливо, небезпечно і просто смішно. Коли ми дивимося на польові лілії, то вони нам здаються красивими, проте надто старомодними, вони не надто вписуються у картину сучасного світу. Ми самі себе одягаємо. Самі купуємо продукти. І ми візьмемося за реалізацію свого творчого потенціалу, повторюємо ми собі, щойно у нас з’явиться достатньо для цього грошей.

А коли настане такий час?

Ми хочемо такого Бога, який видавався б нам величезною зарплатою і дозволом тринькати її на всі забаганки. Прислухаючись до нав’язливого: «Ще!» — ми не чуємо того тихого голосочка, який чекає десь у глибині душі, щоб прошепотіти нам: «Досить. Ти маєш достатньо і тобі нічого не бракує».

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться», — часто ще з дитинства говорили нам, цитуючи Біблію. Але ми в це не віримо. І ми точно не віримо у такий підхід, коли ідеться про мистецтво. У важкі часи Бог, може, й зодягне нас, і нагодує, але з якого дива він має купувати нам мольберт і фарби? Чи організовувати поїздку музеями Європи, чи оплачувати уроки танців? Богу точно не до того, говоримо ми собі. Ми, прикриваючись фінансовими труднощами, ухиляємося не лише від творчості, але й від духовного росту. Ми віримо у гроші. «Мені потрібно насамперед подбати про те, щоб мати дах над головою, — говоримо ми. — Ніхто мені не почне платити за те, що я буду більш творчою людиною».

Ми свято віримо у це. Більшість із нас у душі переконані, що робота повинна бути роботою, а не розвагами, а те, чим би ми справді хотіли займатися — писати, грати на сцені, танцювати, — це все несерйозно і це потрібно відкласти на другий план. Але насправді це не так.

Ми діємо згідно зі старим і шкідливим уявленням про те, що Божа воля для нашого життя і наша воля мають протилежні спрямування. «Я хочу бути актрисою, але Бог хоче, щоб я працювала офіціанткою у дешевих забігайлівках, — переконуємо ми самі себе. — Тому навіть якщо я намагатимусь стати актрисою, то однаково все закінчиться тим, що я обслуговуватиму столики».

Таке мислення ґрунтується на наших уявленнях про Бога як про суворого батька, який має свою незмінну думку щодо того, що нам підходить, а що ні, а нам, звичайно, його сценарій зовсім не до душі. Це деформоване уявлення про Бога потрібно переосмислити.

Цього тижня на ранкових сторінках напишіть про те, у якого Бога ви вірите і у якого хотіли б вірити. Для декого це означатиме щось на кшталт: «А раптом Бог — жінка і вона на моєму боці?». Для інших Бог — це енергія. Ще для інших — зібрання вищих сил, які ведуть нас до найкращого для нас життя. Якщо ви все ще дотримуєтеся уявлень про Бога, які сформувалися у дитинстві, то, найімовірніше, вони помилкові і завдають вам шкоди. Що б подумав про ваші творчі плани Бог, який прагне для вас найкращого? Ви припускаєте, що такий Бог насправді існує? Якщо так, то чи залишалася б для вас вищою силою робота, кохана людина чи гроші?

Багато з нас ототожнюють труднощі з добросовісністю, а мистецтво — з клеєнням дурня. Наполегливо працювати — це добре. Жахлива робота вибудовує нашу моральну стійкість. Але те, що дається нам дуже легко і до чого у нас хист, — скажімо, малювання, — сприймається як непорозуміння, яке і не варто сприймати серйозно. З одного боку, ми нещиро погоджуємося з тим, що Бог хоче, аби ми були щасливі, веселі і вільні. А з іншого — таємно переконані, нібито Бог хотів би нас бачити без гроша за душею, якщо ми раптом таки захочемо присвятити себе мистецтву. У нас є хоча б якісь докази таких уявлень про Бога?

Коли ми дивимося на Боже творіння, то стає очевидно, що і сам Творець не знав, коли зупинитися. У світі існує не одна рожева квітка і навіть не п’ятдесят, а сотні рожевих квіток. Не забуваймо про сніжинки — яскравий вияв справжньої творчої радості. Не існує двох однакових сніжинок. Цей Творець підозріло нагадує когось, хто таки міг би підтримати нас у творчих починаннях.

