Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Уявіть, що ми з вами зайняті якимсь бізнесом: торгуємо, наприклад, нафтою, лісом, золотом, алмазами, іноді промишляємо грабежем, шантажем, замовними вбивствами. І є у нас конкурент. З конкурентом ми обмінюємося люб'язностями, посилаємо теплі поздоровлення в день його народження, з представниками конкурента п'ємо шампанське. Але до життєвих ресурсів нашого конкурента ми послідовно й наполегливо підбираємося, руки тягнемо до його горла... Якщо ми так чинимо, то треба бути готовим до того, що одного разу в лазню, в якій ми паримося, увірвуться добрі молодці з автоматами і патронів не пошкодують...

Саме так дружив Сталін з Гітлером. Були взаємні люб'язності. Були привітання до дня народження. Були клятви вірності. І пив товариш Сталін шампанське з паном Рібентропом, а Молотов - з Гітлером. Але до життєвих ресурсів Німеччини Сталін підбирався дуже нахабно. Жуков, якби він був стратегом, повинен був попередити Сталіна про небезпеку раптових і нищівних дій Німеччини у відповідь.

Але Жуков мовчав, коли Сталін нарощував міць Балтійського флоту, коли «звільняв» Фінляндію, Естонію, Литву, Латвію. Цього було мало, і Сталін вирішив підібратися ближче не тільки до лісу, нікелю й руди, але ще й до нафти. І доручив це Жукову...

У квітні 1940 року Жуков прибув з Монголії до Москви і два місяці перебував у розпорядженні наркома оборони. В цей час Жуков не мав ніякої посади, але з цього зовсім не випливає, що він нічого не робив. Як раз навпаки. Це були місяці напруженої роботи. У ці місяці Жуков мав як мінімум чотири тривалі зустрічі зі Сталіном. Потрібно пам'ятати, що Сталін просто так ні з ким не няньчився тривалими зустрічами.

2.

Перед проведенням будь грандіозної операції на самих верхах йде прихована, невидима з боку робота. Два місяці роботи Жукова в Москві, - це нульовий цикл підготовки до війни за Бесарабію. Треба Бесарабію відбити в Румунії точно так, як Гітлер відбив Судети в Чехословаччини. Якщо Румунія відмовиться Бесарабію повернути, слід було Румунію розтрощити.

У квітні і травні 1940 року про підготовку війни за Бесарабію знали тільки у стінах сталінського кабінету й Генерального штабу. У штаби Київського особливого військового та Одеського військового округів з Генерального штабу надходили короткі розпорядження про те, що треба робити, без вказівок, навіщо.

4 червня 1940 року Жуков отримав звання генерала армії. У той час - п'ять зірок.

7 червня наказом НКО № 2469 генерал армії Жуков був призначений командувачем військами Київського особливого військового округу.

8 червня генерал армії Жуков сідає в поїзд на Київському вокзалі Москви... і плаче. Проводжаючих було достатньо. Жуковський плач бачили, і багато хто потім допитувалися про причину сліз. Тут треба зауважити, що біографи Жукова надають зовсім недостатньо уваги цій рисі характеру видатного полководця - його неймовірною плаксивості. У важкі моменти Жуков полегшував душу плачем. І ось загадка психологам: з одного боку - найкривавіший полководець світової історії, з іншого - заплакана дівуля. Як зіставити гіркі сльози Жукова з феноменальною нахрапистістю і нелюдською жорстокістю? За рівнем садизму і звірства Жуков перевершував навіть Тухачевського. Як пов'язати образ плаксивого слинявця з легендами про нібито твердий характер Жукова?

Рюмсання Жукова на Київському вокзалі Москви 8 червня 1940 року не було забуте й через багато років, тому великий полководець після війни був змушений пояснити причину гірких сліз. Ось його пояснення: «Мене призначили на відповідальну посаду - командувати одним з найважливіших прикордонних округів. У розмовах зі Сталіном, Калініном та іншими членами Політбюро я остаточно зміцнився в думці, що війна близька, вона невідворотна... Але яка вона буде ця війна? Чи готові ми до неї? Чи встигнемо ми все зробити? І от з відчуттям близької трагедії я дивився на безтурботно проводжаючих мене рідних і товаришів, на Москву, на радісні обличчя москвичів і думав: що ж буде з нами? Багато це не розуміли. Мені якось стало не по собі, і я не міг стриматися. Я вважав, що для мене війна вже почалася. Але, зайшовши у вагон, тут же відкинув сентиментальні почуття. З того часу моє особисте життя було підпорядковане майбутнвц війні, хоча на землі нашій ще був мир...»

