Викрадення в Тютюрлістані

За крок від смерті

А півень, поправивши сурму за плечима, сміливо вийшов на галявину. Старий циган забрався у фургон, годував зголоднілих бліх — чути було, як вони плямкають, гризуться й гарчать, видираючи одна в одної злиденний харч.

Капрал Пипоть підійшов до дверей кухні й легенько постукав. Ніхто не озвався, тільки булькотіло в горщиках та запашна пара вихоплювалася з-під брязкітливих покришок.

Він стривожено оглянувся. За ним стояв ще один великий, щільно накритий казан. Далі паслися дві сиві шкапи, їхні бліді тіні мляво повзли по траві. Ще далі розіп’яли свої тінисті шатра могутні вікові дуби. Звідти віяло приємною прохолодою, що наче кликала спочити, подрімати.

І раптом півня взяв страх, йому здалося, ніби над головою висить яструб, а може, крізь щілини в дошках його обмацують пронизливі погляди. Він уже намірився тікати.

— Зажди, милий мандрівнику! — гукнула циганка, виходячи на поріг. — Гей, генерале, генерале!..

Почувши цей співучий голос, що так і голубив, так і вабив, півень довірливо повернув назад. Недавній страх видався йому сміховинним. Адже над ним ще пломеніло західне сонце, сяяла чиста блакить і приязно погойдувались віти, а вродлива циганка, збігаючи зі східців, виспівувала:

— По-о-оворожу… По-о-оворожу… Циганка правду скаже, що було, що має статись, чого від долі чекати… Дай, дай же мені своє крило… Багато ти воював, хоробрий був, ворогів мав, але всіх подолав… Щасливий у коханні будеш, свою милу скоро здобудеш, чи й не скоро… Циганка всю правду скаже.

Який був би з капрала Пиптя старий солдат, якби серце в нього не забилося дужче при зустрічі з гарною дівчиною?

Адже тільки для того й спровадив він товаришів, щоб підійти до неї ближче і побалакати сам на сам. За свою довгу службу стільком закрутив голову, ого-го! Півень по-молодецькому стріпнувся, другим крилом погладив циганку. Червоні вуста красуні були зовсім близько, він наставив дзьоб для поцілунку й прошепотів:

— А може, це тебе доля судила мені за дружину?

Дримба норовливо відхилила голову, аж забряжчали срібні монети в косах, усміхнулася, блиснувши зубами.

— Ну-ну, ач який ти бистрий, півнику мій, вояче дорогий, не з того кінця берешся! — І, звівши чорні брови, знов стала пильно вдивлятись у пошарпані пера. — Перше ніж щастя знайдеш, великої небезпеки зазнаєш, — заторохтіла, — Хтозна, чи й не загинеш. І не в чеснім бою зложиш голову свою, жде тебе смерть од підступної руки. — Поглянула на нього палючими очима, обіруч міцно вхопила за крило. — Недалеко вже небезпека, все ближче… ще ближче…

Бо з-за фургона до нього підкрадався циган Мозоль з ножем у зубах.

А капрал Пипоть слухав солодкий голос, мов зачарований.

— Якщо й загинеш, принесеш людям користь, і після смерті тебе хвалитимуть, — лукаво правила Дримба, а сама думала про те, як він, обскубаний і начинений, шкварчатиме в ринці.

Раптом на здоровенному казані позад неї піднялась покришка, у шпарині показалося злякане личко, і півень почув шепіт:

— Тікай!

Немов збудившись, капрал Пипоть шарпнувся, видер крило з циганчиних рук і підскочив угору. Мозоль кинувся за ним, але вхопив тільки найдовше перо у хвості. Сопучи й гупаючи підкованими чобітьми, він погнався за півнем з ножем у руках.