Вакансія на вбивцю

Розділ 3

Євген Гиренко вийшов із зали, де відбувався перегляд, і попрямував до готелю. Перед входом за кілька кроків від нього стояв Гаранджа. Євген зупинився. Віталій розмовляв з кимось із журналістів, що було дивним. Євгенові подумалося, що коли Гаранджа має такий добрий настрій, то, можливо, є сенс саме зараз побалакати з ним про Жанну. Це реальна можливість покращити фінансове становище дівчини, а заразом і своє. Залишались ще два фестивальні дні, а досі не відбулося жодної серйозної розмови ні з продюсерами, ні з режисерами.

Гиренко зиркнув на годинник. Уже початок дев’ятої. Він згадав, що домовився зустрітися з Жанною у барі готелю рівно о восьмій. Якщо зараз поквапитися і випередити Гаранджу, то можна організувати його зустріч з підопічною, таку собі невимушену, ненавмисну зустріч. Євген різко повернувся й зіштовхнувся з Гаранджою, вибачився і, скориставшись нагодою, привітався.

Гаранджа теж упізнав чоловіка, з яким бачив Задорожну в барі, тому обачливо зупинився і відповів на привітання.

— Як ваші справи? — запитав він.

Євген стенув плечима:

— Поки ніяк. Жодної достойної пропозиції для Жанни.

— Шкода, — протягнув Віталій. — Вона непогана актриса.

Він кивнув на прощання і пішов уздовж тераси, наче відшукуючи когось. Маргарита сиділа за дальнім столиком. Євген побачив, як Гаранджа підійшов до неї, нахилився і щось сказав.

Гиренко перетнув хол готелю і рушив до бару. Там було доволі людно. Він озирнувся, але Жанни не побачив. «Це на неї не схоже», — майнула думка. Євген замовив горілку й випив її біля стійки, щоб не пропустити дівчини, але тут схаменувся, що не ввімкнув мобільник, який, згідно з правилами, треба було вимикати під час перегляду фільмів. Він прочитав повідомлення від Жанни й замислився.

…Геннадій на цей час цмулив уже третю чашку кави з коньяком. Він уважно спостерігав за Гиренком, тому одразу завважив, що той прочитав якесь послання. «Цікаво, від кого воно, — подумав Геннадій. — Часом не від Жанни?»

Зрештою, п’янувато посміхаючись сам до себе, він вирішив перевірити свою здогадку найпростішим способом.

Геннадій підійшов до Євгена і спитав навпростець:

— А де Жанна? Щось я її не бачу!

— Поїхала десь з друзями за місто, — машинально відповів Євген. Раптом він схаменувся: — А ти, власне, хто такий?

— Хто є, той і такий, — пробурмотів Геннадій, відходячи. — Ні, краще, хто такий, той і є.

Євген ошелешено розглядав його спину.

Про себе ж Геннадій подумав: «Я міг би розповісти тобі, де за містом зараз твоя лялечка і з якими друзями. Але не варто квапитися… Хоча…»

А Євген між тим переймався майже тими самими думками. З якими друзями поїхала Жанна? Куди саме? Чому так несподівано? Де тепер її шукати? Чому вона десь вештається, замість того щоб встановлювати корисні зв’язки. Чоловік відчував, як у ньому скипає лють. Адже він крутиться тут як божевільний, щоб прилаштувати цю дурепу…

Геннадій вийшов на терасу й устиг побачити, як Гаранджа з Маргаритою спускалися сходами до стоянки машин. Обоє поводилися аж надто невимушено. Репортер захвилювався: адже могло трапитися, що він усе ж пропустив дівчину. Тому підійшов до адміністратора і перепитав:

— Скажіть, будь ласка, Жанна Задорожна виходила з готелю?

— Ні. Вона десь тут, — відповів адміністратор.

Геннадій задоволено хитнув головою. Але тут згадав, що є ще й чорний хід, аварійний вихід з готелю. Геннадій попрямував туди, коли дорогою зустрів двох знайомих фотографів.

— Ви не бачили, Жанна Задорожна не виходила через чорний хід? — поцікавився Калач.

— Тут її не було, — відповів один із них.

