Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Починати треба було з найсильнішого олігарха. З Жукова.

Сталін робить перший крок проти Жукова, - переводить його в Москву. Для Жукова була спеціально придумана посада - Головнокомандувач Сухопутних військ. Така посада армії не потрібна. Без цієї посади жили завжди. Все одно накази з Москви, з Міністерства оборони передаються прямо у військові округи. Між Генеральним штабом та штабами військових округів непотрібна проміжна ланка у вигляді Головного командування Сухопутних військ. Це п'яте колесо у возі. Сталін придумав таку посаду, щоб без шуму прибрати Жукова з Німеччини. Щоб без Жукова взяти за горло злодіїв і мародерів, які грабували Німеччину. Через деякий час з Москви Сталін відправляє Жукова командувати Одеським військовим округом.

Повторюю, у той час було не соромно маршалу командувати військовим округом. Багато їх розвелося, маршалів. Не було їм усім у Москві роботи. Тому Конєв - у Львові. Говоров - у Ленінграді. Мерецков - на Далекому Сході, в уссурійських сопках. Малиновський - у Читі. Тимошенко - в Барановичах. От, де!

А Жуков в Одесі.

Погодимося, Одеса - це все ж не Чита, не тайга уссурійська і не Барановичі. Але ж і в Забайкаллі, і на Далекому Сході, і в Барановичах сидять маршали куди більш талановиті, ніж Жуков. І їм не прикро.

Одному тільки Жукову прикро.

2.

Кожен любить себе, кожен береже своє життя і свій успіх. Однак людина позамежної жорстокості любить себе в багато разів більше, ніж це властиво звичайним людям. Жуковський кар'єризм, бонапартизм і самолюбство - явища особливого порядку. Але відомо, що садизм і боягузтво нероздільні. Він любив себе і жалів так, як мало хто себе любив і жалів.

Сталін, Жукова не розстріляв, не посадив, не вигнав з армії, він навіть не зачепив ні звань Жукова, ні нагород. Сталін послав Жукова командувати Одеським військовим округом. І ось настає новий 1947 рік. Жуков зустрічає його чомусь не в Одесі, а на своїй підмосковній дачі. Кожен знає, що в свята трапляються найнеприємніші пригоди, у свята боєготовність військ знижується, тому всім командирам від взводу і вище належить бути поруч зі своїми підлеглими. Але командувач Одеського військового округу Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков зустрічає Новий рік далеко від Одеси, далеко від військ, які йому довірені.

Так, тебе Жукове, зовсім трохи знизили, тобі дали посаду, яка за твоїм уявленням, ображає гідність. Але в такому становищі знаходиться вся армія. Багато з тих, хто недавно командував полками і батальйонами, взагалі з армії вигнані. Молодість пройшла, на пенсію рано, здоров'я і нерви на війні залишились, і ніякої професії за душею. Їм як?

Ти, Жукове, військова людина. Ти повинен виконувати обов'язки, які на тебе покладені, ти зобов'язаний служити там, куди тебе послали. У службі військовій завжди можуть бути повороти. Солдат службу не вибирає. Куди пошлють, там служи. Не вішай носа! І якщо ти батько-командир, ти повинен бути зі своїми підлеглими. У тебе в Одесі - управління та штаб округу: твої заступники, начальники родів військ, начальник штабу, начальники відділів штабу. Всі вони - фронтові генерали. Всі - в орденах. Збери їх з дружинами на своїй дачі під Одесою, випий з ними горілки чи ще чогось, закуси, ще випий, поговори з ними по-людськи, пограй їм на гармошці. Можливо, і веселіше служба піде. Можливо, все ще виправиться.

Але ображений Жуков, покинувши свій округ, відлетів до Москви.

І тут святкує Новий рік. Запросив багатьох, але прийшов тільки генерал-лейтенант К. Ф. Телєгін з дружиною. Це той самий Тєлєгін, який по партійній лінії мав наглядати за Жуковом в Німеччині. Розповідає син генерал-лейтенанта Тєлєгіна полковник К. К. Телєгін: «Та ж дача зустрічала їх якоюсь тривожною тишею. Георгій Костянтинович вийшов на ганок, провів у передпокій, допоміг мамі зняти шубу, відкрив двері у знайому велику кімнату, і, як сказала мама, вона здригнулася від побаченого: щедро сервірований рік тому величезний стіл, за яким тоді сиділа маса людей, зараз був порожній . Лише дальній його кут був застелений скатертиною, на якій стояло чотири прилади. Георгій Костянтинович якось винувато подивився на гостей, сказав:

– Спасибі, що приїхали. Я багатьох обдзвонив. Але всі з різних причин відмовилися...

