У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора А. Галушка (ч. notes)

Примітки

1

Шведська назва латвійських і естонських земель, які відійшли до Росії у ході Великої Північної війни 1700—1721 рр.

2

Д. П. Трощинський з 1795 р. був власником Кагарлицького, Вербовецького і Хрептіївського старосте, з 1797 р. — сіл Верхньої Тишанки та Іскорець (2 тис. душ) Воронізької губернії. Див.: Дмитрий Прокофьевич Трощинский (1754—1829) // Русская старина. — 1882. — Кн. 6. — С. 645,647.

3

На Олександро-Невському цвинтарі у Санкт-Петербурзі на надгробному монументі І. Рудченка викарбувано слова: «Освободителю чиншевиков».

4

Низка революцій 1848—1849 рр. («Весна націй» та «Народна Весна»), що прокотилися Європою, дотепер є наймасштабнішою у європейській історії хвилею революцій, проте у всіх випадках влада була відновлена протягом року. Революції були демократичними, ставили за мету знищення феодальної форми правління і створення незалежних держав.

5

Державне утворення зі столицею у Відні, що об’єднувало спадкові володіння Габсбургів, які до цього не мали загальної назви, існувало у 1804—1867 рр. Створене 1804 р. імператором Францом II у відповідь на проголошення у Франції імператором Наполеона 1.1867 р. Австрійська імперія за австро-угорською угодою перетворена на двоєдину монархію — Австро-Угорщину, що ділилася на землі австрійської і угорської корони зі спільним монархом — австрійським імператором з династії Габсбургів, який автоматично одержував титул короля угорського.

6

Політична організація української інтелігенції та уніатського духівництва Галичини проавстрійського напрямку, створена у Львові 1848 р. під час революційних подій в Австрійській імперії.

7

РУРП — Русько-Українська радикальна партія (пізніше — Українська радикальна партія, Українська соціалістично-радикальна партія) — перша українська політична партія на території України, заснована 4 жовтня 1890 р. у Львові на базі радикальних молодіжних (драгоманівських) гуртків. УСДП — Українська соціал-демократична партія — українська соціалістична партія в Західній Україні у 1899—1939 рр. У 1899—1918 рр. діяла у Галичині й Буковині у складі Австро-Угорської імперії як автономна секція Соціал-демократичної робітничої партії Австрії. УНДП — Українська національно-демократична партія — заснована у грудні 1899 р. у Львові в результаті укладення компромісу між політичним товариством «Народна рада» і національно-радикальною групою РУРП.

8

Русини значною мірою виправдали сподівання австрійських урядовців. За свою вірність монархії вони дістали прізвисько «тірольців Сходу», оскільки саме населення Тиролю на заході імперії виявилось найлояльнішим до Габсбургів. За гіпотезою М. Халлера, загальна позитивна соціоекономічна ситуація та розвиток етнонаціональної групи і регіону, де вона мешкає (приміром, Тіролю), зменшують етнічну напруженість і сприяють мирному співіснуванню різних етнічних груп.

9

Процес перетворення міфу «етнічного русина національного поляка» на стереотип віддзеркалює його еволюція. По-перше, цей різновид свідомості був не індивідуальним проявом якоїсь «зрадницької» чи «угодовської» позиції, а масовим явищем серед української шляхти «поунійних поколінь» (після Берестейської церковної унії 1596 р.), тобто з 20—30-х рр. XVII ст. По-друге, цей стереотип менш за все належить до дилем морального змісту, в основі його лежить соціальний компроміс із територіально-національним патріотизмом та патріотизмом політичним, який ґрунтувався на належності до політичного організму — держави, якій шляхтич був зобов’язаний служити вірою і правдою.

10

Сарматизм — у XVI — XIX ст. ідея походження панівних класів Східної Європи від стародавнього войовничого народу сарматів, мешканців Сарматії, що виникла за часів Речі Посполитої. Також культура та ідеологія, вибудовані на фундаменті цієї ідеї. Сарматизм домінував у середовищі шляхти Польщі, Литви, Русі, Семигорода, а також козаків Війська Запорозького.

11

Ідеться про членів партії польських націонал-демократів, заснованої 1897 р., дебют якої на політичній сцені знаменував перехід польського націоналізму на стежку етнічної ксенофобії. Під впливом загальних гасел про національне відродження і національну еліту, сформовану лише з поляків, приваблюючи представників широкого спектра «несумісних інтересів», польський національно-демократичний рух став речником інтегрального націоналізму.

