Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

1939 рік. Монголія. Халхін-Гол. Дебют Жукова-полководця.

У Монголії знаходився один радянський стрілецький корпус - 57-й особливий. Командир корпусу - комдив Н. В. Фекленко. Начальником штабу - комбриг А. М. Кущев. По той бік кордону - противник, кілька японських дивізій і бригад. На початку травня на кордоні Монголії виник збройний конфлікт. Зіткнення радянських і японських військ переростали в бої із застосуванням авіації, артилерії і танків. Ніхто нікому не оголошував війну, але інтенсивність бойових дій наростала. Не все для радянських військ ішло гладко. І ось туди, в Монголію, посилають комдива Г. К. Жукова з надзвичайними повноваженнями. Наказ Жукову: розібратись і доповісти.

5 червня 1939 року Жуков прибув у штаб 57-го корпусу і зажадав доповісти обстановку. Сам Жуков події в Монголії описує так: «Доповідаючи обстановку, А. М. Кущев відразу ж обмовився, що вона ще недостатньо вивчена. З доповіді було ясно, що командування корпусу справжньої обстановки не знає... Виявилося, що ніхто з командування корпусу, крім полкового комісара М. С. Нікішева, в районі подій не був. Я запропонував командиру корпусу негайно поїхати на передову і там ретельно розібратися в обстановці. Пославшись на те, що його можуть будь-якої хвилини викликати до апарату з Москви, він запропонував поїхати зі мною товаришу М. С. Нікішеву.» («Спогади та роздуми»С.154)

Отже, Жуков і комісар Нікішов поїхали вдвох на передній край. «Повернувшись на командний пункт і порадившись з командуванням корпусу, ми послали донесення наркому* оборони. В ньому коротко викладався план дій радянсько-монгольських військ... Наступного дня була отримана відповідь. Нарком був повністю згоден з нашою оцінкою обстановки й наміченими діями. Того ж дня був отриманий наказ наркома про звільнення комдива Н. В. Фекленко від командування 57-м особливим корпусом і призначення мене командиром цього корпусу».

Жуков зажадав терміново посилити угруповання радянських військ. Його підсилили. Жуков зажадав надіслати кращих льотчиків-винищувачів, які тільки були в Радянському Союзі. Льотчиків прислали. В розпорядження Жукова прибула група льотчиків-винищувачів, у складі якої був 21 Герой Радянського Союзу. В той час це було дуже високе звання. Це були кращі аси країни, кожен вже мав не менше десятка перемог у небі Іспанії і Китаю, багато з них отримали досвід у повітряних боях над озером Хасан.

15 липня 1939 року 57-й особливий корпус Жукова був розгорнутий в 1-у армійську групу. Армійська група, це щось середнє між корпусом і повнокровною загальновійськовою армією. 31 липня 1939 року Жукову надане військове звання комкор.

Противник теж посилював угруповання своїх військ. 10 серпня японські війська, які вели бойові дії на кордоні Монголії, були зведені в 6-у армію.

В середині серпня у складі 1-ї армійської групи Жукова було 57 тисяч бійців і командирів, 515 бойових літаків, 542 гармат і мінометів, 385 бронеавтомобілів, в основному - з гарматним озброєнням, і 498 танків.

Весь червень, липень, перша половина серпня - жорстокі бої радянських і японських військ на землі і в повітрі. Бої йдуть зі змінним успіхом. Інтенсивність боїв наростає. Конфлікт приймає затяжний характер...

І раптом рано вранці 20 серпня радянська артилерія провела раптовий артилерійський наліт по командних пунктах і зенітних батареях противника. Після першого вогневого нальоту - масований удар бомбардувальників, потім - артилерійська підготовка тривалістю 2 години 45 хвилин. У момент перенесення вогню з переднього краю в глибину радянські стрілецькі дивізії, мотоброньові і танкові бригади завдали ударів по флангах японського угруповання.

23 серпня радянські війська замкнули кільце оточення навколо 6-ої японської армії. (Радянська військова енциклопедія. Том 8. С. 353) В цей день у Кремлі Молотов і Рібентроп поставили свої підписи під Московським пактом, який по суті був договором про розподіл Європи і початок Другої світової війни.

31 серпня 1939 року був завершений повний розгром оточеного японського угруповання в Монголії. Наступного дня почалася Друга світова війна.