На пероні було багато свідків, тому Жуков визнає: не міг стриматись. А у вагоні проводжальників не було, тому можна сміливо сказати: увійшов у вагон і більше не плакав.

3.

Проникливість Жукова приголомшує. У червні 1940 року багато хто, як каже Жуков, ще не розуміли, що через рік буде війна, а він уже розумів. Дедуктивні здібності видатного полководця просто вражаючі. Якщо не сказати більше. Жуков передчував біду більше ніж за рік до німецького нападу! 8 червня 1940 року великий стратег вже ллє сльози печалі за прийдешніми жертвами. У червні 1940 року ні Гітлер, ні його генерали не мали ні намірів, ні планів нападу на Радянський Союз. Ні ОКВ, ні ОКХ не мали, ні чернеток, ні начерків плану війни проти СРСР, як не мали ніяких вказівок від Гітлера на цей рахунок. Про війну проти СРСР не виникало навіть мови. Червень 1940 року це момент, коли німецькі танкові клини кинулися до Атлантичного океану, величезним гаком обходячи Париж. Після розгрому Франції Гітлер наказав різко скоротити німецькі збройні сили. І це скорочення проводилося широко й інтенсивно, бо війна проти Радянського Союзу не намічалася, не передбачалася і не планувалася. А Жуков уже плаче...

21 липня 1940 року Гітлер вперше в найвужчому колі висловив думку про «російську проблему». 29 липня 1940 року генерал-полковник Ф. Гальдер доручив начальнику штабу 18-ї армії генерал-майору Е. Марксу підготувати начерки плану війни проти СРСР. Це найперші ескізи плану. Спочатку план мав навіть іншу кодову назву - не «Барбароса», а «Фріц». І вимальовується ось яка картинка: геніальний Жуков плакав про прийдешні жертви, бо вже на початку червня 1940 року знав, яка ідея прийде в голову Гітлера через півтора місяця.

Дивне й інше. У розмовах зі Сталіном, Калініном та іншими членами Політбюро Жуков «остаточно зміцнився в думці, що війна близька, вона невідворотна...» Виходить: ще до розмов з товаришом Сталіном та іншими товаришами, тобто до прибуття в Москву в квітні 1940 року, Жуков уже знав, що буде війна з Німеччиною. Сталін та інші члени Політбюро не суперечили Жукову. Навпаки, в розмовах з ними Жуков остаточно переконався... Отже, і товариш Сталін, і інші товариші стояли на тій же точці зору ще за рік до німецького вторгнення. Вони знали що війна з Німеччиною невідворотна задовго до того, як у Німеччині до цього додумалися.

Як у цьому випадку розуміти поведінку Сталіна? Навесні 1940 року він впевнений, що війни з Німеччиною не уникнути, а через рік, 22 червня 1941 року, той же Сталін не вірить, що війна почалася. Як розуміти поведінку Жукова? За рік до війни він усе усвідомив, зрозумів і навіть поплакав про прийдешні жертви, а через рік, фатальним ранком 22 червня 1941 року, шле військам директиви вогню не відкривати, літаки не збивати, на провокації не піддаватися.

Він плакав про прийдешні жертви в 1940 році, але забороняв відповідати на вогонь противника в 1941 році, підставляючи своїх солдатів, офіцерів і генералів під смертельний вогонь противника.

Ми не стратеги, нам цієї мудрості не зрозуміти.

4.

Вранці 9 червня 1940 року заплаканий генерал армії Жуков прибув до Києва, і в той же день нарком оборони Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко направив командувачам Київського особливого військовим і Одеського військового округів директиви про створення Південного фронту. Командувачем фронту був призначений генерал армії Г. К. Жуков. До складу Південного фронту увійшли 5-а і 12-а армії зі складу КОВО і 9-а армія зі складу ОдВО.

Загалом під командуванням Жукова у складі фронту було 13 корпусів: 10 стрілецьких, 3 кавалерійські.

Загальна кількість дивізій - 40: 32 стрілецькі, 2 мотострілецькі, 6 кавалерійських.

Кількість бригад - 14: 11 танкових, 3 повітряно-десантні.

Посилення: 16 важких артилерійських полків РГК і 4 артилерійських дивізіони РГК БМ - великої потужності.

Авіація Південного фронту - 45 авіаційних полків, у тому числі винищувальних - 21, бомбардувальних — 24.

