Таємниця підводного човна

Розділ 14

Не поспішала дівчина з відповіддю.

Навіть озирнулася в бік Храмової бухти, ніби зараз з того боку, з-за мису, випливе човен і Данило з Богданом прийдуть на допомогу. Власне, допомога саме тепер не була Галці аж так потрібна. Нічого їй не загрожувало. Навіть якби загроза існувала, з Футболом вона не боялася нічого. Та все ж таки порада їй була ох як потрібна. А так самій доведеться рішення приймати.

Напевне, адмірал Союзов відчув її вагання. Зняв окуляри, лице розпливалося в широкій білозубій посмішці. Руки розвів у різні боки, ніби демонструючи: ось він який, відкритий, чого боятися.

— Ти запитала, де мій корабель. Ось я тебе, тобто — вас обох, на борт і запрошую.

— Морська прогулянка? — уточнила Галка.

— Хочеш — прогуляємося. Але то вже іншим разом. Поки що мій «Ковчег» стоїть на базі, там дрібний ремонт роблять. Взагалі, знятися й вийти в море просто так, заради забави, для такого судна, як моє, не вийде ось так, за щучим велінням. Не катер у мене, не яхта, навіть не пароплав для прогулянок — цілий крейсера

— Крейсер?

— Так точно, крейсер. Правда, легкий, не плавуча фортеця. Вертоліт на палубу може сісти при бажанні. Але поки що мені цього не треба. Ти розумієшся взагалі-то в морській справі?

— Чесно? Зовсім ні, — призналася Галка. — Ніколи не цікавилася. Хоча людина мусить до всього довкола виявляти інтерес…

— Отут ти права, дєточка! — обличчя Союзова набуло мудрого виразу. — Тільки якщо цікавишся чимось, раніше не знайомим, лише з примусу, то нічого хорошого з цього не вийде… Я колись думав, що мені цікавий футбол. Ганяли хлопці м’яча в дворі, ну і я собі з ними, аби не відставати від них ні в чому. А потім зрозумів: хай краще вважають відсталим, тільки не моє воно — гасати, пітніти, падати, лупити по м’ячу, І нічого, дуже навіть добре почуваюся. Але, раз уже про футбол заговорили, ось цей Футбол мене інтересує значно більше.

— Як вас розуміти? — підозріло запитала Галка.

— Не бійся, нічого поганого я не маю на увазі. Простіше показати, аніж розказати. Ось для чого я запрошую вас на свій «Ковчег». Це так крейсер називається.

— Та зрозуміла вже.

— От і добре. То вперед, відчалюємо?

Не відчепиться, вирішила Галка. Щоправда, чомусь одразу вирішила: якщо відмовиться зараз їхати, силою не потягне. Та й зрештою, цікавість її розібрала. Ніколи не бачила зблизька справжнього військового крейсера. Не кажучи вже про можливість піднятися на палубу. Хлопці повернуться — буде що розказати. Майстренко — той точно позеленіє від заздрощів.

— Гаразд, поїхали! — сказала вона. — Тільки умова: привозите нас із Футболом назад, на це саме місце.

— Буде здєлано! — жартома виструнчився Союзов. — Лізь у кабіну, а для страуса місце в кузові. їхати будемо акуратно, витримає?

— Він, пане Союзов, у поїздах мандрував! — не без гордості за свого підопічного відповіла Галка.

Водій пікапа напевне чув перебіг розмови. Відразу вийшов з кабіни, витяг з кузова широку дошку, прихилив до борту. Футбол все зрозумів, і хоч спершу поставив ногу підозріло, перевіривши навіть, чи не хитається, далі рухався сміливо й упевнено. Пройшовся кузовом, підстрибнув, лишився задоволений, присів. Дівчину адмірал галантно пропустив поперед себе, і вона вмостилася в доволі просторій кабіні, де між двома дорослими чоловіками виявилося не дуже тісно.

Рушили. їхали справді акуратно, машину майже не трусило. Галка перестала перейматися долею Футбола в кузові, спробувала натомість роздивитися, куди вони прямують. Толком це в неї не вийшло: виявляється, водій з лівого боку, а Союзов — з правого, обоє нівроку високі. Тож закривали їй краєвид. Лишалося дивитися перед собою, але тут нова біда — сонце било в лице, доводилося мружитись. Так що цілком справедливий висновок зробила дівчина: везуть її в нікуди, у невідомому напрямку. Проте це її чомусь не лякало, хоча й затишку така невідомість не додавала.