Розгром японських військ на Халхін-Голі мав стратегічні наслідки. У лідерів Японії був вибір: нападати на Радянський Союз або нападати на Сполучені Штати та Британію. Керівники Японії вирішили нападати на Сполучені штати і Британію. Одна з причин такого вибору - урок, який Жуков дав японським генералам на річці Халхін-Гол.

За розгром японських військ на Халхін-Голі Жуков 29 серпня 1939 року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Йому була вручена медаль «Золота Зірка» і вища державна нагорода - орден Леніна.

До речі, «Золота Зірка» була заснована 1 серпня 1939 року в розпал боїв на Халхін-Голі. До цього звання Героя Радянського Союзу надавалося, але ніяких відзнак Герої не мали.

2.

Жуков прибув до Монголії з надзвичайними повноваженнями. Ресурс повноважень він вичерпав повністю і з перебором. Кожен знав: Жуков розстрілює нещадно, з будь-якого приводу і без приводу. Письмових свідчень тих розстрілів у мене зберігається достатньо для будь-якого трибуналу.

Я знаю, що ви маєте намір заперечити: так, Жуков - садист. Так, Жуков розстрілював своїх солдатів і офіцерів на Халхін-Голі не тільки заради наведення порядку, але і в своє задоволення. Однак яку операцію провів!

Згоден. Операція дійсно блискуча. Але звернімо увагу на непримітну деталь. Давайте згадаємо: хто був начальником штабу у Жукова на Халхін-Голі?

Прочитаємо перше видання мемуарів Жукова, друге, третє... і так - до найостаннішого. Я особисто імені начальника штабу в жодному виданні не знайшов. Тим часом Жуков пам'ятає і називає імена героїв-льотчиків і героїв-танкістів, героїв-розвідників і героїв-кавалеристів. Жуков пам'ятає своїх заступників, командирів дивізій, бригад, полків і навіть батальйонів. Жуков пам'ятає ім'я Д. Ортенберга - редактора газети 1-ї армійської групи. Правда, тут - особлива причина. Жуков рухав Ортенберга, Ортенберг прославляв Жукова. Через два роки Ортенберг був уже головним редактором «Красной Звезды» - центральної газети Червоної Армії. Це він розтрубив на весь світ про подвиг панфіловців, які, борючись під геніальним проводом непереможного Жукова, винищили фантастичну кількість німецьких танків.

У своїй книжці Жуков згадав імена лікарів, які героїчно лікували поранених. Жуков назвав за іменами цілий табун політпрацівників, згадав півдюжини московських письменників та фотокореспондентів, які були на Халхін-Голі: К. Симонов, Л. Славін, Вл. Ставський та інші. Правда, і тут була особлива причина. Напередодні Другої світової війни молоді комуністичні агітатори відточували на Халхін-Голі свої пера. Початківець Костянтин Симонов, наприклад, у той час строчив книжку про прийдешнє світове панування комуністів. Жуков був гарячим прихильником ідеї захоплення комуністами світового панування, тому, всіх, хто цю ідею проповідував, він проштовхував уперед і вгору до номенклатурним благ.

І все-таки дивно: якогось Костянтина Симонова Жуков пам'ятає, а начальника свого штабу — ні.

Але ж за цією забудькуватістю щось криється.

3.

Попереднього начальника штабу Жуков назвав на ім’я - комбриг А. М. Кущев. Він обстановки не знав. Його зняли. Жуков це пам'ятає. Призначили нового. Але Жуков не пам'ятає, кого саме. Якщо новий начальник штабу не справлявся зі своїми обов'язками, його слід було зняти, як і попереднього, і призначити третього. У Жукова були особливі повноваження. Жуков зажадав надіслати до Монголії найкращих льотчиків-винищувачів Радянського Союзу, їх прислали. Якби Жуков зажадав нового начальника штабу, то ніхто б йому не заперечив. Літо 1939 року. Великої війни ще немає. З усієї Червоної Армії воює поки тільки один корпус. Цей корпус розгорнули в армійську групу. Один корпус, а потім - армійська група, - обличчя Червоної Армії. За діями одного корпусу або однієї групи, вороги і друзі будуть судити про всю Червону Армію. На карту поставлена військова репутація Радянського Союзу. В інтересах керівництва країни мати на Халхін-Голі найкращого начальником штабу з усіх...