Загальна чисельність військ - 460 тисяч бійців і командирів, 12 тисяч гармат, 3 тисячі танків, 2 тисячі літаків.

Зосередивши таку міць на кордоні Румунії, Сталін зажадав повернення Бессарабії та Північної Буковини.

Південний фронт Жукова був готовий розтрощити Румунію, але воювати влітку 1940 року не довелося. Правителі Румунії були свідками блискучих перемог Червоної Армії у Фінляндії і давали собі звіт, що краще Сталіну поступитися без бою. Сторони погодилися на мирне вирішення конфлікту. Румунські війська відійшли, а війська Жукова увійшли в Бесарабію та Північну Буковину.

Для Радянського Союзу наслідки цієї безкровної перемоги були катастрофічними. Перш за все, в нейтральної Румунії був вибір: на чий бік стати? Європу рвуть на частини два людожери: Гітлер і Сталін. Сталін раптово зажадав Бесарабію та Північну Буковину, їх довелося віддати. Що Сталін вимагатиме завтра? А Гітлер не вимагає нічого. Вибір простий: Румунія пішла під захист Гітлера.

Результат:

а) на своєму кордоні Радянський Союз отримав ще одну ворожу державу;

б) фронт, який у разі війни треба буде захищати, збільшився майже на 800 кілометрів;

в) Гітлер отримав додатковий плацдарм для нападу на Радянський Союз;

г) Гітлер отримав союзника, який мав у своєму розпорядженні нафту.

Без нафти Німеччина воювати не могла. Іншими словами, отримавши Румунію у свої обійми, Гітлер міг напасти на Радянський Союз. Без цього напад був неможливим.

Але головне в іншому: Сталін сполохав Гітлера. Саме «визвольний похід» Жукова в Бесарабію та Північну Буковину став останнім попередженням Гітлеру. Виникла пряма радянська загроза нафтовим родовищам Румунії, і саме через цю загрозу Гітлер наказав готувати випереджувальний удар по Радянському Союзу.

Все це відомо. З цим ніхто не сперечається. Сталін здійснив самогубний прорахунок. Прощення сталінській легковажності немає. Але у нас розмова про Жукова. Розглянемо його роль у цій справі.

5.

Сталін наказує Жукову силою чи погрозою сили відбити в Румунії Бессарабію та Північну Буковину і вийти до незахищених нафтових полів Румунії на дистанцію витягнутої руки - 180 кілометрів.

Це перебір.

Цього німецькі стратеги не винесли. У Берліні, нарешті, усвідомили: радянська загроза Німеччині смертельна. З цього моменту почалася підготовка до знищення Радянського Союзу.

Наші офіційні історики змушені визнати, що влітку 1940 року радянським керівництвом була здійснена жахлива помилка. «Основним своїм противником німецьке керівництво тоді, після розгрому Франції в червні 1940 року, продовжувало вважати Англію. 16 липня 1940 року Гітлер підписав директиву № 16 про підготовку операції висадки військ у Великобританії під кодовою назвою "Морський лев" (Зеелеве). План операції передбачалося закінчити до 15 серпня, а саму операцію провести протягом наступного місяця. Проте в червні-липні 1940 року Радянський Союз провів ряд заходів на своїх західних кордонах: були повернуті Бесарабія, а також Північна Буковина (26-29 червня 1940 р.), змінилися політичні режими у Прибалтійських країнах, що відсунуло радянські кордони далі на захід. І далеко не випадково, мабуть, що саме 21 липня 1940 року Гітлер на нараді в Берліні підняв питання про "російську проблему". ("ВИЖ" 1992 № 6. С.45)

До речі, у цій же статті визнається і ще один принциповий аспект: «Сталін теж хотів використати Гітлера для розвалу Британської імперії та світової капіталістичної системи». (Стор. 47) Якщо цю думку висловити образно, то ми й отримаємо Криголам, який розчищає шлях для Сталіна і Світової революції.

Отже, все йшло чудово. Гітлер уже підписав директиву про підготовку до висадки у Британії. Але приєднання Бесарабії, Північної Буковини, Естонії, Литви та Латвії до Радянського Союзу змусило Гітлера різко розвернутись і подивитися, що коїться в нього за спиною.

Влітку 1940 року перед радянським Південним фронтом, яким командував Жуков, лежало три шляхи: два правильних і один згубний.