«У нас новий керівник, — повідомляє людям, які вирішили зав’язати з алкоголем, „Велика книга Товариства анонімних алкоголіків“. — Якщо ми подбаємо про Божі справи, то він подбає і про наші». Для розгублених новачків товариства анонімних алкоголіків такий підхід стає рятівною соломинкою. Відчайдушно намагаючись повернутися до повноцінного тверезого життя, вони намертво хапаються за цю думку, коли сумніваються у власних можливостях побороти свою згубну звичку. Очікуючи допомоги згори, вони зазвичай її отримують. Плетива долі вирівнюються, стосунки налагоджуються.

Тим, хто ще не дійшов до краю, такі твердження здаються дурними, навіть оманливими, наче нас намагаються обвести навколо пальця. Бог може влаштувати нас на роботу? Та ще й на таку, яка нам буде подобатися? Той Бог, який має усього в надлишку, у якого мільйони можливостей і ключ до будь-яких дверей? Байки про такого Бога підозріло нагадують неправдоподібну тарабарщину.

Отож, коли перед нами постає вибір між заповітною мрією і ненависною нудною теперішньою роботою, ми часто вирішуємо ігнорувати мрію, а потім у своїх постійних нещастях звинувачуємо Бога. Ми поводимося так, нібито це Бог винен, що ми не помандрували в Європу, не записалися на курси малювання, не пішли на фільмування. А насправді це ж ми, а не Бог, вирішили всього цього не робити. Ми намагалися залишатися розсудливими — нібито існують якісь докази, що Бог також розсудливий, — замість того, щоб перевірити, чи не підтримає Всесвіт нашу здорову екстравагантну ідею.

Будь-яка речовина — це енергія у русі. Вона пульсує і тече. Гроші — це символ золотого потоку конкретизованої життєвої енергії.

Творець може бути нашим батьком, матір’ю чи джерелом, але у Нього однозначно немає нічого спільного з нашими батьками, церквою, учителями, друзями і їхніми розсудливими уявленнями про те, що краще для нас. Творчість не є і ніколи не була розсудливою діяльністю. А чому вона мала б такою бути? Невже ви думаєте, що у мучеництві криється добросовісність? Якщо ви хочете творити — творіть. Хочете скласти маленький витвір мистецтва — складіть два речення. Знайдіть одну риму. І складіть смішну дитячу пісеньку:

Творчість починається із заготівлі сіна у сонячні погожі дні. З уваги до тепер і насолоди від кожної хвилини. Вона починається з того, що ми дозволяємо собі приємні дрібниці і перерви. «Це дивакувато, але Бог також дивак», — хороший аргумент, коли ви потураєте примхам свого маленького митця. Пам’ятайте, що це ви скнара, а не Бог. Очікуйте від Бога все більшої щедрості — і ви дасте Йому можливість справдити ваші надії.

Те, чим ми дуже хочемо займатися — це і є те, чим нам судилося займатися. І коли ми починаємо це робити, зразу знаходяться гроші, відчиняються потрібні двері, ми почуваємося так, ніби приносимо цьому світу користь, а робота нарешті здається грою.

Цього тижня ми будемо продовжувати аналізувати наші уявлення про гроші. Ми подивимося, як наше ставлення до грошей («Їх важко заробити. Для цього потрібно багато і важко працювати. Спершу потрібно перейматися заробітком, а вже потім творчістю») формує наше ставлення до мистецтва.

Тим з нас, хто захворів на творчу анорексію, — вона виявляється у тому, що людина прагне творити, проте відмовляється утамувати цей голод, і тому стає все більше і більше зосередженою на своїй відмові, — трохи істинної розкоші може дуже стати в пригоді. Весь сенс тут — у слові «істинної». Оскільки мистецтво, базуючись на вірі у невичерпне джерело, народжується у саморозвитку і розкритті, нам просто необхідно інколи тішити себе і потурати собі, підтримуючи цим відчуття достатку.

Що означає «потурати собі»? Для кожного з нас відповідь на це запитання буде різною. Для Джиліен однієї пари нових для неї твідових штанів із крамниці з вінтажним одягом виявлялося достатньо, щоб вона могла себе уявити Керол Ломбард, що сяє від щастя на тлі ретро-автівки з відкидним дахом. Для Джин було достатньо одної-однісінької розпущеної ромашки, яка стояла у вазі на тумбі біля ліжка, щоб нагадувати їй, що життя — це сад можливостей. Метью відкрив для себе, що аромат натурального бджолиного воску, яким натирають меблі, вселяє у нього відчуття безпеки, солідності і порядку. Констенс зробила собі королівський подарунок — передплату на журнал (витративши лише двадцять доларів, вона цілий рік може насолоджуватися красивими картинками і цікавими статтями).

