Таємниця підводного човна

Розділ 22

Капітан полагодив мотор швидко, як і обіцяв. Чому той постійно глухнув — не пояснив. Просто оглянув, наче лікар хворого, віддраяв люк свого човна, ковзнув униз, так само прудко повернувся із сумкою, в якій брязкали інструменти. Раз-два-три — і мотор знову зачмихав.

По дорозі назад Павло сидів мовчки, зціпивши зуби. Тримав стерно, ні на кого не дивився. Кілька разів намагався Данило заговорити до нього — марно. Голомозий ні пари з вуст, віддався Своїй справі. Богдан же, ніби нічого не сталося, мугикав щось собі під носа. Та коли обігнули Корабельний мис і причалили до берега, Пава так само вибрався з човна, не наміряючись покидати їхню компанію. Видно, тут йому було цікавіше.

Галка з Футболом зустріли своїх не радісно. Точніше, страус підстрибнув, побачивши Данила, підозріло зиркнув на Богдана, ще сердячись на нього за вранішню пригоду з дівчиною. Але сама Галка роздратування не приховала:

— І де це ви хлюпались так довго?

— Скільки ж це довго, по-твоєму? поцікавився Богдан.

— Якщо по сонцю орієнтуватися, добрих чотири години. Я ж хвилююся, мабуть. І взагалі…

— Що — взагалі? — насторожився Данило.

— Відразу й не розкажеш.

І слово по слову розповіла дівчина про свою дивну мандрівку й нового знайомого, адмірала Союзова. Коли дійшло до пропозиції продати страуса, Данило ляснув себе по стегну:

— Все ясно!

— Що тобі ясно? — не зрозуміла Галка.

— Це все одна шайка! Той тип на катері зранку, тепер ось цілий адмірал!

— Чому ти так вирішив?

— Катер — військовий! Корабель — теж військовий, хай навіть списаний, як ти кажеш… чи як тобі сказали. Це ж не перша пропозиція тут, згадай, ти ж сама казала.

— Ну, казала…

— От і маєш! Спершу просто так, розвідували, зондували грунт, як то кажуть. Потім вирішили нахабно вкрасти. Тепер ось третя спроба, офіційна. Я б навіть сказав, урочиста. Невже ти думаєш, Галю, що Футбол як товар зацікавив тут величезну кількість народу? Паво, — повернувся Данило до голомозого, — вам там, у селищі, страус нікому аж так терміново не потрібен?

— А що з ним робити, — пробурчав Павло. — Перші дні, як ви сюди заїхали, люди ще цікавились. А потім забули, своїх проблем у кожного навалом.

— Бач! Активно цікавляться ним тільки на військових катерах і військових кораблях. Трималася б ти подалі від адмірала Союзова.

— Та ж він сам мене знайшов, хіба не чули?

— Отож, — Данило знову глянув на Павла. — Твоя допомога, Паво, нам знадобиться, і то серйозна. Без тебе в цьому ділі ніяк.

— Яка допомога? — стрепенувся Павло.

Данило коротко, без подробиць, розповів Галці про зустріч з Капітаном, «Рибку» та підводний човен на дні Храмової бухти. А коли скінчив, тут-таки, не даючи дівчині вставити слово, підсумував:

— Саму тебе тут у світлі сьогоднішніх подій лишати не можна. Ми завтра йдемо з Капітаном. А Павла я просив би побути з тобою увесь той час, поки нас не буде.

— Охорона? — стрепенувся голомозий.

— Данько, ти забув — зі мною Футбик, — нагадала Галка. — Кращої охорони, по-моєму, не знайдеш на всьому узбережжі.

— А хто Футбика охоронятиме? поцікавився Лановий. — Ти, Галю, не зовсім розумієш, які люди ним зацікавились. Військові моряки. Вони захочуть — скрутять нашого африканського друга бубликом. Завантажать на свій «Ковчег» і вийдуть у відкрите море. Ти в міліцію побіжиш заявляти на пана адмірала? Рятуйте, адмірал страуса вкрав?

— Ну, а Павло як зможе захистити?

— Він місцевий. Придумає щось. Паво, при потребі є куди сховатися?

Від такої несподіваної уваги до своєї персони Павло знову пожвавився, споважнів навіть.

— Придумаємо щось. Там каменоломні, з того боку селища. Я їх облазив уздовж і впоперек. Бою гадам не дамо, але втекти й сховатися, думаю, зможемо.

— Може, все ж не дійде до такого геройства, — озвався Богдан.

— Все одно Галку саму на березі лишати не можна, — відповів Данило суворо. — І закриваємо тему. День сьогодні аж надто насичений. Завтра — важливі справи. Гайда по домівках, відпочити треба.

Потиснув голомозий Павло на прощання руку Данилові, легенько труснув Галчину руку, обережно торкнувся страусового крила. Трошки подумав — простяг правицю й Богданові. Той, ніби нічого й не сталося між ними, потис її міцно. Це втішило Данила: мир завжди добре, бо їм ще тільки взаємних образ перед початком серйозної операції бракувало…

Прокинулися бадьорі, готові до великої пригоди. Навіть Футбол перейнявся загальним настроєм: ступав поважно, войовничо, скидаючись на справжнього бойового страуса, якщо такі десь бувають.

Павло на своєму човні, зі своїм біноклем уже чекав у Корабельній бухті на старому місці. Домовились, коли хлопець повернеться до Галки, а коли — назад у затоку, аби знову забрати їх. Поки все узгоджували, Данило відчув, як легенько тремтить тіло в передчутті нових і небезпечних пригод. Побоювався, щоб Богдан його хвилювання не помітив: засміє за своєю звичкою, закепкує, та ще й при Павлові. Ні, старий, вирішив подумки, тут триматися треба.

Сіли в човен. Махнули Галці й страусу. Рушили.