Таємне Товариство Близнюків, або Чудовисько озера Лох-Ойх та інші страховища

Розділ 3. Лускокрилі летять по допомогу

Ми швидко зібралися й вийшли на подвір’я. Бабуся щільно причинила вхідні двері й увімкнула сенсорний замок, який реагував лише на відбитки її або моєї правої долоні. Тепер жінка, яка ще півгодини тому годувала мене рум’яними сирниками, политими абрикосовим варенням, була зовсім не схожа на мою бабусю.

Зараз я йшов поряд із президентом ТТБ пані Соломією, вбраною не в зручний домашній халат і розтоптані капці, а у спеціальний еластичний костюм, який мав властивості хамелеона – миттєво маскувався під колір дерев, трави чи скель. У підошви кросівок були вмонтовані пристрої, що піднімали людину над землею і могли переносити на повітряних подушках на чималу відстань. У наплічнику, що висів у пані Соломії за спиною, лежав універсальний набір, який мандрівники в часопросторі завжди брали з собою на випадок непередбачених обставин. Я був споряджений так само і вже збирався скочити на переднє сидіння нашого часольоту, замаскованого під старенький жовтий «Запорожець», коли почув владний голос моєї супутниці:

– Климе, ходімо, допоможеш мені відправити повідомлення команді рятівників.

Пані Соломія попрямувала до старої комори, на горищі якої розташувалася метеликова ферма. Величезні жовтокрилі метелики кружляли по горищу, вмощувалися на дерев’яні перекриття під самою стріхою, і, здавалося, їхні яскраво-жовті крильця ледь чутно шурхотять у повітрі.

Ці метелики вміли розносити секретні повідомлення членам ТТБ так само, як у давнину спеціально навчені голуби доправляли пошту. Поштові метелики ніколи не помилялися, бо пані Соломія заклала в них програму точного орієнтування на місцевості. Найголовнішим було те, що наших метеликів не могла засікти й перехопити найдосконаліша ворожа техніка. Їхні крильця блокували будь-які сигнали і жовтокрилі поштарі долітали до місця призначення без жодних проблем.

– Якби хтось із сусідів побачив, як ми вкладаємо до поштових торбинок метеликів капсули з повідомленнями, то, певно, вирішив би, що в нас остаточно з’їхала стріха, – сказав я, спорядивши ще одного жовтокрила.

– Рада, що тебе це розважає, – досить різко обірвала моє базікання пані Соломія, – але ситуація кожної хвилини може вийти з-під контролю. Найдивніше, що я ніяк не можу зв’язатися з іншими базами. А раптом і там з’явилися двійники?

– Думаєш, це якась чергова синьомордівська пастка?

– Цілком можливо. Якщо прибульці перед утечею облаштували свої таємні схованки під древніми мегалітами по всій Землі, то могли запрограмувати й таку пастку для тих, хто знайде їхні капсули із законсервованими синьомордами.

– Справді, я десь читав, що так само робили давні єгиптяни, називалось це «помста фараона». Археологи чи звичайні грабіжники – ті, що проникали у піраміди, відкривали саркофаги й діставали мумії фараонів, згодом помирали від невідомої науці хвороби.

Промовивши останні слова, я здригнувся від жаху. Раптом усвідомив, у якій небезпеці опинились мої батьки і друзі, що працюють на горі Треп та на інших розсекречених об’єктах синьомордів.

Тим часом метелики по черзі підлітали до великої електронної мапи, прикріпленої до стіни комори, засікали світловий сигнал, що миготів саме в тому місці, куди треба було доправити повідомлення, а потім вилітали у невеличке віконце під стріхою. До речі, якщо ви не знаєте, то лускокрилі – це наукова назва метеликів... (Ну от, мабуть, бабуся Соля була права, щось мене знову заносить. Часом страшенно хочеться похизуватися, якщо не перемогами над космічними прибульцями, то хоча б знанням початкового курсу біології середньої школи.)

– Климе, скоріше сідай у машину, не можна гаяти ні хвилини, – скомандувала пані Соломія.

Я підхопив наплічник, швидко спустився з горища по хисткій драбині й за мить вже сидів у часольоті. Пані Соломія позначила точне місце призначення, а час прибуття перенесла на добу назад. Помітивши мій здивований погляд, вона пояснила:

– Потрапивши в учорашній день, ми зможемо непомітно спостерігати за всім, що відбувалося на вершечку гори Треп, коли ще жодних тривожних повідомлень звідти не надходило. Треба дізнатися, звідки з’явилися ці двійники. Сподіваюсь, незабаром ми це з’ясуємо.

Вона усміхнулася мені так, як це завжди робила моя бабуся Соля, коли не мусила перетворюватися на владну й рішучу пані Соломію, і поклала праву долоню на пульт керування. Адже часоліт починав працювати, лише зчитавши відбитки пальців на її чи на моїй руці.

Я знав: жодних світло-звукових ефектів, які так класно показують у фантастичних фільмах, зображуючи політ крізь час і простір, не передбачається. Та все ж замружився. А коли розплющив очі, наш жовтий автомобільчик уже стояв на невеличкій терасі, порослій густим чагарником. Тераса була розташована біля самого вершечка гори Треп, над якою сходило яскраво-помаранчеве сонце.