Як керувати рабами

Розділ III • Секс і раби

Нещодавно я бачив цікавий сон. Мені наснилося, що я заходжу до невеликої комірчини, де сплять мої раби, вибираю дівчину-германку і кохаюся з нею. Я був стурбований, адже це могло означати, що я й сам стану рабом, раз у сні я з ними водився. Або й гірше — що мої нащадки закінчать життя рабами. Стривожений такими думками, я пішов до тлумача сновидінь на ім’я Артимідор, який жив у місті.

— Не хвилюйтесь, — заспокоїв він мене. — Кохатися уві сні з рабом чи рабинею — добрий знак. Це означає, що сновидець отримає задоволення від свого майна.

Ну звісно! Коли він мені пояснив, я зрозумів значення свого сну. Я завжди намагався бути скромним і помірним, коли йшлося про використання переваг мого високого соціального становища для отримання задоволень, та, очевидно, боги велять мені розслабитись і дозволити собі насолоду. До речі, дивно, наскільки частими бувають подібні сни із сексуальним підтекстом; вони сняться не тільки рабовласникам, а, як виявилось, і самим рабам. Артимідор сказав мені, що знає раба, котрий бачив уві сні свій пеніс, який пестить і збуджує рука його господаря. Той раб звернувся до тлумача снів у надії почути, що він і насправді задовольнятиме свого господаря в такий спосіб. На жаль, для раба в тому випадку сновидіння не віщувало нічого доброго, навіть більше: той сон фактично означав, що раба прив’яжуть до колони та добряче відлупцюють батогом.

Великий імператор-філософ Марк Аврелій пишався тим, що йому належали двоє вродливих рабів, але так і не скористався ними. Проте ми були б надто суворими, якби чекали, що більшість рабовласників виявлятимуть такий самоконтроль. Для господаря абсолютно нормально отримувати сексуальне задоволення від своїх молодих рабів. Я маю юнака, котрий нині є моїм фаворитом. Йому чотирнадцять років, і він завжди готовий та щасливий зробити те, чого хоче його господар. Зрештою, хіба може бути соромно виконувати бажання твого господаря? Це цілком природно! Як я вже казав, якщо ви хочете купити собі хлопчика для любощів, скористайтеся моєю порадою: підіть до Септи Юлія та спитайте у тамтешніх торговців, чи немає в них молоденьких єгиптян. Єгипетські хлопчики добре пасують для таких справ: вони мають світлу шкіру, ясні очі, низьке чоло, вузький ніс, довге розпущене волосся та яскраво-червоні губи. Коли ж ви потребуєте молодих рабинь, можна звернути увагу на світлокосих батавіанок.[25] Проте, хай би яке бажання ви мали, будьте обережні, затято торгуйтесь і не дозволяйте пристрасті затьмарити ваш розум. Інколи чоловіки середнього віку, здавалося б, здатні розбиратися в людях і тверезо мислити, поводяться як цілковиті бовдури: розкидаються грішми і дозволяють себе обдурити.

Мені дуже приємно робити своїм фаворитам невеличкі подарунки, аби вони бачили, що я вирізняю їх серед інших. Дівчата-рабині завжди раді отримати який-небудь одяг із гардеробу моєї дружини (їм дістається, ясна річ, той, що вже зносився чи перестав подобатись). Звичайно, моя дружина цілком спокійно ставиться до цих розваг. Який чоловік не має подібних грішків? Та, безперечно, не може бути й мови, щоб вона дозволила собі такі стосунки з рабами! Це було б ганьбою для всієї родини і незмивною плямою на моїй репутації.

З часом з’ясовується, що декотрі з ваших рабинь завагітніли. Що ж, до цього треба поставитись як до певного професійного ризику. Часто рабині бувають лише раді встановити з господарем тісніший зв’язок. Із їхніми дітьми я зазвичай поводжуся поблажливіше, ніж з іншими рабами, даю їм трохи кращу їжу, а роботу легшу. Я вже казав, що волію залучати цих нащадків для догляду за моїми законними дітьми. Зрештою, у їхніх жилах тече моя кров, і можна сподіватися, що вони будуть вірними мені та старанними в роботі. Звичайно, не варто розраховувати на те, що я поводитимуся так із усім своїм незаконним потомством. Тож якщо немовля має хворобливий вигляд або в домогосподарстві вже вистачає таких дітей, я наказую матері віднести маля на смітник. До речі, днями я чув кумедний жарт на цю тему. Якось в одного ідіота з’явилася дитина від рабині, і його батько порадив йому вбити немовля. А той відповів: «Спочатку ти вбий своїх дітей, а потім радитимеш мені вбивати моїх».