12

Назва (від Галицького Поділля) затвердилася у 60-х рр. XIX ст. і репрезентувала одну з політичних течій тогочасного галицького консерватизму — східно-галицьку або «львівську». Іншою течією була «краківська», або Станьчики.

13

«Царство Польське» у російських документах, формально окрема держава, конституційна монархія, пов’язана з Росією лише особистою унією в особі монарха. Після придушення повстання 1830—1831 рр. «Царство Польське» було інкорпоровано в Російську імперію, а після невдачі повстання 1863 р. «Конгресівку» скасовано — натомість офіційно стали просто «губернії Привіслянського краю».

14

Мається на увазі схема національного відродження у XIX ст. бездержавних народів Центрально-Східної Європи чеського дослідника М. Гроха. Він визначив три фази національного підйому цих народів, зумовлені формою діяльності національної еліти: академічну (етнографічне та історичне вивчення спільноти), культурницьку (культурно-просвітницька діяльність), політичну (політико-ідеологічна мобілізація мас, створення політичних національних партій).

15

Крім терміна «Кримська війна», у Росії (особливо в старій літературі, де він абсолютно переважає), а також у Франції використовується термін «Східна війна» — не від географічного поняття сходу, а від т. зв. «Східного питання», тобто клубка міжнародних суперечностей, пов’язаних із перспективою розпаду Османської імперії та боротьбою між європейськими потугами за її потенційний спадок.

16

Азовський полк було нагороджено георгіївським прапором із написом «За дело на Кадыкиойских высотах 13 октября 1854 г.» — полк відзначився тим, що в бою захопив турецький прапор.

17

Багато полків з українських губерній пройшли через севастопольський гарнізон: Волинський, Подільський, Житомирський, Азовський, Український, Дніпровський, Одеський та інші полки. Усі вони були нагороджені георгіївськими прапорами «За Севастополь у 1854 і 1855 рр.»

18

Ходили навіть чутки про його самогубство чи свідоме доведення себе до смерті. Микола І захворів після того, як у суворий мороз приймав військовий парад, одягнений лише в мундир, без шинелі.

19

Лисяк-Рудницький І. Український національний рух напередодні Першої світової війни // Історичні есе. — К., 1994. — Т. 1. — С. 478.

20

Лисяк-Рудницький І. Вклад Галичини в українські визвольні змаганні // Там само. — Т. 2. — С. 58.

21

Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVIII — початку XIX ст. // Україна. Наука і культура. — Вип. 25. — 1991. — С. 164.

22

Єфремов С. Фатальний вузол. — К.: Вид-во «Вік», 1910. — С. 9.

23

Жураківський Г. До питання про джерела освітньої діяльності старої Київської Громади // Записки Київського Інституту Народньої Освіти. — К., 1930. — С. 135.

24

Єфремов С. Фатальний вузол. — С. 9—10.

25

Бойко Я. В. Заселение Южной Украины. 1860—1890 гг. — Черкассы, 1993. — С. 130. 232.

26

Сміт Е. Національна ідентичність. — К., 1994. — С.17.

27

Нечуй-Левицький І. Українство на літературних позвах з Московщиною: Культуролог. трактати. — Львів, 1998. — С. 125.

28

Лисяк-Рудницький І. Український національний рух... — С. 479.

29

Рада. — 1906. — 17 вересня.

30

Чикаленко Є. Щоденник (1907—1917). — Л., 1931. — С. 289.

31

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX — XX століття. — К., 1996. — С. 99.

32

Магочій П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // Укр. іст. журн. — 1991.— № 3. — С. 103.

33

Калпелер А. Мазепинці, малороси, хохли: українці в етнічній ієрархії Російської імперії // Київська старовина. — 2001. — № 5. — С. 9—11.

34

Потульницький В. Світогляд українського лівобережного панства в другій половині XIX ст. // Київська старовина. — 2000. — № 4. — С. 32—39.

35

Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття. — К.,

36

Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. — К., 1993. — С. 116.

37

Seton Watson Н. «Intelligentsia» und Nationalismus in Osteuropa, 1848—1918 // Historische Zeitschrift 195. — 1962. — S. 331—345.