«Значить, вона все ще у номері Гаранджи, — сказав сам собі Геннадій, повертаючись до бару. — Тоді що означає послання до Євгена? Невже це вона його надіслала? Тобто вочевидь вона планує таємно провести ніч у номері цього… гм-гм… козла? Може, річ саме у цьому? Проте ще надто рано для ночі. Чому вона дозволила зачинити себе у номері?»

Журналіст знову рушив на сьомий поверх і зручно вмостився у кріслі, своєму пункті спостереження, твердо вирішивши дочекатися подальшого розвитку подій.

Хоча перегляди конкурсних фільмів ще не закінчилися, коридором щодалі жвавіше снували люди. Проте ніхто з них не звертав уваги на Геннадія, який куняв у м’якому фотелі.

Минуло кілька годин, перш ніж біля дверей номера 723 з’явилися його мешканці. Точніше, це була Маргарита, сама. Геннадій мало не пропустив її, проте на той час він уже трохи прийшов до тями, тож знову зафіксував на плівці Маргариту біля дверей і годинник над ними. Почув, як м’яко клацнув замок, зачинившись за жінкою.

У номері дівчина спершу налила собі мартіні й закурила. Незважаючи на те що кілька годин тому цілком мирно бесідувала з Гаранджою на терасі готелю, а потім ще раз поверталася на квартиру, щоб простежити за ремонтом, вона все ж досі не отямилася після денної розмови з коханцем. Увесь час, щоб вона не робила, ця ситуація не давала їй спокою. Аналізуючи свої враження, Маргарита зрозуміла, що її не задовольнили пояснення Віталія, вона інстинктивно відчувала якусь фальш. Його подряпана рука, і шнур від завіси, і рожева намистина, й узагалі напружена атмосфера, яка відчувалася тоді у кімнаті, — все це залишило дуже неприємний осад у душі. Чим більше вона про це думала, тим тяжче ставало на серці.

Маргарита вирішила, що їй необхідно ще раз серйозно побалакати з Гаранджою. Жінка гірко посміхнулася: «Дев’ятсот дев’яносто дев’яте китайське попередження». Якщо це чергове Віталієве захоплення, то їй просто треба набратися терпіння і перечекати. Вона зітхнула. Їй доводилося перечікувати вже кілька таких захоплень. «Але це може бути і миттєвою примхою, — раптом подумала вона, — тоді очікування буде не таким довгим». Проте ця думка, трохи заспокоївши Маргариту, не принесла їй полегшення. Вона відчувала: щось муляє їй. Де зараз Гаранджа? Що він робить? Хто була та дівчина, яку він привів до номера?

Вона налила собі ще мартіні й добряче хильнула.

Раптом Маргарита, піддавшись невідомому пориву, різко підвелася з крісла і рвучко прочинила двері спальні. Ставши на порозі, вона роззирнулася навсібіч. У кімнаті явно побувала покоївка. Ліжко було охайно застелене, завіси опушені, на подушці лежала зелена Віталієва піжама.

Проте аромат парфумів невідомої дівчини ще не вивітрився. Раптом Маргаритину увагу привернула велика шафа. У шпарині не було ключа. Жінка спробувала відчинити дверцята, але це їй не вдалося. Маргариту охопила гостра тривога, хотілося якомога швидше вийти зі спальні. Жінка відійшла від шафи, на мить завмерла у дверях, ще раз роззирнулась довкіл, намагаючись побороти неприємне відчуття. Перше, що кинулось у вічі у вітальні, — це Гаранджа. Він стояв біля вікна у своїх незмінних зеленавих окулярах; тонкі губи скривились у посмішці. Жінці привиділося щось загрозливе у його позі, оцій посмішці й мовчанні, тож вона швидко пройшла до своєї спальні. Страшенно кортіло замкнути за собою двері на ключ, але не наважилася. Маргарита деякий час стояла, притулившись спиною до дверей, аж поки почула, як із грюкотом зачинилися двері номера. Вона зрозуміла, що Гаранджа пішов.