От і перед нами загадка історії.

Якщо начальник штабу був поганим, чому Жуков не зажадав, щоб прислали доброго?

Якщо начальник штабу був хорошим, чому Жуков про нього не пам'ятає? І хочеться кричати туди, в ХХ століття: про що мовчиш, Георгіє Костянтиновичу?

4.

Ви знаєте, і я знаю, що книжку «Спогади та роздуми» писав не Жуков. Однак на обкладинці поставлене його ім'я, і книжка написана від імені Жукова. Тому для зручності викладу давайте вважати, що Жуков мав якийсь стосунок до її написання.

Розгадка забудькуватості авторів мемуарів Жукова зовсім проста. У будь-яких джерелах про Халхін-Гол ми знаходимо потрібне ім'я: «Начальником штабу групи з 15 липня до вересня 1939 року був комбриг М. А. Богданов». (Маршал Радянського Союзу М. В. Захаров «Нова і новітня історія. 1970. № 5, стор. 23)

Маршал Захаров зовсім недарма заговорив про начальника штабу 1-ї армійської групи, і зовсім не випадково зробив це в 1970 році. За цим криється ось що. У 1969 році вийшли мемуари Жукова. Ім'я начальника штабу 1-й армійської групи Жуков називати чомусь не став. І тоді інші маршали, не тільки Захаров, стали нагадувати Жукову: гей, не забувай, хто у тебе був начальником штабу! Твою операцію на Халхін-Голі планував сам Богданов! Чому про нього забув?

Жуков на Халхін-Голі не вимагав для себе кращого начальника штабу, бо знав: Богданов - це той, хто потрібен, кращого не буває. А от коли прийшла пора славу ділити, то Жукова спіткала катастрофічна втрата пам'яті.

Жуков пам'ятає ось про що: «Я вже торкався організації партійно-політичної роботи в наших частинах. Партійні організації внесли величезний вклад у вирішення бойових завдань. У перших рядах були начальник політичного відділу армійської групи дивізійний комісар Петро Іванович Горохов, полковий комісар Роман Павлович Бабійчук, секретар парткомісії особливого корпусу Олексій Михайлович Помогайло, комісар Іван Васильович Заковоротний» («Спогади та роздуми». С. 172)

«Де б я не був - у юртах або будинках, в установах і військових частинах, - скрізь і всюди я бачив на найпочеснішому місці портрет В. І. Леніна, про якого кожен монгол говорив з щирою теплотою і любов'ю». (Там же. С. 173)

Наші доблесні комісари і політпрацівники «скрізь і всюди» розвішали портрети вічно живого. Це дуже навіть чудово. І добре, що Жуков пам'ятає про це. А ось як план блискучої операції розроблявся, Жуков пригадує невиразно.

Я недаремно цитував Жукова на початку цього розділу. Прочитаємо ще раз слова Жукова про те, як народжувався план операції. Якщо вірити Жукову, на чолі 57-го особливого стрілецького корпусу стояли придурки - командир корпусу Фекленко і його начальник штабу Кущев. У районі бойових дій вони не бували й обстановки не знали. Жуков узяв із собою комісара Нікішева і поїхав у район бойових дій. Потім Жуков і комісар повертаються і... «Порадившись з командуванням корпусу, ми послали донесення наркому оборони. У ньому коротко викладався план дій радянсько-монгольських військ... Того ж дня був отриманий наказ наркома про звільнення комдива Н. В. Фекленка від командування 57-м особливим корпусом і призначення мене командиром цього корпусу».

Жуков розповідає, що складання плану, - робота начебто колективна. Але в нашій пам'яті осідає зовсім інше. Жуков не каже: я вирішив, я послав... Однак саме так ми сприймаємо його розповідь. Жуков окреслив коло осіб, які були посвячені у план: він сам, комісар Нікішев, комдив Фекленко і начальник штабу Кущев.

Однак, зрозуміло кожному, що комісар міг бути присутнім при складанні плану, але не міг бути співавтором. Робота комісара стежити, щоб командир регулярно читав «Маніфест Комуністичної партії», щоб пив у міру без перебору, і щоб у кожній монгольської юрті було мінімум по два портрети Леніна: один - над входом, інший - над вогнищем.

