Вакансія на вбивцю

Розділ 1

Було ще дуже рано, але сонце так било у вікна, що Авенір Дейкало прокинувся, покрутився трохи на ліжку, намагаючись не розбудити Русю, а тоді встав і подався на кухню, по дорозі клацнувши кнопкою комп’ютера. З паруючою чашкою ароматної кави у руці він проглянув нашвидкуруч новини в Інтернеті, отримав пошту, знову, як і кожного дня, подивувавшись кількості спаму, рекламних повідомлень і записок від малознайомих людей. Авенір вибрав і прочитав ділові повідомлення, а тоді схвально кивнув: на сьогодні завдання редактора, його шефа, збігалося з його власними планами. Він збирався побувати на перегляді кількох фільмів фестивалю «Молодість», хотів потусуватися у кулуарах Будинку кіно, а крім того, планував узяти з собою Русю. Якщо вони не затримаються там до пізнього вечора, після перегляду можна буде сходити на пляж.

Звідтоді, як Авенір з Русею розкрили злочин відомої гадалки Володарки — Тетяни Володарської, вони майже не розлучалися. Хоча й не жили разом, на що Авенір неодноразово натякав, а таки перекочували з його квартири до Русиної, їздили разом відпочивати, друзі сприймали їх як сталу пару. Але молоді люди не поспішали складати плани на майбутнє.

Віталій Гаранджа сидів, зручно вмостившись у шезлонзі, на балконі готелю «Палас» і прислухався до свого внутрішнього голосу. Бесіди з самим собою були для нього звичною справою. У таких випадках він любив повторювати заяложену фразу:

— Приємно погомоніти з розумною людиною!

Скільки разів за останні два роки цей голос владно нагадував йому, що він — непересічна особистість, геніальний режисер, красень, ерудит і джентльмен. Його фільми користуються великим успіхом серед аматорів елітарного кіно, його вміння одягатися привертає увагу всіх, хто крутиться у білякіношних колах, його успіх у жінок викликає заздрість серед інших кіношників, навіть найвродливіші і найвідоміші актори не мають такого шаленого успіху. Щоправда, справжні гроші він заробляв, знімаючи рекламні ролики, але волів про це вголос не згадувати.

Сьогодні голос був надзвичайно наполегливим. Гаранджа розніжився у шезлонзі на балконі свого готельного номера. Зранку переглядів не було, тому він нікуди не поспішав. Усе було б гаразд, якби не внутрішній голос, який нагадав про вчорашню поразку з Жанною Задорожною. Ця клята сучка посміялася з нього просто у барі, де було повно свідків. Віталій тоді стримався, лише процідив крізь зуби, що навряд чи вона коли-небудь зніматиметься у нього, та й у решти режисерів — теж проблематично, але та у відповідь тільки зареготала йому в обличчя. Вульгарна, мерзенна дівка! Вона навіть по-сільському вперлася кулаками у боки. Гаранджі не залишалося нічого іншого, як ретируватися під знущальний регіт журналістів, яких зібралося у барі більше, ніж на перегляді.

Віталій ліниво поглядав униз з балкона. Там, на газоні перед входом до готелю, ця клята Жанна позувала фотографам. Він не міг роздивитися лейбли на її одязі, але бачив, що відкрита сукня на ній кольору опалого листя дуже пасує до засмаглої шкіри, а босоніжки на високих тонких підборах вигідно підкреслюють стрункі ніжки.

Що й казати, Жанна Задорожна була красунею. Фотографи так і кружляли навколо неї, присідаючи, нахиляючись, відступаючи назад, вони робили знімки з різних ракурсів.