Настрій і в Георгія Костянтиновича, і в Олександри Дієвни було настільки пригніченим, що приховати це, при всьому їх бажанні, вони не могли. А після традиційного тосту: «З Новим роком, з новим щастям!» і келиха шампанського Георгій Костянтинович опустився в крісло і раптом гірко заплакав... І тоді мама витягла з сумочки хустинку й почала витирати сльози, заспокоювати Георгія Костянтиновича. З великими труднощами він узяв себе в руки.» (Наш современник . 1993. № 5. Стор.16)

Але ж нема за чим плакати. Тобі дали під командування військовий округ. У мирний час ця посада досить висока для полководця будь-якого рангу. Вся армія, мільйони людей після війни знижені в посадах, а то і взагалі викинуті з армії. І ніхто не плаче. Крім Жукова.

І якщо в минулому році за цим столом сиділа «маса людей», а тепер - два гості, то в цьому винен тільки сам Жуков.

Перш за все, - твоє місце серед підлеглих. Якби залишився Жуков в Одесі, то на Новий рік до нього прийшли б усі генерали управління та штабу округу. Жуков для них командир, запрошення до нього - велика честь. Але Жуков не бажає знатися з тими, хто йому не рівня, а в кращі будинки Москви його «пущать не велено». Ось він і сидить за порожнім столом. І в гості до нього московські товариші не поспішають. Всі його вчорашні дармоїди шарахнулись від нього, як блохи з вистигаючого трупа. І це вина Жукова. Майже всю війну Жуков був заступником Сталіна, а перед війною він був начальником Генерального штабу. У його підпорядкуванні перебувала вся армія, через яку за час війни пройшло майже тридцять мільйонів людей. Кожного з них Жуков міг наблизити до себе, підняти на будь-який рівень, зробити своїм підлеглим і другом. Практично весь вищий командний склад Червоної Армії за час війни був змінений, причому не один раз. Обирай будь-якого! Перевіряй у справі, піднімай вище або жени геть. Жуков гнав від себе сильних людей, тих, які не соромилися мати власну думку, тих, які мали сміливість заперечувати. А наближав до себе Жуков лизоблюдів і холуїв. Всі вони виявилися флюгерами. І нічим більше ці плазуни бути не могли. Подув вітерець в інший бік, і на одному гектарі з Жуковом не виявилося нікого. І генерал-лейтенант Телєгін з дружиною в гостях у Жукова не тому, що дружба тут нерозривна. Тут інша причина. Зовсім недавно Тєлєгін був членом Військової ради Групи радянських окупаційних військ та радянської військової адміністрації в Німеччині. У Головному політичному управлінні Радянської Армії він був людиною № 2. Вище нього за положенням був тільки сам начальника ГоловПУР'у. Тєлєгін, як ми пам'ятаємо, повинен був стежити за моральним станом усіх радянських воїнів у Німеччині, починаючи з Жукова, і подавати особистий приклад праведної поведінки. З цими обов'язками Телєгін не впорався. Він не припиняв крадіжки Жукова і сам прокрався. В особливо великих розмірах. Жукова Сталін прибрав з Німеччини. Але прибрав і Тєлєгіна. І відправив Сталін Тєлєгіна на курси удосконалення політичного складу... Вчора Тєлєгін - друга людина в ГоловПУР'і, сьогодні - школяр серед початківців партійних і комсомольських працівників. Вищих керівників Сталін посилав на навчання тільки на знак жорстокої немилості. Зазвичай виліт на навчання передував арешту. Так було з генерал-лейтенантом Павлом Ричаговом. Сьогодні Сталін вірить Ричагову, і Ричагов - заступник наркома оборони. А завтра Сталін в Ричагові розчарований, і посилає його вчитися в академію. За одну парту з капітанами і старшими лейтенантами. Це приниження перед арештом. Повчився кілька місяців? Вистачить. В один гарний день під час перерви між заняттями - тебе зустрінуть бадьорі хлопці і візьмуть під білі рученьки.

