Як керувати рабами

Розділ II • Як узяти від рабів усе, на що вони здатні

Отже, ви придбали рабів. Як тепер керувати ними, щоб вони працювали на повну силу? Чимало рабовласників-початківців потрапляють у пастку, бо думають, що можна обійтися самим батогом. Ті ж із нас, чиї родини володіють рабами протягом кількох поколінь, знають, що таке поводження знесилює рабів і закінчується їхньою непридатністю для подальшого використання. Якщо ви застосовуєте силу понад розумні межі, ви зробите ваших «підопічних» потайними та некерованими. Такі раби — справжня мука і прокляття для власника. Жорстокість зрештою найболючіше б’є по господареві. Можливо, її можна дозволити в копальнях, але аж ніяк не у вашому маєтку, що вже й казати про ваш дім. Натомість вам треба усвідомити: як рабовласник, ви зобов’язані поводитися зі своїми рабами належним чином, і тоді зможете сподіватися, що вони не лише старанно виконуватимуть свою роботу, а й будуть у змозі робити це багато років.

Чинити по справедливості з тими, хто в суспільній ієрархії посідає нижчий щабель, є обов’язком вищих прошарків суспільства. А нижче від рабів у суспільстві немає нікого. Але ми маємо ставитися до них так само, як і до найманих працівників. Тобто треба наполягати, щоб вони працювали добре, але й самим поводитися з ними справедливо. І це попри той факт, що раби, безперечно, не більш ніж робочий інструмент. Найманий працівник — це людина, а раб — це знаряддя, що використовується для обробітку землі чи іншої роботи. Щоравда, це знаряддя вміє говорити, і тільки ця здатність ставить його вище від робочої худоби. Але ви як господар і рабовласник перебуваєте на верхівці соціальної піраміди, і вам належить завжди чинити відповідно до моралі й справедливості навіть із тими, хто на це не заслуговує.

Перший крок до того, щоб ваші раби добре поводилися й старанно працювали, ви вже зробили: ви купили хороших рабів. Наступний крок — навчити їх. Усі розуміють, що те, як ви виховуєте своїх дітей, позначається на індивідуальному характері кожного з них. Так само важливо виховувати та навчати ваших рабів відповідно до тих ролей, які їм доведеться виконувати. Саме тому часто найкращий і найпростіший варіант — купити таких рабів, які ще нікому не служили. Я вже казав, що один мій друг завжди купує військовополонених, іще достатньо молодих для навчання, адже й лошата зазвичай бувають слухняніші, ніж стара шолудива коняка.

Навчання слід починати одразу ж. Дехто необачно вважає, що можна переконати раба, звертаючись до його розсудливості. Вони думають, що раби швидше підкорятимуться, якщо їм пояснити переваги такої поведінки. Але насправді рабів треба приборкувати, як диких звірів, якщо хочете домогтися від них покори. І знову ж, справа тут не лише в батозі. Ви отримаєте найкращі результати, коли даватимете рабам стільки їжі, скільки вони хочуть. Не забувайте хвалити їх, особливо тих, хто є відверто шанолюбним і понад усе прагне отримати схвалення. Подбайте, щоб вони забули старих богів і почати справляти обряди у ваших домашніх святилищах. Зрозумівши, що саме наш пантеон богів зробив нас великими, вони скоріше приймуть справедливість свого низького становища.

Навченим рабам давайте достатньо їжі, щоб вони могли працювати, але не так багато, щоб вони зледачіли. Раби, зайняті важкою фізичною працею, мають одержувати багатший і різноманітніший раціон, ніж ті, хто виконує нескладні домашні обов’язки. Для продуктивної праці рабам потрібна пожива, не треба сподіватися від них чогось путнього на порожній шлунок. Я завжди особисто перевіряю раціон рабів, коли відвідую свої маєтки. Якщо ви так робитимете, кухарі не посміють шахрувати, лишаючи частину продуктів на власний пожиток. До того ж раби бачитимуть, що ви цікавитесь їхнім добробутом; це їх морально підтримає і змусить працювати сумлінніше. Адже раби думають про три речі: про їжу, роботу та покарання. Якщо ви забезпечуєте їх їжею, але не даєте роботи, вони ледачіють і нахабніють. Якщо ж ви завантажуєте їх роботою і часто караєте, а годуєте погано, це їх виснажує, як і будь-яка жорстокість. Безумовно, найкраще — це дати їм роботу і вдоволь їжі. Людьми неможливо керувати, не винагороджуючи їхніх зусиль, а їжа — винагорода для раба. Раби, як і звичайні люди, працюють погано, коли хороша робота не приносить переваг, а за погану роботу не карають.

Тому уважно стежте за поведінкою рабів і розподіляйте їжу відповідно до зробленого. Надавати привілеї треба лише тоді, коли на них заслуговують. Їжа — добре заохочення за бажану продуктивність. Я люблю нагороджувати хатніх рабів залишками зі свого столу, якщо вони на це заслужили. У селі я залишаю рабам вільний час, аби вони могли тримати своїх курчат і поросят, обробляти власні городи чи ходити до лісу по ягоди. Або ж виділяю їм додаткову порцію твердого сиру з Луни, що в Етрурії.[21] Або, буває, даю їм трохи більше винного оцту, але тут треба бути обережним. Споживання вина навіть вільних людей робить зухвалими, тому, ясна річ, наділяти рабів додатковим вином треба дуже рідко і під наглядом.

У всьому, що стосується харчування рабів, слід діяти як лікар, що виписує рецепти. Треба зробити так, щоб кожен раб одержував те, що він заслужив і що відповідає його низькому становищу. Їжа для рабів має підтримувати їхню працездатність, а не бути розкішною. Я рекомендую включити до основного раціону житній хліб, сіль, виноград, маслинову олію, маслинову кашку та сухофрукти. Як уже зазначалося, можна доповнювати цей раціон деякими додатковими продуктами, що виконуватимуть роль особливого заохочення. Вам можуть стати в пригоді наведені нижче рекомендації.