Водночас дуже важливо охороняти ваших рабинь від будь-чиїх аморальних сексуальних зазіхань. Тому, коли я продаю рабиню, яка має непогані зовнішні дані, в угоді про купівлю-продаж я прописую пункт про те, що новий власник не залучатиме її до проституції. Божественний імператор Веспасіан навіть видав указ, у якому значиться: якщо жінку продано із забороною використання в проституції, але використано саме так, то її належить звільнити. Імператор також повелів: якщо покупець потім продасть ту жінку ще кому-небудь без згаданої умови, то вона має одержати свободу за умовами першої (оригінальної) угоди продажу і стати вільною за бажанням людини, котра продала її спочатку.

Звичайно, самі раби теж хочуть кохатися одне з одним, і багато хто з них має бажання створити родину. Дозволити їм це чи заборонити — цілком залежить від вас, від вашої волі, намірів і просто настрою. Раби не мають права законно одружуватись, але їм можна дозволити перебувати в неформальних стосунках. Зазвичай, коли до мене звертаються з таким проханням двоє моїх рабів, я даю згоду, бо це веде до блага, а заборона — до протилежного результату. Окрім того, шлюбні стосунки в домогосподарстві сприяють його стабільності. Я б рекомендував дозволити таким рабам виховувати дітей разом. Це має цілу низку переваг. Раби будуть задоволені та з більшою охотою працюватимуть, щоб заробити свободу. Діти стають, так би мовити, «заручниками»: їхні батьки навряд чи надумають коли-небудь утекти. Окрім того, виросте ще одне покоління домашніх рабів, які зможуть замінити батьків, коли ті одержать свободу або просто помруть, рабів, які будуть частиною вашого домогосподарства, а не чужинцями, придбаними за гроші.

Буває, правда, що я не дозволяю комусь тривалих стосунків. Зазвичай тоді, коли йдеться про спільне життя непокірних рабів, що погано поводяться і схильні до бунту. У такому разі можна очікувати, що вони використовуватимуть своє спілкування для нагнітання негативної атмосфери та посилення нестабільності. Тоді я продаю одного з пари, щоб усунути можливість змови за моєю спиною. На щастя, таке трапляється рідко, і близько третини моїх рабів перебувають у шлюбі, хоча й не оформленому законно. А втім, якщо вони коли-небудь зробляться вільними, їхні шлюби будуть визнані дійсними.

Важче регулювати випадкові зв’язки. У моїх сільських маєтках зазвичай буває недостатньо жінок, через те їх доводиться розподіляти. Я відділяю жіночу половину від чоловічої замкнутими дверима, щоб уникнути всіляких несподіванок. Тоді можна бути певним, що раби не матимуть дітей без мого схвалення. Висока сексуальна активність ослаблює чоловіків і заважає їм інтенсивно працювати, а роботи в господарстві завжди багато. Тому інколи я відкриваю чоловікам доступ до жіночого помешкання — не так рідко, щоб викликати незадоволення, і не настільки часто, щоб знизити продуктивність праці.

Загалом я віддаю перевагу керованим стосункам між рабами і особисто підшукую для них постійних партнерів. Це дає можливість добирати такі пари, які, на мою думку, будуть ефективними і в роботі, і у вихованні дітей. Мати дітей вигідно. Я дарую будь-якій рабині, що народила трьох живих синів, звільнення від роботи. Жінці, яка привела на світ більше трьох спадкоємців чоловічої статі, я дарую свободу. Дивно, що в байці Езопа «Ворона й голубка» сказано: «Серед рабів найнещасніші ті, хто народжує дітей у рабстві». Гадаю, це через страх рабів перед тим, що їхні діти будуть продані, а сім’я розбита. Але я роблю так рідко, хіба що у випадку поганої дисципліни.

