У країні ягуарів

Уночі при карбідному світлі. Лінивець

На підвішені під покрівлею шкури диких звірів і полозів від карбідного ліхтаря падають химерні тіні. Вже глибока ніч, і комарів стає менше.

Над темним лісом прокотився тихий шелест. Чорна пітьма печі, схожа на темряву всесвіту, вкутує мене з усіх боків та ще й ніби накриває зверху величезним чорним капелюхом. Найсвітліше місце в суцільній темряві — щоденник, на який падає сяйво карбідного ліхтаря, і перо, котрим пишу ці рядки. А навколо глибока пітьма, що має свої особливі звуки і ритми, які людська уява перекладає на справжню музику… В небі жодної зорі. Навіть світлячків на гілках не видно.

Тепла темна ніч полонить мої думки, володіє всіма помислами. В моєму уявленні оживають чарівні мотиви Араня[8] і я ніби чую звуки сопілки. Це туга за батьківщиною, за рідними місцями. Туга — довжелезна нитка, один кінець якої завжди залишається на батьківщині. Як далеко б доля не закинула людину, ця нитка тягнеться за нею скрізь.

Навколо мене живуть величезні полози, анаконди, отруйні змії, тисячі лісових і водяних тварин причаїлися в темряві, а мої думки ширяють далеко-далеко на батьківщині. Як приємно думати про рідний край!

Однак пора повертатися від ілюзій до дійсності.

Щодня зустрічаю безліч лісових і водяних тварин. Серед усієї розмаїтості цього тваринного світу вирізняється своєю будовою і поведінкою мавпа лінивець.

Якщо, наприклад, отруйна змія — втілення небезпеки для життя кожної істоти, то лінивець — уособлення байдужості, тупості і лінощів. Коли дивишся на цю незграбну тварину, здається, що природа зліпила її без будь-якої системи. Найповільніші кадри кінофільму здаються блискавичними в порівнянні з рухами лінивця. Можливо, це якась органічна втома, що настала в цього виду мавп протягом мільйонів років. Навряд чи можна пояснити неприродно повільні рухи лінивця якимись іншими біологічними явищами.

Лінивець живе на деревах, живиться листям і бруньками. За допомогою трьох пазурів на кінцівках пересувається горілиць, чіпляючись за гілки і ліани. Важить лінивець 10–12 кілограмів. Шерсть шорстка, груба, сіра. Єдина прикраса лінивця — золотаво-жовта серцевидна пляма на грудях. Хвіст у лінивця маленький, як у зайця. Трьома сильними пазурами він захищається від ворогів. Приплюснута морда мавпи створює враження неймовірної глупоти. Лінивців дуже мало, бо вони легко стають здобиччю хижаків. Дивно, що ці тварини й досі збереглися.

Я дуже мало приємного сказав про лінивців, але, сподіваюсь, моя мавпа, яку я тримаю в полоні, не образиться на мене. Мій лінивець, прив'язаний на мотузці, висить горілиць на гілці дерева. Мабуть, доведеться його відпустити на волю, бо вже кілька днів він нічого не їсть. Відрізую мотузку. Лінивець дурнувато вирячився на мене, до нього ніяк не доходить, що він вільний. Мавпа потягається, потім поволі простягає одну ногу в напрямі лісу. Це вона так утікає. Доки переступить всіма чотирма кінцівками, настане ранок. Зате лінивець чудовий плавець. У воді він пересувається набагато швидше, ніж по деревах.

Пізніше я випустив і полоненого тату, бо він теж не хотів їсти нічого, крім фариньї, яка потрібна мені самому. Ловити комах спеціально для звірка було б недозволеною тратою часу. Тату блискавично зникає в гущавині.

Мої колекції з кожним днем збагачуються, і доводиться звільняти човен від малоцінних речей, щоб на місце їх покласти колекції шкур звірів та живих змій.

Карбідний ліхтар уже згасає, коли це на щоденник раптом падає велика краплина дощу. Я переходжу під пальмове покриття. По навісу вже барабанить дощ. Шкода, що шкура величезної анаконди мокне надворі. А дощ уже ллє як з відра.