38

Каппелер А. Структура українського національного руху в Російській імперії // Сучасність. — 1992. — №7. — С. 52.

39

Грушевский М. Движение политической и общественной украинской мысли в XIX столетии // Освобождение России и украинский вопрос. Статьи и заметки. — СПб.. 1907. — С. 49.

40

Ефремове. Заметки на текущие темы... — С. 191.

41

Дорошенко Д. И. «К украинской проблеме». По поводу статьи кн. Н. С. Трубецкого // Трубецкой Н. С. История. Культура. Язык. — М., 1995. — С. 389.

42

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму // Твори. Політологічна секція. — К.: Філадельфія, 1995. — Т. 6. — Кн. 1. — С. 143.

43

Там само. — С. XXXVIII.

44

Там само. — С. 16.

45

Липинський В. Покликання «варягів» чи організація хліборобів? Кілька уваг з приводу статті Є. X. Чикаленка «Де вихід?» // Листи до братів-хліборобів про організацію українського монархізму. Писані 1919—1926 рр. — Відень, 1926. — С. 536.

46

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму... — С. 147.

47

Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття. — С. 60.

48

Присяжнюк Ю., Шамара С, Ігнатенко Ю. Польські «сліди» українського народолюбства на зламі 1850—1860-х рр. // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. — 2015. — Вип. 29. — С. 105—118.

49

Матушевський Ф. В. Б. Антонович при світлі автобіографії та даних історії. — К., 1909. — С. 34—35.

50

Листування Є. X. Чикаленка з В. К. Винниченком та П. Я. Стебницьким // Укр. іст. журнал. — 1997. — №5. — С. 126.

51

Там само. — С. 132.

52

Миллер А. И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). — СПб, 2000. — С. 4.

53

Верменич Я. В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні: проблеми концептуалізації // Український історичний журнал. — 2005. — № 4. — С. 120.

54

Миллер А. И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.)... — С. 12,235.

55

Свідзінський М. До історії козаччини 1812 року // Науковий збірник української культури. — Харків, 1925. — С. 42.

56

Великоросс. Письмо великоросса // Киевская старина. —1905. — Т. LXXXIX. — С. 250.

57

Бовуа Д. Битва за землю в Україні в 1863—1914 рр. Поляки в соціоетнічних конфліктах / Пер. укр. 3. Борисюк. — К, 1998. — С. 101.

58

Шевченко Т. Г. Кобзар. — К, 1987. — С. 454.

59

Коцюбинський М. Твори в семи томах. — Т. 3. Оповідання. Повісті (1908—1913). — К. 1974. — С. 314,316.

60

Турченко Ф. Г, Турченко Г. Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець XIX ст. — 1921 р.): Історичні нариси. — К., 2003. — С. 277.

61

Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні XIX — поч. XX ст. — К., 1994. — С. 108.

62

Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? / Упоряд. О. І. Шаблія. — Львів, 1994. — С. 54.

63

Русов О. О. Видатки 8 українських губерній на початкову народну освіту // Світло. — 1914. — № 7—8. — С. 28.

64

Музиченко Я. Польові дослідження українського менталітету // Україна молода. — 2002. — 7 червня.

65

Боротьба селян за навчання українською мовою // Наш рідний край: Хрестоматія з історії Черкащини. — К., 1995. — С. 19.

66

Підраховано за: Ефремов С. Заметки на текущие темы // Киевская старина. — 1905. — Т. LXXXIX. — С. 298—299.

67

Петлюра С. З українського життя // Україна. — 1907. — Т. 1 (березень). — С. 131.

68

Королів В. Про народне самоврядування (земство). — К. 1917. — С. 9.

69

Гогоцкий С. На каком языке следует обучать в сельских школах Юго-Западной России // Вестник Юго-Западной и Западной России. — 1863. — Кн. 4. — С. 97—98.

70

Куліш П. Зазивний лист до української інтелігенції // Твори: У 2-х т. — 2-ге вид. — К., 1998. —С. 402,403.

71

Ефремов С. Заметки на текущие темы... — С. 292.

72

Донченко О. А., Романенко Ю. В. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення). — К., 2001. — С. 259.