Попередній командир корпусу бути співавтором плану теж не міг. Жуков його описав кретином, який обстановки не знав, у районі бойових дій не був, тому нічого розумного геніальному Жукову підказати не міг. Не дарма його тут же і зняли. Начальник штабу був такий же.

Прочитавши опис безладдя, яке панувало у штабі 57-го корпусу до приїзду Жукова, читач автоматично викидає недоумків з числа авторів геніального плану. Але крім них і комісара Нікішева в числі посвячених Жуков назвав тільки себе. Якщо попереднього командира корпусу, начальника його штабу і комісара з числа авторів викреслити, - а наш мозок це робить автоматично, - то серед авторів залишається тільки один Жуков.

В тексті книжки використані оберти: «ми прийшли до висновку», «порадившись із командуванням корпусу» і т. д. Але книжка написана так, що читач залишається у твердому переконанні: крім Жукова ніхто нічого розумного запропонувати не міг і не пропонував.

5.

План розгрому цілої японської армії справа не проста. Потрібно зібрати й обробити величезну кількість даних, усвідомити обстановку, прийняти рішення і сформулювати задум розгрому. Крім того, треба спланувати дії всіх частин і з'єднань, організувати розвідку й охорону, треба організувати і забезпечити взаємодію всіх з усіма, розробити бойові накази і чітко поставити завдання всім, хто братиме участь в операції. Потрібно організувати систему зв'язку, підготувати засоби прихованого управління військами. Потрібно організувати систему вогню і безперебійне постачання військ боєприпасами, паливом, саперним, медичним та іншим майном, продовольством і т.д. і т.ін.

Якщо все це Жуков готував сам, виходить він поганий командир. Розробляти плани повинен штаб. Зрозуміло, під керівництвом командира. Але командир не повинен собою підміняти начальника штабу. Якщо командир виконує роботу чужу, виходить, у нього немає ні сил, ні часу виконувати свою власну.

Конкретно розробкою плану в будь-якому штабі займається оперативний відділ. Усі інші відділи штабу працюють в його інтересах. Якщо командир складає плани сам, а начальник штабу і начальник оперативного відділу штабу байдикують, виходить, командир не зміг організувати роботу підлеглих.

Ось приклад того, як не треба керувати військами. «Красная Звезда» (27 січня 2000) повідомляє про героїчний подвиг генерал-майора М. Малофєєва в Чечні. Його посада - заступник командувача 58-ї армії. Подвиг у тому, що генерал-майор «першим піднімався в атаку». Ясна річ, в атаці був убитий. «Красная Звезда» захоплюється мужністю: ох, який сміливий! Тим часом, цей випадок свідчить не про мужність, а про катастрофічний стан Російської армії та повну нездатність генералів керувати підлеглими. Якщо заступник командувача армії сам змушений бігати в атаку, то таку армію треба розігнати, а керівників Міністерства оборони судити.

Якщо командир полку сам фарбує паркани і чистить сортири, а його солдати пухнуть від неробства, то це зовсім не означає, що командир - добрий. Це як раз і означає, що командир не гідний посади і командувати не здатний.

І якщо нам скажуть, що Жуков усі плани складав сам, то це зовсім не комплімент.

Люди, які писали мемуари Жукова, це розуміли. Тому далі в книжці коротко сказано: «Розробку плану генерального наступу в штабі армійської групи вели особисто командувач, член Військової ради, начальник політвідділу, начальник штабу, начальник оперативного відділу». («Спогади та роздуми» С. 163)

Член військової ради і начальник політвідділу - це комісари. Їх роль ми вже усвідомили. Названі вони тут для того, щоб продемонструвати любов Жукова до політпрацівників і комісарів. У 1957 році Жукова скинули з вершин, у тому числі й за те, що він намагався згорнути політроботу в армії, політпрацівників і комісарів з армії вигнати або, в крайньому випадку, залишити їм роль організаторів художньої самодіяльності та недільного відпочинку солдатів і офіцерів. Після падіння Жукова владу в країні взяли люди, які були на війні комісарами: Хрущов, Булганін, Брежнєв, Єпішев, Кириченко та ін. Побитий, скиглик Жуков решту життя плазував перед комісарами, просив вибачення. Вся його книжка - це гімн політпрацівникам і комісарам: партія наш рульовий! Ох, якби комісари у всіх юртах не розвішали відповідних портретів, не бачити б мені перемоги на Халхін-Голі! І у війні з Німеччиною ніякої нам перемоги не бачити без комісарів! Нас партія в бій вела! На війні я, великий Жуков, хотів знайти комісара Брежнєва і порадитися з ним! Але він був на Малій землі, де йшли жорстокі бої. Ох, якби я з ним порадився, то, дивись, і війну виграли б раніше.

