Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Тиждень 2. Відновлюємо відчуття ідентичності

Цього тижня ми звернемо увагу на самовизначення як на головний компонент творчого відновлення.

Відповідно до того, як виявлятимуться ваші особисті потреби, бажання та інтереси, ви несподівано для себе почнете розширювати обрії і позначати нові території. Есе і вправи мають націлити вас на вашу особисту ідентичність, на ваше самовизначене «Я».

Довіряти своєму творчому началу — це для багатьох означає поводитися по-новому. Спочатку така поведінка може здатися небезпечною не лише для нас, а й для наших рідних. Можливо, ми почуватимемося — і виглядатимемо — ексцентричними диваками.

Ця дивакуватість — нормальне явище, частина процесу вивільнення з того болота, яке засмоктало нас у творчо безвихідне становище. Важливо пам’ятати, що спочатку бути при здоровому глузді — означатиме дуже нагадувати божевільного.

У процесі творчого відновлення чітко спостерігатимуться припливи і відпливи. Оскільки ми набираємо творчу силу, стають сильнішими і напади нашої невпевненості у собі.

Це природний процес, і ми зможемо дати відсіч цим сильнішим нападам, якщо трактуватимемо їх як симптоми видужання і відновлення.

Зазвичай невпевненість у собі виявляється у таких судженнях: «Добре-добре, цього тижня у мене все непогано вийшло, але це лише тимчасово… Окей, ну написала я ті ранкові сторінки. Мабуть, і так неправильно все зробила… Гаразд, тепер пора спланувати щось грандіозне і реалізувати це просто зараз!.. Кого я обманюю? Я ніколи не зможу вийти з глухого кута, принаймні не відразу… І взагалі ніколи…».

Ці напади безпідставні, проте нам вони здаються надзвичайно переконливими. Якщо ми будемо зважати на них, то наче отримаємо моральне право залишатися там, де застрягли, і почувати себе жертвою. Так само, як алкоголік, який проходить процес видужання і відновлення, мусить уникати першої чарки, так і митець у період відновлення мусить уникати оцього «мені здається», бо воно неодмінно виражатиме невпевненість у собі: «Мені здається, воно геть недоладне…».

Причини цих нападів можуть бути явними, а можуть і прихованими. Ми зможемо нейтралізувати їх, коли нам вдасться почати ставитися до них, як до такого собі творчого вірусу. Позитивні твердження — надійні ліки проти ненависті до самого себе, яка часто ховається під маскою невпевненості у собі.

На ранній стадії творчого відновлення сумніви у собі можуть призвести до саботування власних зусиль. Показати комусь свої ранкові сторінки — ось поширена форма цього саботажу. Пам’ятайте: ранкові сторінки особисті, тож навіть ті друзі, які мають якнайкращі наміри, не повинні давати їм критичну оцінку.

Один письменник, який тільки-но почав виходити з глухого кута у своїй творчості, показав свої ранкові сторінки подрузі, яка також була письменницею, проте все ще перебувала у стані творчого заціпеніння. Вона його розкритикувала, натомість він знову замкнувся у собі і йому довелося розпочинати процес відновлення спочатку.

Не дозволяйте сумнівам саботувати ваші зусилля.

Творчість є плідною, коли ми почуваємося у безпеці і приймаємо себе такими, якими ми є. Ваш митець, як і маленька дитина, щасливий тоді, коли перебуває у безпеці. А ми, як батьки цієї дитини, які хвилюються за її безпеку, повинні навчитися слідкувати за тим, з ким наша дитина грається. Токсичні друзі можуть зупинити розвиток нашого митця.

Цілком природно, що найотруйніші друзі для нашого відновлення — ті люди, які все ще перебувають у глухому куті в своїй творчості. Ми знайшли з нього вихід, а вони ні, це їх і лякає.

Коли ми перебували у стані творчого заціпеніння, нам здавалося, що називати себе творчою людиною — зарозумілість і свавілля. Проте правда в тому, що ми поводимося свавільно, коли відмовляємося визнати, що здатні творити. Звісно, така відмова не минає без наслідків.

Ми могли б покірно попросити допомоги у боротьбі зі страхом, проте натомість ми переймаємося своєю зарозумілістю. Ми могли б зайнятися роботою, проте натомість фантазуємо про мистецтво. Не звертаючись до Великого Творця за допомогою з нашою творчістю і не помічаючи його руки у нашій творчості, ми продовжували знаходити виправдання, щоб не помічати власної творчості та не йти на ризик, намагаючись реалізувати її. Ймовірно, що ваші друзі, які усе ще перебувають у стані творчого заціпеніння, досі ховаються за цим заспокійливим самообманом.

Якщо їм важко змиритися з вашим творчим відновленням, це означає, що вони все ще розплачуються за те, що самі не шукають виходу з глухого кута у своїй творчості. Можливо, вони отримують своєрідну насолоду від мук творчого заціпеніння або хочуть і надалі викликати співчуття до себе, і їм неабияк подобається себе жаліти. Можливо, їх заспокоює думка про те, наскільки більше вони могли б творити, ніж ті, хто таки за це взялися і працюють у поті чола. Всі ці моделі поведінки тепер для вас отруйні.

Не очікуйте, що такі друзі оплесками вітатимуть ваше творче відновлення. Це те саме, що сподіватися, що ваші товариші по чарці радітимуть вашому рішенню ніколи більше не пити. Як можна радіти чиїйсь тверезості, якщо ти сам тримаєшся за пиятику, як за рятівну соломинку?