Перший правильний шлях - наносити удар в Бессарабію і йти далі до нафтових промислів Плоєшті. Гітлер переможно трощив Францію та британські війська на континенті. Проти Франції та Британії Гітлер кинув весь флот, всю авіацію, всі танки, всю важку артилерію. Там воювали всі кращі генерали Німеччини. А в своєму тилу, на кордонах Радянського Союзу, Гітлер залишив всього десять слабких піхотних дивізій, тут не було жодного танка, жодного літака, жодної тяжкої гармати. Найголовніше - всі ці десять дивізій - у Польщі та Словаччині. В Румунії не було ніяких німецьких військ. Перекинути їх туди не було ніякої можливості. Трьох тисяч радянських танків і двох тисяч літаків цілком вистачало, щоб дійти до нафтових родовищ і влаштувати пожежу. Це було б кінцем Німеччини. Якби Південний фронт Жукова в червні 1940 року завдав удар у Румунію, то Друга світова війна завершилася б у тому ж 1940 році перемогою Радянського Союзу та встановленням комуністичного режиму на всьому європейському континенті. Під контроль Сталіна при такому розкладі відходили гігантські колоніальні імперії Франції, Бельгії та Голландії.

Другий шлях був більш ризикованим, але обіцяв ще більший виграш. У червні 1940 року слід було просто нічого не робити. Треба було чекати. Чекати залишилося зовсім недовго. Після розгрому Франції Гітлер мав наносити удар по Британії. Ризик для Сталіна полягав у тому, що після розгрому Франції Британія і Німеччини могли укласти мир. В цьому випадку Сталін залишався один на один з Німеччиною. Однак якби Гітлер, як він і планував, висадив свої війська у Британії, тоді завдання «визволення» Європи гранично спрощувалося: Жуков завдає удару по нафтових промислам Румунії, після цього Червона Армія починає свої «визвольні походи» до Європи, а кращих німецьких військ на континенті немає, вони у Британії, і повернути їх звідти неможливо.

А третій шлях був згубним. У червні 1940 року Південний фронт Жукова захопив Бесарабію, Північну Буковину і зупинився на половині шляху до нафтових промислів Плоєшті.

Гітлер у 1942 році казав, що він зумів змусити Сталіна задовольнитись у 1940 році однією лише Бесарабією. Це - не так. По-перше, Сталін не ставив завдання Жукову розтрощити Румунію влітку 1940 року. По-друге, в Гітлера у 1940 році в розпал битви за Францію не було ніяких засобів вплинути на Сталіна.

Якби Сталін наказав розгромити Румунію влітку 1940 року, то зупинити Південний фронт Жукова не зміг би ніхто. Ось це Жуков, якби був він стратегом, і повинен був підказати Сталіну.

6.

Часто задають питання: чи не занадто велике значення я надаю фактору румунської нафти? Адже німці освоїли виробництво синтетичного бензину.

Таке виробництво дійсно було налагоджене. Але проблема з пальним так і залишилася невирішеною. Перш за все, потрібно пам'ятати, що синтетичне пальне ні в якій мірі не може зрівнятися за якістю з пальним із нафти. Використання синтетичного пального різко знижує тактико-технічні характеристики бойової техніки, перш за все літаків, танків, кораблів. Ваші конструктори можуть створити чудовий літак, технологічна культура ваших заводів може бути найвищою у світі, ваші інженери та робітники можуть вкласти в будівництво літака весь свій талант і старанність, але через погане пальне літак все одно буде тихохідним, слабосильним, незграбним.

Додатково до всього, синтетичне пальне ще й дороге. У випадку з деревиною проблем майже не було. Якщо не вистачало деревини, замість неї в гітлерівській Німеччині використовувалося картоплиння. Бадилля хоч якістю і нижче за деревину, зате дешеве. А виробництво синтетичного пального обходиться в 7-12 разів дорожче за виробництво пального з нафти. На використання синтетичного бензину Гітлер зважився не від хорошого життя. Бажаючих повторити досвід Гітлера важко знайти. Судити про якість і вартість синтетичного пального дозволяє такий факт. У другій половині ХХ століття світ не раз стрясали нафтові кризи. Хімічна промисловість усього світу на початку третього тисячоліття куди як потужніша, ніж хімічна промисловість Німеччини в 1941 році. Однак чомусь ніхто не поспішає виробляти синтетичне пальне.

Тепер про кількість.

