Танок чугайстра

10

Після того як Васько здобув сопілку, ми з Іванком просто-таки не мали ніякого права йти на зустріч із чугайстром без малого. Коли б пішли, були би просто безсовісними. Я, щоправда, заходилася говорити щось про нявок та всіляку нечисть, якої до біса в нетрищах, однак Іванко глянув на мене так, що я обмежилася коротким:

— Тримайся купи й далеко не відходь від нас.

Васько мовчки кивнув, і ми пішли в ліс.

— Мабуть, він страшенно самотній, — докинув слівце Васько.

— А то ж як, — погодився Іванко. — З ким тут поговориш чи пограєшся?

— Напевно, через свою нудьгу чугайстри так люблять танцювати, — припустила я.

— А я вже теж майже навчився танцювати чугайстрів танок, — похвалився Васько.

— Люди не можуть танцювати, як чугайстр, — упевнено заперечив Іванко.

— Може, ще скажеш, що люди не можуть перетанцювати чугайстра? — з викликом промовив мій братик. — Чи забув? Осьо сьогодні ще попрошу Петра разок показати свій танець, і тоді побачите.

— Ну… — Іванко не здавався, але крити було нічим, тому він принишк.

І дуже вчасно, бо ми саме підійшли до того місця, де вмовились зустрітися з лісовиком. Чугайстра не було.

— Почекаємо, — мовив Іванко, сідаючи на мох. — Може, де опенька смажить.

Смеркалося, а чугайстр усе не приходив. Чи то опеньок не смажився, чи ще чого…

— Давайте погукаємо, — запропонував Васько й тут-таки почав кликати: — Пет-ре-е-е-е! Пе-етре-е-е!!!

— Не треба! — я вхопила братика за руку. — Не треба, тут же повно нявок. Ми ж не хочемо з ними зустрітися!

— Чому ж він не прийшов? — задумливо проказав Іванко, крутячи в руках мольфарову сопілку.

— Ходімо звідси, — прошепотіла я, завваживши, що вже темніє.

— Але ж тоді Петро забуде своє ім’я й ніколи не стане людиною! — майже крикнув від розпачу Васько.

— Почекаймо ще крапельку, — запропонував Іванко.

Ми чекали ще крапельку, потім ще дві крапельки, ще і ще… Вдивлялися в присмерки, прислухалися до кожного лісового шарудіння, сподівалися й навіть уявляли, буцімто ось-ось, наче того, першого разу, відхилиться смерекове гілля й з-за нього вийде волохатий чугайстр і запросить до танку…

— Ходімо, — сумно промовив Васько. — Він не прийде.

Слова малого прозвучали наче вирок.

Ми мовчки встали й поплентали додому. А десь глибоко в хащах, за нашими спинами і нам у спини, наче кепкуючи, хтось розкотисто й хижо засміявся.