Ваші друзі, які усе ще перебувають у стані творчого заціпеніння, можуть ставитися до вашого відновлення негативно. А все тому, що ви на власному прикладі доведете, що вони також можуть вийти з глухого кута у своїй творчості і піти на справжні творчі ризики, а не залишатися на трибуні, зверхньо і цинічно дивлячись на гравців на полі. Остерігайтеся прихованого саботажу з боку друзів. Ви не можете собі зараз дозволити прислухатися до їхніх сумнівів, навіть якщо вони мають хороші наміри. Їхні сумніви розбудять ваші власні. Особливо остерігайтеся будь-яких натяків на те, як ви останнім часом змінилися і як почали думати лише про себе. (Ці слова — немов червоні попереджувальні прапорці. Це спроби повернути нас до попереднього стану, щоб інші, а не ми, почувалися комфортніше).

Митцями, які застрягли у своїй творчості у глухому куті, легко маніпулювати, викликавши у них почуття провини. Наші друзі, які почуватимуться покинутими через те, що ми вийшли з лав творчо заціпенілих митців, можуть мимоволі намагатися переконати нас відмовитися від нових корисних звичок. Дуже важливо усвідомлювати, що час, витрачений на ранкові сторінки, — це час з’єднання між вами і Богом. Ніхто не знає відповіді на ваші запитання краще за вас самих. Почніть підтримувати себе — і вища сила поведе вас до нових джерел підтримки.

Дуже уважно оберігайте свого щойно відродженого митця. Дуже часто ми опиняємося у глухому куті, тому що намагаємося узгоджувати своє життя з чужими очікуваннями.

Нам хотілося б знайти час на творчість, проте ми відчуваємо, що повинні натомість зайнятися чимось іншим. Перебуваючи у стані творчого заціпеніння, ми зосереджуємося на виконанні своїх обов’язків перед іншими, а не перед собою. Ми маємо схильність думати, нібито завдяки такій поведінці ми стаємо хорошими людьми. Але це не так. Ми стаємо розчарованими і роздратованими людьми.

Незамінна частина піклування про своє творче начало — це піклування про самого себе. Завдяки цьому ми так само підживлюємо наш зв’язок з Великим Творцем, через який і розкривається наше вміння творити. Шляхи відкриються для нас, потрібно лише довіритися Великому Творцю і почати діяти з вірою.

Уже йшлося про те, що Великий Творець наділив нас можливістю творити. Використовуючи цю можливість, ми приносимо Йому дар у відповідь. Не дозволяйте друзям марнувати ваш час.

Дійде делікатно, але твердо, і не здавайтеся. Найкраще, що ви можете зробити для своїх друзів, — це стати для них прикладом, знайшовши вихід із глухого кута у своїй творчості. Не дозволяйте їхнім страхам і сумнівам звести вас на манівці.

Незабаром ви зможете навчати інших того, що зараз вчите самі, і станете містком, яким інші зможуть перейти від невпевненості у собі до самовираження. А поки захищайте свого внутрішнього митця, не показуючи нікому свої ранкові сторінки і не беручи із собою на творче побачення друзів. Намалюйте недоторканне коло навколо процесу свого творчого відновлення. Подаруйте собі дар віри. Вірте, що ви ідете правильним шляхом. Так воно і є.

З плином часу прогресуватиме процес вашого відновлення і ви вчитиметеся більше довіряти своєму Творцю і внутрішньому митцю. Ви помітите, що насправді легше писати, ніж не писати, малювати, ніж не малювати, тощо. Ви навчитеся насолоджуватися тим, що слугуєте каналом для творчості, і перестанете відчувати постійну потребу контролювати результат. Ви почнете відчувати, яка це радість — практикувати свою творчість. Процес, а не результат, стане для вас пріоритетом.

Ваше зцілення — ось що може найбільше вселити надію в інших.

Творчі люди, щоб уникати власної творчості, вдаються до дивних вчинків, зокрема — починають товаришувати з шаленцями. Шаленці — це ті нестримні особистості, які створюють навколо себе ураган. Зазвичай вони харизматичні, товариські, надзвичайно вигадливі і дуже переконливі. А на тих творчих людей, які з ними спілкуються, вони впливають деструктивно. Ви теж зустрічали таких: харизматичні, але некеровані, завжди мають повно проблем і мало ідей, як їх вирішити.

Шаленці — це ті люди, які можуть заволодіти всім вашим життям. А ті, хто ще не навів лад у власному житті, узагалі не можуть перед ними встояти: стільки всього потрібно змінити, на стільки речей можна відволіктися…

Якщо ви товаришуєте з шаленцем, то, мабуть, уже про це знаєте, і з цього спрощеного опису здогадалися, про кого йдеться. Шаленці обожнюють драматизувати. Якщо вони можуть самотужки згустити барви, то почуваються на сьомому небі від щастя. Усі навколо них виконують ролі акторів другого плану: підхоплюють їхні репліки, стежать за їхніми входами і виходами, потурають їхнім (шаленим) примхам.

Деякі з найбільш руйнівних шаленців, з якими мені доводилося мати зв’язки, професійно і успішно займалися мистецтвом. Саме завдяки їм усі думають, що митці обов’язково мають бути несповна розуму. Вони ніби підживлюють велич і значущість своєї особи, використовуючи енергію людей, які їх оточують. Саме тому так багато митців-шаленців у Америці оточені цілими групами підтримки, які складаються з не менш талановитих людей, приречених пожертвувати власним талантом в ім’я служінню Королю-Шаленцю.

