Викрадення в Тютюрлістані

Чорна купіль

Саме розвиднялося, коли кінь заплутався в мотузці. Вона потягла за ногу Мозоля, той крикнув:

— Попались!

Цигани вискочили з фургона.

Нікогісінько. Тільки кінь борсався, намагаючись виплутатися. З ножем у руках циган оббіг галявину.

Втікачів і слід загув.

— Уночі сурму вкрали, — потрясав кінцем мотузки Мозоль. —Видерли її з наших рук… — Він схопив коня за гриву. — Ти з ними змовився! —заревів, заміряючись кулаком.

— Та я їх і на очі не бачив, — застогнав сухоребрий коник, і він казав правду, бо на очах у нього були більма. — Щоб я задер копита, коли брешу! присягався, б’ючи себе в груди.

— Тату, тату! —запищав синок. — Хтось камінь з казана скинув.

Циган зірвав покришку. В казані, по самі ніздрі у воді, дрімала стара ропуха.

Всі троє скам’яніли з подиву.

— Здається, тату, ти передав того зілля, від якого темніє лице.

— І того, що старить. І того, що вроду забирає, — засміялася Дримба. — Ось що зосталося від нашої красунечки, — вона полоскотала ропусі здуте воло. — Подумайте тільки, і ця потвора сміла видавати себе за королівну!..

— Не меліть дурниць, тут щось не так. Лупоне, збігай по Чорну Книгу Магів!

Мозоль зняв з піддашшя пучок сухого зілля: чебрику, курячої сліпоти, живокосту та відомої всім конюшини, розтер у долонях на порох і сипнув у воду. Потім узяв циганську біблію й почав читати закляття:

Покришка тричі підскочила, вихопилась фіалкова пара.

— Помолоділа, помолоділа! —радісно тупотів Лупон.

— Дримбо, зніми покришку!

Темна рідина вкрилася зверху іржавими плямами. Казан був порожній.

— Ге! — здивувався циган. — А що ж то за чари?

— Щось сталося! Щось сталося! — з тріумфом пишав непутящий циганів син, стрибаючи на одній нозі.

— Ану цить, виродку! — гримнув на нього батько.

Він нахилив казан і став потроху зливати воду, цідячи її крізь розчепірені пальці. На самому споді, в гущі, жваво хлюпався пуголовок.

— Тату, то була справдешня жаба! — крикнула Дримба.

— Запрягай коні! Ну, мерзотники! Поцупили її в нас! Ще гвардійців спровадять на мою голову!

Він підганяв дітей кулаком.

Вхопив за вухо Лупона, підняв і з розмаху шпурнув у халабуду.

— А хай вам стонадцять фур-р-ргонів бар-р-рбар-р-рису! — вилаявся люто, і це «р-р-р» рокотало йому в горлянці, немов далекий грім грозового вечора.

За хвилю вони вже виїжджали, ламаючи молоді берізки. Коні вимчали фургон на дорогу.

Блохи заходилися гавкотом, чуючи свіжий слід. Під виляски бича, у хмарах куряви неслась за втікачами погоня.