Акторка була ще зовсім молоденькою, з ніжною шкірою і стрункою фігуркою, її обличчя раз у раз осявала задерикувата посмішка. Все це повинно було чудово відобразитися на фото. Гаранджа бачив її у кількох епізодичних ролях, вона привертала увагу невимушеністю рухів, пластичністю і темпераментною грою. А дівоча свіжість і незіпсутість приваблювали Віталія. Проте сексуально Жанна не хвилювала його. Жодна дівчина не хвилювала його сексуально. Його постільні звитяги, які примушували жінок стишувати голос, а чоловіків примружуватися від заздрощів, були лише способом довести свою зверхність. Для Гаранджи найважливішим було публічно жестом підкликати до себе жінку, тицьнувши у неї пальцем, і спостерігати, як та, зашарівшись від щастя, прожогом помчить до нього в ліжко на очах у публіки. Але вчора він схибив. Хіба ж Віталій міг припустити, що ця дівка відмовиться! Він просто скаженів від самої думки про вчорашню поразку.

Внутрішній голос настирливо повторював: «Ще ніхто не насмілювався поводитися так із самим Гаранджою! Ця маленька гадина варта того, аби її покарати. Це буде не надто складно. Адже вона актриса й зацікавлена у тобі, а її вчорашня вихватка — лише гра. Жанна заслуговує на покарання. Вбити її мало! От і вбий її! Вбий! Адже це — лише кінематограф! Ти найкращий, ти можеш усе, ти можеш навіть вбити цю хвойду, і жоден тупоумний мент не доведе твоєї провини». Так у дитинстві Віталій розбивав електронні іграшки, з якими не міг упоратися. Він не міг припустити, аби щось не підкорилося йому.

Гаранджа засунув руку у кишеньку шовкової сорочки і витяг золотий портсигар, який кілька місяців тому подарувала йому на день народження Маргарита — його постійна співмешканка. Без неї він насправді не міг обходитися, і саме вона терпіла всі його походеньки, а інколи навіть сама підказувала, кого з молодих (і не дуже!) актрис обрати, у який момент з ким варто з’явитися на людях, продемонструвати свою близькість. Маргарита взяла на себе всі побутові клопоти Гаранджи, купівлю домашнього начиння, постільної білизни, посуду, косметики, продуктів. Лише одяг Віталій замовляв сам. Він волів користатися послугами найкращих модельєрів. На його одязі красувалися наліпки lauthfeld, fhilipp, stones, richel. Але частенько він купляв і вітчизняні вироби, хизуючись цим перед приятелями.

Зараз Маргарита затіяла ремонт його нової величезної квартири у центрі Києва, запросила дизайнерів і разом з ними робила перепланування помешкання, руйнувала одні стіни, зводила інші. Гаранджа втік від цього у готель, тим більше що йому як учаснику фестивалю «Молодість» оплачувався готельний люкс, апартаменти з вітальні і двох спалень. Насправді він сподівався поїхати на Венеціанський кінофестиваль, але чомусь не послали, тож мусив тепер огинатися тут, серед плебеїв. Віталій довго комизився, не погоджуючись брати участь у «Молодості», але коли йому пообіцяли люкс у цьому фешенебельному готелі, вирішив-таки ощасливити глядачів своєю присутністю. Та й Маргарита вмовляла його, казала, що фестиваль — це дуже весело, багато симпатичних дівуль, можливість подивитися непогані фільми, а крім того, він, Гаранджа, потребував відпочинку. Його останній (він же другий) фільм був надто популярним у критиків, про нього багато писали й говорили. Режисерські, та й власні, людські амбіції були б задоволені, якби не оте кляте дівчисько.

Віталій знову зиркнув униз. Жанна поміняла позу, вона закинула голову й дивилася тепер просто в небо. Фотографи так само увивалися довкруж неї. Навіть з балкона було помітно, яке задоволення отримує дівчина від уваги репортерів.

Його думки знову повернулися до Маргарита.

