Таємниця підводного човна

Розділ 29

— Є! — вигукнув засапаний Кашкет, підбігаючи до адмірала Союзова, що стояв на капітанському мостику й дивився перед собою в бінокль.

— Чого ти як босяк, — беззлобно буркнув Союзов, не відволікаючись від розглядання обрисів Грецької бухти. — По-перше, звернися, як положено. А по-друге, що там у тебе є?

— Вибачте, товаришу адмірал! — виструнчився Кашкет. — Дозвольте доповісти, товаришу адмірал?

— Отак, — вдоволено кивнув той. — От і вчи вас, чумичок, дисципліні. Дозволяю, доповідай.

— Наші акустики виявили попереду чіткий сигнал. Предмет рухомий, і це…

— Нічого іншого, крім жалюгідної «Рибки», там бути не може, — Союзов не дав йому завершити рапорт. — Хіба що Грецька бухта — територія, де місцеві субмарини здійснюють свій щоденний променад. Або там у них, як у тому старому анекдоті, гніздо, ги-ги-ги. В смислі, база якась така, невідома. Особливо секретна, тільки не для нас.

— Навряд.

— Ось я й кажу, вдоволено кивнув Союзов, навіть для чогось облизнув губи, мов ласий до свіжої сметани кіт, обсмикнув білий кітель. — Ну що, бойова тривога? Як думаєш, пришелепкуватий Капітан здасться після першого пострілу чи після другого?

— Піеля третього. Вони тут уперті, — відповів Кашкет. — Та все одно рано чи пізно нагинаються під сильніших.

— Третім пострілом я його разом зі скарбами на корм рибам перероблю! — гаркнув Союзов. — Хіба що він ще не встиг знайти «Сома», але це нікого не порятує. Ми самі й «Сома» на брухт перетворимо. Буде тут не Грецька бухта, а кладовище підводних кораблів, старих і нових. Давай, оголошуй бойову тривогу.

Та раптом позаду них почулися легкі швидкі кроки.

Озирнулися Союзов із Кашкетом. На капітанський мостик піднімалася Галка.

— Чого тобі? — зараз адмірал зовсім уже не збирався навіть удавати привітного.

— Треба дещо вам сказати. Згадала тут…

— Слухай, Галю, — грубо перервав її адмірал, — дівчатам на військових кораблях взагалі не місце. Для тебе я сьогодні зробив виняток, бо ти прийняла мої умови, та й настрій у мене нині в цілому непоганий. Але якщо на кораблях є святе місце, де дівоча ніжка абсолютно не повинна ступати, то це капітанський місток. Геть звідси!

Тепер білосніжний красень адмірал зовсім перестав бути офіцером і джентльменом. Проте Галку, схоже, це не надто збентежило.

— Гаразд, — промовила вона спокійно, ніби й не на неї накричав Союзов. — Тоді давайте спустимося вниз. Про те, що я хочу сказати, на капітанському містку справді говорити не слід.

— Чому за нею ніхто не приглядав? — визвірився адмірал на Кашкета.

— А команди не було! — розвів той руками. — Та й не робила вона нічого особливого. Так, крутилася біля кліток, з пташкою своєю ніби гралася…

— «Ніби», «гралася»! — передражнив його Союзов. — На все вам команда потрібна! Ні до чого своїми головами додуматися не здатні!

З цими словами адмірал, відсторонивши Кашкета, кивнув дівчині з кісками, велячи йти вперед. Сам віддав стерновому потрібні розпорядження і швидко збіг металевими східцями за Галкою вниз. Кашкет посунув за ними. У цього не вистачало на несподівану пасажирку зла: мало того, що фактично сама напросилася, та ще й намагається у щось тут втручатися. Якщо вона потурбувала адмірала задля якоїсь дурниці, то вона в нього зараз ще потанцює! Це вже точно!

Загалом Кашкет не любив дітей. Своїх не було, та й не дуже йому хотілося. Мав з ними справу вимушено, бо адмірал так велів. Йому дуже подобалося дітей дурити, а ще більше — карати. І ось зараз Кашкетові хотілося отримати від Союзова наказ посадити це дівчисько в клітку разом зі страусом. Або й узагалі… зробити це без наказу. Чомусь він був певен: адміралові таке рішення сподобається.