Декілька років тому мені довелося побувати на зйомках одного фільму. Режисером був один із китів американського кінематографа. Ніхто не ставив під сумнів ні його талант, ні його сутність шаленця. Кінозйомки завжди вимагають багато зусиль, проте знімання під його керівництвом висотували у персоналу всі сили: ненормований робочий день, напади режисерської параної, інтриги і чвари. Навіть ширилися чутки, що знімальний майданчик прослуховується. Сам Король-Шаленець звертався до акторів завжди тільки через гучномовець, поки сам, немов той Чарівник Країни Оз, ховався у просторому і розкішному трейлері.

Упродовж останніх двадцяти років мені доводилося бачити за роботою багатьох режисерів. Я була одружена з надзвичайно талановитим режисером і керувала зйомками одного художнього фільму. Я часто помічала, як знімальна група нагадує родинне коло. Проте якщо там головує шаленець, то вона радше скидається на сім’ю алкоголіка, навколо якого всі ходять навшпиньках і якому всі прислуговують, вдаючи, нібито його роздуте самолюбство і супутні вимоги — цілком нормальне явище.

На знімальному майданчику цього режисера-шаленця зйомки вибивалися з графіка і перевищували заплановані затрати, а все через його безпідставні вимоги. Знімальна група — це завжди колектив справжніх фахівців, і спостерігаючи, як визнані професіонали своєї справи занепадають духом, я добре засвоїла науку: сила шаленців по-справжньому отруйна. Першокласні художники-декоратори, костюмери, звукорежисери, не кажучи вже про акторів — всі вони отримали моральні травми протягом спустошливого процесу зйомок. Працівникам доводилося боротися з надмірним драматизмом режисера, щоб змогти передати драматизм сюжету, який мав би бути в основі фільму. Як і всі хороші працівники кіноіндустрії, ця знімальна група була готова працювати понаднормово заради кращої якості кінцевого продукту. Але їхнє прагнення до роботи нівелювалося тим, що працювати понаднормово доводилося не в ім’я мистецтва, а в ім’я надмірного самолюбства однієї людини.

Основа поведінки шаленця — сила і влада, тому будь-яку групу людей можна перетворити на джерело енергії, яке можна експлуатувати і спустошувати. Шаленців можна зустріти будь-де, вони є майже у кожній сфері мистецтва. Слава може посприяти їхньому формуванню, але оскільки вони тримаються саме внаслідок сили, то будь-яке джерело влади може підтримувати їхню життєдіяльність. Найчастіше шаленці трапляються серед багатих і відомих, проте їх не бракує і серед звичайних людей. Годі й шукати далеко: навіть у сім’ї буває шаленець, який налаштовує членів родини один проти одного і зводить нанівець плани усіх інших, окрім себе.

Я пригадую одну свою знайому, яка часто поводиться деструктивно. Голова великого і талановитого сімейства, вона витрачала всю свою невичерпну енергію, щоб знищити творчі здібності своїх дітей. Вона завжди обирала слушну мить для свого саботажу і детонувала закладені власноруч бомби саме тоді, коли її діти були за крок до успіху.

Донька, яка докладає максимум зусиль, щоб урешті закінчити коледж, в ніч перед останнім важливим іспитом раптом опиняється в центрі сусідських чвар. До сина, у якого на носі надзвичайно важлива співбесіда на роботу, мати раптом навідується саме у той час, коли йому потрібно максимально зосередитися.

«Знаєш, що про тебе говорять сусіди?» — запитувала мати-шалениця. (І бідолашна студентка, яка опинилася в облозі матері, була змушена вислуховувати низку жахливих пліток, почуваючись розбитою і ставлячи собі у тиждень іспитів одне і те саме запитання: «Та кому воно треба?»)

«Ти усвідомлюєш, що якщо ти погодишся на цю роботу, то можеш зруйнувати свій шлюб?» (І перспективна кар’єра сина перетворилася на попіл, так і не розпочавшись).

У чиєму образі вони не з’являлися б у вашому житті: владної матері, маніакального керівника, емоційно залежного друга, впертого чоловіка або дружини — усіх шаленців об’єднує однакова модель деструктивної поведінки, яка робить їх смертельно небезпечними для будь-якої тривалої творчої роботи.

Шаленці не виконують обіцянок і руйнують плани. Вони приїжджають на ваше весілля на два дні раніше і очікують, що ви їх зустрічатимете хлібом-сіллю. Орендуючи будиночок у відпочинковому комплексі, вони вибирають варіант значно більший і дорожчий, ніж ви домовилися, а потім очікують, що ви оплатите рахунок порівну.

Шаленці очікують до себе особливого ставлення. Вони страждають від цілої низки таємних хвороб, які вимагають уваги і опіки щоразу, коли вам потрібно терміново закінчити роботу чи коли у вас з’являється якась невідкладна справа, яка відволікає вас від потурання їхнім примхам. Шалениця готує собі особливу окрему страву у домі, де повно голодних дітей, і але й пальцем не ворухне, щоб нагодувати їх. Шаленець надто засмучений, щоб самотужки вести автівку одразу після того, як вилив на близьких людей відра словесного бруду. «Боюся, що у тата може статися серцевий напад», — думає жертва, хоча натомість мала б міркувати: «Як же мені витурити цього монстра за двері?».

Шаленцям начхати на ваше життя. Які невідкладні справи ви б не мали чи як би вам не було важливо саме зараз зосередитися винятково на роботі, шаленці не звертатимуть ані найменшої уваги на ваші потреби. Вони вдаватимуть, що помічають і поважають кордони, які ви встановили навколо себе і свого життя, проте постійно порушуватимуть ці кордони. Шаленці — люди, які телефонують вам опівночі чи о шостій годині ранку зі словами: «Знаю, ти просив мене о цій порі тобі не дзвонити, але…». Шаленці — люди, які несподівано заходять у гості, щоб позичити у вас щось таке, що ви не можете знайти чи що не хочете їм позичати. Навіть більше, вони телефонують вам, просять знайти потрібну їм річ, а потім не приходять по неї. «Я знаю, що у тебе тепер обмаль часу, — часто говорять вони. — Але я на хвильку». Хвильку вашого часу.

Шаленці витрачають ваш час і гроші. Якщо вони позичають у вас автівку, то повертають її пізніше, ніж обіцяли, і з порожнім баком. Коли вони організовують мандрівку, то врешті ви переплачуєте і марнуєте свій час. Вони вимагають, щоб посеред робочого дня ви зустріли їх у віддаленому аеропорту. «Я забув гроші на таксі», — чуєте ви у відповідь на ваше: «Але я на роботі».

Шаленці налаштовують своє коло спілкування один проти одного. Оскільки шаленці живляться енергією (вашою енергією), вони налаштовують людей одне проти одного, щоб посилити власну владну позицію. (Саме так вони живляться негативною енергією, що її виникнення самі і спровокували). «Отой сказав мені, що ви сьогодні запізнилися на роботу», — можна почути від шаленця. І ось ви вже розізлилися на цю людину і навіть не помічаєте, що шаленець використав чутки, щоб викликати у вас негативні емоції.

Шаленці — умілі обвинувачі. Якщо щось негаразд, то вони завжди не мають до цього жодного стосунку, до того ж зроблять винними вас. «Якби ти не перевела на готівку той чек, який я виписав для виплати аліментів, то я не перевищив би кредитний ліміт на своєму рахунку», — сказав один шаленець своїй колишній дружині, яка намагалася нарешті відновити душевну рівновагу.

Шаленці часто роблять сцени — але зазвичай не там, де потрібно. Вони часто виявляються творчими людьми, які зайшли в глухий кут. Оскільки шаленці бояться реалізувати власний творчий потенціал, то не можуть дозволити творити й іншим. Бо тоді їх мучить заздрість. Вони вбачають у цьому загрозу і починають драматизувати — за ваш кошт. Вони дотримуються лише власних планів і намагаються нав’язати ці плани іншим. У спілкуванні з шаленцем ви завжди стикаєтеся з тим, що він чи вона не бачать далі свого носа. Іншими словами, те, що важливо для вас, знецінюється і стає лише тлом для по-справжньому невідкладних проблем шаленця. Вони вам телефонують, щоб запитати: «Як ти думаєш, він/вона мене любить?» — саме тоді, коли ви складаєте дуже важливий іспит чи коли маєте забрати чоловіка з лікарні.

Шаленці не зносять дотримання часових меж — окрім власних. У руках шаленця час перетворюється на зброю. Якщо ви наважитеся виділити трохи часу на себе, ваш шаленець знайде спосіб відвоювати у вас цей час. Несподівано з’ясується, що йому невідкладно потрібна ваша допомога саме тоді, коли для вас важливо усамітнитися і зосередитися на важливому завданні. «Я вчора ліг спати аж о третій ночі і тепер не можу завезти дітей до школи», — зненацька заскочить вас шаленець саме того ранку, коли вам потрібно вийти з дому раніше, щоб встигнути на ділову зустріч з керівництвом.

Шаленці ненавидять порядок і лад. Хаос служить їхнім цілям. Щойно ви почнете облаштовувати для себе робоче місце, де вам буде комфортно творити, як шаленець зненацька почне загарбувати цей простір для власних проектів. «А що це за папери і купи одягу на моєму робочому столі?» — запитаєте ви. «Та то я просто вирішив розібрати конспекти зі студентських років і нарешті познаходити пари для всіх своїх шкарпеток…»

Шаленці заперечують те, що вони шаленці. Вони завжди прагнуть уразити вас у найслабше місце. «Справа зовсім не в мені! — можуть сказати вони у відповідь на зауваження про невиконану обіцянку чи спробу саботажу. — Просто наше сексуальне життя жалюгідне, от ти і шаленієш».

Якщо поведінка шаленців така деструктивна, то чому ми взагалі спілкуємося з ними? Відповідь буде коротка, але неприємна: насправді ми самі такі ж безумці і маємо таку саму деструктивну поведінку.

Та годі! Справді?

Саме так. Перебуваючи у глухому куті у своїй творчості, ми ладні робити будь-що, тільки б не шукати виходу. Як би нас не лякало сповнене образ життя з шаленцем, для нас воно все одно видається безпечнішим, ніж ризик прожити власне життя, сповнене творчості. Що тоді станеться? Якими ми станемо? Дуже часто ми боїмося, що якщо дозволимо собі творити, то і самі перетворимося на шаленців і почнемо псувати життя своїм рідним і друзям. Використовуючи цей страх як виправдання, ми продовжуємо дозволяти іншим себе використовувати.

Якщо зараз ви перебуваєте у стосунках з шаленцем, дуже важливо зізнатися собі у цьому. Визнайте, що вас використовують і що ви самі використовуєте свого кривдника. Ваш шаленець — це та перешкода, яку ви обрали самі, щоб відхилитися від власної життєвої траєкторії. Як сильно вас би не експлуатував ваш шаленець, ви насправді також використовуєте його, щоб не дати можливості своєму творчому началу розвиватися.

Щоб перервати це нестерпне танго з шаленцем, перестаньте танцювати під його дудку. Прочитайте книжку про взаємну залежність або запишіться на програму, де допомагають позбутися залежності від стосунків.

Наступного разу, коли ви зловите себе на думці: «Він/вона зводить мене з розуму!» — запитайте себе, від якої саме творчої діяльності ви намагаєтесь відволіктися, приділяючи увагу цьому шаленцеві.

Проаналізувавши те, як інші можуть перешкоджати нашому творчому відновленню, поговорімо про тих ворогів, яких ми плекаємо і виношуємо всередині себе.

Мабуть, для безлічі людей головний бар’єр на шляху до повноцінного життя — глибоко захований скептицизм. Його також можна назвати таємним сумнівом. Неважливо, ким ми себе вважаємо, вірянами чи агностиками, однаково сумніви стосовно Творця і творіння живуть у кожному з нас і мають на нас неабиякий вплив. Якщо ми не говоритимемо про них уголос, вони можуть саботувати наші зусилля.

Часто ми навмисно ховаємо всі свої сумніви глибоко у собі. Проте натомість потрібно уважно вивчити їх.

Коли дійти до суті сумнівів, вони виглядатимуть приблизно так: «Гаразд, я почав (почала) вести ранкові сторінки, і тепер мені здається, що я став (стала) більш свідомо і уважно ставитися до свого життя. І що з того? Це просто збіг обставин… Добре, я почав (почала) наповнювати криницю новими образами і ходити на творчі побачення, і я таки помітив (помітила), що настрій трохи покращився… І що з того? Це просто випадковість… Так-так, тепер я починаю помічати, що чим більше припускаю можливість існування якоїсь доброї сили, тим більше у моєму житті стається щасливих випадковостей. І що з того? Я не вірю, що мене і справді щось веде. Надто вже це все дивно…».

Нам здається, що уявляти невидиму руку допомоги дивно, тому що ми досі сумніваємося, що творити — це природний для нас процес. Таке ставлення так глибоко вкоренилося у нашій свідомості, що ми не лише дивимося дарованому коневі в зуби, а ще й шмагаємо його батогом, щоб він якомога швидше зник з нашого життя.

Коли Майк розпочав творче відновлення, то дозволив собі зізнатися, що хоче знімати фільми. Два тижні потому, завдяки низці «випадковостей», він опинився у школі режисури, за яку платила його компанія.

Гадаєте, він розслабився і почав насолоджуватися навчанням? Ні. Він переконав себе, що школа режисури відволікає його від справжньої роботи — пошуку нової роботи. Отож він полишив усі спроби розвиватися як режисер і почав шукати нову роботу.

Два роки потому, пригадуючи той випадок, Майк з осудом хитає головою. Коли Всесвіт подав йому саме те, що він хотів, він одразу ж повернув цей подарунок. Врешті-решт він таки дозволив собі вивчати режисуру, проте це йому далося значно важче, ніж задумав Всесвіт.

Важливо підкреслити, що під час творчого відновлення чи не найбільше виявляється наше небажання серйозно поставитися до того, що Всесвіт таки може сприяти реалізації наших нових розширених планів. Нам тепер вистачає сміливості, щоб взятися за творче відновлення, проте ми все ж не хочемо дозволити Всесвіту звертати на нас увагу. Ми все ще почуваємося ошуканцями і тому не можемо впоратися з успіхом. І коли він таки трапляється, ми хочемо заховатися.

Звичайно! Навіть найменші спроби піклуватися про себе наганяють на нас страх. А коли наш маленький експеримент змушує Всесвіт відчинити двері, а то і не одні, ми починаємо соромитися і відвертатися: «Ей! Ти! Хто б ти не був! Не поспішай поперед батька в пекло!».

Мені подобається уявляти людський мозок як кімнату. У тій кімнаті ми зберігаємо всі наші звичні уявлення про життя, про Бога, про можливе і неможливе. До тієї кімнати ведуть двері. Вони завжди напівпрочинені, а за ними — сліпуче світло. Отам, у тому світлі, витає безліч нових ідей, які здаються нам надто недосяжними, тому ми навіть не намагаємося запустити їх усередину кімнати. Ті уявлення, з якими нам зручно зживатися, уже в кімнаті. А всі інші — десь поза її межами, і ми не плануємо підпускати їх ближче.

У своєму повсякденному житті до початку відновлення, коли ми чули щось дивне або загрозливе, ми одразу хапалися за клямку і зачиняли двері. Одразу ж.

Внутрішня робота над собою провокує зовнішні зміни? Що за безглуздя! (Грюк дверима). Бог завдає собі клопоту допомагати моєму творчому відновленню? (Грюк!) Всесвіт сприяє моєму внутрішньому митцю за допомогою низки щасливих випадковостей? (Грюк, грюк, грюк!)

Тепер, коли ми перебуваємо у процесі творчого відновлення, настав час спробувати інший підхід. Для цього потрібно відкласти убік наш скептицизм — для подальшого використання, якщо буде така потреба, — і коли повз нас промайне дивна ідея або збіг обставин, обережно трішки ширше відчинити двері.

Відкладання скептицизму убік, навіть ненадовго, може посприяти дуже цікавим відкриттям. Під час творчого відновлення зовсім необов’язково міняти свої переконання. Обов’язково лише якомога краще їх дослідити.