Дуже часто, зайшовши у глухий кут, ми пояснюємо свою творчу кризу нестачею грошей. Але гроші ніколи не бувають справжньою причиною. Справа у нашій скутості, у тому, що ми почуваємося безсилими. Мистецтво вимагає від нас робити вибір. На найнижчому рівні цей вибір — піклуватися про себе.

Один із моїх друзів — всесвітньо відомий і дуже талановитий митець. Місце в історії за внесок у мистецтво йому вже забезпечено. Молоді митці прагнуть з ним поспілкуватися, а старші — поважають його. Йому навіть немає п’ятдесяти років, а його роботи вже відзначені нагородами і преміями, заради яких інші працюють усе життя. Поза тим, ця людина все ще страждає від творчої анорексії. Він продовжує працювати, проте платить за це все вищу і вищу ціну. Інколи він запитує себе: «Чому справа всього мого життя тепер стала радше нагадувати роботу?».

Чому? Тому що він відмовляв собі у розкоші.

Зрозумійте мене правильно: коли я говорю про розкіш, то не маю на увазі пентхаузи, дизайнерський одяг, новісінькі спортивні автівки і подорожі першим класом. Цей чоловік сповна насолоджується усіма цими привілеями, але попри це він не насолоджується життям. Він відмовляв собі у розкоші вільного часу: часу для спілкування з друзями і сім’єю, а передусім — часу з самим собою — без будь-яких планів і неймовірних досягнень. Усім, чим він раніше пристрасно захоплювався, він тепер лише цікавиться, він переконує себе, що надто зайнятий, щоб насолоджуватися розвагами. Він говорить собі, що не може собі дозволити змарнувати ні хвилинки. Час спливає — і він використовує його на те, щоб стати відомим.

Нещодавно я купила собі коня — уперше за десять років. Почувши хорошу новину, мій успішний друг одразу ж увімкнув режим зануди, попереджаючи мене: «Що ж, сподіваюся, ти не збираєшся надто часто їздити на ньому верхи чи проводити з ним багато часу. Роки ідуть, і чим старшими ми стаємо, тим менше і менше займаємося тим, що нам справді до вподоби. Все більше часу доводиться витрачати на те, що ми повинні робити…».

Оскільки я вже давно навчилася розпізнавати такі слова і бачити в них тільки бажання зіпсувати комусь насолоду, то цей прогноз не надто мене налякав, хоча й дещо засмутив. Він нагадав мені про вразливість усіх митців, навіть дуже відомих — у кожному з них ховається мораліст, який намагається його присоромити («Я мав би працювати») і дуже не схвалює творчі задоволення.

Для того, щоб бути успішними митцями — хоча це може стосуватися не лише митців, — ми повинні бути відкриті до єдиного всесвітнього потоку. Коли ми суттєво обмежуємо свою можливість насолоджуватися життям, відмовляючись приймати маленькі його подарунки, то відкидаємо і великі подарунки також. Ті, хто, як мій друг-митець, багато працюють, рано чи пізно помітять, що вичерпалися у пошуках образів і тепер змушені повертатися до ранніх витворів і до спеціальних прийомів, практикуючи свою творчість, але не примножуючи її. А ті, хто остаточно перекрив робочий потік, зрозуміють, що живуть безбарвним і позбавленим будь-якого сенсу життям, якою б кількість речей і справ вони його не наповнювали.

Що дарує нам справжню радість? Саме це запитання потрібно ставити собі, обмірковуючи розкіш, і відповідь буде у кожного різна. Наприклад, Беренс справжню радість дарує малина, свіжі ягоди малини. Вона сміється від думки про те, наскільки легко її задовольнити. Для неї ціна достатку прирівнюється до ціни за фунт малини. Вона посипає ягодами кашу, порізаний на шматочки персик або морозиво. Вона може купити свій достаток у супермаркеті і навіть може заморозити його, якщо доведеться.

«Малина коштує від двох до п’яти доларів за фунт, залежно від сезону. Я завжди кажу собі, що це надто дорого, проте як за цілий тиждень розкоші це не так уже й багато. Це менше, ніж квиток у кіно, і менше, ніж я заплатила б за чізбургер. Мабуть, це більше, ніж, я думала, вартую я сама».