Саме цей сценарій чекав Тєлєгіна. Навчатися на курсах удосконалення йому залишилося зовсім недовго. Його арешт уже вирішений. Цього ні Тєлєгіну, ні численним його друзям знати поки не дано. Але друзі Тєлєгіна вже кинулися від нього в усі боки настільки ж борзо, як і від Жукова. Тєлєгін з дружиною збиралися зустрічати Новий рік удвох, але подзвонив Жуков. До нього й поїхали.

Висловлюю припущення, і можете зі мною не погоджуватися: якби Сталін не скинув Тєлєгіна з тих захмарних висот, якби Тєлєгін все так же був великим начальником, а не слухачем курсів політграмоти, то він до Жукова в гості теж не поїхав би.

3.

Заперечують, що це ми все про особисті якості та риси характеру Жукова? Чи не час про стратегію? Ні, товариші. Ми говоримо не про риси характеру. Ми говоримо про полководницькі здібності нашого героя. Підбір і розстановка кадрів - найважливіша сфера діяльності полководця. Розумний вольовий полководець таких же собі й підлеглих підбирає. Знову і знову звертаюся до великого Макіавеллі: «Про розум правителя насамперед судять по тому, яких людей він до себе наближає». Жуков - на білому коні, і навколо натовп друзів, яких він вибрав сам. Трохи хитнувся Жуков у сідлі, і пурхнули друзі, як горобці. Ось мудрість Жукова: в його оточенні виявилися одні пройдисвіти. Сильних, вірних, мудрих і чесних людей поруч з ним чомусь не виявилося.

Дивує і жуковський плач. Хочеться поплакати, закрийся на ключик, поплач вдосталь. Але не при гостях же!

Жуков - мародер і розкрадач народного надбання. Будь-якого солдата, офіцера, генерала поставили б до стінки навіть за тисячну, за мільйонну частку того, що накрав Жуков. Але Сталін Жукова не розстріляв, не посадив, не заарештував, погони не зірвав, у той момент ще навіть не конфіскував награбованих діамантів. А Жуков уже плаче.

У Москві Жукову роботи немає. На посаду мислителя він не тягне. До Німеччини його посилати не можна. Він вже прокрався на Німеччині, і під його керівництвом радянські війська в Німеччині розклалися до ступеня повної нездатності воювати. Сталін ставить його на військовий округ. І Жуков пустив сльозу. Мерецков і Рокосовський свого часу пройшли через арешт, тортури, камеру смертників і навіть через імітацію розстрілу. Вони ж не знали, на який розстріл їх тягнуть, - на туфтовий чи справжній. Вони пройшли через це. А якби з Жукова погони зірвали, як би він тоді себе вів?

4.

Полковник К. К. Тєлєгін продовжує розповідь про те, як плакса Жуков зустрічав новий 1947 рік: «Годині о другій ночі несподівано приїхали В. В. Крюков та Л. А. Русланова, "втекли" як пояснила Лідія Андріївна, з якогось вечора, де вона виступала. Людина рідкісної чуйності, вона відразу ж вловила настрій присутніх, розгорнула принесений з собою великий пакет і кинула на стіл двох впольованих тетеруків

– Я бажаю, Георгій Костянтинович, - сказала вона, - щоб так виглядали всі твої вороги!» (Наш сучасник. 1993 № 5 стор.16)

Ох, які сміливі в Жукова друзі! І які дурні. Потрібно знати, що дача Жукова прослуховується. А якщо цього не знаєш, то потрібно припускати, що справа йде саме так. І тріпати язиком, виходячи з припущення, що твоя балаканина буде докладеною куди слід.

На святковому столі Жукова - два тетереви з простреленою головою. Лідія Андріївна Русланова бажає Жукову щоб саме так, з простреленими головами, лежали його вороги.

Хто ж Жукову ворог? Хто усунув Жукова від німецької годівниці? Хто товариша Жукова до сліз довів?

Їх, лиходіїв, двоє. Як і вбитих тетеревів. Один лиходій - міністр державної безпеки СРСР Абакумов Віктор Семенович. Він намагається розібратися з крадіжками Жукова, Тєлєгіна, Сєрова та їх багатотисячного оточення.

А другий лиходій, що відвадив Жукова від німецької халяви, - це один чоловік Джугашвілі на прізвисько Сталін.