73

Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжённой ИРГО. Юго-Западный отдел: Материалы и исследования, собр. П. П. Чубинским. — Т. 7. Евреи, поляки. Статистика малорусского населения; обзор малорусских говоров; жилище, пища и одежда малороссов. — СПб, 1877. — С. 357.

74

Попов Р. С. О Малороссии и малороссах. Чтение для народа. — М., 1877. — С. 4.

75

Міфи України / За книгою Г. Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» / Пер. Ю. Буряка. — К., 2003. — С. 123.

76

Чикаленко Є. Спогади (1861—1907). — Нью-Йорк, 1955. — С. 175.

77

Сумцов Н. Ф. Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Лхтырскому уезду Харьковской губернии) // Труды Харьковской предварительной комиссии по устройству XII Археологического съезда. — Т. 2. — Ч. 1. — X., 1902. — С. 20—24.

78

Ткачёв Г. Этнографические очерки Богучарского уезда // Памятная книжка Воронежской губернии на 1865—1866 гг. — Воронеж, 1867. — С. 174.

79

Чижикова Л. Н. Русско-украинское пограничье: история и судьбы традиционной культуры. — М., 1988. — С. 48.

80

Там само. — С. 49.

81

Кримский А. Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елизаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии В. Н. Ястребовым. — О., 1894. — 202 с. // Этнографическое обозрение. — 1896. — № 2—3. — C. 280.

82

Павлович В. Екатеринославская губерния. Материалы для географии и статистики России, собр. офицерами Генерального Штаба. — СПб, 1862. — С. 176.

83

О некоторых юридических обычаях у крестьян Полтавской губернии Кременчугского уезда // Основа. — 1862. — Лютий. — С. 19.

84

Замечания о праздниках у малороссиян. — Харків, 1843. — С. 4.

85

Сумцов М. Ф. Слобожани. Історично-етнографічна розвідка. — Харків, 1918. — С. 84.

86

Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні // Духовна Україна: 36. і в. — К., 1994. — С. 17.

87

Мамедов Р. Интеллигенция как социальная общность, её жизнедеятельность и роль в современном мире: Автореф. дис. д-ра филос. наук. — М., 1993. — С. 5.

88

Поняття «українство» спочатку теж уживалося як ознака належності людини до українського народу. Тобто на зламі XIX — XX ст. «українство» було насамперед рисою певного кола людей. У суспільній думці того часу розрізняли «свідоме українство» (таке, що піднімалося на рівень усвідомлення українців як повноцінної нації) і «несвідоме українство» (що перебувало на етнічному рівні самоусвідомлення). Лише згодом, після Української революції І 917—1921 рр. і з появою нової хвилі емігрантів, які мусили якось себе визначати, поняття «українство» набуло значення соціальної (а не ідейної) групи людей, тобто українців як сформованої нації (а в діаспорі як національної меншини).

89

Грицак Я. Інтелектуали і влада // Критика. — 2005. — Ч. 10 (96). — С. 2.

90

Детальніше про відмінність цих значень див.: Галушко К. Народи, етноси, нації: Популярне видання. — К., 2008.

91

Колоницкий Б. Интеллигенция в конце XIX — начале XX века: Самосознание современников и исследовательские подходы // Из истории русской интеллигенции: Сб. материалов и статей к 100-летию со дня рождения В. Р. Лейкиной-Свирской / Отв. пед.: Р. Ш. Ганелин. — СПб, 2003. — С. 183—184.

92

Елпатьевский С. По поводу разговоров о русской интеллигенции // Русское богатство. — 1905. — № 3. — С. 57—82.

93

Лейкина-Свирская В. Интеллигенция в России во второй половине XIX века. — М., 1971. — С. 24.

94

Лисяк-Рудницький І. Виродження та відродження інтелігенції // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2 т. / Пер. з англ. У Гавришків, Я. Грицака,— К, 1994.— Т. 2.— С 361.

95

Ярославський Єм. Про роль інтелігенції в СРСР. — К., 1939. — С. 7.

96

Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі XIX — XX століть: соціально-політичний портрет. — К., 1993. — С. 4,12.

97

Самарцев І. Євреї в Україні на початку XX ст. // Український історичний журнал. — 1994. — № 4. — С. 27.

98

Epsztein Т. Edukacja dzieci і młodziezy w polskich rodzinach ziemiańskich na Wołyniu, Podolu і Ukrainie w II poł XIX w. — Warszawa, 1998. — S. 131.