30 кг пшениці на місяць узимку для рабів у групах, скутих кайданами.

35 кг пшениці на місяць улітку під час виконання важкої роботи, такої як сівба, сапання, збирання врожаю.

Слід збільшувати раціон, коли раби починають працювати на винограднику, та зменшувати його, коли дозріває інжир. Не зменшуйте пайку настільки, як радить цей скнара Катон, якщо не хочете заморити своїх рабів голодом.

20 кг пшениці на місяць для наглядача, економа та пастухів (цього вистачить, бо в них менше навантаження).

Помістіть у дерев’яну діжку десять частин давленого винограду та дві частини дуже гострого оцту. Додайте дві частини кип’яченого вина і п’ятдесят частин прісної води. Перемішуйте все це лопаткою тричі на день протягом п’яти днів. Додайте одну сорок восьму частину морської води, набраної заздалегідь. Закрийте діжку накривкою, і нехай все це бродить упродовж десяти днів.

Вийде, звичайно, не витончене фалернське вино. Але його має вистачити на три місяці, а як після цього щось залишиться, то вийде дуже гострий оцет.

Збережіть усі падалишні маслини, які зможете. Додайте зібрані зі старих дерев дрібні маслини, які все одно дають мало олії. Давайте рабам ці маслини дуже ощадливо, розтягуючи запас якомога довше. Коли вони закінчаться, можна перейти на солону рибу і оцет. Видавайте рабам пінту маслинової олії на місяць. А також щомісяця видавайте їм півфунта солі на кожного.

Удень кожен раб має споживати їжу окремо від інших, щоб уникнути марнування часу на пустопорожні балачки. Та вечорами їм слід дозволити поїсти за спільним столом, адже зовсім не дозволяти рабам спілкуватися буде аж надто жорстоко.

Одяг рабам теж треба видавати відповідно до того, наскільки вони його заслужили. Ті раби, що працювали старанно, мають отримувати винагороду у вигляді більш якісного взуття і тунік. А ті, хто ухилявся від обов’язків, мусять розуміти, що лінощі призведуть до всебічного погіршення їхнього життя. Зазвичай я видаю кожному рабові в моєму господарстві метрову туніку та ковдру з грубої вовни раз на два роки. Коли наділяєте рабів новими ковдрами й туніками, прослідкуйте за тим, щоб старі не пропадали марно: рабині можуть пошити що-небудь із клаптиків. Пара грубих дерев’яних черевиків видається раз на два роки. Вибираючи вбрання для рабів, ви маєте думати про практичність, а не про зовнішній вигляд. Щоб захистити раба від вітру, холоду і дощу, дайте йому туніку з вичиненої шкіри з довгими рукавами, а як доповнення — зшитий із клаптів одяг або плащ із каптуром. Якщо ви зробите це, то ніяка погода не буде достатньо поганою, щоб завадити рабам працювати надворі.

Вашим рабам потрібне місце, де вони могли б спати. Поселіть хатніх рабів у маленьких спальнях або й коморах, видайте старі матраци, на яких вони зможуть лежати, і старі плащі замість ковдр. У селі майже напевно знайдеться місце на горищі якоїсь споруди, котре можна використати як спальне приміщення. Якщо над кухнею достатньо простору й загроза пожежі невелика, то раби зможуть у затишку ночувати там цілий рік. Немає нічого гіршого для господарства, ніж коли його обробляють раби, що живуть у чомусь схожому на тюремні підземелля. Адже все, що роблять люди, які не мають надії на краще, робиться дуже погано.

На жаль, якими б закутками імперії ви тепер не подорожували, усюди побачите, що землю обробляють раби, а не дрібні землевласники, які колись і зробили Рим великим. У наші дні на поля ступають ноги, скуті кайданами, землю обробляють руки, що були биті, до вас обертаються затавровані лиця. Наша мати-земля не настільки нерозумна, щоб не помітити, як на зміну гордим і вільним селянам прийшли нахабні й ледачі раби. Зовсім не дивно, що ми не одержуємо від господарств, де працюють раби, тих прибутків, які колись мали від праці вільних римських громадян. Головна проблема полягає в тому, що рабові немає заради чого працювати добре. Його нагодують незалежно від того, чи продуктивним буде господарство. Проте існують деякі способи, за допомогою яких можна звести цей недолік до мінімуму і примусити або підкупити раба, щоб він працював більш продуктивно.

По-перше, старанну працю треба винагороджувати. Про це я вже згадував, але не зайве буде наголосити ще раз. Гарних рабів дуже деморалізує, коли вони бачать, що всю важку роботу виконують вони, а їжу доводиться ділити порівну з тими, хто байдикував. Також важливо, щоб кожний раб мав чітко визначену довготермінову мету. Якщо ви справді в цьому зацікавлені, то можете запропонувати їм старанною працею заробити собі свободу. Ви зрозумієте, що свобода як довгострокова мета й винагорода за лояльність і працелюбність — це справедливо і вигідно. Якщо раб повірить, що цієї мети можна досягти, він працюватиме старанно, з усіх сил її наближаючи. Дозвіл рабові мати дітей дає йому ще один стимул працювати сумлінніше. Народивши дітей, раби зможуть насолоджуватися перевагами сімейного життя. А коли ви будете невдоволені ними, можна їх покарати, продавши дітей іншому власникові. Якщо ви час від часу заохочуєте старанних робітників, даєте їм вихідні, то цим підвищуєте ймовірність результативної роботи в майбутньому.

