Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!

Розділ 1

Це оповідь про зустріч двох самотніх, худорлявих, доволі старих білих чоловіків на планеті, яка швидко вмирала.

Один з них був автором наукової фантастики, на ім’я Кілґор Траут. У той час він був ніким і вважав, що його життя скінчилося. Він помиляв­ся. Піс­ля тієї зустрічі він став однією з найбільш улюблених і шанова­них людських істот за всю історію.

Чоловік, з яким він познайомився, був автомобільний дилер, дилер «понтіаків», на ім’я Двейн Гувер. Двейн Гувер був на межі безумства.

Слухайте:

Траут і Гувер були громадянами Сполучених Штатів Америки, країни, яку коротко називають Америкою. Це був їхній національний гімн, повна нісенітниця, як і безліч ін­шого, що їм доводилось сприймати серйозно:

У Всесвіті було квад­рильйон народів, але народ, до якого належа­ли Двейн Гувер і Кілґор Траут, був єдиним, чий національний гімн був тара­барщиною, по­цяць­ко­ваною знаками запитання.

Ось який на вигляд їхній прапор:

То був закон їхнього народу, закон, якого жоден інший народ на планеті не мав про свій прапор, у ньому було таке: «Ні перед ким і нічим прапор опускати не слід».

Опускання прапора було формою друж­нього і шанобли­вого привітання — прапор опускали по древ­ку вниз, а тоді знову піднімали.

Девіз народу Двейна Гувера і Кілґора Траута мовою, якою вже ніхто не розмовляв, означав таке: «З багатьох — єдиний»: E pluribus unum».

Прапор, якого не можна приспускати, був красивим, а гімн і порожній девіз не мали б великого значення, якби не оце: багатьох громадян так нехтували, обманювали і ображали, що їм здавалося, ніби вони живуть не в тій країні або навіть не на тій пла­не­ті, що сталася якась жахлива помилка. Вони могли б дещо втішитись, якби їхній гімн і їхній девіз говорив про справедливість, про братерство, про надію або щастя, якось запрошував їх до суспільства, його земель і нерухомості.

Коли вони розглядали паперові купюри, шукаючи підка­­зок про сут­ність своєї краї­ни, то ви­яв­ляли поміж іншого барокового сміття зображення врізаної піраміди з проме­нистим оком на вершині, ось таке:

Навіть Президент Сполучених Штатів не знав, що воно означає. Враження було таке, наче країна говорила своїм громадянам: «В безглузді — сила».

Багато нісенітниць було невинним ре­зультатом грайливості з боку отців-засновників кра­їни Двейна Гувера і Кілґора Траута. Засновники були аристок­ратами, і вони хотіли похвалитись своєю непотрібною освітою, яка полягала у вивченні різних фокусів-покусів з давніх часів. Також вони були віршомазами.

Але деякі нісенітниці були шкідливими, адже прихову­вали великі злочини. Наприклад, вчителі дітей у Сполучених Штатах Америки раз за разом писали цю дату на дош­ках і просили дітей запа­м’ятати її з гордістю і радістю:

Вчителі казали дітям, що саме тоді людські істоти від­кри­ли їхній континент. Насправді 1492 року мільйони людських істот уже вели на континенті повноцінне і твор­че життя. То був просто рік, коли морські пірати почали їх обманювати, грабувати і вбивати.

Ось ще один приклад шкідливої нісенітниці, якої нав­ча­ли дітей: що морські пірати згодом створили уряд, який став факелом свободи для людських істот у всьому світі. Дітям пока­зували малюнки і фігурки цього уявного факе­ла. Він був схожий на вафельний конус, з якого виривається полум’я. Ось як він виглядав:

Насправді морські пірати, які найбільше доклалися до створення нового уряду, володі­ли людьми-рабами. Вони викорис­товували людських істот замість машинерії, і навіть після того, як раб­ство скасували, бо це таки був великий сором, вони та їхні нащадки продовжували думати про звичайних людських істот як про машини.

Морські пірати були білими. Люди, які вже населяли континент, коли прибули пірати, були мідношкірими. Коли на континенті впровадили рабство, раби були чорними.

Колір був усім.

Ось як пірати змогли відібрати все, що хотіли, в будь-кого: вони мали найкращі у світі кораблі, і були підступніші за будь-кого, і мали порох, що був сумішшю нітрату калію, вугіл­ля і сірки. Вони під­носили до цього начебто без­не­вин­ного пороху вогонь, і той бурхливо пере­тво­рювався на газ. Цей газ виштовхував на шалених швидкостях кулі з металевих трубок. Кулі дуже легко прорізали м’ясо і кістку. Тож пірати могли зруйнувати дроти, міхи або труби впертої людської істоти, навіть коли вона була дуже, дуже далеко.

Однак найголовнішою зброєю морських піратів була їхня здатність спантеличувати. Ніхто не міг повірити, аж поки не було надто пізно, якими безжальними і жадіб­ними були вони.