Зв’язок з нею тішив марнославство Гаранджи. Кілька років тому Маргарита була високооплачуваною повією, обслуговувала багатих бізнесменів і чиновницьку еліту. З того часу у неї залишилися зв’язки на всіх рівнях влади, хоча тепер дівчина належала лише Віталію. Вона була старшою за нього на вісім років, висока, струнка і дуже вродлива — смаглява, з великими чорними очима. Ці очі часто допитливо дивилися на Гаранджу, і тоді йому здавалося, що вона намагається зазирнути йому просто в душу, прочитати його думки. Але Віталій не соромився цього, вірячи, що вони однодумці. Маргарита була єдиною людиною на світі, кому він повністю довірився, незмінно зберігала рівний і м’який тон у розмові, ніколи не пропускала нагоди познайомити Гаранджу з потрібними людьми, вміло вела переговори на його користь, бо сам він цього терпіти не міг. Вважав, досить і того, що він дозволяє цим плебеям оплачувати свої творчі забаганки. А що два його фільми таки мали успіх, то Віталій лише зміцнів у цій думці.

Гаранджа жив у цьому готелі вже три дні. Далі він планував вирушити до Норвегії, подивитися на фіорди, бо гадав, що це знадобиться йому для роботи над наступним фільмом. Теперішній його фільм повинен був демонструватися в останній день фестивалю, і Віталій не сумнівався, що отримає першу премію. А сам він на перегляди ходив дуже рідко, заявивши Маргариті, що йому набагато приємніше валятися у шезлонзі на балконі, ніж сидіти в задушливому залі.

Гаранджа спустився вниз і вийшов з готелю. Тепер він зблизька спостерігав за роботою фоторепортерів. Один із них озирнувся, упізнав Віталія і підійшов ближче.

— Доброго ранку, пане Гаранджа, — привітався він. — Що, зараз немає цікавого фільму?

Віталія зачепила така фамільярність. Від фотографа тхнуло пивом, пожмакана несвіжа сорочка і затаскані старі джинси викликали огиду. Але Гаранджа узяв собі за правило бути ввічливим з кожним, з ким він розмовляє. Тож просто посміхнувся репортеру.

— Навряд чи комусь захочеться за такої чудової погоди сидіти в задушливому залі.

— Але там повно народу, — заперечив фотограф. — Крім того, працюють кондиціонери.

Репортер підійшов ще ближче, так що Віталію довелося відступити на крок. Він кивнув на Жанну:

— Що, знімаєте майбутню зірку?

Фотограф серйозно підтакнув.

— Вона просто чарівна. Зараз знімається в епізодах, проте, я вважаю, за пару років буде вже на вершині, бо має великий талант.

— Не буду з вами сперечатися, — погодився Гаранджа, повернувся і рушив уздовж клумби на вулицю.

А репортер деякий час вивчав його спину, а потім, наче наважившись, наздогнав Віталія.

— Послухайте, пане Гаранджа, чи не буде ваша ласка, дати мені інтерв’ю? Я хотів довідатися вашу думку про майбутнє українського кінематографа і, звичайно, зробити кілька знімків. Мене звуть Геннадій Калач.

Посміхнувшись, Віталій похитав головою:

— Давайте дочекаємося перегляду мого фільму, добре? А то, можливо, вам не захочеться робити зі мною інтерв’ю.

— Дякую і на тому. То я можу нагадати вам про домовленість згодом?

— Так.

Фотограф відійшов.

А Гаранджа знову подивився на дівчину. Фотографи вже відійшли, зашаріла, вона збирала свої речі з трави.

По обіді Жанна зайшла до холу на першому поверсі готелю й рушила просто до бару. Дівчина сіла за столик неподалік від того місця, де розташувався Гаранджа, переглядаючи свіжі газети. До неї відразу підійшов високий чоловік зі скуйовдженим волоссям і блідим, видовженим обличчям.

— Ти добре попрацювала, — похвалив він. — А тепер які маєш плани? Я збираюся піти подивитися фільм. Можливо, ще встигну на початок. Складеш мені компанію?

Дівчина заперечливо похитала головою.

— Я хочу трохи перепочити. Посиджу тут.

