Таємне Товариство Близнюків, або Чудовисько озера Лох-Ойх та інші страховища

Розділ 21. Тютіна парасоля знову стає у пригоді

Мак-Байбак швидко підійшов до величезного, на всю стіну, вікна, відчинив його, нахилився до Слинька і віддав якусь команду, показавши рукою в бік злітного майданчика. Тієї ж миті гігантська і, на перший погляд, неповоротка тварина блискавично розвернулася на дев’яносто градусів і помчала туди, звідки долітав гуркіт вертольота. Ми також кинулися до виходу, адже треба було будь-що перехопити Тютю.

Перестрибуючи через три сходинки, я, задихаючись, кричав Мак-Байбаку:

– Якщо Тютя раніше за нас добереться до Трепа, то захопить бабусю, Зізі та Сімку з П’ятіркою! Після цього випустить з підземної фабрики зграю напівлюдей-напівсиньомордів, які слухняно виконають усі його накази. А тоді за допомогою двійників, які є точними копіями членів ТТБ, зірве операцію «Антижаб-4». Бо відрізнити їх від справжніх членів ТТБ буде неможливо!

– Без паніки! – заспокоїв мене родич Бака. Здається, ми встигли.

І справді, гуркіт мотора припинився, а коли ми нарешті вибігли на злітний майданчик, то побачили фантастичну картину. Велетенська тварина, схожа на доісторичного плезіозавра, вхопила Тютю за шкірки зубатою пащекою і почала підкидати вгору, спритно ловлячи його в повітрі. Синьоморд безпорадно дриґав перетинчастими лапами й несамовито верещав, свистів та сичав. Він намагався видобути з чохла парасолю-паралізатор, але небезпечна зброя випала з його розчепірених лап і покотилася по землі.

– Привіт, Музиканте! – усміхнувшись, сказав Заєць, який щойно підбіг до нас. – До речі, з цього вийшов би класний акробатичний номер.

– Так, але спершу треба знайти охочого синьоморда, який згодиться, щоб ним жонглювали, як пляжним м’ячем, – приєднався до нього Жук.

– А може, обговоримо вашу циркову програму згодом? – обурено запитав я. – Нам негайно треба летіти на Треп. Там зараз пані Соломія з... трьома помічницями, – пояснювати моїм друзям-циркачам історію Зізі та двох її клонів не було часу.

– Справді, хлопці, де це ви були? Бо ми із Слиньком ненадовго відлучилися, а тим часом цей синій жабун проліз до замку й познущався з моїх гостей. Вони й зараз сидять у бенкетному залі застиглі, наче воскові фігури з Музею мадам Тюссо.

– Климе, поясни, що сталося? Які воскові фігури і звідки тут взявся Тютя? – Жук заговорив уже зовсім серйозно. Нас лише півгодини не було – зустрічали чергову партію блакитних клонів.

– Воскові фігури – це члени ТТБ, ті, кого мали перекинути на вершечок Трепа на вертольотах. Тютя ввів їх у стан летаргії своїм паралізатором-парасолею, яку минулого року сховав і чекав слушного моменту, щоб використати. А як він сюди потрапив, я й сам не знаю. Розберемося потім, коли закінчимо операцію «Антижаб-4». А зараз я мушу повернутися до замку. Сподіваюсь, я не забув, як ця хитра штука діє.

Підхопивши з землі Тютіну парасолю, я кинувся до замку. Тепер все залежало від того, чи вдасться мені використати цей багатофункціональний прилад. Адже торік саме завдяки паралізатору нам з групою ботанів вдалося захопити у полон Тютю і змусити його провести нас до секретної лабораторії синьомордів. Туди, де у спеціальному інкубаторі дозрівали їхні ікрини.

На другий поверх замку, де містилася бенкетна зала, я добіг за лічені хвилини. Як виявилось, хитрий синьоморд, замаскований під шотландського горянина, навмисне водив мене заплутаними коридорами, щоб я втратив пильність і став легкою здобиччю.

Сліпуче сяйво кришталевої люстри так само освітлювало розкішну залу, де панувала мертва тиша. Я наблизився до столу, навколо якого застигли члени ТТБ, і натис маленьку кнопку на металевому стрижні. Парасоля зашурхотіла і відкрилася. На її масивній ручці засвітився пульт дистанційного керування з численними позначками, які я мав розшифрувати. Пильно вдивляючись у ці значки, я врешті звернув увагу на дві клавіші, розташовані поруч. На одній була зображена істота, що лежала, задерши догори кінцівки, на іншій ця ж істота стояла і виглядала цілком живою та здоровою.

Щоб заспокоїтись, я набрав повні груди повітря, а потім дуже повільно видихнув. Рука моя була твердою, коли я спрямував паралізатор на завмерлі постаті своїх друзів. Зупинивши погляд на обличчі Луни-Лі, я натиснув на потрібну (як мені здавалося) клавішу. Парасоля у моїй руці завібрувала, гострий штир на її кінці повільно розкрився і застиглі фігури освітилися пульсуючими синіми променями. Це тривало кілька секунд, після чого вібрація припинилася. Потужний багатофункціональний прилад повільно склався, перетворившись на звичайну, на перший погляд, парасолю-тростину.

– Знову ти граєшся цією небезпечною парасолею? – раптом почувся голос мого вічного суперника Гуньки-Мамая. – А куди шотландського богатиря подів?

– Чому в нас тарілки порожні? – озвалася й собі Пеппа-Лея, до якої після летаргійного сну, певно, знову повернувся скажений апетит.

– Климе, а чому ти в замку? – запитала Луна-Лі, стріпнувши світлим пухнастим волоссям, яке робило її голову схожою на кульбабку. – Ви ж зранку мали розпочати на Трепі операцію «Антижаб-4»?

– Виникли деякі ускладнення. І з вами також. Ти що, нічого не пам’ятаєш?

Луна заперечно похитала головою. Решта присутніх, які щойно отямились від дії Тютіного паралізатора, також розгублено оглядали залу.

– Я пізніше все поясню. А зараз прошу гостей розпочати бенкет. Пригощайтеся, господар замку пан Мак-Байбак скоро до вас приєднається. А Товариству Ботанів ще треба завершити деякі справи на горі Треп.

За мить уся наша команда: Луна-Лі, Саламандра, Бетмен-Мікроб, Спінер-Котигорошко, Гунька-Мамай, Голум-Фродо і навіть зголодніла Пеппа-Лея вже стояли біля мене, готові до чергових небезпечних пригод.