По-друге, кожний раб повинен мати чіткі обов’язки. Це створює прозору систему звітності та забезпечує напружену працю, адже раби знають, що за невиконану роботу відповість саме той, кому її було доручено. А от коли всі роблять одне й те саме, ніхто конкретно ні за що не відповідає. Якщо хтось один працював старанно, нагороджені будуть усі, а не цей окремий працівник; коли ж усі працюють абияк, неможливо визначити, хто за це відповідальний. Ось чому орачів треба тримати на відстані від виноградарів, а пастухів — окремо від різноробів.

Кожен раб у межах призначених йому обов’язків має нести особисту відповідальність за збереження та належне утримання свого знаряддя праці. Він зобов’язаний стежити за тим, щоб воно не залишалося під дощем, чистити його, змащувати і не кидати абиде. Заміна інструментів — справа сама по собі недешева, до того ж це означає, що раби кілька днів сидітимуть без знаряддя, а діло стоятиме. Якщо ж закріпити за кожним його власний інструмент і карати тих, хто не береже його, це помітно знизить подібні втрати.

Існує ще одна перевага розподілу обов’язків між рабами: ваше господарство зробиться самодостатнім. Для кожного завдання у вас буде свій раб. Потрібен буде косар — ви маєте власного косаря, знадобиться перукар — у вас є й перукар, потрібен коваль — і коваль у вас теж власний. Вам не доведеться наймати сторонніх працівників і платити їм за виконану роботу.

Артільна робота спонукає працювати швидше, старанніше та краще. Ви маєте об’єднати рабів у групи душ по десять. За такою кількістю робітників найлегше спостерігати, більші об’єднання створюють проблеми для наглядачів. Ці групи ви маєте розподілити по всьому маєтку і організувати роботу так, щоб раби не працювали по одному чи в парах. Якщо вони будуть розпорошені по всій території, за ними неможливо буде як слід наглядати. Утворювати більшу групу не варто ще й тому, що окрема особа в ній не відчуває особистої відповідальності. Робота ніби розчиняється в натовпі. А учасники правильної за розміром групи починають конкурувати між собою, до того ж у ній легко виявити тих, хто байдикує. Працювати завжди цікавіше, якщо є елемент змагання. Крім того, це означає, що ніхто не обурюватиметься, коли працівників, що не виконали своєї частини роботи, буде покарано.

Подбайте про те, щоб дати кожному рабові таку роботу, яка найбільше підходить для нього за його фізичними та моральними якостями. Волопаси, скажімо, мусять бути дуже хазяйновитими й уважними. Ці дві якості важливіші, ніж, наприклад, зріст, постава чи фізична сила, оскільки робота волопаса вимагає концентрації уваги та практичних навичок. Орач має бути тямущим і кмітливим, однак цих якостей недостатньо. Для цієї роботи потрібен раб із гучним голосом, щоб поганяти робочу худобу. І водночас лагідний, бо коли він поводитиметься з тваринами жорстоко, вони не слухатимуть його команд, та й довго не протягнуть, виснажені надмірною працею й биттям.

Коли йдеться про вівчарів, то, знов-таки, майте на увазі, що для їхнього заняття сила та високий зріст не потрібні. Високі нехай краще будуть орачами, адже в господарстві немає менш утомливої для високої людини роботи, ніж оранка. Під час оранки робітник стоїть рівно і спирається на руків’я плуга. Бути різноробами і працювати на полях можуть раби будь-якого зросту та будь-якої статури. Усе, що їм потрібно, — це здатність упоратися з важкою роботою. Раби, яких ви поставите працювати на виноградниках, мають бути широкоплечими та м’язистими. Працівники такої статури добре підходять для роботи, де треба щось перекопувати та підрізати гілки. Менше значення мають їхні чесність і сумлінність: на виноградниках працюють малими групами, тож за цими рабами легко наглядати. Буває, що нечесні раби водночас є найрозумнішими. А це якраз перевага в догляді за виноградом: тут треба діяти розумно. Ось чому на виноградниках так часто можна побачити закутих у кайдани рабів. Однак пам’ятайте: чесна людина рівного з крадієм інтелекту працюватиме краще, ніж злодій.

Не варто вважати, що рабська праця — це завжди найкращий вибір для обробітку ваших земель. Для роботи на занедбаній землі таки варто залучити найманих працівників, а не рабів, оскільки вона потребує більше зусиль та самовідданості. Також, безумовно, краще використовувати вільних людей для найважливіших сільськогосподарських робіт на кшталт збирання винограду. Окремі проблеми виникають, коли брати рабів за волопасів та вівчарів. Ця робота важка й непопулярна не лише тому, що пастухи мерзнуть і мокнуть у негоду, — їм ще й загрожують напади бандитів та диких звірів. Окрім того, вони мусять подовгу бути на самоті, далеко від родини і без будь-якого спілкування з іншими людьми. Найкраще залишити таку роботу для вільних бідняків. Їм потрібні гроші, тож можна очікувати, що вони старанно виконуватимуть будь-які ваші завдання.

Якщо ж у вас пастушать раби, ви маєте розуміти, що контролювати їх майже неможливо. Хоч би куди вони вирушили, вони можуть наробити там рейваху: що-небудь поцуплять, із кимось поб’ються. Зверніть увагу й на те, що для кожного виду худоби знадобляться пастухи з різними фізичними якостями. До випасу великих тварин залучайте дорослих рабів, а для роботи з дрібними підійдуть і хлопчики. Пастухи, які водять худобу гірськими стежками, мають бути сильнішими за тих, хто випасає її близько від ферми. Ось чому на далеких пасовищах працюють зазвичай чоловіки, тоді як наглядати за худобою в самому маєтку можуть хлопчики й навіть дівчатка-рабині.

Пастухам належить проводити цілий день зі своїми стадами, вночі вони також не можуть залишити худобу. Про всі проблеми вони мають доповідати головному пастухові — на цю роботу призначають старшого й досвідченого раба, який користуватиметься серед інших авторитетом. Але він не повинен бути настільки похилого віку, щоб йому було важко виконувати роботу. Мало хто зі старих у змозі витримати труднощі далеких перегонів худоби, долаючи підйоми та спуски, особливо під час випасання кіз.