Жуков, розповідаючи про складання плану наступу на Халхін-Голі, не міг не згадати комісарів та їх участі в бойовому плануванні. Як же без них? Названі комісари і для того, щоб за їхні спини поставити начальника штабу з начальником оперативного відділу. Мовляв, і ці теж присутні, щось там теж робили.

Начальник штабу 1-ї армійської групи в книжці згадується лише один раз, але його ім'я не назване. І начальник оперативного відділу теж пом'янутий один раз. І теж без імені.

6.

Пам'ять Жукова - диявольська. Її не виміряти ніякими гігабайтами. Жуков пам'ятає не тільки імена радянських солдатів, але й монгольських теж. І посади їх пам'ятає. Жуков називає рядового кіннотника Херлоо, водія бронемашини Хаянхірва, навідників зенітних гармат Чултема і Гамбосурена і багатьох ще. 30 років тримав у пам'яті ці імена!

Читаю Жукова, а сльози струмками котяться по щоках. Я плачу від захоплення і заздрості: яка пам'ять! Всіх політпрацівників за іменами та по батькові пам'ятає!

На тлі цієї воістину неймовірною здатності пам'ятати всіх, незрозумілою й підозрілою видається нездатність згадати ім'я начальника штабу, який був або, принаймні, повинен був бути мозком 1-ї армійської групи.

Але це не єдина загадка того бою. Загадок у жуковському дебюті багато. А головна з них ось яка: на початку нового тисячоліття всі документи по Халхін-Голу все ще закриті грифами «Таємно» і «Абсолютно Таємно». Коли ці документи будуть розсекречені, не знає ніхто.

А ми поставимо питання: ЧОМУ?

Ключ до успіху історика - це вміння дивуватися. Як тільки він починає дивуватися, так перед ним відкриваються двері, в які ніхто до нього не входив. Так давайте ж підтримаємо науку, давайте видамо всеросійське зітхання подиву: чому документи про бої на Халхін-Голі закриті?

Що взагалі можна ховати? Здавалося б, усе відомо про цю битву: сили сторін, склад військ, озброєння, задуми і плани сторін, хід бойових дій і навіть прізвища комісарів з іменами та по батькові, навіть імена монгольських навідників та водіїв бронеавтомобілів. Що ж можна засекретити? Та й навіщо? Немає давно 1-ї армійської групи. Ще 21 липня 1940 року 1-а армійська група була розгорнута в 17-у армію. Немає давно в Червоній Армії мотоброньових бригад. Їх не було вже в 1941 році. Немає давно й самої Червоної Армії. І Радянської Армії немає. Головна ударна сила Жукова на Халхін-Голі - гарматні бронеавтомобілі БА-3, БА-6, БА-10. Ці машини ви не знайдете ні в яких музеях. Їх немає. Давно списані і переплавлені танки БТ-5 і БТ-7. З отриманої сталі зробили інші танки. Але й вони списані та переплавлені. Давно померли учасники тих боїв. Пішов СЬОМИЙ десяток років після того, як відгриміли бої на Халхін-Голі, а документи так і залишаються таємними.

Моє перше припущення було таким: Георгій Костянтинович Жуков був такий великий, що вирішив ховати від нащадків докази своєї величі.

Але тут виникає нестикування. Чим-чим, а надмірною скромністю Жуков не страждав. У нашій історії був 41 Маршал Радянського Союзу. Але тільки про одного з них було оголошено в наказі Верховного головнокомандувача: хвалько! І це наказ про Жукова, наказ про те, що він приписував собі чужі заслуги. Дивовижна людина: чужі заслуги собі приписує, а свої власні від народу ховає!