— Добре. Але не ховайся у готелі. Нехай люди тебе побачать. Я чекатиму тут, у барі о восьмій.

Гаранджа чув цю розмову. Сховавши погляд за зеленавими скельцями окулярів, він спостерігав за акторкою. Помітив, як та розкрила сумочку й витягла пудреницю. «Жанна дуже вродлива», — мимохіть відзначив він подумки.

«А чому б не зараз? — спитав його внутрішній голос. — Адже ця думка не дає тобі спокою. Давай. Не відкладай на турецький Великдень. Що з її краси? Вона відшила тебе привселюдно. Вона зухвала і зла, нічого доброго з неї не вийде. Ти маєш кілька годин. Цілком досить, щоб підготуватися».

Віталій озирнувся довкола. У барі було всього кілька чоловік. У цей час люди зазвичай дивилися фільми. Ніхто не звертав уваги ні на нього, ні на дівчину.

І тоді він наважився, склав газету, підвівся. Його серце калатало, але не набагато швидше, ніж зазвичай. А щодо решти, то, на свій подив, Гаранджа почувався цілком спокійно і впевнено. Дівчина у цей час підфарбовувала губи.

— Жанно, — сказав він, підходячи до столика, де сиділа дівчина, — я мушу перепросити за вчорашній день. Сталося непорозуміння.

— Он як? — ледь чутно мовила дівчина. — І що?

— На щастя, цей епізод не минув марно для мене. Я побачив, яка чудова ви характерна актриса. Я винен перед вами, тож волію загладити свою вину.

— Яким чином? — так само холодно спитала актриса.

«Ах ти ж, суко, — в душі спалахнув Віталій, — кому-кому, але не тобі корчити з себе велику пані. Не тобі вдавати ображену, це ти мене виставила на посміховисько! І обов’язково заплатиш за це!»

А вголос додав:

— Думаю, ви могли б отримати роль у моєму наступному фільмі.

— Що за фільм? — уже не так холодно поцікавилася Жанна.

«Ага, клюнула!»

— Можливо, про це варто балакати не тут.

— Мабуть, у вашому номері, — уїдливо кинула дівчина.

Гаранджа вдав, що не помітив глузування.

— А чому б ні? Чи ви боїтеся мене?

— Я нікого не боюся, — пирхнула акторка.

— От і добре. Якщо ви не маєте нагальних справ, можемо піднятися до мене в номер просто зараз. Я живу в цьому готелі.

— Це я вже знаю, — не втрималася Жанна від шпильки.

— Не будемо згадувати, — покірливо попрохав Віталій.

Раптом Жанну охопив неспокій, їй хотілося зазирнути за зелені скельця. Проте Гаранджа не дав Жанні такої нагоди. Наче відчувши таке її бажання, відсунувся і повернув голову так, що скельця його окулярів відбили яскраве електричне світло, яке горіло у барі, незважаючи на ясний день.

«І все ж якщо він запропонує мені роль, то мою роботу на цьому фестивалі буде виконано», — подумала дівчина. Її друг і порадник Євген Гиренко — той самий високий чоловік, який щойно був з нею у барі, — дуже наполягав на її участі у цьому кінофорумі, як люблять його називати газетярі.

Він казав: «Кінофестиваль — як вітрина для такої дівчини, як ти».

Віталій Гаранджа зиркнув на свій золотий годинник.

— Ну то як? Але, звичайно, якщо ви маєте важливіші справи…

— Жодних важливих справ, — швидко відповіла Жанна, підводячись. — Давайте побалакаємо, я дуже хочу почути про ваш новий фільм.

Віталій спостерігав за акторкою. Коли та позувала фотографам, то виглядала впевненою у собі, як і вчора в барі, але зараз він відчував у ній якесь сум’яття, розгубленість і навіть острах.