Коли Двейн Гувер і Кілґор Траут зус­трілися, їхня країна була най-найбагатшою і най-найпотужнішою країною на планеті. Вона мала найбільше їжі, корисних копалин і машинерії і впокорювала інші країни, погрожуючи випустити в них великі ракети чи ски­нути на них щось із літаків.

Більшість країн геть нічого не мали. А багато з них на­віть були несприятливі для життя. Людей мали забагато, а простору — замало. Все, що могли, вони продали, їсти не було що, але люди і далі постійно трахались.

Трахання — це спосіб роблення дітей.

Багато людей на тій зруйнованій планеті було комуністами. У них була теорія, згідно з якою те, що залишилося на планеті, слід було розділити більш-менш порівну між усіма людьми, які взагалі-то не просилися на цю зруйновану планету. А тим часом постійно прибували немовлята — кóпали ніжками і вере­щали за молоком.

У деяких місцях люди навіть пробували злизувати боло­то чи вологу з ґравію, у той час як зовсім поруч родилися діти.

І таке інше.

Країна Двейна Гувера і Кілґора Траута, де все ще було вдосталь всього, виступала проти комунізму. Там не вважали, що землянам, які мають всього вдосталь, треба ділитися з іншими, якщо вони цього самі не захочуть, і більшість з них того не хотіла.

Тож вони не мусили ділитись.

Кожен в Америці мав ухопити що тільки міг і втримати це в руках. Деякі американці дуже вправно вміли хапати і втримувати і були казково багатими. Інші не могли здобути навіть дірки з бублика.

Двейн Гувер був казково багатим, коли познайомив­ся з Кілґором Траутом. Одного ранку якийсь чоловік прошепотів саме ці слова своєму другові, коли Двейн про­ходив мимо: «Казково багатий».

А ось чим володів на планеті Кілґор Траут у ті дні: діркою з бублика.

А Кілґор Траут і Двейн Гувер познайомились на Мис­тецькому фестивалі у Мідленд-Сіті, Двейновому рідному місті, восени 1972 року.

І як уже було сказано, Двейн був дилером «понтіаків», він божеволів.

Звісно, що початкове Двейнове божевілля було в основ­ному справою хімікатів. Організм Двейна Гувера продуку­вав певні хімічні речовини, які виводили з рівноваги його розум. Але Двейн, як усі безумці-початківці, також потребував якихось шкідливих ідей, аби його божевілля набуло форми і спрямування.

Шкідливі хімічні речовини і шкід­ливі ідеї — це були інь і янь ду­шев­ного розладу. Інь і янь були китай­сь­кими символами гармо­нії. Вони вигляда­ли ось так:

Шкідливі ідеї для Двейна постачав Кілґор Траут. Траут вважав себе не просто безвинним, але й невидимим. Світ так мало звер­тав на нього уваги, що він вважав себе мертвим.

Він надіявся, що мертвий.

Але знайомство з Двейном переконало його, що він дос­татньо живий для того, аби надати своєму ближньому ідеї, які перетворять його на потвору.

Ось якою була сутність цих шкідливих ідей, які Траут навіяв Двейнові: усі люди на Землі є роботами, за винятком Двейна Гувера.

З усіх створінь у Всесвіті лише Двейн думав і відчував, хви­лю­вався і планував, і таке інше. Ніхто, крім нього, не знав, що таке біль. Ніхто, крім нього, не мав права вибору. Всі, крім нього, були повністю автоматизованими машинами, чиїм призначенням було стимулювати Двейна. Двейн був новим видом створіння, яке випробовував Творець Всесвіту.

Лише Двейн Гувер мав свобідну волю.

Траут не сподівався, що йому повірять. Він виклав шкідливі ідеї в одному науково-фантастичному романі, і саме там їх знайшов Двейн. Книжка не була адре­­сована лише Двейнові. Пишучи роман, Траут не був знайомий з Двейном. Роман був адресований будь-кому, хто його розгорне. Практично кожному він казав: «Гей, уяви собі: ти — єдине створіння із свобідною волею. Що ти про це думаєш?» І таке інше.

Це був tour de force[1]. Це була jeu d’esprit[2].

Але роман став отрутою для Двейнових мізків.

Траута шокувало усвідомлення того, що навіть він зміг привести у світ зло — у формі шкідливих ідей. І після того, як у гамівній сорочці Двейна відвезли в психіатричну лікарню, Траут фанатично повірив у важливість ідей як причин хвороб, так і ліків від них.

Але ніхто його не слухав. То був занедбаний старий в пустелі, який волав із-за дерев і кущів: «Ідеї або відсутність ідей викликають хвороби!»

Кілґор Траут став піонером у сфері психічного здоро­в’я. Він поширював свої теорії, замасковані під наукову фантас­тику. Він помер 1981 року, майже за двад­цять років після того, як через нього сер­йозно зах­во­рів Двейн Гувер.

На цей час його вже визнали як великого митця і нау­ковця. Американська академія мистецтв і наук доклалася до зве­дення пам’ятника над його прахом. На лицьовій стороні було висічено цитату з його останнього роману, його двісті дев’ятого роману, що залишився недопи­саним через його смерть. Пам’ятник виглядав ось так: