Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Влітку 1940 року Сталін і Гітлер змінили обличчя Європи. Німеччина розгромила й окупувала Францію, Бельгію, Голландію, Люксембург, а Радянський Союз приєднав до себе Естонію, Литву, Латвію, Бесарабію, Північну Буковину, шматок Фінляндії. На Європейському континенті залишилися тільки дві потужні держави, тільки дві великі армії: німецька та радянська.

Ситуацію, що склалася, слід було осмислити й обговорити. І ось у вересні 1940 року всі командувачі радянських військових округів і армій, начальники їх штабів, деякі командири корпусів і дивізій отримують повідомлення про те, що у грудні в Москві відбудеться нарада вищого командного складу. Нарада збиралася дуже незвичайна. Було відомо, що проводиться вона за наказом Сталіна. Очікувалася присутність не тільки Сталіна, але й усього складу Політбюро. На нараді належало заслухати й обговорити доповіді. Центральна доповідь - «Характер сучасної наступальної операції». Підготувати її було доручено командувачу Київського особливого військового округу генералу армії Г. К. Жукову.

У «Криголамі» я писав, що отримавши таке завдання, Жуков провів єдине у своєму житті теоретичне дослідження. Прошу вибачення у своїх читачів. Я помилився. Ніяких теоретичних досліджень Жуков у своєму житті не проводив. Автором доповіді був полковник І. Х. Баграмян.

Геніальний стратег Жуков любив вражати слухачів глибиною думки. Але думки - чужі. Жуков щедро розсипав перлини військової мудрості, які удосталь готували для нього безвісні полковники.

Але в даному випадку вийшов збій. Невідомий полковник Баграмян у ході війни й після неї наздогнав Жукова у військовому званні, - сам став Маршалом Радянського Союзу. Ось він і повідав світові, що в 1940 році служив джерелом жуковської мудрості. Про те, як була створена доповідь Жукова, Баграмян розповідав докладно й багаторазово. Жукову не залишалося іншого, і він одкровення Баграмяна вимушено підтвердив: так, зайнятий я був жахливо, тому полковник Баграмян виконував мою роботу.

Давайте ж видамо крик подиву. Або кілька криків, бо причин для подиву багато.

2.

Захисники жуковської геніальності можуть знайти безліч невідкладних і термінових справ, якими по саме горло був завантажений командувач військ Київського особливого військового округу. Однак, що б апологети не придумали, ми залишимося при своїй думці: не могло бути нічого більш важливого, ніж виступ на цій нараді. Погодимося: Київський особливий військовий округ могутній і важливий. Не будемо сперечатися: у командувача багато справ. Однак, попереду була нарада найвищого рівня, на якій повинно було обговорюватися найважливіше питання: як уберегти країну від розгрому і загибелі. Що могло бути важливішим? Проблеми Київського особливого військового округу тьмяніють у світлі важливості майбутньої події. Жукову дали можливість піднятися над рутиною одного округу й окинути поглядом стратегічні далі. Справами округу на короткий час могли б займатись заступники Жукова. На чолі округу стоїть військова рада, яка допомагає командувачу приймати рішення. Військова рада здатна керувати округом за відсутності командувача. Є у Жукова начальник штабу, є перший заступник і просто заступники, є начальник артилерії, командувач ВПС, начальник розвідки і ще ціла ватага генералів. Нехай вони займаються Київським округом, а сам великий стратег нехай зовсім небагато часу віддасть роздумам про майбутню війну і безпеку країни. Радянський Союз для Жукова повинен бути понад усе. Чи не так?

Якби Сталін і члени Політбюро вважали, що доповідь може підготувати якийсь полковник, то йому б і доручили скласти трактат і його зачитати. Але в Москві вважали, що цією справою надзвичайної важливості повинен займатися стратег першого рангу. Жукова через непорозуміння тоді вважали стратегом, тому з Москви прийшов наказ саме Жукову особисто готувати доповідь. Цей наказ ніби відсував на другий план справи Київського округу, тимчасово звільняв Жукова від відповідальності за округ і вимагав займатися справою державного значення. Та й Жуков поставлений командувати округом не для того, щоб усі проблеми вирішувати самому, а для того, щоб підібрати добрих помічників та заступників і змусити їх працювати. У доброго командувача все працює як налагоджений механізм, а сам він занурений в думку. Якби Жуков був добрим командувачем, то його відсутність на час підготовки доповіді не повинна бути помічена ніким. Командувач повинен поставити роботу в окрузі так, щоб усі його підлеглі діяли злагоджено й чітко незалежно від того, присутній шеф на командному пункті чи відсутній, сидить у кабінеті чи не сидить. Якби Жуков поставив управління округом правильно, то йому б вистачило часу займатися безпекою країни.

Але в Жукова все навпаки. Сам він займається справами Київського округу, і десятки генералів з його оточення зайняті тим же. А про майбутню війну і безпеку країни за Жукова думає полковник.

Так, полковник Баграмян, який написав доповідь замість Жукова, потім піднявся на великі висоти. Але в тому-то й річ, що Жуков цього зльоту не чекав і не передбачав, Жуков змусив думати замість себе явно маловідому людину, яка в той момент ніде нічим себе не проявила. Ось ставлення Жукова до безпеки країни.

Захисники Жукова стверджують, що великий полководець був страшенно зайнятий, що в нього просто не було часу думати про майбутню війну. Погодимося. Але якщо про майбутню війну не думати, тоді вся інша кипуча діяльність стратега - недолуга суєта.

3.

Згадаймо, як після війни Жуков пояснював свій плач при від'їзді до Києва. Ще раз повторюю його слова: «З відчуттям близької трагедії я дивився на безтурботно проводжаючих мене рідних і товаришів, на Москву, на радісні обличчя москвичів і думав: що ж буде з нами? Багато це не розуміли...»Отже, вони дурненькі за рік до війни не відчували її наближення і нічого не розуміли, а геніальний Жуков усе передбачив і все розумів. І ось йому, всевидючому, випала унікальна можливість за півроку до війни висловити те, що наболіло, прямо Сталіну в очі в присутності всього складу Політбюро і вищого командного складу Червоної Армії. От би Жуков і розповів Сталіну, Молотову, Кагановичу, Маленкову та іншим, що трагедія насувається! Але про своє геніальне передбачення про насування лиха Жуков розповів довірливим слухачам після війни, а тоді, перед війною, зі Сталіном, членами Політбюро і всім вищим керівним складом Червоної Армії своїми тривожними передчуттями чомусь ділитися не став.

Але ж не могла підготовка доповіді бути важкою. Не треба мудрувати. Не треба теорії, не треба незрозумілих міркувань. Якщо ти знаєш, що війна невідворотно насувається, якщо знаєш, що готовність до війни не відповідає сучасним вимогам, скажи це. Те, про що думаєш, те, про що плачеш, те і скажи. Ну хоч заплач перед Сталіном, як плакав на вокзалі 8 червня 1940 року!

І не могла підготовка доповіді зайняти багато часу.

У серпні 1939 року Жуков провів блискучу операцію з оточення і розгрому 6-ої японської армії в монгольських степах. Це був перший у ХХ столітті блискучий взірець справжнього бліцкригу. Німецьке вторгнення до Польщі відбулося пізніше - у вересні. Так, німецький бліцкриг у Польщі був ширшим за розмахом. Проте радянський бліцкриг у Монголії було набагато важче організувати. В Європі був хоч і напружений, але мир. Раптовий удар у мирний час підготувати простіше. А в Монголії вже йшла війна. Досягти раптовості в ході війни важче - противник напоготові. Крім того, німецька армія у війні проти Польщі використовувала свої стаціонарні аеродроми, бази постачання, командні пункти, вузли зв'язку, госпіталі, ремонтні заводи та бази, а в Монголії не було ні залізниць і ніяких інших доріг, ні лісів, ні аеродромів, ні телефонних ліній, ні телеграфних. Кожна колода для будівництва бліндажа, кожен телеграфний стовп, кожне поліно для солдатської кухні доводилося везти за сотні кілометрів. Зброя, боєприпаси, пально-мастильні матеріали доводилося везти по бездоріжжю іноді за тисячі кілометрів. Японська армія - одна з найсильніших у світі. За рівнем стійкості, дисципліни, відваги в бою і готовності до самопожертви японська армія не знає собі рівних. І от проти цієї армії була проведена блискавична нищівна операція, в результаті якої японські війська зазнали поразки, рівної якій не було у всій попередній історії Країни Вранішнього Сонця.

У другій половині 1940 року з усіх вищих командирів Червоної Армії один тільки Жуков мав досвід проведення раптової, блискавичної наступальної операції за участю десятків тисяч солдатів, сотень танків, літаків та гармат. Ось він і повинен був передати свій досвід іншим командирам, які такого досвіду не мали. І не треба допомоги якогось полковника Баграмяна. Треба просто і ясно розповісти: я готував операцію так і так, а проводив її ось так. Зрозуміло, що майбутні операції Червоної Армії по захопленню Європи будуть відрізнятися від операцій у пустельних степах. Жукову слід було показати різницю між операціями в Центральній Азії та прийдешніми операціями в Центральній Європі. От і все.

Уявімо, що Жуков сам готував операцію з розгрому 6-ої японської армії на Халхін-Голі. В цьому випадку йому не треба докладати жодних розумових зусиль для підготовки доповіді. Адже він уже давно все продумав ще там, у степах Монголії. Залишається тільки продиктувати друкарці свої спогади.

Але Жуков не готував сам операцію на Халхін-Голі, тому й не міг без чужої допомоги виразно розповісти про її підготовку та проведення. Замість собі писати трактат про наступальну операцію Жуков садить полковника Баграмяна, який у той момент досвіду ведення сучасної війни не мав. Він тоді взагалі ніякого бойового досвіду не мав. У Першій світовій війні Баграмян служив у запасних частинах. В ході Громадянської війни був командиром кавалерійського ескадрону. Але не в Червоній Армії. Він воював проти неї. І не особливо успішно. У Вірменії, де командував Баграмян, ніяких гідних згадки боїв, операцій і битв не було. Після Громадянської війни, у грудні 1920 року, Баграмян перекинувся на бік переможців. Ось йому Жуков і доручив думати замість себе про майбутню війну й готувати рецепти грандіозних перемог.

4.

Вражає тема доповіді.

Нас учили, що Радянський Союз готувався до відбиття ворожої навали. Якщо так, то на нараді вищого командного складу треба було вирішити одне тільки питання: як вороже нашестя відбити. Чому ж це питання не обговорювалося? Чому головною і єдиною темою наради було підготовка до вторгнення в Центральну Європу?

Ми бачили сумного Жукова, який ще в червні 1940 року плаче подібно до Ярославни, тужить про прийдешні жертви. Коли так, відмовся від доповіді! Якщо в тебе залишилося сорок грамів совісті, якщо тобі дорога доля країни і її народу, встань і скажи: не про наступ треба думати, дорогі товариші, а про відбиття агресії! Перш ніж ґвалтувати чужу дружину треба подумати над тим, як свою власну від зґвалтування вберегти. Перш ніж планувати вторгнення до Німеччини, давайте подумаємо про оборону своєї країни.

Після війни Жуков пояснював свої сльози при від'їзді до Києва в червні 1940 року дуже піднесено: «Я остаточно зміцнився в думці, що війна близька, вона невідворотна... Але яка вона буде ця війна? Чи готові ми до неї? Чи встигнемо ми все зробити?» Це він розповідав нам після бійки. Чому ці гарні слова він не сказав там, на нараді вищого командного складу? Чому він не поставив ці питання Сталіну та іншим товаришам з Політбюро? Замість цього Жуков з високої трибуни наради казав зовсім інші слова: «Необхідно виховувати нашу армію в дусі найбільшої активності, готувати її до завершення завдань революції шляхом енергійних, рішуче і сміливо проведених наступальних операцій». (Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940. Москва. Терра. 1993. Стор. 151)

Ось його мета: завершення Світової революції. Ось його метод: раптові нищівні наступальні операції.

5.

Історики-комуністи знайшли пояснення, чому Жуков на нараді говорив не про відбиття агресії, а про завершення завдань Світової революції шляхом агресивної війни. Пояснення ось яке: Жуков планував швиденько відбити агресію, і тут же перейти в наступ. Добре придумано. Але придумано заднім числом. І якщо Жуков планував швиденько відбити агресію, а потім кинути Червону Армію в рішучий наступ на територію противника, то слід було так і зробити. Слід було цю саму агресію швиденько відбити. Чому ж не відбив?

Одне з двох: або ніяке відбиття агресії зовсім не планувалося, або плани відбиття агресії зразу виявилися нереальними і нездійсненними, тобто безглуздими.

Я схиляюся до першого пояснення: про відбиття агресії ніхто не думав, агресія Німеччини проти СРСР вважалася неможливою, тому стратегічна оборона Червоної Армії не передбачалася і не планувалася. І про це каже стенограма наради і безліч інших документів: про відбиття агресії ні Жуков у своїй доповіді, ні інші доповідачі і промовці навіть не згадали. Жуков казав про раптовий напад на противника. «Перемогу забезпечить за собою та сторона, яка більш вправна в управлінні та створенні умов раптовості у використанні сил і засобів. Раптовість сучасної операції є одним з вирішальних факторів перемоги. Надаючи виняткового значення раптовості, всі способи маскування та обману противника повинні бути широко впроваджені в Червону Армію. Маскування й обман повинні проходити червоною ниткою в навчанні та вихованні військ, командирів і штабів». (Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА. 23-31 грудня 1940. Москва. Терра. 1993. Стор. 151)

6.

У своїх мемуарах Жуков назвав тему доповіді на нараді, але текст чомусь не опублікував і подробиць не повідомив. Ось вони: «Всього на площі 30 на 30 км буде зосереджено 200000 людей, 1500-2000 гармат, маса танків, величезна кількість автотранспорту та інших засобів».

Це Жуков казав про концентрацію сил однієї з радянських армій вторгнення перед наступом, додаючи, що таких армій буде багато. Все, що написав полковник Баграмян, Жуков запропонував Сталіну, членам Політбюро і вищому командному складу Червоної Армії. Ці пропозиції були прийняті і здійснені. Дивіться німецьку хроніку, гортайте німецькі журнали 1941 року, ви побачите все те, про що говорив Жуков: «маса танків, величезна кількість автотранспорту та інших засобів». Все це було зібрано біля кордонів. І все згоріло. Німецьким льотчикам не треба було навіть шукати цілі. Таку ціль не можна не помітити. Не треба було навіть цілитися. Тут не промахнешся.

Якщо двісті тисяч солдатів, півтори-дві тисячі гармат, «масу танків, величезну кількість автотранспорту та інших засобів» поставити в оборону, то можна створити непрохідний бар'єр на фронті в кілька сот кілометрів. Якщо ж поставити в оборону не одну армію, а всі двадцять шість радянських армій, то фронт буде непробивним від Льодовитого океану до Чорного моря. Але жодна з двадцяти шести радянських армій в Європі не стояла в обороні, ні один корпус, ні одна дивізія, жоден полк. Всі вони були зібрані в ударні угруповання на гранично вузьких ділянках. Саме так, як рекомендував великий стратег.

У Жукова багато рекомендацій у доповіді: поранених не треба вивозити далеко в тил, стратегічні запаси треба зосередити біля самих кордонів, «треба створити бази на ґрунті за 15-20 км від переднього краю». Все було здійснено. Біля самих кордонів німецька армія захопила сотні тисяч тон боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, продовольства та іншого, а Червона Армія залишилася без снарядів, патронів, без бензину і хліба.

Продовжимо читання доповіді Жукова: «Панування в повітрі - основа успіху операції. Це панування досягається сміливим і раптовим потужним ударом всіх ВПС з авіації противника в районах її базування». Для цього: «Авіація розташовується на аеродромах на відстані: винищувальна 30-50 км, бомбардувальна - 75-100 км від переднього краю».

Але в цьому випадку наша авіація може потрапити під раптовий удар. Як же вберегти свої літаки від раптового удару противника? Жуков дає просту відповідь: «Особливою турботою командира і командувача ВПС армії буде - не дати розбити свою авіацію на аеродромах. Кращим засобом для цього є раптовий удар нашої авіації по аеродромах противника... Раптовість є головною умовою успіху».

Ось бачите, Жуков думає і про збереження своєї авіації. Точніше - Баграмян про це думає за Жукова. Але рецепт збереження своєї авіації все той же: вдаримо раптово по німецьких аеродромах і цим вбережемо себе від раптового удару. Інших варіантів захисту наших аеродромів не передбачалося.

7.

Ці рекомендації теж були прийняті. Але потім, навесні 1941 року, Жуков наполіг на тому, щоб аеродроми присунули до кордону ще ближче, - винищувальної авіації на 20-30 кілометрів, бомбардувальної - на 50-70.

Не треба бути ні великим стратегом, ні ясновидцем, щоб не розуміти небезпеки такого розташування авіації. Давайте уявимо собі пост служби ПСОЗ (Повітряне спостереження, оповіщення, зв'язок) і солдатика, який раннього недільного червневого ранку сидить на цьому пості. Над його головою раптом загуркотіла армада німецьких бомбардувальників. Наш солдатик підняв телефонну трубку і повідомив куди слід: «Чую шум багатьох моторів, йдуть, висота..., курс...»

Прикинемо, скільки буде потрібно часу, щоб у відповідному місці, куди стікаються повідомлення від багатьох спостерігачів, інформацію оцінити, прийняти рішення і віддати відповідні розпорядження. Припустимо, на це піде одна хвилина. А тепер уявімо себе в ролі чергового по авіаційному полку або авіаційної дивізії, - дзенькнув телефон: бойова тривога! Черговому треба розбудити командирів, льотчиків, інженерів, техніків, механіків, усіх їх треба зібрати і з військового містечка доставити на аеродром. Адже не під крилами літаків вони сплять. Потім треба зняти маскування з літаків, зняти чохли, завести і прогріти двигуни, вивести літаки з укриттів, викерувати на старт, піднятися в повітря, набрати висоту...

А тепер завдання з елементарної математики для учнів третього класу: швидкість найтихохіднішого німецького бомбардувальника Ю-87 - 350 км / год, скільки хвилин йому буде потрібно для того, щоб від державного кордону пролетіти 20-30 кілометрів і кинути бомби на злітну смугу радянського прикордонного аеродрому?

І ще одне завдання для учнів початкових класів. Ситуація: всі радянські командири, льотчики і техніки не сплять ніколи. Всі літаки завжди готові до зльоту, і їхні двигуни постійно працюють. Всі рішення приймаються миттєво і так само миттєво передаються виконавцям. Якщо радянський авіаційний командир, отримавши сигнал тривоги, почне негайно піднімати в повітря літаки з інтервалом у 30 секунд, то скільки буде потрібно часу, щоб з однієї злітної смуги підняти в повітря і вивести з-під удару 120 бомбардувальників?

А якщо на аеродромах не 120 бойових літаків, а 50-170, то скільки тоді буде потрібно часу?

Не треба бути геніальним стратегом, не треба кликати на допомогу групи високочолих експертів, не треба сучасної електронної техніки, щоб зрозуміти: при такому розташуванні авіації використовувати її для оборони держави неможливо. І давайте залишимо розмови про «застарілі» радянські літаки. Якби всі вони були надсучасними, то все одно при такому їх розташуванні, відреагувати на раптовий удар противника неможливо. І давайте не будемо розповідати байки про те, що мало було літаків. Було їх багато. Було їх жахливо багато. Але що толку, якщо б їх було вдвічі, втричі або в десять разів більше? Уявіть себе авіаційним командиром: у вас на кожному прикордонному аеродромі не 120-150 літаків, а 300, вам від цього легше? Повітряні армади противника, перелетівши кордон, через 5-10 хвилин накривають ваші аеродроми, а вам тільки на підйом в повітря 300 літаків потрібно дві з половиною години. Якщо вони будуть злітати через 30 секунд. А якщо затримка на старті? А якщо вони злітають з інтервалом у 40 секунд?

До речі, 300 літаків на одному аеродромі - не моя фантазія. Бувало й таке. Бувало й гірше. Генерал-полковник авіації Л. Батехін наводить відомості: 60-а винищувальна авіаційна дивізія базувалася на одному аеродромі розміром 800 на 900 метрів. (Повітряна міць батьківщини. М., Воениздат, 1988, стор 160). Дивізія - це п'ять авіаційних полків. Як правило. Бувало й більше. А, може, дивізії були не повністю вкомплектовані? До цього питання ми ще повернемось і побачимо, що радянські авіаційні полки та дивізії літаками були укомплектовані повністю, крім того, - часто мали не по одному комплекту літаків, а по два і більше. І якби всі авіаційні командири, всі льотчики, техніки, механіки та інша аеродромна братія щоночі спали під крилами літаків, то й тоді при раптовому нападі підняти авіацію в небо і вивести її з-під удару було неможливо. Навіть якщо б узагалі льотчики ніколи не спали, якби вони сиділи не вилазячи в кабінах літаків, якби двигуни працювали не зупиняючись, то все одно при раптовому ударі супротивника наша авіація неминуче гинула. А після цього гігантські скупчення радянських танків, піхоти та артилерії перетворювалися в циклопа з вибитим оком.

І добре, якщо ваш аеродром далеко від кордону, за 12-15 кілометрів, тоді у вас 2-3 хвилини часу від моменту перельоту противником повітряного кордону до падіння першої бомби на злітну смугу. За 2-3 хвилини можна щось зробити. Але не всі ж аеродроми знаходилися так далеко від кордонів. Генерал-полковник Л. М. Сандалов свідчить: «Штурмовий полк перебазувався на польовий аеродром за 8 км від кордону.» («ВИЖ», 1971, № 7, стор 21) Це - 74-й штурмовий авіаційний полк 10-ї авіаційної дивізії 4-ї армії Західного фронту. Перебазування - 20 червня 1941 року за наказом начальника Генерального штабу РСЧА генерала армії Г. К. Жукова.

Не позаздримо командиру цього полку. Якби він, бідолаха, всі ночі безперервно сидів з телефонною трубкою біля вуха і якби в момент порушення повітряного кордону сигнал бойової тривоги був негайно переданий на аеродром, то в командира полку було б у запасі трохи більше хвилини часу в разі, якщо летять тихохідні німецькі Ю-87. А якщо удар наносили швидкісні Ю-88, то часу в командира залишалося менше хвилини. Якщо ж ударить з того боку німецька артилерія, то часу взагалі ніякого не залишається: в один момент снаряди переорють злітну смугу, рознесуть на шматки бойові літаки, і будуть довго рватися бомби на складах і довго буде смородом застилати небо палаючий бензин. Саме це і сталося вранці 22 червня.

Бувало й гірше: на радянський аеродром в Оранах (Литва) 22 червня 1941 року вдерлися німецькі танки. Теж картина не для слабкодухих: на аеродромі - льотчики, їх озброєння - пістолет «ТТ». Проти танка це не найкраща зброя. В охорони - гвинтівки. У мотористів - гайкові ключі. Добре нашим залізничникам: біля кордонів за наказом Жукова були зосереджені десять залізничних бригад чисельністю в 70 тисяч осіб для перешивання німецької колії на широкий радянський стандарт. Так от бійці залізничних бригад пробували від німецьких автоматників відбиватися ковадлами, лопатами, кирками, розвідними ключами. А в авіації ковадло не в кожного. Як без ковадла від танків відбиватися?

Зовсім не один аеродром в Оранах першого дня війни потрапив під танкові гусениці, багато їх було...

Кажуть, Сталін у всьому винен. Проте в даному випадку думка про сталінську вину не підтверджується. Напередодні війни Сталін вирішив заслухати своїх стратегів. Стенограма наради вищого командного складу РСЧА свідчить: Сталін у роботу наради не втручався, своєї думки не нав'язував і не висловлював. Кожен маршал і генерал казав те, що вважав за потрібне сказати, те, що думав.

Сталін мав намір заслухати думку своїх стратегів. Але у стратега Жукова не виявилося часу на підготовку до наради. Жуков не міг висловити того, що думав, не тому, що йому заважали говорити, а тому, що він нічого не думав.

Але я стверджую: Жукова за розгром 1941 року лаяти не можна. Яка з Жукова відповідальність? За Жукова думав інший дядько. Ось він у всьому і винен.