Мінімальна потреба Німеччини в нафті на 1941 рік визначалась у 20 мільйонів тонн. (Я. Т. Эйдус. Жидкое топливо в войне. Москва. Академиздат. 1943. Стр. 74-75)

Не забудемо, що в Гітлера були союзники, в яких були армії, флоти і повітряні сили. Але в них теж не було нафти. Їх теж треба було забезпечувати німецьким пальним.

Виробництво синтетичного пального в Німеччині в 1941 році - 4,1 мільйона тон, тобто одна п'ята від самого крайнього мінімуму. Якщо згадати союзників, з якими треба було ділитися, тоді частка синтетичного пального в загальному балансі 1941 року зовсім незначна.

Крім синтетичного пального справжня нафта надходила до Німеччини з Австрії, Чехословаччини, Франції, Угорщини та Польщі. Всього за 1941 рік - 1,3 мільйона тон.

Разом за 1941 рік Німеччина виробила синтетичного пального й отримала цієї нафти з окупованих нею країн - 5,4 мільйона тон.

Якби не було нафти Румунії, то при такій кількості пального армії, авіації, флоту, транспорту і промисловості Німеччини довелося б працювати і воювати три місяці на рік, а дев'ять місяців у повному заціпенінні чекати наступного року.

Гітлер вважав, що якби Червона Армія розтрощила Румунію в 1940 або 1941 році, то без румунської нафти Німеччина могла протриматися до весни 1942 року. Цей оптимізм не витримує перевірки арифметикою. Без румунської нафти потреби економіки і збройних сил Німеччини задовольнялися лише на чверть дуже поганим і дуже дорогим пальним. Захоплення Румунії Червоною Армією в 1940 або 1941 роках обертався катастрофою для Німеччини протягом двох-трьох місяців.

Скільки ж нафти йшло з Румунії? У 1941 році — 5 мільйонів тон.

Цього було абсолютно недостатньо. Але без цього жити і воювати було неможливо. Отримуючи нафту Румунії, Німеччина балансувала на дроті, абияк обходилася кількістю, удвічі меншою за мінімальні потреби.

В ході всієї війни проблема з нафтою в Німеччині так і не була вирішена. 6 червня 1942 року ОКВ ситуацію, що склалася оцінювало так: «Постачання пально-мастильними матеріалами в поточному році буде одним зі слабких місць нашого військового потенціалу. Брак пально-мастильних матеріалів усіх видів настільки великий, що буде утруднена свобода операцій усіх трьох видів збройних сил, і це в такій же мірі негативно позначиться на військовій промисловості... Невеликого поліпшення можна очікувати до кінця року, коли будуть запущені у виробництво нові заводи синтетичного пального, що, однак, не принесе з собою рішучого поліпшення в постачанні ПММ». (Мюллер-Гіллебранд. Том 3. Стор. 67)

Чим далі йшла війна, тим гіршим ставало постачання. До кінця війни Німеччина першою у світі почала серійне виробництво реактивних літаків. Винищувач Ме-262 перевершував усі літаки світу за швидкістю і озброєнням. Їх було вироблено 1433. Але не вистачило гасу. А без гасу кращий у світі винищувач літати не міг. З майже півтори тисячі побудованих літаків цього типу в боях брало участь трохи більше двохсот. Решта так і залишилися на землі.

До «визвольного походу» Жукова в Бессарабію Румунія була країною нейтральною. Поставки нафти з Румунії до Німеччини не були нічим гарантовані.

І тут Гітлеру допоміг Жуков. Своїм «визвольним походом» він штовхнув Румунію в обійми Гітлера. У жовтні 1940 року влада над румунською нафтою була фактично захоплена Німеччиною. До цього нафта Румунії була ні радянською, ні німецькою. Тепер вона знайшла берлінського господаря.

7.

Давайте ж подивимося правді в її нахабні очі: Жуков не був військовим мислителем. Він не вмів і не намагався дивитися на карту поглядом противника. Жуков був виконавцем. Сталін зробив фатальну помилку, а Жуков був не здатний її побачити і Сталіну на неї вказати. Здоровий глузд каже: вовка можна гнати в кут, але тільки для того, щоб там негайно його пристрелити. Якщо ж ми загнали вовка в кут, але не вбиваємо, він може кинутися. Стрибок вовка раптовий і страшний. Прямо в обличчя.