Добирайте чоловіків могутньої статури, кмітливих і метких, що добре орієнтуються в просторі й здатні захистити стадо від диких звірів або викрадачів худоби. Вони мають бути достатньо сильними, щоб піднімати вантаж на спини в’ючних тварин, здатними швидко бігати і добре стріляти з пращі. На мою думку, представники деяких народів для роботи пастухів абсолютно не годяться — наприклад, бастули і турдули.[22] Галли ж, навпаки, для цього дуже навіть придатні, особливо вони підходять для роботи з в’ючними тваринами. Про те, скількох пастухів залучати до роботи, вже було сказано: я взяв би одного на кожні вісімдесят або сто овець і двох на кожні п’ятдесят коней.

Старший пастух повинен переконатися, що пастухи мають усе необхідне для себе й худоби; перш за все треба подбати про їжу для людей і приладдя для догляду за тваринами. Старший пастух мусить бути письменним, щоб робити записи, які ви зможете перевіряти. Це також дозволить йому записувати вказівки щодо лікування найпоширеніших захворювань тварин і людей і допомагати хворим, доки вони перебувають на далеких пасовищах, де немає можливості звернутися до лікаря.

Катон вважав, що раби повинні або працювати, або спати. Він дійсно був радий мати рабів, які багато сплять, вважаючи, що їх легше контролювати, ніж тих, хто сповнений енергії. Крім того, він вважав, що раби, які люблять поспати, виявлятимуть більше поваги до господаря. Він ніколи не дозволяв хатнім рабам виходити за межі обійстя, якщо тільки їх не посилали з певним дорученням він сам або його дружина. Навіть у такому разі його рабам не дозволяли спілкуватися з іншими, щоб не заохочувати до байдикування. Катон вважав, що статевий потяг перетворює рабів на цілком неконтрольованих, тому встановив їм чіткі умови для зустрічей з рабинями. Однак постійних стосунків не дозволяв за жодних умов. На мій погляд, так господарство вести не можна. Людяність передбачає дотримання хоч якихось прав і свобод навіть тоді, коли йдеться про жалюгідних рабів.

Дехто вважає, що старі та хворі раби — це непридатний для продуктивної праці непотріб. Катон радить нам викидати їх, як сміття. Його позиція була така: рабів слід купувати щонайдешевше, витискати з них якнайбільше, а потім кидати напризволяще — хай помирають. Він просто припиняв годувати їх, коли вони не могли більше працювати. І я, і більшість моїх знайомих рабовласників вважаємо таку поведінку жорстокою та безсердечною. Чесно кажучи, цей чоловік більше переймався здоров’ям своєї риби, ніж хворих рабів, і в усякому разі, сьогодні викидати їх на сміття незаконно. Особисто я вважаю, що господар, який має рабів за мулів і позбувається їх, коли постаріють, чинить неправильно: він не розуміє зв’язку між рабами і власником.

Ми, рабовласники, маємо певні обов’язки перед тими, хто від нас залежить. Не завжди в наших фінансових інтересах утримувати хворих рабів. Але ми можемо принаймні дати їм шанс одужати і полегшити їхнє навантаження, доки вони ще здатні працювати. І знайти нескладну роботу, що буде до снаги старим і немічним та дозволить їм зробити свій внесок у ведення господарства. Тим паче, при всьому, що вимагається від рабів, вони не так часто доживають до старості. У мене старі раби працюють брамниками або ж носять торби за моїми синами, коли ті йдуть до школи.

Дозвольте мені зробити невеличкий відступ і розповісти вам про ніякову ситуацію зі старим сторожем-воротарем. Це сталося, коли я приїхав на віллу до мого давнього друга. Старезний раб стояв біля входу, «охороняючи» ворота. Я звернувся до товариша:

— Де, на бога, ти його роздобув? Що змусило тебе викрасти труп із кладовища й поставити його охоронцем на вході?

А друг відповів:

— Хіба ти не впізнаєш його, Марку? Це ж Феліціо. Малими ми гралися з ним під час сатурналій.[23] Його батько Філосіт був управителем у мого батька. Ми ж усі тоді товаришували!

Але я гадки не мав, про що він каже.

— Та ти з глузду з’їхав! — сказав я товаришеві.— Як цей беззубий старигань може бути нашим ровесником?

Але погляд мого друга був переконливішим від слів. Час, звичайно, не пожалів нікого з нас, але рабське життя позначилося на зовнішності Феліціо. Та й взагалі дивно, що мій друг його запам’ятав. Урешті-решт, то був лише хлопчик-раб.

Раз уже ми заговорили про вік, то зазначу, що наймолодших рабів я волію приставляти до роботи якомога раніше, принаймні до п’яти років. Завжди можна знайти для них якусь корисну справу: доглядати невеликих тварин, що-небудь просапати в садку, підносити посуд під час обіду; дівчатка можуть навчатися прясти або допомагати на кухні. Виконання цих нескладних завдань змалечку призвичаює дітей до роботи і допомагає їм зрозуміти своє місце в цьому житті.

У вашому заміському маєтку найголовнішим рабом є управитель. До його вибору треба підійти з усією серйозністю. Якщо він буде достатньо компетентним, ви зможете спокійно присвятити своє життя гідному дозвіллю, на яке заслуговуєте за своїм соціальним становищем. Якщо ж ви зупините свій вибір не на тій людині, то продуктивність роботи знизиться, дисципліни не буде, а вам доведеться постійно їздити то до Риму, щоб займатися політичними й суспільними справами, то до заміського маєтку, щоб розібратися з тамтешнім безладом. Сам я вибираю і навчаю управителів так, щоб вони віддано захищали мої інтереси. Беру двох або трьох двадцятилітніх рабів, які сподобалися мені своїм ставленням до справи, і займаюся їхнім вихованням. Я даю їм різні завдання так, щоб вони набули досвіду в усіх видах робіт, які необхідно виконувати в маєтку. Якщо вони підводять мене або не можуть виявити себе якнайкраще, я караю їх, повертаючи колишній статус. Я завжди хвалю тих, хто добре працює, і стежу, аби нікому навіть на думку не спало, ніби вони можуть одержати переваги, підлещуючись до мене. І взагалі, якщо раби намагаються сказати мені, який я чудовий, я караю їх: нехай розуміють, що лестощами вони нічого не досягнуть, а для отримання результатів треба старанно працювати.