Попри обмежені оглядові можливості, Галка зрозуміла — вони не проїхали знайоме селище, а оминули його. Дорогу назад вона навряд чи знайшла б. Та все ж приблизне уявлення, куди її везуть, дівчина мала. За потреби навіть готова була спробувати відтворити маршрут на карті місцевості — правда, перед тим треба навчитися хоч приблизно розбиратися в картах.

Їхали менше години. Коли пікап нарешті зупинився, Галка побачила — заїхали вони в якусь бухту, досить доглянуту й цивілізовано облаштовану. Вниз, до води, згори вела широка утрамбована дорога. Ліворуч від себе, на високому пагорбі, побачила дівчина маяк — помічала раніше, але здалеку, коли їх усіх везли в бік селища. Шлях перегороджував смугастий шлагбаум, та перед пікапом він гостинно піднявся. Далі пішла бетонна дорога, вона перетекла у причал, і, нарешті, Галка побачила перед собою корабель.

Не можна сказати, що його вигляд справив на дівчину сильне враження. Та й саме судно попри гучну назву на такий крейсер, яким його уявляла собі Галка, схожий зовсім не був.

Коли вони вийшли з кабіни і дівчина підійшла ближче, в неї склалося про побачене таке саме враження, як і про білий пікап: макет чогось великого, потужного, майстерно відтворена підліткова іграшка.

Це було доволі широке, проте не надто видовжене судно. Гострий ніс виривався вгору, дивним чином нагадавши Галці такого собі пихатого Буратіно, котрий задер свого носа перед іншими ляльками, вважаючи їх нижчими за себе, хоча й сам був такою самою лялькою. Корма навпаки — звужувалася. Уявивши корабель з висоти пташиного польоту, дівчина змогла б намалювати ситого удава, який щойно проковтнув цілу корову й тепер лежить, перетравлюючи ситну страву.

— Подобається? — почувся ззаду голос Союзова.

— Красивий. Але якийсь не сильно великий він для крейсера… Я в цьому не розбираюся, правда…

— Нічого, завжди кажи, як думаєш. Не бійся помилитися. Тим більше, що ти, Галочко, не так уже й помиляєшся. Мій «Ковчег» — дійсно не ракетоносець, навіть не флагман ескадри. Говорив уже й повторю ще раз: кораблі такого типу призначені в основному для того, аби патрулювати прибережну зону. Мета — шукати ворожі підводні човни на великій відстані від берега. «Ковчег» — такий собі мисливець. Хоча судно має відповідну зброю для знищення підводних човнів, зазвичай це роблять вертольоти. На борт «Ковчег» може прийняти до п’яти бойових вертольотів.

— Де ж вони? — Галка справді не бачила жодного гелікоптера.

— А де тут вороги? — Союзов для наочності розвів руками довкола. — На щастя, війни нема. «Ковчег» сьогодні — більше навчальне судно, аніж бойова одиниця. Та, як я вже казав, за нагальної потреби навіть без вертольотів на борту може виконати бойове завдання. Не дуже втомлюють тебе чоловічі військові терміни?

— Коли вже на те пішло, вони швидше хлопчачі, — усміхнулася Галка. — Бачу, у війну люблять гратися хлопці будь-якого віку.

Ляпнула — й тут же прикусила язика. Не дуже ввічливо прозвучало. Тим більше — на адресу адмірала. Та Союзов не образився. Навпаки — розсміявся, знову показавши ідеально білі зуби.

— Молодця! Правильно мислиш! Ох, бракує жіночого розуму й жіночої логіки багато кому з тих, хто ще не награвся у війну! Але ми тут навчання проводимо. Бачиш, навіть прапора нема. Я хоч і військовий моряк, проте працюю за контрактом. Поясню дуже коротко, щоб питань у тебе не виникало. Бо ти мудра не по роках, — Союзов кахикнув. — Оцей легкий крейсер свого часу списали на металобрухт, а я повернув його на воду. Тобто це мій крейсер і моя команда. Що хочу, те й роблю. Де хочу, там і ходжу.

— Дивно, що ви це все пояснюєте мені, — призналася Галка. — Але загалом принцип зрозумілий. Назва красива — «Ковчег». Чому така?

— Та ж заради цього ми всі сюди й приїхали! — вигукнув Союзов. — Думаєш, я не знаю, що дівчаткам усі ці подробиці мало цікаві? Зараз цікавіше стане. Ходімо.

Стосувалося це й страуса. Футбол уже спустився з кузова на причал і походжав, кидаючи в бік корабля підозрілі, як здалося Галці, погляди.

З корабля вже спускали трап.