Розведення рабів є корисною та прибутковою справою, але ви маєте пам’ятати, що вона вимагає певних капіталовкладень і багато часу. Із сільськими рабами все простіше. Оскільки вони залишаються на фермі цілий день, усе, що потрібно, — закріпити за ними жінок. Важче з пастухами: вони, як правило, пасуть свої отари в гірських долинах і в лісистій місцевості. Живуть вони в тимчасових хатинах, умови — суворі. Через те бажано посилати з ними жінок, які б допомагали їм у всьому і готували їжу. Однак слід переконатись у тому, що ці жінки достатньо здорові й здатні вижити в таких умовах. Часто вони успішно виконують ту саму роботу, що й чоловіки: доглядають стадо, заготовляють дрова, пораються по господарству. Що ж до вигодовування нащадків, то зазначу лише, що вони годують своїх дітей груддю просто під час роботи — можуть тримати в руках колоду і немовля. Це добре показує, якими розніженими й жалюгідними є породіллі, що по кілька днів вилежуються під москітною сіткою, відновлюючи сили.

До головного раба — управителя чи наглядача, як ви можете його називати, — треба ставитися з більшою щедрістю, коли йдеться про жінок як винагороду і стимул до відданості. Він має отримати до пари жінку, яка не тільки розважатиме його, а ще й, як ми вже говорили, допомагатиме у виконанні важливих завдань. Наглядача треба попереджати про те, що він не може породичатися з членом домогосподарства без вашого дозволу, не кажучи вже про сторонніх, оскільки ви хочете, щоб його партнерка була здатною виконувати важливу роль. Я волію запрошувати своїх управителів пообідати зі мною за одним столом, аби обговорити їхніх можливих партнерок: хай відчують свою причетність до прийняття рішення, важливого для всіх нас.

Обираючи майбутню управительку господарства, ви маєте зупинитися на жінці, яка виявить найбільшу помірність щодо їжі, вина, сну та сексу. Крім того, вона повинна мати найкращу пам’ять, виявляти найбільшу старанність у виконанні будь-яких завдань і більше за всіх намагатися догодити господареві. Це намагання ви можете заохочувати: показуйте їй, які ви щасливі, коли вона вам догодила, і які розчаровані, коли в неї цього не вийшло. Коротко кажучи, ви маєте навчити її бажати процвітання вашого господарства і відчувати, що вона вносить свою частку в цей успіх. Заохочуйте її розвивати відчуття справедливості, надаючи переваги тим рабам, які на це заслуговують, а не навпаки. Дайте їй зрозуміти, що до статків і свободи швидше приведе гарна і чесна служба, ніж лінощі та крадіжки. Тоді вона зробиться такою жінкою, якій можна довірити цю важливу посаду.

Із міськими рабами мати справу простіше: неважко відслідковувати стосунки між тими, хто живе поруч із вами. Виявлення пари, яка приносить користь і є, до того ж, плодовитою, може стати чимось на кшталт гри для вас і вашої дружини. Якщо ви як голова домогосподарства є справедливим і турботливим, то швидко зрозумієте, що кількість ваших рабів може значно збільшитися. Але ви вчините правильно, якщо не спиратиметесь тільки на домашнє розведення рабів, щоб задовольнити всі потреби в рабській праці. Хвороби, нещасливі випадки, передчасна смерть завжди забиратимуть частину ваших рабів. Тому корисно час від часу додавати сторонню свіжу кров для, так би мовити, відновлення популяції та щоб розворушити тих рабів, які у вас уже є. Я волію підтримувати пропорцію п’ятдесят на п’ятдесят: половина своїх, половина куплених. І все ж слід визнати, що раби, вирощені вдома, є відрадою та втіхою, вони репрезентують статус родини. Вони підвищують цінність наших маєтків, а також демонструють відданість і поштивість. Це живий доказ згуртованості та примноження статків у господарстві — так само, як це буває в добре керованій державі.

Раби постійно згадуються в «Соннику» Артемідора, датованому II ст. н. е., і нерідко у зв’язку із сексуальними стосунками. Це дає підстави припустити, що підсвідомість римлянина зазнала впливу ієрархічного та репресивного навколишнього світу. Але давні римляни не інтерпретували снів у дусі витіснених бажань (як то робив З. Фройд) і не вважали їх відбитком якихось реальних подій. Вони воліли розглядати сни як божествені послання, що стосуються майбутнього тієї людини, котрій сон наснився. У світі, де рабство було долею нижчого прошарку суспільства, передбачення майбутнього, у яких так чи інакше згадувалися раби, викликали драматичний ефект. Цікаво, що є згадки про тлумачення сновидінь для рабів. Тож можна припустити, що деякі раби мали достатньо грошей, аби звернутися до тлумача снів, і вважали, що гроші варто витрачати на такі речі. Це доводить, що власне майбутнє цікавило рабів не менше, ніж вільних людей. Раби жили в неволі, та це не означало, що вони були позбавлені надії чи не цікавилися тим, що може з ними статися.