Найважливіша порада, яку я можу вам дати: ніколи не вибирайте управителя з тих рабів, які мають привабливу зовнішність або, що навіть гірше, схильні гаяти час, валандаючись по місту. Ледачий раб, який любить міське життя з його шинками й будинками розпусти, ніколи не перестане про нього мріяти. Це не найкращі якості й для хатніх рабів, та коли людина з таким характером одержує владу над маєтком, вона може невдовзі заподіяти непоправну шкоду всьому вашому господарству.

Вам варто вибрати людину, з дитинства привчену до сільськогосподарських робіт, добре перевірену. Якщо такого раба у вас немає, поставте на чолі того, хто постійно працює в робітничих артілях. Він не має бути дуже молодим — десь за тридцять. Якщо управитель занадто молодий, йому буде важко віддавати накази іншим рабам, особливо старшим, яким завжди не подобається, коли ними командує молодь. Але він не має бути й надто старим: ви ж не хочете, щоб він був не в змозі впоратися з важкою роботою. Він повинен мати чималий досвід роботи в господарстві, а якщо такого нема, бути певною мірою перфекціоністом. Тоді ви знатимете напевно: усього, що йому треба знати, він навчиться як слід. А йому треба буде знати все, адже він не зможе віддавати накази тим, хто вчитиме його, що і як треба робити. Мабуть, не так уже й важливо, чи знає він грамоту, якщо в нього добра пам’ять. Насправді це навіть краще, коли він не вміє читати й писати: йому буде важче фальшувати звіти.

Він має знатися на тваринництві, а також, наскільки це можливо для раба, бути наділеним здатністю до співчуття, щоб керувати, не виявляючи ні надмірної м’якості, ні жорстокості. Йому варто завжди трохи потурати кращим рабам і в той же час триматися з гіршими так, щоб вони боялися вже його суворого погляду, а не жорстокого ставлення. Найкращий для нього спосіб здобути авторитет — самому бездоганно робити свою справу: підлеглі навряд чи напартачать з роботою, якщо отримають правильні вказівки. Та він і сам слугуватиме для них прикладом. Немає кращого способу контролювати навіть найнепокірніших рабів, ніж змусити їх тяжко працювати. Поясніть наглядачеві, що він має весь час пильнувати рабів. І нехай перевіряє їхню роботу, аби переконатися, що все робиться як слід. Інакше може виявитись, що керівник не володіє ситуацією й не приділяє уваги складним рабам, тоді як саме за ними потрібен найпильніший нагляд.

Заохочуйте ваших управителів і наглядачів дрібними подарунками, щоб вони працювали більш старанно і сумлінно. Дозволяйте їм володіти грошима та майном, жити з тими жінками, яких вони виберуть, ясна річ, тільки тоді, коли ці стосунки для вас прийнятні. Наявність жінки та дітей робить раба спокійнішим і більш зацікавленим у тому, щоб справи в господарстві йшли добре. Ви здобудете прихильність управителів і наглядачів, виявляючи до них певну повагу. Якщо вони виправдовують вашу довіру сумлінною працею, непогано також іноді радитися з ними про те, що треба зробити й кому це доручити. Так вони відчуватимуть, що ви поводитеся з ними майже як з рівними собі, а не дивитеся на них як на рабів. Їх також можна заохочувати різноманітнішим харчуванням, кращим одягом і взуттям та застосовувати до них інші пільги.

Я навчаю нових управителів того, що, на мою думку, допоможе їм зробитися більш доброчесними. (Це переважно відомі вислови та старомодні поради, але тут вони цілком доречні.) Я забороняю їм використовувати рабів для роботи, не пов’язаної з інтересами господаря. Інакше часто виявляється, що нові керівники користаються зі своєї посади, примушуючи рабів виконувати власні доручення, тоді як раби мають працювати на користь усього маєтку. Управителі не можуть харчуватись окремо від підлеглих — нехай їдять те саме, що й робітники. Ніщо так не дратує втомленого раба, як вигляд управителя, котрий поглинає смачні та розкішні страви, коли сам раб мусить задовольнятися злиденною пайкою. До того ж управитель за цих умов має прослідкувати, щоб хліб для рабів випекли як слід, а страви були поживними та корисними.

Крім того, я привчаю своїх нових управителів випускати рабів за межі маєтку лише з мого особистого дозволу. А коли мене нема, вони не повинні дозволяти нікому виходити, хіба що виникне якась нагальна потреба. Я забороняю їм мати справи поза моїм маєтком, оскільки це відвертатиме їх від основної роботи. Вони не повинні вкладати ваші гроші в худобу або товари, призначені для торгівлі. Купівля і продаж з метою прибутку відволікатимуть їх від того, що справді має значення. Про що вони мають дбати, так це про лад у ваших рахунках. Інакше все скінчиться тим, що ви станете власником величезної кількості неякісних товарів, які не вдалося продати.

