Широке русло Тапажосу постає переді мною чудовою панорамою. Я легко зітхаю.
З гирла Купарі, обминувши виступ лісу, течія виносить мене на Тапажос.
Я згадую про струмок, який лишився позаду, у безмежних джунглях. Озираюсь і раптом бачу дим, а згодом чую і гул моторів. Річковий торговий буксир, до якого збоку прикріплена баржа, пливе вгору.
Коли буксир наздогнав мене, я повертаю на середину течії. Буксир теж бере курс на середину. Мабуть, хазяїн хоче щось купити в мене. Судно підпливає ближче, і я впізнаю Армазема, огрядного вірмена. Армазем — прізвисько хазяїна, що означає «склад».
— Доброго ранку, сеньйоре! — гукаю. — Може, підтягнете човен до моєї хатини?
— Будь ласка! — відповідає пикатий хазяїн, ловлячи канат, який я кидаю йому.
Капітан віддає команду, і ми пливемо повним ходом. Я теж перелажу з човна на маленьку палубу буксира.
Засмаглий Армазем зустрічає мене широкою усмішкою. Ми з ним давні добрі знайомі. Наприклад, гамак, який стільки витерпів під час подорожі, я купив у нього, патрони — теж.
— Що цікавого привезли з Купарі, сеньйоре? — кидає він погляд на човен, під жапи.
— Взяв усе, що можна добути рушницею і руками, — відповідаю весело.
— Може, продасте що-небудь мені?
— Продам, тільки завтра, коли розберуся сам у трофеях.
— Гаразд, тоді я завтра вранці припливу до вас Ви знаєте, якби ви не повернулись ще тиждень, фордландський старший сержант поліції послав би по вас людей.
— Чудний він чоловік, — відповідаю я всміхаючись. — А що чувати про Абелардо Карнейро?
— Про вбивцю?
— Так.
— Ніхто нічого не знає про нього.
Буксир повертає ближче до берега, де не така сильна течія і легше пливти.
— Ви вже снідали, сеньйоре?
— Ні.
— Жозе! — гукає хазяїн. — Принеси сеньйорові кави, молока, масла і свіжого хліба.
Після сніданку я розповідаю Армаземові про свій маршрут у верхів'я Купарі. Він лише хитає головою:
— Того струмка ще ніхто не знає.
Нарешті, з-поміж густої зелені на березі виринає моя глиняна халупка, покрита пальмовим листям.
— Прибули, сеньйоре! — гукає з кочегарки кочегар.
Буксир підпливає до берега. Мене охоплює радісне почуття. Я прощаюся з Армаземом та його людьми і перелажу через борт у човен.
— Відв'язуй, Жозе! — гукаю я юному негрові.
Канат падає до моїх ніг. Я пливу трохи назад і вже через кілька хвилин витягаю човен на берег.
Заходжу в хижу. Вона непривітна, мов пустка.
Проживу тут недовго, поки розберу і приведу в порядок трофеї. Потім піду працювати на плантацію.
В обід причалюють два чорношкірі рибалки, яких Армазем прислав по ламантина.
Тільки-но їхній човен віддалився, як припливає лікар з плантації. Я дарую йому велику шкуру ягуара і кілька шкур змій.
Потім заношу в хату речі, спорядження, шкури, коробки. Клітки із зміями я ставлю під навісом. Всі гади живі, але не виявляють особливого бажання рухатися. Стоянка має вигляд музею, до якого щойно прибула велика партія експонатів. Тільки й того, що це не місто і колекції розміщено під пальмовою покрівлею хижі, перед якою вирує могутній Тапажос.