Тим часом вони пройшли на палубу, до плавучого зоопарку. Страус і далі походжав там біля клітки зі своєю новою подругою. Він та інші представники фауни, що пливли на «Ковчезі», вже трошки заспокоїлись, звикнувши один до одного. Матроси сновигали палубою, виконуючи раніше віддані офіцерами команди, й зовсім не зважали на звіринець, дівчинку з кісками та Футбола. Тільки забачивши Союзова, на ходу козиряли йому, аби далі бігти виконувати наказ і готуватися до торпедної атаки.

Ставши між клітками, Галка озирнулася, переконавшись, що страус поруч, на відстані простягненої руки, і зміряла адмірала Союзова, а заразом і Кашкета уважним і трошки навіть печальним поглядом.

— Що таке? Кажи швидше, — поквапив адмірал. — Бо на тебе зараз взагалі немає часу, і вибачатися за свою неввічливість я не збираюся. Ти, дурне дівчисько, відволікаєш мене від дуже важливих…

— Я бачу, матроси на крейсері активно забігали, — Галка теж не збиралася зараз демонструвати своє гарне виховання й давати старшим договорити. — Побачили ціль чи як це у вас називається?

— Так точно, дєточка! — адмірал, блазнюючи, взяв під козирок, те саме зробив і Кашкет. — Скоро для когось усе скінчиться, і тоді ми вже конкретніше поговоримо про наші справи зі страусом.

— Я, власне, про це й хотіла сказати, — Галка була серйозна, як ніколи. — Погані новини, пане Союзов.

— Які ще погані новини, дурне ти дівчисько! Що могло статися, чого я не знаю?

— Просто я передумала.

— Передумала — що?

— У вас на кораблі мій страус не зостанеться. Зараз ви дасте команду, розвернете свій корабель назад на сто вісімдесят градусів, ми повернемося на вашу базу і зійдемо на берег. Назад нас можете не доставляти. Вважайте, що ми не домовились.

Від такої нахабної заяви у Союзова очі полізли на лоба. А Кашкет навіть зняв свій кашкет, витер лоба тильним боком долоні, знову надів кашкет і насунув козирок на очі.

— Значить, ти передумала? — просичав адмірал. — Умови нам ставиш? Не домовились, кажеш? А якщо з тобою домовлятися ніхто не буде? Кинемо зараз за борт. Потонула дівчинка, не вміла плавати, лишилася сама без нагляду. Горе батькам-роззявам. А тепер уважно слухай мене: страус твій залишиться тут! До пари! Бо він звичайнісінька тварина, якій потрібна така сама пара, а не нахабне самовпевнене косате дівчисько!

— Ви точно не передумаєте? — здається, погрози адмірала Галку зовсім не налякали.

— Ти поглянь на неї! — аж побуряковів адмірал. — Вона ще й допитується!.. Навіть якщо ти сто разів вибачення попросиш — все, кінець! Гроші твої гавкнулися! І подякуй за те, що зсадимо тебе після вибачень на березі цілою і неушкодженою!

— Ну, дивіться, — знизала Галка плечима. — Краще нам домовитись. Ви самі напросилися.

— Ах ти мала нахабо! — тепер уже аж заревів адмірал, наче справжній ведмідь, зробив до дівчини широкий крок, грубо схопив за руку: — Ану, йди зі мною, дурна мерзото! В трюм, до пацюків! Аж до завершення операції!

Даремно він це зробив.

Дарма сіпнув Галку за руку. Дарма підвищив на неї голос. Дарма взагалі спробував їй погрожувати, коли поруч, на відстані витягнутої шиї, стояв страус на прізвисько Футбол.

Не знав цього адмірал Союзов. Ніхто йому про це не доповів. А якби й доповіли, то навряд чи пихатий морський вовк узяв би те до уваги. Гнів затуманив йому очі, адмірал цілковито втратив обережність — дуже вже йому хотілося покарати зухвале дівчисько раз і назавжди.