— Лише одне зауваження, — додав за мить. — Краще нікому не кажіть, що збираєтеся зустрітися зі мною. Ще встигнете потім докладно розповісти газетярам і друзям. Люди дуже люблять пліткувати. Я маю певні плани щодо вас, але краще заздалегідь про це не розбалакувати.

Дівчина розуміла, як може зашкодити її кар’єрі й репутації новина, що Гаранджа, зустрівшись із нею сам на сам, не зробив їй ділової пропозиції. Цієї миті Жанна пошкодувала, що Євген пішов на перегляд і вона не має можливості з ним порадитися.

— Я прекрасно все розумію і нікому нічого не скажу, — пообіцяла дівчина.

— Тоді до зустрічі в номері 723. Давайте я піднімуся першим, а ви прийдете за п’ятнадцять хвилин. Рівно о п’ятій. Гаразд?

— Звісно, — кивнула вона.

Гаранджа вийшов з бару й спокійно піднявся на сьомий поверх до свого люксу. У вітальні він сів на канапу й запалив. Терміново треба було вирішити, як він її вб’є. Це трапиться у номері, зрозуміло. Але варто потурбуватися, аби не залишилося жодних слідів. Головне, щоб не було крові. Віталій роззирнувся, і раптом його погляд зупинився на тонкому шнурі, що підтримував портьєру. Мабуть, буде нескладно накинути одну з цих мотузок на дівочу шию, різко потягти і задушити її ще до того, як вона встигне закричати.

Але тут на думку спала нова ідея — спочатку приспати дівчину. Точно! Він підсуне їй снодійне! Гаранджа пройшов до Маргаритиної спальні, витяг з шухлядки тумбочки упаковку ліків і виколупав звідти з десяток пігулок. Потому неквапом роздавив їх на порошок і повернувся до вітальні. Дістав з бару пляшку червоного вина, відкоркував її і обережно висипав туди порошок.

«Ну от, підручні засоби, але маємо те, що маємо», — задоволено подумав Віталій. Він поставив пляшку на місце, сів у крісло і запалив.

Цілковита впевненість у власних силах викликала у Гаранджи захват. Збудження і напруга, очевидно, прийдуть згодом, після вчиненого. Сам акт вбивства практично не мав значення. Найголовніші події розпочнуться тоді, коли у фешенебельному готелі «Палас» знайдуть труп. Це справжній виклик суспільній моралі. Він повинен бути винахідливим, адже найменша похибка може навести на його слід.

Гаранджа потягся, аби струсити попіл. Так, ментів він не боявся. Пригадалося, як кілька років тому, коли з його старої квартири винесли дорогий одяг і старий відик, міліція не надто й намагалася знайти вкрадене. А коли Віталій почав скандалити, гладкий сержант глузливо кинув йому:

— Чого ви рота роззявляєте, тут депутати безслідно зникають, а ви через якесь лахміття такий галас зчинили.

Усе ж така небезпека існувала. Якийсь там тупий служака може зруйнувати його, Гаранджі, вишуканий задум.

Думки вивітрилися з Віталієвої голови, тільки серце загупало чимраз сильніше. Та ще руки спітніли.

Він визирнув у хол. Ані душі — у цей час зазвичай нікого з кіношників у готелі не буває. Всі або на перегляді, або за обговоренням справ насущних у барах готелю чи на терасі.

Хоча ондечки вдалині маячить чиясь постать. Чомусь вона видалась Віталію знайомою…

Гаранджа повернувся в номер, зняв один зі шнурів, покрутив у руках — справді еластична, міцна мотузка — і сховав її до кишені. Зиркнув на годинник — за хвилину Жанна мала бути тут.

Що ж, за хвилину Задорожна прийде, а за п’ять хвилин буде вже мертвою, і для нього розпочнеться найнеймовірніша, найцікавіша пригода у його житті.

Гаранджа чекав біля дверей, не рухаючись, не відводячи погляду від годинника. Він виразно чув стугоніння власного серця.

Раптом у двері постукали.