У країні ягуарів

Прощання

Уранці прив'язую сурукуку за шию високо до гілки. Жалюгідний вигляд має тепер змія. Немов товстий візерунчастий канат звисає вона аж до землі. Гадюка велика. Розрізаю гострим лезом шкуру від голови до хвоста, так ніби розстібаю красивий халат. Шлунок порожній. Отже, змія була голодна і тим небезпечніша… В залозах у неї зібралося близько три чверті кубічного сантиметра отрути. Якби цю отруту гадюка вночі випустила в мою руку, я вже давно був би на тому світі.

Нарешті, шкура впала на землю. Я прибиваю її цвяхами до стовбура пальми. Тепер треба ще оббілувати чотирьох видр, яких я вранці виловив із нір. Вони лежать на березі.

Уранці, перед тим як пливти по видр, я, прибираючи в човні, знайшов шматки зміїної шкури. Це сурукуку. яку я піймав у лісі, скинула її з себе. На запах шкури і заповзла вночі друга сурукуку.

Отже, мої припущення правильні: чим більше біля мене у клітках змій, тим більше гадів приповзає до стоянки.

Роботи сьогодні дуже багато. Треба зібрати і перенести в човен речі. Від поклажі моя посудина добряче осяде у воді, але, сподіваюся, витримає.

Полудень. Усе, що намітив, уже зробив. Чотири шкури великих видр сохнуть на гілках. Прибравши в човні, я поскладав туди всі речі — клітки, ящики, банки та інше спорядження.

Все, заради чого приплив сюди, я знайшов. Трофеї в човні яскраво свідчать про це. Правда, на Тапажосі теж можна полювати і збирати колекції, але там наслідки, безперечно, не такі.

Восьма година вечора. Вже темно. Карбідний ліхтар — єдине джерело світла. На світанку відпливаю назад, на Тапажос.

Нічна темрява — все одно що хороша колиска. Якби мене не розбудила зграя ревунів, то проспав би і схід сонця.

Снідаю півлітром чорної кави і жменею подавленого печива. Потім розкриваю останню банку масла. По дорозі на Тапажос харчуватимусь, доки вистачить, кавою, печивом і цим маслом.

Вимивши казанок, кладу його в ящик з посудом. Ще не видно диску сонця, але над джунглями вже загоряється золотава смужка. Човен наполовину заповнено ящиками, клітками, згорнутими в рулони шкурами, коробками і кількома орхідеями. В носі човна стоять клітки з анакондами. Шкуру нічної сурукуку і шкури видр я прив'язав до жап, бо вони ще не висохли.

Востаннє виходжу на берег подивитись, чи не забув чого. Ні, все забрав.

Повернувшись, сідаю і беру весло. Рушниці лежать між гумовим мішком та бортом човна під рукою. Відв'язую канат од кореня, і навантажений човен, підхоплений течією, повільно пливе по маленькій бухті. Незабаром він уже входить у струмок. Оглянувшись, я вже не бачу ні пальм, ні навісу, під яким довгенько прожив.

Міцно налягаю на весла. Я задоволений, в хорошому настрої. Те, що зробив, було справжнім полюванням, колекціонуванням. В моїй колекції, можливо, не один досі невідомий вид комах.

У цих чудових і надзвичайно жорстоких бразильських джунглях є ще стільки недослідженого, що роботи вистачить для багатьох наукових експедицій.