Для Алана велика розкіш — це музика. У юні роки він був музикантом, але вже давно не дозволяв собі грати. Як і більшість митців, які зайшли у глухий кут, він страждав від двох смертельних хвороб: творчої анорексії і погордливого перфекціонізму. Для нього не існувало просто спроб. Він одразу хотів бути найкращим, і якщо йому це не вдавалося, то він вирішував навіть не наближатися до такої дорогої йому музики.

Остаточно заплутавшись, Алан так описав свій стан: «Я намагаюся грати, слухаю себе і розумію, що те, що я вмію, настільки далеко від того, що мені хотілося б уміти, що єдине, чого мені хочеться, це зіщулитися зі страху». (А потім більше ніколи не брати до рук музичний інструмент).

Працюючи над власним творчим відновленням, Алан почав з того, що дозволив собі розкіш — щотижня купувати нову платівку. Він перестав ставитися до музики як до роботи і знову почав сприймати її як розвагу. Він мав купувати найрізноманітніші дивні альбоми, а не лише зразки високого мистецтва. Забудьте про високі прагнення. Що вас інтригує і зацікавлює?

Алан почав своє дослідження. Він купував альбоми з церковною музикою, кантрі, барабанними ритмами індіанців. Через місяць він мимохідь купив набір барабанних паличок у магазині музичних інструментів. Він відклав їх і не брав до рук довго-довго…

Через три місяці Алан барабанив по керму свого велотренажера під рок-н-рольні ритми, які грали в його навушниках. Ще через два місяці він розчистив місце на горищі і придбав стару барабанну установку.

«Мені здавалося, дружина і донька будуть соромитися того, як недолуго я грав на барабанах, — пояснював він, розуміючи, що даремно перекладає вину на інших. — Щиро кажучи, це насправді мені було соромно, але тепер я граю для власного задоволення, і мені усе дужче починає подобатися те, що у мене виходить. Виявляється, у такого пристаркуватого барабанщика, як я, усе ще є порох у порохівницях».

Для Лори квитком у світ розкоші став дешевий набір акварельних фарб. Для Кейті — набір дорогих кольорових олівців, «які моя мама ніколи мені би не купила. Першого ж вечора я дозволила собі зробити два начерки і на одному зобразила себе в новому житті, до якого я прагну».

Багатьом творчим людям, які опинилися у глухому куті, доводиться докладати чимало зусиль, щоб хоча б уявити собі розкіш у своєму житті. Вони — немов Попелюшки цього світу. Зосереджуючи всю увагу на інших, ігноруючи власні потреби, їх часто лякає навіть сама думка про те, щоб хоча б один раз себе чимось побалувати.

«Не намагайся позбавитися від Попелюшки у собі, — радить моя подруга-письменниця. — Зосередься лише на тому, щоб подарувати собі кришталеву туфельку. Друга частина цієї казки просто чудова».

Говорячи про розкіш, я радше маю на увазі певний зсув у свідомості, ніж потік, хоча, усвідомлюючи і впускаючи у наше життя те, що здається нам розкішшю, ми і справді можемо викликати потужніший потік.

Творче життя вимагає розкоші особистого простору, навіть якщо все, що нам вдається виділити для себе — це одна книжкова полиця і підвіконня. (У моєму кабінеті підвіконня зайняте колекцією прес-пап’є і морських мушель). Пам’ятайте, що наш внутрішній митець — дитина, а діти люблять усе, про що можна сказати «моє». Моє крісло. Моя книжка. Моя подушка.

Називаючи усього декілька простих речей «особливими» і «своїми», ми можемо суттєво собі допомогти. У будь-якій крамничці можна знайти недорогу і красиву чашку з блюдцем, а у комісійних магазинах можна придбати унікальні фарфорові тарілки, завдяки яким звичайний перекус подарує вам більше естетичне задоволення.

Багато з того, чим ми займаємося у рамках творчого відновлення, може здаватися несерйозним. Але «несерйозність» — це засіб, який використовує той нудотний дорослий, який засів у нас, щоб змусити затихнути нашу творчу дитину. Остерігайтеся цього слова — «несерйозно», і нехай воно вас не відлякує. Так, творчі побачення — несерйозні, у тому і сенс.

Творчість складається з парадоксів: щоб серйозно творити мистецтво, потрібно серйозно дозволяти собі розважатися.