Творче відновлення — це насамперед вправа з розширення світогляду. Ще раз уявіть свій мозок як кімнату з напівпрочиненими дверима. Саме відчиняючи ці двері трішки ширше, ми розширюємо свій світогляд. Вже із цього тижня свідомо відкривайте свій мозок до нових ідей.

Дуже часто явною прикметою того, що ми зайшли у глухий кут у своїй творчості, є наша неспроможність перестати фантазувати. Замість того, щоб працювати і жити сьогоднішнім днем, ми літаємо в хмарах і прокручуємо численні сценарії, які могли б розігратися у нашому житті, та обдумуємо нескінченні «якби».

Існує поширена помилкова думка, нібито творче життя обов’язково повинне бути помережене численними смугами безцільного існування. Насправді творче життя повинне бути помережене численними смугами уваги. Саме завдяки увазі ми можемо з’єднуватися з навколишнім світом і виживати.

«Звіти про проблеми флори і фауни», — так я колись називала довгі і невпорядковані листи від моєї бабусі. «Уже розпускаються квіти форзиції, а сьогодні вранці я вперше побачила вільшанку… Троянди все ще тримаються, навіть у таку спеку… Сумах уже добряче виріс, а той маленький клен біля поштової скриньки… Мій різдвяний кактус уже от-от…»

Я слідкувала за бабусиним життям, немов за домашнім відео: декілька кадрів цього, декілька того, усе поєднано між собою за зовсім незрозумілими для мене критеріями. «Дідусеві усе більше дошкуляє кашель… Здається, малючка Шетланд приведе на світ лоша раніше, ніж очікувалося… Джоен знову повернулася в лікарню… Ми назвали нового боксера Тріксі, і їй подобається спати на моїй кактусовій клумбі, уявляєш?»

Я уявляла. Читаючи її листи, це було нескладно. Життя, побачене крізь бабусині очі, було низкою маленьких дивовиж: дикий лілійник під тополями у червні; прудка ящірка, яка прошмигнула під сірий камінь біля річки, яким бабуся так захоплювалася через те, що він був мовби оббитий атласом. Її листи числили пори року і роки її життя. Вона дожила до вісімдесяти років, і листи надходили до останніх днів її життя. Бабусина смерть була така ж непередбачена, як і її кактус: сьогодні ще є, а завтра вже нема. По собі вона залишила листи і чоловіка, з яким прожила шістдесят два роки. Її чоловік, мій дідусь Дедді Говард, елегантний шалапут з усмішкою гравця в азартні ігри і без крихти удачі на його боці, періодично заробляв і втрачав цілі гори грошей, аж поки якось не втратив усе безповоротно. Він пропивав гроші, програвав їх в азартні ігри, витрачав їх так само легко, як вона кидала голубам хлібні крихти. Він марнував усі безмежні можливості життя так само безоглядно, як вона насолоджувалася маленькими можливостями. «Той чоловік», — говорила про нього моя мама.

Бабуся жила з тим чоловіком в одному із іспанських будинків з черепичними дахами, у крихітному будиночку на схилі гори, у квартирі з вузькими довгими кімнатами, усі вікна якої виходили на одну сторону, і врешті-решт у абияк збудованому будинку серед таких же стандартних домівок. «Не уявляю, як вона це терпить», — говорила мама, коли злилася на дідуся через його чергову аферу. Мабуть, вона хотіла сказати: «Чому бабуся це терпить?».

Насправді ми всі знали, як вона це терпіла. Вона занурилася у потік життя і завжди була уважною навіть до найменших дрібниць.

Бабуся померла раніше, ніж я встигла засвоїти урок, зашифрований у її листах: щоб вижити, потрібно завжди бути при здоровому глузді, а щоб залишатися при здоровому глузді, потрібно бути до всього уважним. У її листах йшлося про те, що дідусю усе більше дошкуляє кашель, ми втратили будинок, нема ні грошей, ні роботи, але вже розпустилися квіти форзиції, ящірка знайшла собі теплу місцину на сонці, а троянди тримаються попри спеку.

Бабуся засвоїла те, що її навчило важке життя: неважливо, успіх вас спіткав чи невдача, тому що все одно не це визначає якість життя. Насправді якість життя завжди пропорційна здатності радіти. А здатність радіти — це дар звертати увагу на все довкола.

Того року, коли тривала і щаслива любов письменниці Мей Сартон невблаганно покидала її життя, вона почала вести «Щоденник самотності». У цьому щоденнику вона описала, як одного разу повернулася додому після особливо болісних вихідних, проведених з коханою людиною. Увійшовши у порожній будинок, пише Мей Сартон, «я зупинилася біля порогу у кабінет, бо помітила сонячний промінчик, який так освітлював хризантему, що та раптом засяяла, наче прожектор — темно-червоні пелюстки і жовте осердя… Я розглядала квітку, і мені у жили немов переливалося осіннє світло».

Мей Сартон невипадково використовує тут слово «переливалося». Втрата коханого глибоко її зранила, а з її реакції на ту хризантему і з уважності до деталей розпочалося її зцілення.

Зцілення — завжди нагорода за уважність. Це зцілення може початися з тамування болю, який є результатом утрати коханої людини, хвороби дитини, розбитої мрії. Але врешті-решт тамується той біль, який породжує усі інші страждання: біль того, що всі ми, як писав Рільке, «невимовно самотні». А увага — це передовсім мистецтво з’єднання. Усвідомлення цього прийшло до мене так само, як і усвідомлення безлічі інших речей — цілком випадково.