І ось Русланова бажає Жукову, щоб його вороги лежали з простреленими головами... Такі слова доповідали в першу чергу Абакумову. А Абакумов доповідав Сталіну. Крім того, ті ж слова доповідали по інших каналах в першу чергу особисто Сталіну. А Сталін потім слухав доповідь Абакумова і перевіряв його: не переплутав чого, про все чи доповів?

Уявіть себе товаришем Сталіном. Прокидаєтеся ви до полудня 1 січня 1947 року. Голова болить після вчорашнього. А вам доповідають, хто, що й кому вчора бажав, вказуючи на величних жирних птахів з довгими хвостами і простреленими головами.

Тепер запам'ятаємо найближче коло Жукова. Запам'ятаємо тих, хто з ним зустрічає Новий рік. Генерал-лейтенант К. Ф. Телєгін з дружиною, генерал-лейтенант В. В. Крюков та його дружина співачка Русланова Лідія Андріївна. Ця зграя пов'язана не великими ідеалами, а загальним злодійським інтересом.

У важку хвилину навколо Жукова нікого не було. Крім злодіїв.

5.

Минуло кілька років. Немає більше Сталіна. Голову йому не прострелили, але померти допомогли. Ненависному Абакумову, який намагався боротися з крадіжками у вищих ешелонах влади, голову таки прострелили. Як тетереву.

А Жуков піднявся майже на саму вершину влади. Жуков - міністр оборони СРСР і один з двох найголовніших лідерів країни. Він поки змушений ділити владу з Хрущовом. Він поки не отримав можливості розстрілювати неугодних. Але його жорстокість вже випирає і перехоплює через всі краї та всі межі. Жуковські візити у військові округи і на флоти були розгромними. Ось тільки дві поїздки Жукова в 1957 році. Одна - на Північний флот. Інша - на Балтику. Перша поїздка п'ять днів. І друга - п'ять. За десять робочих днів Жуков особисто розжалував і вигнав зі Збройних сил 273 офіцери, генерали й адмірали. Це - по 27 людей у день. Зрозуміло, Жуков рвав погони не з лейтенантів. Не його це рівень. Він гнав без пенсії із Збройних сил командирів крейсерів, підводних човнів і есмінців, командирів з'єднань кораблів і їх заступників, командирів полків, бригад і дивізій морської авіації і берегової оборони. Якщо Жуков усі ці десять днів і ночей взагалі не спав, тоді кожну годину він зривав погони з одного старшого офіцера, з генерала або адмірала. А якщо він трохи спав, то темпи зривання погонів у решту годин були вищими. Якщо припустити, що Жуков працював по десять годин на добу без перерв, то кожні 20 хвилин він здирав з когось лампаси або погони. При такій інтенсивності праці чи міг він займатися ще чимось? На все інше вже й часу не залишалося. Втім, якщо він на розбір кожної справи витрачав не всі 20 хвилин, а хвилини дві-три, тоді йому часу залишалось і на п'янку, і на дівок, до яких він був вельми здатний.

Всі, кого Жуков розжалував і вигнав, пройшли крізь війну. За час війни змінилося керівництво наркомату оборони, Генерального штабу, всіх фронтів і армій, але керівництво флоту Сталін не міняв. Народний комісар ВМФ Микола Герасимович Кузнєцов перебував на своїй посаді з першого до останнього дня війни. У його підпорядкуванні - чотири флоти. Командувачі всіх чотирьох флотів не були змінені протягом всієї війни. Це показник того, що у Сталіна до флоту претензій не було.

Але ось з'явився Жуков. І косить усіх підряд. Флотів було чотири. Він побував на двох, готувався побувати і на двох інших.

6.