Протягом наступного тижня ви маєте проаналізувати, на що витрачаєте гроші. Придбайте маленький кишеньковий записник і фіксуйте у ньому кожну витрачену копійку. Не важливо, що це за покупка, наскільки вона дріб’язкова чи дешева. Дрібняки — також гроші.

Кожного дня записуйте дату і рахуйте — що ви купили, скільки і на що витратили: на купівлю продуктів, на обід у кафе, на таксі, на квиток на метро, позичили гроші брату і так далі. Будьте скрупульозні. Робіть підрахунки ретельно. І не осуджуйте себе. Це вправа на спостерігання за собою, а не на самобичування.

Ви можете записувати свої витрати протягом цілого місяця або і більше. Така звітність покаже вам, що ви по-справжньому цінуєте, коли йдеться про гроші. Часто ваші витрати відрізнятимуться від ваших справжніх цінностей. Ми тринькаємо гроші на абищиці, які нам абсолютно не потрібні, і відмовляємо собі у тому, що могло б нас дійсно потішити. Для багатьох з нас підрахунок — необхідна прелюдія до вміння насолоджуватися творчою розкішшю.

Закінчіть речення:

1. Люди, у яких є гроші, — це _.

2. Гроші роблять людей _.

3. У мене було б більше грошей, якби я_.

4. Мій тато думав, що гроші_.

5. Моя мама завжди казала, що гроші_.

6. У моїй родині гроші стали причиною_.

7. Гроші дорівнює _.

8. Якби у мене були гроші, я б _.

9. Якби я міг (могла) собі це дозволити, я б _.

10. Якби у мене було трохи грошей, я б_.

11. Боюся, що якби у мене були гроші, я б_.

12. Гроші — це _.

13. Гроші — це причина_.

14. Мати гроші — це не _.

15. Щоб мати більше грошей, мені б довелося_.

16. Коли у мене є гроші, я зазвичай_.

17. Я думаю, що гроші_.

18. Якби я не був (була) таким (такою) скнарою, я б _.

19. Люди думають, що гроші _.

20. Коли у мене зовсім немає грошей, я розумію, що_.

1. Достаток в природі: пошукайте п’ять красивих або цікавих камінців. Мені особливо подобається ця вправа, тому що камінці можна носити в кишені і перебирати в руках на ділових зустрічах.

2. Достаток в природі: зірвіть п’ять листків або квіток. Можете навіть вкласти їх у книжку, обгорнувши з двох сторін парафінованим папером. Це нічого, що востаннє ви таке робили, коли ходили в дитячий садочок. Саме там найбільше і займаються творчими іграми. Дозвольте собі знову погратися.

3. Розчистка: викиньте або віддайте комусь п’ять зношених речей з вашого гардеробу.

4. Творчість: спечіть щось. (Якщо ви не їсте солодкого, то приготуйте фруктовий салат). Зовсім не обов’язково створювати лише витвори мистецтва з великої літери. Дуже часто приготування їжі може допомогти вам придумати щось творче в іншій сфері. Коли мені не пишеться, я варю суп і печу пиріг.

5. Спілкування: надішліть листівки п’ятьом друзям. Ця вправа не для того, щоб всі сказали, яка ви хороша людина. Надішліть листівки тим людям, від яких дійсно хотіли б отримати відповідь.

6. Перечитайте «Основні принципи» (див. с. 25). Робіть це щодня. Перечитайте «Молитву митця», яку ви написали під час четвертого тижня, або мою, на сторінці 342. Робіть це щодня.

7. Розчистка: чи змінилося щось у вашому домі? Зробіть так, щоб змінилося.

8. Прийняття: чи з’явилося у вашому житті нове відчуття потоку? Потренуйтеся говорити «так» будь-якій дурничці і подарункам.

9. Процвітання: чи змінилося щось у вашому матеріальному становищі, чи, може, очікується можливість змін? Чи з’явилися у вас якісь — нехай і геть божевільні — ідеї щодо того, чим би вам дуже хотілося зайнятися? Зберіть візуалізації, які нагадували б вам про ці ідеї, і складіть їх у свою течку візуалізації.

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Ви вже використовували їх, щоб подумати про творчу розкіш?) Як ви під час цього почувалися?

2. Чи ходили ви цього тижня на творче побачення? (Ви вже думали над тим, щоб дозволити собі сходити на два побачення на тиждень?) Що ви робили? Як у цей час почувалися?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.