Віталій сидів біля стійки в барі, потягуючи «криваву Мері», і дослухався до розмови двох чоловіків та жінки, котрі розташувались за столиком позад нього. Гаранджа навіть повернувся був до них обличчям, але скоро перемістився так, щоб сидіти до них упівоберта. Один з мужчин був у ошатному костюмі, з краваткою, вроду жінки підкреслювала довга квітчаста спідниця і вільна білосніжна блузка. Другий же чоловік виглядав менш презентабельно — у шортах, гавайській сорочці й сандалетах на босу ногу. Віталій скривився. Той, другий виглядав захеканим і втомленим, сорочка на спині була мокрою від поту.

Гаранджа знав того, котрий у костюмі. Це ж бо відомий журналіст Авенір Дейкало. Жінка — вочевидь, його подруга. Але не можна сказати, що другий чоловік був йому не знайомий. Саме цього чолов’ягу Віталій бачив з Жанною, й саме він нещодавно підходив до нього на терасі готелю, хоча зараз і здавався надзвичайно схвильованим. Він казав:

— Ти розумієш, Авеніре, я не можу збагнути, куди вона поділася. Така гаряча пора, треба бути на очах, крутитися серед режисерів і спонсорів, а вона зникла на цілий день. Я скрізь її шукав. Жанна надіслала мені SMS-ку, що згає вечір на природі, але де саме? У гідропарку? На Трухановому острові? Спробуй знайди її…

Віталій Гаранджа надпив зі склянки томатного соку, прислухаючись із пильним інтересом.

Авенір Дейкало клацнув пальцями:

— Чорт забирай, Євгене! Невже ти не можеш як слід наглянути за своєю дівчинкою. Ну, добре. Зрештою, як на мене, нічого страшно не трапилося. Адже ти не знаєш, можливо, саме зараз вона охмуряє якогось спонсора.

— Ні, ти її погано знаєш, вона дуже сором’язлива і ніколи сама не наважиться на таке.

— А може, то була не її ініціатива, — втрутилася жінка.

— Що ти маєш на увазі? — здивувався той, кого назвали Євгеном.

— Руся вважає, що її, можливо, запросив хтось, кому дівчина не могла відмовити, — пояснив Авенір.

— Та ні, — відмахнувся Євген, — вона спершу порадилася б зі мною.

— От-от, — посміхнулася жінка, — можливо, ви надто ретельно її пильнуєте. Адже не кожен спонсор хоче афішувати своє майбутнє капіталовкладення…

— І взагалі, Євгене, ти, на мою думку, рано запанікував, почекай трохи, я певен, вона скоро повернеться. Підеш на вечірній перегляд? Ми з Русею саме збираємося.

(Тут Гаранджа мало не зареготав. Він хотів сказати, щоб Євген не гаяв даремно часу, бо Жанна зачинена у його, Віталія, шафі.)

— Мабуть, треба йти, — Євген вагався. — Так, — він наважився, — піду, от тільки мені треба перевдягнутися. Змотаюся я швиденько до готелю…

— Тоді побачимося в залі, — кинув Авенір, підхопив Русю попідруки і рушив до виходу.

Євген деякий час дивився їм услід, а потім теж вийшов з бару.

Думки Віталія Гаранджи перекинулися на інше. Його вразило, якою наляканою виглядала Маргарита. Навіщо вона заходила до його кімнати? (Це питання не давало йому спокою цілий вечір. Добре, що він здогадався замкнути шафу і забрати ключа з собою.)

Гаранджа і собі вирішив піти на перегляд. Лишень дев’ята, а зі своєю жертвою він зможе розібратися тільки вночі, коли всі у готелі заспокояться і позасинають. Треба було якось убити час.

Віталій вирішив піднятися в номер і ще раз пересвідчитися, що все гаразд.

Гаранджа підійшов до ліфта. Той скоро знадобиться, коли Віталій ховатиме труп дівчини. Уявивши детально весь процес убивства й виносу трупа, Віталій занервував. Існувала небезпека, що Маргарита залишиться ночувати, а тоді почує шум. Крім того, його могли побачити й у коридорі. Але він був готовий піти на такий ризик. Адже, заради цього, власне, і затівалася вся справа.

Віталій трохи здивувався, коли побачив, що номер незамкнений. Він обережно зазирнув до вітальні — там горіло бра на стіні. Якийсь рух долинав з Маргаритиної кімнати, видно, та збирається на перегляд і ось-ось повинна вже піти.