Переконайтеся, що ваш управитель не впускає в маєток різного штибу віщунів і магів. Ці люди завжди надмірно хвилюють і збуджують рабів своїми побрехеньками й забобонами, а ще продають їм сміховинні замовляння та зілля. Сам управитель може виходити до міста лише в тому випадку, коли йому треба купити речі, необхідні для виконання його обов’язків. Відвідати ринок раз на тиждень буде більш ніж достатньо. Вам же не потрібен управитель, який полюбляє мандрувати, а потрібен той, хто виходить лише у справах, якщо ця мандрівка принесе йому користь. Та й то лише в разі, коли це недалеко й він зможе повернутися того самого дня. Скажіть управителю, що не можна протоптувати нових стежок у маєтку, щоб скоротити шлях, бо це заохочуватиме сторонніх людей порушувати межі ваших володінь. Також він не може приймати гостей, якщо це не члени вашої родини або близькі друзі.

А головне — поясніть вашому новому управителю, що він не повинен думати, ніби знає те, чого насправді не знає, а мусить бути пильним учнем у незвіданих для нього сферах. Опанування нових навичок підвищить якість його роботи та зменшить кількість помилок, які завдають багато збитків. Сільське господарство не таке вже й важке заняття. Рабам треба лише правильно виконувати одні й ті самі дії. Якщо вони від початку засвоять загальний принцип роботи, то не нароблять шкоди через своє неуцтво. Адже одна з проблем сільського господарства полягає в тому, що для виправлення помилок доводиться витрачати багато часу та грошей.

Ось перелік обов’язків управителя, який допоможе вам з’ясувати, чи ваш працівник робить саме те, що вам потрібно.

• Підтримувати сувору дисципліну, але без невиправданої жорстокості.

• Завантажувати роботою рабів так, щоб у них не було часу на суперечки.

• Відзначати відповідні релігійні свята (щоби боги були задоволені, а господарство процвітало).

• Не розкрадати майно господаря.

• Залагоджувати сварки між рабами, яких зазвичай виникає чимало.

• Дбати про те, щоб раби не потерпали від холоду чи голоду.

• Пам’ятати: якщо не провокувати рабів на заворушення, вони трапляються значно рідше.

• Заохочувати за хорошу роботу і карати за погану.

• Карати винних справедливо і відповідно до збитків, завданих їхніми діями.

• Весь час залишатися в маєтку.

• Бути тверезим і не обідати за межами маєтку.

• Не думати і не діяти так, ніби він є розумнішим за свого господаря.

• Не поводитися з друзями господаря як із власними.

• Слухати все, що каже господар, і слухати тих, кого господар наказує слухати.

• Не позичати нікому грошей, допоки не буде розпорядження від господаря.

• Вимагати повернення грошей, якщо господар не схвалив позики або її продовження.

• Не давати нікому насіння, кормів, ячменю, вина чи олії.

• Підтримувати дружні взаємини з двома-трьома сусідніми маєтками, щоб можна було позичити людей, товари чи знаряддя, якщо виникне така потреба.

• Регулярно переглядати рахунки та іншу звітність разом із господарем.

• Не використовувати поденників надто багато або більше, ніж на один день за один раз.

• Не купувати нічого без схвалення господаря.

• Не мати від господаря ніяких таємниць.

• Не мати улюбленців серед рабів.

• Не радитися з ворожками, віщунами й астрологами.

• Не економити насіння, адже це призведе до катастрофи.

• Переконатися, що ти в курсі всіх справ у маєтку, а якщо у твоїх знаннях є прогалини, заповнити їх. Тоді ти розумітимеш, що в рабів у голові.

• Пам’ятати, що раби більш охоче працюватимуть на того, хто розуміє їхні проблеми.

• Дбати про своє здоров’я і добре спати.

• Перш ніж укладатися на ніч, переконатися, що маєток у безпеці, тварини нагодовані й усі сплять там, де їм належить.

• Першим уставати вранці й останнім лягати спати.

Посада головної рабині теж дуже важлива, і кандидатуру на неї треба добирати уважно. Зазвичай ця рабиня стає дружиною управителя. Якщо вона виконує свою роботу добре, це допоможе забезпечити вашому маєтку високі прибутки. А головне, вона може зробити господарство максимально самодостатнім, подбавши про його побутове обслуговування — від ткацтва до дрібного ремонту та догляду за хворими.

У погану погоду, коли рабині не можуть працювати надворі, управителька має зайняти їх плетінням і шиттям. Кілька рабинь можуть прясти і ткати, у той час як інші займаються підготовчими роботами (наприклад, чесанням шерсті). Якщо одяг для рабів шити в самому маєтку, це значно знижує ваші витрати.

У гарну погоду управителька повинна обійти всі будівлі в маєтку й переконатися в тому, що всі раби пішли на роботу і ніхто з них не сховався в коморі. Якщо ж вона виявить симулянта, то з’ясовує, чому він не на роботі. Управителька повинна вміти відрізнити хворобу від лінощів, адже раби завжди скаржитимуться на хвороби. Якщо вона вирішить, що раб таки захворів, то забирає його до лазарету. Навіть якщо управителька вважає, що він прикидається хворим, але робить це від великої втоми, то може, на свій розсуд, дозволити бідоласі один день відпочинку в лазареті. У далекосяжній перспективі краще дозволити втомленому рабу відпочити, а не примушувати його працювати, поки він справді захворіє. Хоча важливо стежити, щоб цією можливістю не зловживали.

Управителька ніколи не повинна сидіти без діла. Її робота — метушитись і всіх перевіряти, щоб господарство працювало як слід. Вона має ставати до ткацького верстата і навчати ткаль. Або сама повинна вчитись у рабинь, які знають більше за неї. На кухні управителька зобов’язана пересвідчитись, що страви для рабів приготовані правильно. Вона мусить переконатися, що на кухнях, у корівниках і, не в останню чергу, у свинарниках було чисто. Вона має бувати в лазареті й стежити, щоб навіть за відсутності пацієнтів там панувала чистота й усе було готове для появи хворих.