Саме це сталось у 1941 році. Уже в 1939 році Гітлер потрапив у стратегічний глухий кут, з якого не було виходу. В 1940 році Сталін заніс над Гітлером сокири з двох боків: на півночі - над залізною рудою, лісом і нікелем, на півдні - над нафтою. Сталін зволікав, вичікував, коли Гітлер кинеться на Британію. Але в 1941 році Британія не була небезпечною Гітлеру. Небезпека виходила від Сталіна. Гітлеру не залишалося виходу. І він кинувся на Сталіна. 21 червня 1941 року Гітлер написав лист Мусоліні: «Росія намагається зруйнувати румунські нафтові джерела... Завдання наших армій полягає в тому, щоб якомога швидше усунути цю загрозу».

Ось у чому причина нападу. Аж ніяк не боротьба за життєвий простір.

Жуков не зрозумів стратегічної ситуації 1940 року і Сталіна про небезпеку не попередив. Скажу більше: Жуков і потім до кінця життя так і не зрозумів, який прорахунок зробив, зосередивши на кордоні з Румунією свій Південний фронт. Ви можете сміятись, але в мемуарах Жукова немає ні слова про те, як створювався Південний фронт, які мав сили і завдання, як вдалось уникнути війни з Румунією в 1940 році і до чого це привело. Жуков пише про трудові подвиги робітників і селян Радянського Союзу. Він розповідає (стор. 197) про виконання першого і другого п'ятирічних планів, про грандіозні задуми на третю п'ятирічку. На наступній сторінці Жуков оповідає про капіталовкладення в промисловість. Ще через сторінку - про вартість державних матеріальних резервів, про організацію керівництва промисловістю, про зміцнення дисципліни на підприємствах, про соціалістичне змагання, про мудру політику Комуністичної партії. Все це сумлінно переписано з журналу «Блокнот агітатора». У книжці Жукова ви знайдете все що завгодно, аж до опису переговорів військових місій СРСР, Великобританії та Франції, до яких Жуков не мав взагалі жодного стосунку. Але ми не знайдемо ні слова про Південний фронт, яким командував Жуков.

Особливо підкреслюю: я посилаюся тільки на перше видання мемуарів Жукова - Москва, АПН, 1969. Це видання вийшло за життя Жукова, і він несе за нього відповідальність. Інші видання випускалися після його смерті і, як ми побачимо, постійно зазнавали і зазнають радикальних змін. Між першим і десятим виданнями мало спільного. Як видно, Георгій Костянтинович з того світу, з урни з прахом, яка замурована в кремлівській стіні, посилає сигнали, і його мемуари дивним чином невпинно вдосконалюються відповідно до установок сьогоднішнього дня.

Висновок: якщо Сталін задумував блискучу операцію, Жуков міг її здійснити. Але якщо Сталін помилявся, як помилився в 1940 році в Румунії, то Жуков бездумно виконував доручене йому завдання, не роздумуючи про наслідки.

Заперечать: влітку 1940 року Жуков не розібрався у стратегічній ситуації, нічого в ній не зрозумів, але, можливо, в інших ситуаціях Жуков був мудріший і Сталіну підказував правильні рішення. Дуже навіть можливо. Однак стратегічний прорахунок 1940 року був настільки грубим, глибоким і страшним, що його катастрофічні наслідки для долі Радянського Союзу було неможливо потім перекрити ніякими геніальними рішеннями і блискучими перемогами. Через прорахунок Сталіна і Жукова Гітлер напав на Радянський Союз, розгромив кадрову армію і розтрощив більшу частину радянської промисловості. В результаті Радянський Союз не зміг підкорити Європи. Сталін програв війну за Європу і світове панування. Вільний світ вижив, а існувати поряд з ним Радянський Союз не міг. Тому крах Радянського Союзу став неминучим. Коріння катастрофи - в переможному поході Жукова в Бесарабію та Північну Буковину влітку 1940 року.

Радянський Союз переміг у Другій світовій війні, але чомусь зник з глобуса після видатної перемоги. І коли комуністи святкують так званий «день перемоги», я питаю: а де ж ця велика переможна держава? Куди вона провалилася? Німеччина програла війну, але ми її бачимо: ось вона - найбільша сила сучасної Європи, біля воріт якої ми жебракуємо. А де ж великий, могутній, незламний Радянський Союз?

Німеччина програла, але вона є. Радянський Союз переміг, але його немає. Кому потрібна така перемога?

Червона пропаганда стверджує, що Радянський Союз виграв війну тому, що великий Жуков розумів стратегію.

Заперечую: війна була програна тому, що Жуков не розумів найпростіших основ стратегії. Їх можна висловити просто: замахнувся — бий!

Або не замахуйся.