Таємниця підводного човна

Розділ 3

Аж тепер зрозумівши, що сталося, Данило шарпонувся вперед — і зупинився.

Куди бігти? Наздоганяти підступного крадія, котрий на своєму катері стрімко віддалявся від берега з полоненим страусом на борту? Дурне це все, раніше треба було думати. Як же їх розвели — мов тих кошенят мокроносих!

Від безсилої люті Данько тупнув узутою в гумовий капець ногою по пірсу. Та так сильно, що капець не стримався, злетів і, як на зло, упав у море.

Богдан же тим часом незбагненним навіть для нього самого, просто нереальним чином намагався боротися з викрадачем. Навіть опинившись у воді, він не розтис рук, намертво вчепившись у трос. Занурився з головою — і враз виринув, його тягнуло за катером, мов акулу на гачку. Нічого Богдан перед собою не бачив, хоч його очі, попри стіну води, були широко розплющені. Волочився за катером та відфоркувався на ходу.

Чи зрозумів викрадач, що від нього не відчепилися, чи просто вирішив погратися — не ясно: просто катер ураз почав розвертатися праворуч, заклав крутий віраж. Трос на мить послабився, тоді знову натягнувся, рвонуло з новою силою, і тепер Богдан не втримався — хлопця буквально змило водою. Розтиснувши руки, він знову занурився у воду, пірнув, запрацював руками, ногами і виринув.

Аж тепер зрозумів, як далеко відтягнуло його від берега. Не злякався, ще й далі міг запливти. Просто розгубився, зрозумівши: Футбола тепер точно не наздогнати, не знайти. Ось так втратили друга ні за цапову душу, поплив від них страус! Хоч топися, їй-богу!

Полежавши трохи на воді та погойдавшись на хвилях, Богдан зітхнув, повернувся і неквапним кролем поплив назад. Кілька разів озирався на катер — утікач взагалі з май зник десь за смугою обрію. Тьфу, чорт, от же ж засідка!

На пірсі вже сиділа й гірко ридала від розпачу Галка, закривши лице руками й не соромлячись сліз. Данило, не знаючи, що робити і як діяти, так і стояв в одному капці. Його втрачений капець плавав тут же, на воді, біля берега. Такі самі капці, але Богданові, зараз мирно плавали під пірсом.

Підібравши їх, вибрався Майстренко на берегове каміння, покрутив у руках, а тоді з відчайдушним криком закинув по черзі всі три капці подалі, в найближчі кущі.

— Чого, чого ви повелися на таке! — кричала Галка крізь сльози.

— Ага, давай ще винними нас зроби! — огризнувся знизу Богдан.

— Справді, Галко, то вже байдуже — хто винен і хто кого на катер тягнув… І взагалі, — почав Данило і тут-таки замовк, утративши думку, а точніше — зовсім не маючи її.

— Добре хоч телефон не втонув, — сказав Богдан, витягаючи з шортів свій мокрий недорогий мобільник. — Дивно, як він не втонув. Ото було б мені…

— Вам мобільник дурацький у голові! — знову прокричала-проридала Галка, тепер уже на повний голос. — Лановий, хай вже цей роззява — але ж ти в нас найрозумніший! Що ми робимо?

— Чому це я роззява! — обурився Богдан. — Я його ледь не зловив!

— Ой, досить уже! — Данило тупнув босою ногою по бетонному пірсу. — Давайте думати краще! А найліпше — гайда в міліцію!

— І що міліція зробить, розумнику? — парирував Богдан. — Прибіжимо, скажемо — гвалт, рятуйте, поганий дядя на катері страуса в нас украв! Як ти собі уявляєш? Що, по-твоєму, в міліції подумають?

Хоч як драматично склалися події, морський бриз таки трохи остудив Данилів запал. Крути не крути — Майстренко багато в чому правий. Адже перше, до чого додумався домашній хлопчик Данько, шукати допомогу в закону. Тоді як Богдан, хлопчисько вуличний, навіть з невеличким досвідом спілкування з міськими злодійчуками, мислив у таких випадках не головою, а серцем: не буде від міліціянтів реальної допомоги.