Якщо ви не приділили належної уваги призначенню управителя та його дружини, дуже скоро на вас чекатиме справжнє жахіття. Свого часу я чув моторошні оповідки: про управителя, який продав частину маєтку без відома господаря, а потім запевняв, ніби зайві гроші — це прибуток від господарства, що зріс завдяки його ефективному управлінню. А інший вирубав більшу частину дерев у маєтку, продав їх за двадцять тисяч сестерціїв, десять тисяч із них показав як прибуток, а решту поклав собі в кишеню. Погані управителі завжди продаватимуть ваше майно, щоб імітувати активну діяльність. А ви, господар, можете не знати, що відбувається у володінні, і радітимете з того, як збільшилися ваші прибутки. Ви будете винагороджувати управителя додатковою їжею, красивим одягом і вільним часом. Пізніше, з’ясувавши, що половина маєтку продана і звідти зникло все необхідне для отримання прибутку, ви дуже суворо покараєте управителя. Але тоді вже буде запізно, і вам знадобиться немало часу та грошей, аби повернути господарство у звичну колію.

Щоб цього не сталося, вам обов’язково треба регулярно навідувати свій маєток. Не існує надійнішого способу запобігти свавіллю управителів. Безперечно, рабів розбещує відсутність господаря. А якщо один раз вийшло обдурити його — надалі їхня жадібність і безсоромність лише зростають. Із таким самим успіхом ви можете найняти для управління своїм господарством піратів. Урешті-решт, якщо ваш маєток розташований далеко і вам важко відвідувати його регулярно, варто розглянути питання про обробіток землі вільними орендарями, котрі платитимуть вам орендну плату. Раби ж, які залишилися без нагляду й певні, що господар далеко, зрештою приведуть господарство до занепаду. Вони позичатимуть худобу, триматимуть її надголодь, землю зорають абияк і вдаватимуть, що насіння пішло на сівбу, тоді як насправді половину продали, а гроші поклали собі в кишені. А врожай, і без того мізерний, зовсім розтане через їхнє крадійство і неправильний підрахунок залишків. Найпевніше, ви з’ясуєте, що управитель і найвпливовіші раби перебувають у змові, оскільки всі вони від цього виграють. Програєте тільки ви — господар.

Я часто приїжджаю без попередження, щоб побачити своє господарство таким, яке воно насправді, а не вилизаним перед моїм візитом. Після прибуття викликаю управителя і прошу влаштувати мені негайну інспекційну поїздку. Я перевіряю весь маєток і спілкуюся з рабами, що займаються різноманітними видами діяльності. Я намагаюся зрозуміти, чи не послабилася дисципліна і увага до деталей за моєї відсутності. Оглядаю виноградні лози: чи вони доглянуті, чи не мають такого вигляду, ніби врожай з них уже зібрали. Перелічую поголів’я худоби, а також рабів і сільськогосподарські знаряддя, щоб з’ясувати, чи збігається побачене з описом, що його надав управитель. І якщо робити це з року в рік, то можна бути впевненим: у маєтку панує лад, що забезпечить вам пристойне життя в старості. Незалежно від вашого віку регулярні відвідини маєтка допоможуть вам бути певними: раби вас не надурять і не поставляться зі зневагою, а навпаки, шануватимуть, як ви того й заслуговуєте.

Насправді ці візити можуть навіть відкрити нам очі на те, що ми не вічні. Нещодавно я відвідав свій маєток і дорікнув управителеві тим, що хлів має занедбаний вигляд. Управитель наполягав, що це не його провина, просто дерево струхлявіло і будівля руйнується. А я ж пам’ятаю, як будували цей хлів, і тоді я був зовсім молодим! Потім я звернув його увагу на покручені старі платани й на те, як їх зле доглядають. І знову він відповів, що дерева просто дуже старі — а я ж пам’ятаю, як їх садили!

Відвідуючи власні володіння, можна отримати й неприємні сюрпризи. Одного разу я побував у своєму маєтку на півдні Італії. Оглядаючи його, я йшов через квітучі поля, аж раптом до моїх ніг кинулася прив’язана товстою мотузкою жінка з вилами в руках. Її волосся було обстрижене, тіло — брудне, а туніка — подерта.

— Пожалійте мене, господарю! — заголосила вона. — Я вільнонароджена, але мене захопили пірати, і ваш управитель купив мене як рабиню.

Я їй повірив, адже вимова її була вишуканою, а риси обличчя благородними, що свідчило про високе, а не рабське походження.

Жінка пояснила, що управитель намагався змусити її розділити з ним постіль. Вона благала мене звільнити її й казала, що відшкодує мені дві тисячі сестерціїв (стільки вона коштувала) після повернення в сім’ю, звідки її викрали пірати. Скинувши з себе туніку, вона показала мені жахливі садна: управитель її бив. Я був глибоко вражений цією історією.

— Не хвилюйтеся, пані,— сказав я. — Можете повернутися додому без будь-якого відшкодування. Тримати в таких умовах особу шляхетного походження, та ще й таку красуню, — просто неподобство і навіть безчестя.

Я викликав свого управителя, безсоромного раба на ім’я Сосфен, і сказав йому:

— Ти чудовисько! Коли ти бачив, щоб я поводився так навіть із найнікчемнішими з моїх рабів?

Він зізнався, що придбав цю жінку в перекупника, бо вона йому сподобалась. Я зняв його з посади управителя, повернувши на старе місце, а жінці дозволив помитись, перевдягнутися в чистий одяг і відіслав її додому.