Коли мій перший шлюб розбився ущент, я переїхала у віддалений будиночок на Голлівудських пагорбах. Мій план був простий — пережити втрату наодинці. Нікого не бачити і не показуватися нікому на очі, аж поки найгостріший біль не вщухне. Я збиралася ходити на довгі прогулянки на самоті і страждати. Урешті я таки ходила на ці прогулянки, проте вони минали дещо не так, як планувалося.

Минувши два завитки дороги, яка вела вгору від мого будинку, я натрапила на сіру смугасту кішку. Вона жила у яскраво-блакитному будинку разом з величезною вівчаркою, до якої зовсім не мала приязні. Я мимоволі дізналася про все це вже через тиждень прогулянок. Ми спочатку коротко одна до одної навідувалися, я і кішка, а потім почали вести довгі бесіди про те, що об’єднувало нас, самотніх жінок.

Ми обоє захоплювалися екстравагантною палевою трояндою, яка обплітала сусідський паркан. Нам обом подобалося розглядати бузкову флотилію цвіту джакаранди, коли вона відшвартовувалася від гавані гілляччя. Еліс (одного пообіддя я почула, як її кликали додому) намагалася доторкнутися до цвіту лапкою.

Згодом джакаранда відцвіла, а навколо трояндового саду звели непоказну огорожу. До того часу я продовжила маршрут своєї прогулянки ще на одну милю і потоваришувала з іншими котами, собаками і дітьми. Коли палева троянда зникла за огорожею, я натрапила на будинок з огородженим садом у мавританському стилі і саркастичним папугою, який дуже припав мені до душі. Барвистий, самовпевнений, ексцентричний — він нагадував мені мого колишнього чоловіка. Біль перетворився у щось цінніше: досвід.

Я помітила, що пишучи про уважність до дрібниць, я насправді багато написала про біль. Це не випадково. Можливо, у інших це не так, проте саме біль навчив мене бути уважною. Тоді, коли було особливо боляче, коли майбутнє здавалося надто страхітливим, щоб про нього розмірковувати, а минуле — надто болісним, щоб про нього згадувати, я навчилася бути уважною до теперішнього. Теперішня мить завжди була єдиним місцем, де я почувалася у безпеці. Кожен момент, сам по собі, можна було пережити. У поточну мить у нас усіх завжди все добре. Вчора міг розпастися шлюб. Завтра може померти кішка. Довгожданий дзвінок від коханого може так ніколи і не пролунати. Проте у цю мить, саме в цю секунду, це не так і страшно. Я вдихаю і видихаю. Усвідомивши це, я почала помічати, що кожна мить мала свою особливу красу.

Того вечора, коли мені зателефонували і сказали, що померла мама, я накинула светр і піднялася на пагорб за своїм домом. З-за пальм сходив величезний білосніжний місяць. Вночі він повис над садом, заливаючи сріблястим сяйвом кактус. Тепер щоразу, коли я думаю про мамину смерть, мені пригадується той білосніжний місяць.

Поет Вільям Мередіт помітив, що не можна сказати про людину гірших слів, ніж «Вона була неуважна». Коли я думаю про бабусю, то пригадую, як вона порядкувала у саду і її маленькі засмаглі груди час від часу несподівано випадали з ситцевої сукні, яку вона завжди шила собі на літо. Я пригадую, як вона вказувала на запушені тополі біля підніжжя крутого пагорба неподалік дому — того дому, який вона мала от-от втратити — і говорила: «Їх люблять поні за те, що вони роблять затінок. А я їх люблю за те, що вони отак водночас і срібляться, і зеленіють».

1. Позитивне читання. Щодня, зранку і ввечері, зосередьтеся і подумки перечитайте «Основні принципи» (див. с. 25). Слідкуйте за будь-якими змінами у вашому ставленні до них. Чи вдається вам уже менш скептично до всього ставитися?

2. На що ви витрачаєте час? Перелічіть п’ять основних справ, якими ви були зайняті цього тижня. Скільки часу ви згаяли на кожну? Які з них ви робили тому, що хотіли, і які тому, що мусили? Яку частину свого часу ви витрачаєте на допомогу іншим, відкладаючи на потім власні бажання? Чи хтось з ваших друзів, які усе ще перебувають у стані творчого заціпеніння, змусив вас сумніватися?

Візьміть аркуш паперу. Намалюйте коло. Всередині кола перелічіть теми, про які потрібно подбати, а також імена тих, хто вас підтримує. За межами кола перелічіть імена тих, від кого вам зараз краще триматися якнайдалі. Повісьте цю карту безпеки у тому місці, де ви пишете ранкові сторінки. Користуйтеся нею, щоб зміцнити свою незалежність. Коли виникне необхідність, поповнюйте обидва списки новими іменами: «О! З Дереком про це зараз не варто говорити».

Щоб реалізувати свій творчий потенціал, я повинен (повинна):

1. Довірити себе аркушу паперу. Використовувати його, щоб відпочити, помріяти, не боятися спробувати.

2. Наповнювати криницю образів, піклуючись про свого внутрішнього митця.

3. Ставити перед собою невеликі реальні цілі і досягати їх.

4. Молитися і у молитві просити підтримки, сміливості і смиренності.

5. Пам'ятати, що для творчої людини значно складніше і болючіше перебувати у глухому куті, ніж працювати.