Дуже тихо Гаранджа пройшов до себе, спробував відімкнути дверцята шафи, але ті виявилися відчиненими. Дівчина, здавалося, знаходилася в тому самому положенні, у якому він її залишив, та коли доторкнувся до оголеної руки, шкіра виявилася холодною і твердою. Віталій скрикнув — Жанна була мертвою.

Деякий час Гаранджа безсило стояв, притулившись до шафи. Дві думки одночасно промайнули у нього в голові. По-перше, хтось невідомий виконав його роботу і позбавив задоволення. А по-друге, тіла доведеться-таки позбавлятися. І тільки згодом він подумав про того, хто міг це зробити. Безсумнівно, питання не має відповіді. І це налякало Віталія найдужче. Хтось начебто підслухав його думки і зрозумів бажання. У Гаранджі пішла обертом голова. Пригода вже не здавалася йому аж такою захоплюючою.

Віталій дивився на мертву дівчину й розмірковував про те, що її буде дуже важко нести, якщо на той час не мине трупне задубіння. Він десь щось читав з цього приводу. Здається, задубіння минає за кілька годин по смерті, але за скільки саме, пригадати не міг. Гаранджа витяг з шафи костюм і кинув його на ліжко, потім спробував підняти правицю мертвої дівчини. Вона була настільки важкою, що Віталій засумнівався, чи вдасться донести її до ліфта. Він засунув руки їй під пахви й заходився піднімати мертве тіло.

Коли він зумів-таки притулити його до стінки шафи, пролунав стукіт. Віталієве серце на мить зупинилося, а потім загупало так, що стало важко дихати. Ручка дверей у його кімнаті повільно повернулася. Опустивши тіло дівчини, він захлопнув шафу. І саме цієї миті стулки розійшлися: перед ним стояла Маргарита у вечірній сукні яскраво-червоного кольору. Гаранджу пройняв холодний піт. Вони стояли й довго дивилися одне на одного. Маргарита не очікувала зустріти Віталія. Під час переодягання тривожні думки не полишали жінку, і тому перед виходом вона вирішила ще раз оглянути спальню коханця, сподіваючись знайти хоч щось, що заспокоїло б її або підтвердило підозри.

Побачивши остовпілого Віталія, блідого й дуже наляканого, Маргарита зрозуміла, що спіймала його на гарячому. Вона спостерігала за тим, як Гаранджа потроху заспокоюється і опановує себе.

— Привіт, — його голос трохи тремтів. — Я збирався перевдягтися. Хочу сходити на перегляд.

Маргарита мовчки кивнула.

Вони ще помовчали.

Тоді Віталій додав:

— Мені треба поквапитися. А ти йдеш?

— Так.

Гаранджа відійшов до столу й почав викладати усе з кишень: золотий портсигар, запальничку, носовичок і дріб’язок.

Маргарита глибоко зітхнула, наче збираючись пірнути у холодну воду.

— Віталію, що з тобою все-таки трапилося?

На мить він завмер, потім повільно повернувся. Тьмяні окуляри надавали йому якогось лиховісного вигляду.

— А що зі мною могло трапитися? Нічого. Чи ти маєш на увазі щось конкретне?

— У мене таке відчуття, — голос жінки стишився до шепоту, вона завмерла на місці, — що ця дівчина…

— Даремно ти хвилюєшся, — перебив її Віталій, — вона давно пішла.

— А ти не матимеш через неї неприємностей? Та дівка може чимось зашкодити?

— А навіщо їй це?

— Але вона може спробувати шантажувати тебе…

Гаранджа посміхнувся. Принаймні його губи скривилися у посмішці, хоча обличчя й залишалося напруженим.

— Ні, нічого такого не може бути. Чому ти вважаєш, що вона здатна на таке?

— Така дівчина… — незакінчена фраза зависла в повітрі. Маргарита помітила, що Віталій раптом закам’янів, утупившись у шафу, і теж подивилася туди: дверцята повільно прочинялися…

Маргариті раптом зробилося дуже лячно, вона побачила, як Гаранджа зробив було різкий крок уперед, але зупинився. Його обличчя ще більше сполотніло. Стулки цілком розійшлися — мертве тіло Жанни Задорожної впало до ніг Маргарити.