Згадаймо знаменитий портрет Жукова, який написав художник П. Д. Корін. Сидить величавий Жуков, весь в орденах. Щойно завершилася Друга світова війна, країна в руїнах. Чоловіки від 19 до 35 років майже повністю вибиті або покалічені, в полях, лісах і болотах лежать мільйони скелетів, їх нікому ховати. У військовому відомстві лежать тони орденів, які треба роздати уцілілим фронтовикам або їх матерям та вдовам, але ніхто цим не займається. І ось Жуков не ховає загиблих і не віддає наказів підлеглим ховати. Жуков не роздає ордени і не наказує підлеглим цим займатися. У Жукова немає на це часу. Начепивши всі брязкальця, Жуков демонструє велич перед художником. Жуков - у позі. І книжка Жукова - нестримний потік вихвалянь: слава КПРС і мені великому!

Але навіщо ж самому себе прославляти, навіщо утримувати ораву творців мемуарів, якщо можна опублікувати документи Халхін-Гола? Без коментарів. Але Жуков зробив усе можливе, щоб приховати від народу докази власної величі. Такого в історії людства ще не бувало.

Після смерті Сталіна Жуков стрімко піднявся на саму вершину влади. На вершині стояли двоє: Хрущов і Жуков. А над ними - нікого. Всі архіви в руках Жукова, от і покажи народу докази своєї геніальності. Скажи народу: жити вам, люди, ніде, живете в бараках, в підвалах, в комуналках, одягнуті ви так, що за державу прикро, черги за паскудною ковбасою кілометрові, але у вас є Я! У вас є великий, могутній, незламний, геніальний полководець! Ось читайте документи про битву на Халхін-Голі!

Але так Жуков чомусь не надійшов.

І не зрозуміти наших вождів. За Брежнєва, Суслова, Єпішева було зроблено неймовірно багато для роздування культу особистості Жукова. Але чомусь - без опори на документи. І після Брежнєва культ Жукова - стрижень всієї радянської і російської пропаганди. Навіщо ж, товариші дорогі, ви ліпите Жукову пам'ятник, навіщо його садите на мідного коня з задертим хвостом, навіщо нагромаджувати терикони макулатури про жуковські подвиги, якщо є куди більш простий, дешевий і куди більш переконливий спосіб прославити вашого кумира: треба просто відкрити архіви!

Цікава поведінка й самого Жукова. Припустимо, перебуваючи на вершині слави, він забув про архіви і доказів своєї величі не надав. Не до того було. Але ось його вибили з вершини, він сидить на дачі, нудьгує, попиває горілочку, а дружний колектив чорномазих літераторів шкрябає його мемуари. Чому б не згадати про архіви? Чому не продемонструвати народу документи? І якщо хтось великого маршала до архівів не пускав, треба було про це заявити, мовляв, радий би вам правду про Халхін-Гол розповісти, та ось архіви недоступні. Ох, скільки було криків і стогонів, що Жукову не дозволяють казати правду. Але ні сам Жуков, ні його співавтори, ні пропагандисти культу його особи не протестували проти того, що до архівів битви на Халхін-Голі доступу немає.

Недоступність архівів, як не дивно, не заважає роздмухувати культ геніального полководця. Навпаки: недоступність архівів сприяє і допомагає ліпити образ великого, мудрого і непереможного.

7.

Тепер дозвольте висловити своє припущення.

Справжня роль Жукова в битві на Халхін-Голі перебільшена. Це головна і, можливо, єдина причина, яка змушує правителів ховати від народу подробиці.

І це не моя думка. Задовго до мене цю думку про роль Жукова висловив Адмірал флоту Радянського Союзу М. Г. Кузнєцов «Пізніше він усі успіхи в боях з японцями намагався приписати собі». («ВИЖ» 1992, № 1, стор. 76.)

Не все, що діялось у монгольських степах, знайшло відображення в документах. Не кожен документ потрапляв до архіву. Жуков був великим знавцем архівів. Перебуваючи на вершині влади, він винищив багато чого, що могло кинути тінь на його велич. Після Жукова всі, хто роздуває культ його особи, продовжують очисну роботу. Але й те, що в архівах залишилося, не можна показувати нікому. Занадто велика різниця між тим, що вбивають у наші голови, і тим, що від нас ховають.