Розгром флоту було розпочато з самого верху. Через багато років Адмірал флоту Радянського Союзу М. Г. Кузнєцов писав у ЦК: «15 лютого 1956 року я був викликаний колишнім міністром оборони, і протягом 5-7 хвилин, у винятково грубій формі, мені було оголошено про рішення знизити мене у військовому званні і звільнити з армії без права на відновлення. Після цього мене ніхто не викликав для формального звільнення. Якийсь представник управління кадрів (навіть без мене) приніс і залишив на квартирі звільнювальні документи. ... Не будучи абсолютно обізнаним у причинах свого покарання, я просив ознайомити мене з документами, що мене стосуються, але так і не отримав можливості». («Красная Звезда» 21 травня 1988 року)

Кузнєцов продовжує: «Мене намагалися буквально розчавити. Без виклику до керівництва країни, без дачі пояснень і навіть без надання документів про моє звільнення я був відлучений від Військово-Морського флоту. Маршал Жуков у грубій, властивій йому формі оголосив, що я знятий з посади, понижений у званні до віце-адмірала. На моє запитання, на підставі чого і чому це зроблено без мого виклику, він, усміхнувшись, відповів, що це зовсім не обов'язково.» («Красная Звезда». 24 липня 1999)

Микола Герасимович Кузнєцов ще в 1939 році був призначений народним комісаром Військово-морського флоту. В цей час Жуков був усього лише комдивом. Кузнєцов вступив у війну народним комісаром ВМФ і завершив війну на цьому ж посту. У нашій історії тільки три людини мали звання Адмірала флоту Радянського Союзу. Кузнєцов - перший з них. Адмірал флоту Радянського Союзу - це повна аналогія армійського звання Маршал Радянського Союзу.

Але порівнювати Кузнєцова та Жукова навіть непристойно. Кузнєцов був освіченою людиною. Він закінчив Військово-морське училище і Військово-морську академію. Досить сказати, що Микола Герасимович Кузнєцов вільно володів англійською, німецькою, французькою та іспанською мовами. Ану по наших сучасних генералах і адміралах пройдемося: у кого з них чотири іноземні мови?

А освіта Жукова - нижча. Так і записано в автобіографії. Чотири класи школи та кавалерійські курси, де Жукова вчили шаблею махати. Російською мовою Жуков володів слабо, умів звертатися на «ви» тільки до вищих. Він вільно розмовляв тільки матірно-командирською говіркою. «Жуков так посміхнувся, подивився на мене і реагував російською словесністю досить міцного концентрату і різкого змісту.» (Н. С. Хрущов. «Огонек» 1989 № 34, стор 10)

Жуков виганяє зі Збройних сил Кузнєцова, який дорівнює йому за військовим званням. Нехай кожен сам уявить, що ховається під терміном «у винятково грубій формі». Жуков виганяє Кузнєцова, скинувши у військовому званні на три щаблі. Якщо на вигнання зі Збройних сил Адмірала Флоту Радянського Союзу Жуков витратив «5-7 хвилин», тоді наше припущення підтверджується: на вирішення долі якихось генерал-майорів і контр-адміралів він не міг витрачати більше часу.

7.

Донька видатного полководця ХХ століття Елла Георгіївна оповідає: «Тато був довірливим і навіть сентиментальним». («Магазин». 16 вересня 1999, стор. 37) Що правда, то правда. Сентиментальності Жукову не позичати. Його сентиментальність всесвітньо відома. Люди жуковского складу завжди сентиментальні. Жахливо сентиментальним, приміром, був райсхфюрер СС Гіммлер. Одного разу при відвідуванні концтабору він навіть знепритомнів. Побачене в таборі уразило ніжну душу райхсфюрера. Поле цього Гіммлер більше ніколи не відвідував подібних установ. Він ними керував з кабінету.

Настільки ж зворушливо сентиментальним і був і Жуков Георгій Костянтинович. Коли справа стосувалася власної кар'єри, великий стратег був не просто сентиментальним, він був плаксиво-слинявим. І це ріднить Жукова з Гіммлером. Правда, була й відмінність. Коли справа стосувалася долі бойових товаришів, з якими Жуков пройшов війну, сентиментальність змінювалася грізною величчю. Жуков не падав у непритомність, коли рвав погони і лампаси з бойових генералів і адміралів, коли рубав шашкою російських селян у Тамбовській губернії, коли спалював села і топив заручників у болотах, коли підписував накази про масові розстріли і депортації десятків мільйонів людей.

Нас запевняють, що сила волі і садизм це те ж саме. Ось, кажуть, подивіться на Жукова: як голосно він умів кричати! Яким добірним матом крив! З яким смаком морди бив підлеглим. Ось де сила волі!

Можливо, це все і є свідчення сили волі. Але подивіться на Сталіна. Він ні на кого не кричав. Він нікому не хамив. Але й плачу його ніхто не бачив. Ось це сила.