Викрадення в Тютюрлістані

Остання гонитва

Триденна подорож дуже втомила мандрівців. Вони дізналися, що й циган виїхав з міста, пустившись за ними в погоню. Про це їм сказав знайомий поштовий голуб, який літав на розвідку до кордону.

Капрал Пипоть безперестанку підганяв:

— Батьківщина в небезпеці, ми не повинні жаліти себе!

Однієї ночі, коли вони на часинку задрімали на узліссі, бо чвалали й поночі, по нерухомих лопухах ковзнуло жовте світло ліхтарів, — з брязком і скрипом, підскакуючи на вибоїнах, повз них прокотився цирковий фургон Мозоля.

Тоді вони зійшли з шляху і попростували стежками через мовчазні старі бори. Часом знову виходили на розпечені закрути шляху, де тепла, м’яка курява пудрила їхні стомлені писки.

Іноді зустрічали бідарів, старців — бабусь і дідусів, які проводили їх прямо туди, де на припічку стояла вечеря. З кожним ділили друзі свою скромну трапезу, через те й дуже охляли. Кіт давно не голився, а в півня штани протерлись на колінах, крізь дірки світило голе тіло. Хитрусина шубка зім’ялась, у неї набилося повно соломи та соснових голок — то були сліди останньої ночівлі. Свої черевички лисиця несла, перекинувши через плече.

Тільки королівна підросла, і щоки її пашіли рум’янцем над золотистою кучерявою борідкою. їй припали до смаку ці мандри, подобалося слухати розповіді супутників біля вогнища, вибирати білячі запаси і, ступаючи залитою сонцем стежкою, веселим криком будити задумані дерева. Вона спробувала була навчити луну розбійницьких пісень, але луна не мала до цього кебети: безглуздо погукуючи, повторювала тільки останні слова.

Часом хтось підвозив цю компанію або давав чогось на дорогу. Часом півень заробляв якусь копійчину, граючи на сурмі.

Якось по обіді оточили їх грізні розбійники.

То були їхні давні знайомі: Юлій Коркотяг, колишній поет, який повісив ліру на кілок, щоб узятися за вигідніше діло — облуплювати багатіїв, та його товариші. Гуляйнога радо привітав їх, стріляючи в повітря з пістолів. Розбійники почастували наших друзів обідом, а сам ватажок Кутик заприсягся, що знешкодить цигана.

— Ми його підстережемо, — пообіцяв він. — А щоб не проспати, я виставлю один вус упоперек шляху. Якщо й задрімаю, то зразу прокинусь, коли він зачепить вус дишлем.

І друзі помандрували далі.

Гуляйнога лежав під деревом і обмахував свій червоний носище капелюхом, відганяючи зграю метеликів. Кутик причаївся, мов той павук у павутинні, виставивши вус на дорогу.