Тому він спочатку навіть не зрозумів, як це сталося, — він ще говорив, а міцний страусячий дзьоб уже летів на нього згори донизу, мітячи точно в лоб.

Якщо не вбив би, то точно сильно оглушив би. Та в останню мить ухилився Союзов і страусячий дзьоб лише сильно й міцно черконув його по черепу.

— Ах ти ж!.. — загорлав адмірал, та більше нічого сказати не встиг.

Ступила Галка вбік, даючи Футболові не просто дорогу, а й повну свободу дій. Тепер йому навіть наказувати нічого не треба було. Чітко побачив бойовий птах перед собою запеклих ворогів своєї найкращої подруги, тож показав їм усе, на що здатен.

Спершу влучно вдарив правою ногою адмірала, поцілив у зад — той саме розвертався, аби тікати. Копняк вдався таки на славу — Союзов, дорослий чоловік, підлетів догори мало не на півтора метра.

Щоправда, приземлився він не на живіт — устиг-таки впасти на всі чотири. За що отримав від Футбола другий удар по сідницях, тепер уже лівою ногою.

Від цього ворожий адмірал пролетів уперед, прооравши чисто надраєну палубу своїм хвацьким адміральським носом. А сила удару вийшла така, що від неї з кишені його білосніжних штанів вилетів універсальний ключ від кліток.

— Футбику, ключ! — закричала Галка.

Та до неї вже сіпнувся Кашкет, який лише щойно оговтався, і страус, вловивши небезпеку боковим зором, розвернувся на лівій нозі, мов управний балерун, стрімкий ривок уперед — і ось влучним ударом міцної правої ноги Кашкета відкинуло мало не під самий борт.

Тепер у Футбола з’явилася можливість взяти з палуби ключ. Спершу для порядку стукнувши дзьобом у плече ворожого адмірала, що намагався відповзти на безпечну відстань, розумний птах підхопив брелок з ведмедем і кинув Галці. Дівчина, сіпнувшись уперед, зловила ключа просто на льоту, потім раз-два — відчинила першу клітку, найближчу до себе, з мавпами.

Пара горил вибралися на волю відразу. До Галки вони або за цей короткий час встигли звикнути, або зрозуміли, що дівча — їм не ворог, тим більше, якщо дружить з таким компанійським страусом. А ось до адмірала, Кашкета й усієї команди у цих тварин напевне було ставлення інакше: щойно відчувши волю, горили кинулися в різні боки, ревінням лякаючи всіх, хто був на палубі.

Поки горили разом з Футболом брали палубу під свій контроль, Галка відчиняла наступні клітки. На волю вибралися ведмежата, двоє молодих вовків, приєдналася до цибатого героя й захоплена його подвигами страусиха. Трохи подумавши, Галка випустила барана з вівцею, і круторогий тут-таки пригас до борту Кашкета, що намагався хоч якось перейти в контрнаступ. Але крокодилів та інших мешканців плавучого звіринця дівчина вирішила поки не випускати — не знала, що з цього може вийти.

Тим часом страус стовбичив над переможеним адміралом, загрозливо клацаючи дзьобом. Мудрий птах розумів о цього досить. Та про всяк випадок нагадував: як будуть якісь спроби опиратися, то легко можна, і навіть треба, отримати ще порційку балабухів.

— Командуйте повний назад, пане адмірал! — закричала Галка. — Командуйте, бо гірше буде! Крокодилів випущу!

— Вона зробить! — волав притиснутий до борта Кашкет. — Зробить, зробить, ви ж бачите! Давайте команду, пожалуста!

На кораблі зчинилася справжня паніка. Мабуть, щось таке відбувалося під час великого потопу, коли Ной для порятунку життя на Землі почав будувати свій ковчег.

— Я не чую! Віддайте наказ, пане адмірал! — крикнула Галка на всю силу легенів.

Клацнув загрозливо дзьобом Футбол.

— Повний назад! — вигукнув адмірал Союзов. — Машина стоп! Стоп машина! Відбій бойової тривоги! Повний назад! Повний-повний назад!