Справді, вислухають їх у міліції. Але перше ж питання буде: звідки взявся страус? Далі — невже вони, потерпілі, думають, що викрадач страусів ось так прямо крутитиметься на виду? Навіть стягнувши гаманця, ховаються. А тут цілий птах — його ж треба десь прилаштувати. Потім: страусів викрадають не випадково. Тобто нічого не крадуть випадково, проте коли злодій націлився на живе створіння, тварину, птаха чи плазуна, напевне знає, кому й куди його потім прилаштувати. Точніше — продати за великі гроші. В міліції, скоріше за все, скажуть, що Футбика за той час, поки вони прийшли зі скаргою, вже вивезли подалі від селища Тим паче, що у викрадача швидкісний військовий катер, а це означає, що викрадачі — люди серйозні, організовані, а отже — невловимі.

Та головне не возитимуться з ними в міліції! З принципу не возитимуться! Бо як це: справа про викрадення страуса в трьох школярів невідомим у капітанському кашкеті на патрульному катері?.. Всі ж обрегочуться кругом, пальцями тицятимуть. Нізащо в світі міліціонери такого не допустять.

Отже, безнадійна справа. Зовсім безвихідь. Просто біда.

Але поки Данило так міркував, усе, мов за помахом чарівної палички, сталося раптом само собою.

Точніше, не само собою, але без чарівника не обійшлося. Хоч ніхто з трійці ніколи в чари не вірив, те, що враз почало відбуватися перед їхніми очима, інакшим словом просто не назвеш.

Бо спершу далеко на обрії знову з’явився підступний катер. Данило навіть побачив, як маячить Футбикова голова над бортом його тимчасової тюрми. А потім катер якось дивно смикнувся, мовби штовхнув його хтось. Або щось невидиме для людського ока.

Розвернуло катер поштовхом. Поточився довгоногий птах. Зараз упаде в воду.

— Ой! — вигукнув Данило, голос зірвався на тонке.

Скочила на ноги Галка, теж уп’яла погляд у катер. Нічого не бачив зі свого місця Богдан, тож помчав на пірс. Та поки біг — усе найцікавіше сталося.

Страус утримав рівновагу. Ступив через борт катера. І лишився стояти на поверхні води.

А тоді одразу почав швидко наближатися до берега, подалі від ворогів. Тупцяв на місці, перебирав ногами, крутив головою — але під воду не йшов, тримався. Стримів уперед, неначе торпеда.

Забракло Данилові слів. Мовчки витяг перед собою руку, показуючи пальцем на це неймовірне видовище. Хіба що кумедно замукав. Галка теж не знайшла, що сказати, — застрибала, заплескала в долоні, закричала з радості. Богдан же стояв мовчки. Він узагалі не розумів, що відбувається і як на це треба реагувати/

А Футбол, махав крилами, ніби збирався стати першим страусом, що навчився літати.

Він уже зовсім наблизився до пірса, однак за пару метрів до остаточного порятунку раптом завмер.

— Сюди! Сюди! Футбику, сюди! — хором закричали всі троє.

Скидалося нате, ніби птах ніяк не міг на щось наважитись.

Потім викинув зовсім уже дивний фінт. Розвернувся й почав рухатися по воді колами в радіусі пірса, але не наближаючись до нього впритул.

Ось тоді Богдан Майстренко зробив те, чого за інших обставин не вчинив би ніколи. Йому навіть у голову не стрілило б повестися так із дівчиною. А надто — з Галкою, якій він колись уранці нарвав польових ромашок. Йому ніхто не підказував. Чомусь Богдан просто зрозумів — діяти треба так, а не інакше.

Замахнувся, збираючись ударити Галю. Та в останній момент зупинив руку, немов передумавши. Забрав у жмуток її праву кіску, смикнув, не шкодуючи сили.

— А-а-а-й-яй! — заволала дівчина від різкого болю. Не зупинило це Богдана знову смикнув, цього разу навіть сильніше.

Галка закричала знову, з несподіваного переляку навіть не думаючи боронитись. Але водночас із цим криком болю й розпачу, в якому чулося благання про порятунок, сталося те, на що Богдан дуже розраховував.

Одним величезним, неймовірним, не баченим раніше, просто неможливим стрибком страус подолав відстань між водою та твердю. Інакше не можна: адже на очах Футбола ображали його кращого друга й хазяйку. Кривдника треба покарати І ось цього не зміг передбачити Богдан, приймаючи єдине правильне й водночас дуже ризиковане рішення.

Стрибок удався. Страус стояв на пірсі, готовий до бою.

Атаку почав негайно.