Таємне Товариство Близнюків, або Чудовисько озера Лох-Ойх та інші страховища

Розділ 6. Я перекладаю з мови синьомордів на людську

Дослівно перекласти на людську мову те, що Тютя проскреготав-провищав-просвистів Кактусу, витягаючи його за волосся з комірчини, я не можу. У нашій мові таких слів і понять просто не існує. Дуже приблизно це можна переказати так:

- Ти, нікчемний продукте вторинної переробки! Недороблена запчастино лівої лапи напівздохлої мухи! Мерзенний людський покидьку зі сміттєвим контейнером замість голови! Як ти посмів розголошувати таємну інформацію представнику ворожої популяції, який підлягає перетворенню на зомбі, що виконуватиме волю володарів Усесвіту?!

Сашко, цей синьомордівський напівфабрикат, який щойно вихвалявся своєю суперсилою, винувато скавчав, виправдовуючись і розмазуючи сльози, що струмочками стікали по його синій пиці. Як у клоуна в цирку, який, розважаючи публіку, натискає на приховану під одягом помпочку з водою. Сцена була такою кумедною, що я не втримався й засміявся. У відповідь Кактус кинув на мене такий лютий погляд, що я зрозумів – він ніколи не пробачить мені того, що я став свідком його приниження.

Двері кам’яної пастки заклацнулися, я опинився в цілковитій темряві. Треба було негайно шукати спосіб порятунку, але що я міг зробити? Руки и ноги в мене були склеєні в’язкою пінистою гидотою, і хоча у потайній кишені я мав мікронабір для надзвичайних ситуацій, дістати його не було жодної можливості. Я пригадав, як колись мені вдалося вивільнити руки за допомогою фокуса, який я опанував після довгого тренування. Для цього треба було вивернути кисті під неймовірним кутом – так, що вони вислизали з липкої піни. Але тепер піна вже застигла, і фокус із викручуванням рук не годився.

«Якби ж тут була хоч крапля рідини!» – в розпачі думав я, намагаючись розліпити намертво склеєні долоні. Справа в тому, що перший синьоморд, з яким я колись зустрівся, вистрілив у мене з пінобластера такою ж липкою речовиною, що вмить застигла. А потім спокійно залишив без нагляду, впевнений, що я нікуди не втечу. Мабуть, я тоді скидався на велетенський кокон гусені-шовкопряда і звільнився лише через те, що, звиваючись, як вуж, доповз до найближчої калюжі. Виявилося, що липка піна розчиняється у воді...

– З безвихідних ситуацій є щонайменше два виходи! проказав я вголос улюблену примовку своїх друзів-циркачів Жука і Зайця. Вони часто це повторювали, готуючись виконати шалений трюк під куполом цирку, чи коли ми разом вирушали на чергову небезпечну операцію.

Тієї миті я не дуже вірив у це твердження, але згадка про товаришів із Таємного Товариства мене підбадьорила. Я почав гарячково обмірковувати спосіб порятунку. Раптом пригадав, як кілька хвилин тому Кактус заливався сльозами, коли Тютя тяг його за ядучо-блакитного чуба до дверей моєї камери. На кам’яній підлозі, певно, утворилася ціла калюжа з його солоних сліз!

Згадавши свій попередній досвід, я почав вигинатися, викручуватися, звиватися, потроху просуваючись у бік дверей. Здавалось, я ніколи туди не доберуся, часом сили зовсім полишали мене. Тоді я повторював слова синьоморда Тюті, адресовані падлючому Кактусу, й голосно вигукував:

– Продукт вторинної переробки!!! Недороблена! Запчастина! Лівої! Лапи! Напівздохлої! Мухи!

Уявіть собі – це допомогло. Нарешті я доповз до калюжі й відчув, як липка речовина, що склеювала мої руки, зашипіла і почала розчинятися. Раптом двері відчинилися, і я почув знайомий голос:

– Климе, що з тобою?! Яка вторинна переробка? Яка ліва лапа і напівздохла муха? Синьоморди не вводили тобі якихось препаратів? Чи, може, встигли вживити чіп?

На порозі камери стояла моя схвильована бабуся Соля. Було видно, що вона страшенно перелякалася за мене й на хвилину вийшла з ролі президента ТТБ, уявивши, що синьоморди встигли зазомбувати її улюбленого внука.

– Не хвилюйся, бабусю, все ок! – усміхнувся я. А куди ти зникла? Я так боявся, що Кактус захопив і тебе. Він вихвалявся, що плюнув на тебе отруйною слиною і що тепер ти у відключці.

– І ти повірив?

– Звичайно, ні! Я ж пам’ятаю, який він боягуз і брехло. Ти ж знаєш, у нашому дворі він бився лише зі слабшими хлопцями, а потім вихвалявся своїми перемогами. Хоча, поки тебе не було, різні дурниці лізли в голову і я вже почав хвилюватися.

– Спробував би він мене захопити! Справді, обслинив мене якоюсь гидотою. Але ж перед кожною бойовою операцією я обприскуюсь універсальним протиотруйним спреєм. Тому його отрута діяла лише кілька секунд. А мій похідний костюм миттєво набув кольору й фактури кам’яних стін підземної галереї. Я стала невидимою для Кактуса і мала час, щоб цілком відновити сили й розібратися з тим, що тут відбувається. А ось ти обприскатися спреєм забув! Через те й попався...

– Та цей твій спрей смердить, як освіжувач повітря в туалеті! І потім не вивітрюється ще цілий тиждень, хоч сто разів мийся! А у нас призначена зустріч з усіма членами Таємного Товариства Ботанів на горі Підстава! Якраз на 13 червня. Ти ж пам’ятаєш, рівно рік тому в цей день ми знешкодили синьомордів і відправили їх додому разом з вилупленими з блакитних ікрин пуголовками.

– І через це ти мало не зірвав операцію?! Добре, поговоримо про це пізніше... А затрималась я, бо натрапила на... – бабуся різко замовкла і перейшла на діловий тон. – Зараз не можна гаяти ні хвилини! Мерщій звільняйся від липучки на ногах і ходімо зі мною! До речі, як ти знайшов у камері воду?

– Якщо без подробиць, то цю калюжу сліз наплакав наш чудовий сусід Кактус.

– Чим же ти його так засмутив?

– Та, просто, проковтнувши муху, він розбалакався і необережно вибовкав деякі секрети. А його хазяїну Тюті це не сподобалось.

Я навмисне повідомляв ці сенсаційні новини так, ніби поява у підземеллі Тюті була цілком буденною подією. «Цікаво, – думав я, – як бабуся зреагує на моє повідомлення? Адже, як виявилося, синьоморд на ім’я Тютя, якого вона намагалася позбавити хижих інстинктів і який прожив у нашому домі майже рік, насправді – ворожий агент. Весь цей час він збирав секретну інформацію про діяльність ТТБ».

Проте пані Соломія ледь усміхнулася у відповідь і сказала:

– Я вже давно підозрювала, що Тютя прикидається. Хотіла вистежити, якими каналами він передає інформацію і сподівалася, що він виведе нас на тих, хто керує синьомордівським підпіллям. Але недооцінила його – Тютя виявився талановитим актором і симулював хворобу неймовірно переконливо. Однак тепер ми довідаємось про все. Іди за мною і будь готовий до нових і не завжди приємних сюрпризів.