6. Бути пильним (пильною) і помічати присутність Великого Творця, який веде мого внутрішнього митця і допомагає йому.

7. Вибирати друзів, які заохочуватимуть мене виконувати роботу, а не лише говорити про неї чи про причини, чому я її не виконую.

8. Пам'ятати, що Великий Творець любить творчість.

9. Пам'ятати, що моє завдання — виконувати роботу, а не критикувати її результат.

10. Повісити над робочим столом напис: «Великий Творцю, я подбаю про кількість. А ти — про якість».

3. Перелічіть двадцять ваших улюблених занять (займатися альпінізмом, кататися на роликах, пекти пироги, варити суп, кохатися, знову кохатися, кататися на велосипеді, їздити верхи, грати в хованки, грати у баскетбол, бігати, читати вірші і так далі). Коли ви востаннє дозволяли собі робити щось з переліченого? Напишіть дату біля кожного заняття. Не дивуйтеся, якщо виявиться, що востаннє ви займалися улюбленою справою багато років тому. Тепер усе зміниться. Цей список — чудове джерело ідей для творчих побачень.

4. З цього списку виберіть два заняття, яких ви уникали і які можна запланувати на цей тиждень. Це може бути щось просте: купіть одну плівку і відклацайте її. Пам’ятайте, що ми намагаємося навчити вас відчувати контроль над своїм часом. Виокремлюйте трішки часу на себе і заповнюйте його маленькими творчими справами. Підіть під час обідньої перерви у крамницю з платівками, навіть якщо ви матимете лише п’ятнадцять хвилин. Не чекайте, поки у вас з’явиться багато вільного часу. Натомість почніть з малого.

5. Поверніться до першого тижня і перечитайте перелік позитивних тверджень. Зверніть увагу, які з них викликають у вас найбурхливішу реакцію. Зазвичай саме те, що здається найбезглуздішим, приносить найбільше користі. Виберіть три твердження і переписуйте їх по п’ять разів щодня на ранкових сторінках; не забудьте додати і ті позитивні судження, які ви написали самі, використовуючи свої уїдливості.

6. Поверніться до переліку уявних життів, який залишився у вас з попереднього тижня. Додайте ще п’ять життів. Подумайте, чи ви можете проживати частинки цих життів уже зараз. Якщо у іншому житті ви хотіли б стати танцівником, то чому б не сходити на танці? Якщо монахом, то, може, варто дозволити собі поїхати на реколекції? А може, ви хотіли б стати аквалангістом? Тоді сходіть у найближчу крамницю, де продають акваріуми. А раптом вдасться знайти час вибратися на озеро?

7. «Пиріг життя». Намалюйте коло. Розділіть його на шість секторів — вони мають нагадувати шматки пирога. Позначте кожен шматок: духовність, спорт, розваги, робота, друзі, любов, пригоди. У кожному секторі поставте точку — чим ближче до зовнішнього обідця, тим більше ви задоволені цією сферою життя, чим ближче до центру кола — тим більше незадоволені. З’єднайте точки. Тепер подивіться, чи не вийшла утворена фігура однобока.

Нічого дивного, якщо на початку курсу ваш «пиріг життя» виглядатиме мов тарантул. Коли ваше творче відновлення почне набирати обертів, цей тарантул ставатиме все більш схожим на мандалу. Використовуючи цей метод, ви помітите, що існують сфери вашого життя, яким ви приділяєте дуже мало часу або які узагалі ігноруєте. Змінюйте це за допомогою тієї невеликої кількості часу, яку ви змогли вивільнити для себе.

Якщо ваше духовне життя ледве жевріє, то навіть п’ять хвилин, проведених у синагозі чи храмі, зможуть відновити у вас почуття дива. Багатьом з нас достатньо п’ятихвилинного звучання барабанної музики, щоб відчути зв’язок зі своєю духовною сутністю. А комусь допомагає прогулянка оранжереєю. Важливо те, що навіть зовсім трішки уваги тим сферам вашого життя, які найбільш недоглянуті, зможе їх підживити.

8. Десять маленьких змін. Перелічіть десять речей, які ви хотіли б змінити у своєму житті — від найважливіших до найбільш дріб’язкових чи навпаки (наприклад, придбати новий комплект постелі, з’їздити в Китай, перефарбувати кухню, нарешті розпрощатися з Еліс — для чого мені така стервозна подруга?). Напишіть:

Я хотів би (хотіла б)_

Я хотів би (хотіла б)_

9. Виберіть один пункт з цього списку, щось невеличке, як ціль на цей тиждень.

10. Виконайте цей пункт.

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Сподіваюся, що сім, пам’ятаєте?) Що ви відчували, коли їх писали? Чи здалося вам, що це заняття пішло вам на користь? Опишіть свій процес написання ранкових сторінок. (Наприклад: «Та писанина була така дурнувата. Я писала якісь незв’язні дурниці, ні до складу, ні до ладу…») Пам’ятайте, якщо ви просто пишете ранкові сторінки, то вони вже діють. Що з того, що ви написали, вас здивувало? Запишіть розгорнену відповідь на це запитання на цій сторінці. Ці записи — лише щотижнева самоперевірка ваших настроїв, а не прогресу. Не переймайтеся, якщо написане здаватиметься вам скиглінням і банальщиною. Часто саме це вам і потрібно.

2. Ви ходили на творче побачення цього тижня? Пам’ятайте, що ці побачення — необхідні моменти сміливості і волі. Що ви робили на побаченні? Як ви у цей час почувалися?

3. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.