99

Козак Белебен (Куліш П.) Листи з хутора // Основа. —1861. — Кн. 11—12. — С. 127.

100

Стешенко І. Українські шістдесятники. — К.: Українське наукове товариство в Києві, 1908. — С. 41.

101

Матеріали для біографії В. Б. Антоновича (3 приводу двадцятої річниці з дня його смерти) / Зібрав і зредагував Д. Багалій. — К., 1929. — С. 112.

102

Щеголев С. История «украинского» сепаратизма [репринт 1912 р.]. — М., 2004. — С. 124.

103

Федевич К. Термин «Украина» и радикальные монархисты Российской империи. 10.05.2016. — Інтернет-ресурс. http://historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1894-klimentij-fedevich-termin-ukraina-i-radikal-nye-monarkhisty-rossijskoj-imperii.

104

Стешенко І. Українські шістдесятники. — К., 1908. — С. 31.

105

Матеріали для біографії В. Б. Антоновича (3 приводу двадцятої річниці з дня його смерти) / Зібрав і зредагував Д. Баталій. — К., 1929. — С. 62.

106

Поэнанский Б. Воспоминания. — М., 1913. — С. 31.

107

Лотоцький О. Сторінки минулого. — Частина перша. — Варшава, 1932. — С. 34—35.

108

Нестеренко В. Українці-католики на Поділлі на рубежі XIX — XX ст. // Історія релігій в Україні: Праці XIII Міжнародної наукової конференції (м. Львів, 20—22 травня 2003 року). — Кн. І. — Львів, 2003. — С. 364.

109

Там само. — С. 365.

110

Боржковський В. Листи з Поділля // Громадська Думка. — 1906. — № 10. — С. 2.

111

Дописи // Громадська Думка. — 1906. — № 108. — С. 4.

112

Яноуская В. Указ 17 красавіка 1905 г. («Аб замацаванны пачаткау верацярпімасці») у сучаснай гістарычнай традыцыі // Історія релігій в Україні: Праці XII Міжнародної наукової конференції (Львів, 20—24 травня 2002 року). — Кн. І. — Львів, 2002. — С. 498.

113

История Римско-католической церкви в Российской империи (XVIII — XX вв.) в документах Российского государственного исторического архива. — СПб; Варшава, 1999. — С. 128.

114

Яноуская В. Указ 17 красавіка... — С. 499.

115

Любинецкий Н. Землевладение церквей и монастырей Российской империи. — СПб. 1900. — С. 86—88.

116

Нечуй-Левицький І. Сільська старшина бенкетує! // Прозові й драматичні твори. — Т. 9. — К., 1967. — С. 135.

117

Яструбець [Вовк Ф.]. Отношения сельских священников к народу в Юго-западной Руси // Основа. — 1862. — Кн. 4. — С. 38—41.

118

Стебницький П. Поміж двох революцій: Нариси політичного життя за роки 1907— 1918. — К., 1918. — С. 35.

119

Чикаленко Є. Спогади (1861—1907). — Нью-Йорк, 1955. — С 54,72,82.

120

Євселевський Л., Фарина С. «Просвіта» в Наддніпрянській Україні: Історичний нарис. — К., 1993. — С. 65.

121

Кукса Н. Церква в ім’я Святого Архістратига Михаїла в Суботові // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник. — Кн. І. — Львів, 2005. — С. 323—324.

122

Дорошенко Д. Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу. — Берлін, 1940. — С. 46.

123

Кучеренко М. Життєпис Марка Грушевського // Грушевський Марко. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. — К., 2006. — С. 234.

124

Кукса Н. Постать Марка Федоровича Грушевського у становленні дитячої етнографії та Української автокефальної православної церкви // Черкащина в контексті Історії України. Матеріалу Першої науково-краєзнавчої конференції Черкащини, присвяченої 50-річчю утворення Черкаської області. — Черкаси, 2004. — С. 388.

125

Сергеєв М. Російська православна церква в Україні // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник. — Кн. І. — Львів, 2005. — С. 527—528.

126

Шип Н. Церковно-православний рух в Україні (поч. XX ст.). — К., 1995. — С. 10.

127

Ульяновський В. Церква в Українській державі (доба Української Центральної Ради). — К., 1997. — С. 26.

128

Лотоцький О. Сторінки минулого. — Ч.І. — Варшава, 1932. — С. 34—35.