Існує велика кількість свідчень про сексуальне насильство щодо рабів. Це не викликає подиву, якщо зважити на поєднання владної позиції господаря з відсутністю базових прав у рабів. Імператор-філософ Марк Аврелій пишався собою, не піддавшись спокусі, яку становили два вродливі раби, — цей факт виразно вказує на те, що більшість рабовласників на такий подвиг здатними не були. Тавро ганьби навряд чи падало на тих, хто займався сексом із хлопчиками та юнаками: раби для того й існували, щоб господар міг використовувати їх так, як забажає, незалежно від статі та віку. У сучасному світі багато хто з рабовласників потрапив би до категорії педофілів. Небажана вагітність рабинь була настільки поширеним явищем, що про неї складали анекдоти (численні приклади можна знайти у «Любителі сміху»,[26] авторство якого приписують Гієроклу та Філагрію). Натяк на обурення сексуальним насильством знаходимо в «Сатириконі» Петронія (розділ 57), де вільновідпущеник говорить: «Я купив свободу для рабині, яка ділить зі мною ліжко, щоб ніхто не витирав об її груди своїх брудних рук». У тому самому творі (розділ 75) Трималхіон розповідає, що в чотирнадцять років був фаворитом свого власника, однак не вважає це чимось неправильним: «Адже що поганого в тому, щоб чинити за бажанням твого господаря?» Імовірно, саме так більшість рабовласників виправдовували свою поведінку або, у всякому разі, могли б це зробити, якби виникла потреба. На думку римлян, раби були їхнім майном, яке вони могли використовувати так, як вважали за потрібне.

Нам невідомо, що думали про таке ставлення самі раби. Резонно припустити, що сексуальне насильство справляло на них негативний психологічний вплив. Сучасні дослідження вказують, що жертви такого насильства залишаються деморалізованими, боязкими і невпевненими в собі. Не дивно, що в давньому соннику (Артемідор, 3.28) миша означає домашнього раба, бо живе в будинку і є такою ж полохливою та боязкою. Спроби самогубства серед рабів були досить поширеними, якщо вже виникла норма права, яка проголошувала, що продавець зобов’язаний сповістити потенційного покупця про те, чи не намагався досі раб убити себе («Дигести», 21.1, 23.3, 21.1.1.1). Самогубство або його спроба самі по собі не є ознаками психічної хвороби, але вказують на глибинний стрес, який переживає людина.

Можливо також, що раби стародавнього Рима не сприймали насильство як насильство. Вони могли виправдовувати його, як це робив Тримальхіон. Хоча неможливо довести, що в них не було відчуття власного «я», можемо припустити, що таке ставлення вони не сприймали як принизливе. Відчути приниження може лише той, хто має почуття власної гідності. Проте факти свідчать, що почуття справедливості та власної гідності в рабів були цілком розвиненими. Артемідор згадує, що багато з них «жадали свободи» і йшли на великі жертви, щоб її здобути (Артемідор, 2.3). З дельфійських манумісій[27] відомо, що раби платили величезні суми за свою свободу, часто щоб отримати її в невизначеному майбутньому, як правило, після смерті господаря. На могилах звільнених нерідко можна бачити написи, які свідчать про їхні особисті досягнення та високу самооцінку.

Факти свідчать, що багато рабів — може, й більшість — відчували обурення й навіть ненавиділи своє соціальне становище й тому зазнавали сильного стресу, зокрема й через сексуальне насильство. Сучасні дослідження з психічного здоров’я та й просто здоровий глузд підказують нам: подібні умови мали руйнівний вплив на психологічний стан рабів, що виливалося в загальний низький рівень психічного здоров’я всього рабського населення. У такому разі раби мали часто страждати на психічні розлади, навіть якщо за формою вияву ці розлади відрізнялися від тих, з якими ми стикаємося в сучасному світі.