Якщо я не правий, товариші поправлять, але припускаю, що плани розгрому 6-ої японської армії на річці Халхін-Гол були розроблені без Жукова. А його роль зводилася до того, щоб нещадними розстрілами гнати людей у бій. У нашій історії таке вже було. Саме в той же період, у тому ж десятилітті в Радянському Союзі на подив усьому прогресивному людству був здійснений великий трудовий подвиг - у рекордні терміни прокопаний нікому непотрібний канал з Білого моря в Балтійське. Ніхто в світі каналів такої протяжності, тим більше в субполярних широтах, ніколи не копав. За спорудження каналу очільник ГПУ Генріх Ягода отримав вищу державну нагороду - орден Леніна. Отримав би він і Золоту Зірку, але її тоді ще не винайшли.

У чому заслуга Генріха? Він сам планував трасу каналу? Ні, не планував. Він сам вів вишукувальні роботи на місцевості? Ні, не вів. Він сам розраховував обсяги робіт? Ні, не розраховував. Він сам котив тачки з глиною? Ні, не котив. Він сам дробив гранітні валуни? Ні, не дробив. Він сам укладав бетон? Ні, не укладав.

Так за що йому найвища нагорода?

За розстріли.

Він з'являвся на каналі. Йому доповідали: ось тут інженери в розрахунках помилилися. Тут не туди трасу погнали. Тут норми денні не виконані. А Генріх Генріхович - у відповідь: Розстріляти! Розстріляти! Розстріляти!

Правда, і його потім теж... того...

Ох, як можна мені заперечити! Ох, як можна мені вмазати: Жуков, це тобі не Ягода!

А в чому, власне, різниця? І чи могла вона бути? 30-і роки ХХ століття. Імперія Сталіна. І Генріх Ягода, і Георгій Жуков - висуванці Сталіна. Їх вибирала одна людина - Сталін. При виборі він керувався тими ж самими поняттями - сталінськими. ГПУ і армія - два силові відомства, дуже схожі одне на одного і пройняті взаємним впливом. Будівельників сталінських каналів пропаганда називала не ув'язненими ГПУ, а каналоармійцями. Будівництво називалося армійським терміном - штурм. Армія, у свою чергу, була просякнута чекістським духом і насичена стукачами чекістського відомства.

І армія і луб'янське відомство були структурами антинародними. І військові, і чекісти однаково винні у винищуванні народу. І армія, і луб'янське відомство були знаряддями насильства і трималися самі лише на збройному насильстві. Так чому ж Сталін мав вибирати для ГПУ керівників за одними стандартами, а для армії - за іншими?

І чому ми думаємо, що Біломорканал був побудований на кістках народу, а перемога на Халхін-Голі стояла на постаменті з іншого матеріалу? В мирний час на будівництві Біломорського каналу агітатори розвішали безліч плакатів і портретів, але головним двигуном прогресу був розстріл. Чому ж ми віримо Жукову, який розповідає, що в бойовій обстановці на Халхін-Голі вистачило одних тільки портретів Леніна? Ось розвішали комісари портрети, бійці надихнулись і тут же перемогли. Про розстріли на Халхін-Голі Жуков не пам'ятає, але ми ж знаємо, що пам'ять його - з провалами.

І не треба мені заперечувати. І обзивати поганими словами не треба. Краще відкрийте архіви і покажіть всьому світу, що моє обережне припущення - це не що інше, як злісна вигадка ворога. А якщо архіви битви на Халхін-Голі відкривати не можна, то поясніть, чому.

Написав я цей розділ і засоромився. Народи Росії до повного божевілля люблять Жукова, а я на улюбленця всенародного накинувся. Так не можна. Потрібно дивитися на речі з позицій позитивних.

От і давайте подивимося на цю ситуацію доброзичливо. Давайте припустимо, що в архівах зберігаються таємні і зовсім таємні документи про битву на Халхін-Голі, але в них нічого поганого про Жукова немає. У них - лише свідчення жуковської геніальності.

Якщо таке припустити, тоді ми потрапляємо в ситуацію неприємну. Виходить, що в нас був найбільший полководець усіх часів і народів, але народ про нього нічого не знає, докази його славних подвигів заховані. Наші президенти і прем'єри, маршали, генерали й міністри для відводу очей роздмухують культ особи Жукова. Вони пишуть бездарні вихваляння і нагромаджують потворні пам'ятники. Але ніхто ніколи не надав доказів жуковської геніальності. А в цей час десь у недоступних сховищах лежать в пилу докази жуковської величі. Наші вожді приховують ці докази. Чому?