129

Переходовець О. Вісті зі Старих Санжар (Полтавського повіту) // Основа. — 1862. — Кн. 5. — С 15—16.

130

Скоропадський П. Воспоминания. Конец 1917 года по декабрь 1918 года / За ред. Н. Пеленського. — К.: Філадельфія, 1995. — С. 49.

131

Рудько М. С А. Подолинський у революційно-народницькому русі 70-х рр. XIX ст. (З неопублікованого листування С. А. Подолинського з секретарем редакції журналу «Вперед!» В. М. Смирновим) // Укр. іст. журн. — 1966. — № 7. — С. 123.

132

Центральний державний історичний архів України в Києві. — Ф. 274. — Оп. 4. — Спр. 514. — Арк. 48.

133

Державний архів Вінницької області — Ф. 213. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 168.

134

Шип Н. Интеллигенция на Украине (XIX в.): Историко-социологический очерк. — К.. 1991. — С. 124—125.

135

Грінченко Б. На розпутті // Твори: В 2 т. — Т. 1. — К., 1990. — С. 533.

136

Державний архів Харківської області. — Ф. 307. — Оп. 1. — Спр. 1а. — Арк. 31 зв. — 32 зв., 49 зв. — 50.

137

Лотоцький О. Сторінки минулого. — Ч.І. — Варшава, 1932. — С. 108.

138

Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. — К., 1994. — С. 44.

139

Грінченко Б. Сонячний промінь // Твори: В 2 т. — Т. 1. — К., 1990. — С. 377,396.

140

Коваленко Г. Переяславська рада 8 січня 1654 року // Рідний Край. — 1906. — № 2. — С. 3—5; №4. — С. 3—7.

141

Центральний державний історичний архів України у Києві. — Ф. 275. — On. 1. — Спр. 1111. — Арк. 3.

142

Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX ст. / Пер. з англ. — К., 1997. — С. 59.

143

Каппелер А. Структура українського національного руху в Російській імперії // Сучасність. — 1992. — № 7. — С. 55.

144

Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі XIX — XX століть: соціально-політичний портрет. — К., 1993. — С. 43—44.

145

Версток В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998.

146

Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя. Спогади міністра Центральної Ради та Директорії / Передмова В. О. Шевчука. — Житомир, 1992. — С. 36—37.

147

Угода між українською та польською фракціями Галицького крайового сейму 1890 р. Зростаючий український національно-визвольний рух, у якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією змусили австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. Зокрема, Ю. Романчук, митрополит С. Сембратович, О. Барвінський за посередництва В. Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка дістала назву «нової ери». Від імені уряду намісник Галичини граф К. Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики Австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах у Галичині.

148

Нині місто Івано-Франківськ.

149

Біля Тебе стоїмо і стояти хочемо (noл.).

150

П’ємонтське королівство 1866 р. об’єднало Італію, і тому термін «П’ємонт» став використовуватися для осередків національного відродження та об’єднання інших народів.

151

Тут — процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу.

152

Історія української літератури XIX століття: У 2 кн. — Кн. 2. Підручник / За ред. М. Г. Жулинського — К.: Либідь, 2006. — 712 с.; Історія української літератури. XX століття: У 2 кн.. — Кн. 1: Навч. посібник. 1910—1930-ті роки / За ред. В. Г. Дончика. — К.: Либідь, 1993. — 784 с.

153

Лисяк-Рудницький І. Зауваги до проблеми «історичних» та «неісторичних» націй // Історичні есе. — К., 1994. — Т. 1. — С. 31.

154

Там само.

155

Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії // Історичні есе. — К., 1994. — Т. 1. — С. 150.

156

Максимович М. До Дениса Зубрицького // Максимович М. Листи / Упор, і вст. ст. В. Короткого. — К, 2004. — С. 119.

157

Драгоманов М. Шевченко, українофіли і соціалізм // Вибране («...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні»), — К., 1991. — С. 332.

158

Русова С. Шевченко и украинское общество 60-х годов // Украинская жизнь. — 1913. — № 2. — С. 38.

159

Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської // Б. Грінченко — М. Драгоманов. Діалоги про українську національну справу. — К., 1994. — С. 71—72.

160

Доманицкий В. Как читается Шевченко // Киевская старина. — 1904. — Т. 86. — № 7—8. — Отд. 2. — С. 18—19.

161

Грабович Г. До питання про критичне самоусвідомлення в українській думці XIX століття: Шевченко, Куліш, Драгоманов // Сучасність. — 1996. — № 12. — С. 92.

162

Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1981. — Т. 41. — С. 281.

163

Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської. — С. 77.

164

Кониський О. Український націоналізм // Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 572.

165

Нечуй-Левицький І. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини (Сьогочасне літературне прямування) // Нечуй-Левицький І. Українство на літературних позвах з Московщиною: Культурологічні трактати. — Львів, 1998. — С. 73.

166

Нечуй-Левицький І. Українство на літературних позвах з Московщиною: Культурологічні трактати. — Львів, 1998. — С. 191.

167

Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської. — С. 98.

168

Там само. — С. 99.

169

Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну // Б. Грінченко — М. Драгоманов. Діалоги про українську національну справу. — К., 1994. — С. 217.

170

Там само. — С. 213.

171

Гундорова Т. Суспільно-літературний рух «Молодої України» і проблема модерної української нації // Сучасність. — 1992. — № 3. — С. 110—111.

172

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. 2 вид. перероб. і доп. — К., 1999. — С.130.

173

Сріблянський М. Pro domo sua. 1. Наша література // Українська хата. — 1909. — Кн. 1. — С. 421.

174

Міяковський В. Нові сторінки з автобіографії В. Б. Антоновича // Україна. — 1924. — Кн. 2—3. — С. 160.

175

Сисин Ф. «Історія України-Руси» Михайла Грушевського та творення національної історіографії // Михайло Грушевський і українська історична наука. Матеріали наукових конференцій, присвячених Михайлові Грушевському. — Львів, 1999. — С. 5.

176

Шпорлюк Р. Україна: від імперської периферії до суверенної держави // Сучасність. — 1996. — № 12. — С. 60.

177

Там само. — С. 61 —62.

178

Колесник І. І. Українська історіографія (XVIII — початок XX століття). — К., 2000. — С. 252.

179

Аксенова Е. П. Академик А. Н. Пыпин и вопросы украинского национального возрождения // Славяноведение. — 1999. — № 5. — С. 11.

180

Оглоблін О. Володимир Антонович та його історична школа // Студії з історії України: статті і джерельні матеріали. — Нью-Йорк; К.; Торонто, 1995. — С. 209.

181

Кіян О. Володимир Антонович: історик і організатор «Київської історичної школи». — К., 2005. — С. 339-367.

182

Грушевський М. С. Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства // Статьи по славяноведению. — Вып. 1. — СПб, 1904. — С. 303.

183

Михальчук К. Что такое малорусская (южнорусская) речь? // Киевская старина. — 1899. — Т. LXVI. — № 8. — Отдел 1. — С. 135—195.

184

Науменко В. Подведем итоги (Ответ на статьи в «Киевлянине»: Вопрос о литературном языке в Галиции) // Киевская старина. — 1899. — Т. LXVI. — № 8. — Отдел 1. — C. 265—276.

185

Грушевський М. П’ятдесятиліття Київської археографічної комісії // Записки НТШ. — Л., 1894. — Т. III. — С. 220.

186

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право. — К., 1996. — С. 141.

187

Барвінський О. Заснованнє катедри історії України в Львівському університеті // Записки НТШ. — Львів, 1925. — Т. CXLI — CXLIII. — С. 15.

188

Колесник М. П. Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні // Укр. іст. журн. — 1995. — № 5. — С. 28,35.

189

Цитата за: Наріжний С. Історичне товариство Нестора-літописця в Києві // Український історик. — 1975. — № 1—2. — С. 37.

190

Доманицкий В. Два момента (1767—1906 гг.) // Украинский вестник. — 1906. — № 3. — С. 165.

191

Вл. П-ко. Конец старой Малороссии (1733—1786 годы в истории левобережной Украины) // Киевская старина. — 1905. — Т. LCI. — № 11—12. — Отдел 1. — С. 349.

192

Грушевський М. Три академії // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. — К., 1930. — 36.1. — С. 3.

193

Липинський В. Україна на переломі 1657—1659. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVII-ім століттю. // Твори. Історична секція. — Т. 3. — Філадельфія, 1991. — С. 3.