Можливо, ви вважатимете мене божевільним через цей вчинок, хоча жінка справді була вільнонародженою. Та, скажу я вам, це у ваших інтересах — поводитися з рабами великодушно. Якщо вони працюють добре, ви завжди повинні бути з ними чемним. Звичайно, не треба потурати їхньому зухвальству чи дозволяти вільно висловлювати свої думки. Але якщо вони обіймають керівні посади, треба виявляти до них повагу. Як я вже казав, я спілкуюся з рабами, цікавлюся їхньою думкою і навіть питаю поради, якщо вони про щось знають більше за мене. Я переконуюсь у тому, що раби добре реагують на таке ставлення і працюють потім із більшим запалом. Іноді я застосовую цей підхід навіть до тих, хто сидить, покараний, на ланцюгу в темниці. Я відвідую їх, перевіряю, як їх прикуто, а також питаю, чи не вважають вони покарання несправедливим. Тому що навіть найпокірніший раб легко може зазнати несправедливого покарання, адже над ним стоїть стільки всілякого «начальства». І саме ці простакуваті й безхитрісні раби бувають найбільш небезпечними, якщо їх вивести з рівноваги надмірно жорстоким ставленням. Я навіть вдаюся до того, що дозволяю їм скаржитися на наглядачів та іноді задовольняю їхні скарги. Так порушники лишаються під контролем, отримавши можливість випустити пару, а управителі та наглядачі працюють чесно, знаючи, що навіть найнікчемніший раб може висловити свої думки про їхнє керівництво.

Навряд чи вас здивує те, що раби часто виявляють далеко більшу жорстокість один до одного, ніж та, на яку бувають здатні їхні господарі. Насправді ви побачите, що раби весь час змагаються за «місце під сонцем», з’ясовуючи, хто найголовніший, і сваряться через дрібні образи, реальні чи надумані. Схильних до жорстокої поведінки з підлеглими необхідно тримати під контролем: нехай вони бояться вас, якщо надумають знущатися з тих, хто стоїть нижче. Інакше ви швидко виявите, що ваші раби доведені до відчайдушного озлоблення, — й добром це не скінчиться. Ось чому не варто мати в господарстві багато рабів одного етнічного походження: вони бувають особливо пильними до незначних відмінностей між собою, повсякчасно сваряться та б’ються через це.

І нарешті, важливо пам’ятати, що ви вклали значні кошти у своїх рабів, і їхню цінність потрібно зберегти. Ви маєте захистити свою власність від будь-яких дій, що можуть її знецінити. Пам’ятайте, що ніхто не може підбурювати законослухняного раба здійснити негідний вчинок — це протизаконно. Ви також можете вимагати відшкодування збитків, якщо хтось хвалить ваших неслухняних рабів за погані вчинки, наприклад утечу або крадіжку, оскільки подібне заохочення безнадійно псує раба. Людину, яка це робить, має бути визнано винною в розбещенні, й не важливо, чи вона зіпсувала хорошого раба, чи зробила поганого ще гіршим. Насправді існує довгий перелік дій, за які ви можете отримати фінансову компенсацію. Нікому не дозволено змушувати ваших рабів підробляти рахунки, мати статеві зносини з вашими рабами, схиляти їх займатися магією чи марнувати час на розваги; підштовхувати рабів до державної зради або спонукати до розкішного життя, підсовуючи їм книжки; втягувати в азартні ігри або гомосексуальні зв’язки. Відбувається це шляхом грубого впливу чи через тонші форми розбещення, ви завжди маєте бути уважними до чинників, які можуть зіпсувати ваше добро.

Чимало римських рабовласників, що належали до вищих прошарків суспільства, були знайомі з філософією стоїків, згідно з якою господар міг володіти лише тілом раба, але ніяк не його душею, котра залишалася вільною. Це означає, що рабів вважали людськими істотами, які наділені гідністю й заслуговують на певну повагу. Звідси випливала потреба поводитися з ними порядно і справедливо, як із найманими працівниками. Нам невідомо, наскільки були поширеними такі ідеї в римському суспільстві. Хотілося б думати, що більшість римських господарів відчували відповідальність перед тими, хто від них залежав, зокрема й рабами, навіть якщо це мотивувалося особистими інтересами і бажанням зберегти своє майно.

Навчання рабів цілком визначалося видами роботи, яку вони мусили виконувати. Вважалося, що тих, хто мав працювати на плантаціях, навчати особливо нема чого, їх можна одразу виводити на роботу. Із сільськогосподарських посібників, котрі збереглися з римських часів, випливає, що найважливіше було дібрати амбіційних рабів-наглядачів, які б забезпечували повсякденний контроль за перебігом робіт у маєтку. У великих міських домогосподарствах хатніх рабів, найімовірніше, навчали їхні старші товариші, а не сам господар. Тепер неможливо визначити, скількох рабів доводилося «приборкувати». Багато римлян віддавали перевагу рабам, вихованим у власному домогосподарстві, зокрема тому, що ті змалку призвичаювалися до рабського статусу. Те, що Сенека закликає рабовласників виявляти співчуття до новоспечених рабів, змушених виконувати принизливу роботу, дозволяє припускати, що зазвичай господарі цього не робили. Найімовірніше, цими словами Сенека заперечував проти звичної практики, інакше його твір не зацікавив би римських читачів.

У тих самих посібниках наводиться раціон рабів; він, що не дивно, є доволі невибагливим. Одяг був грубий і лише найнеобхідніший. Раби могли доповнювати свій раціон, займаючись збиральництвом, розведенням власної худоби, обробляючи невеличкі городи. Ті, хто працював у скутих кайданами групах, навряд чи могли скористатися з цих можливостей. Раби, які займали вищі «посади», ймовірно, отримували певні привілеї, що полегшували їхнє існування.

У багатьох римських текстах економічні переваги використання рабів у сільськогосподарських маєтках оцінюються неоднозначно. Однією з причин було те, що за рабами потрібен був постійний нагляд. Адже очевидно, що раби намагатимуться всілякими способами ухилятися від роботи, тоді як вільний орендар економічно зацікавлений у високій продуктивності праці. Використання рабів також суперечило римському ідеалу чесного вільного землероба, котрий своєю працею колись забезпечив республіці успіх. Те, що пізніше землю почали обробляти завезені раби, здавалося неправильним, не сприймалося як прогрес. Дехто тримав величезні земельні маєтки лише заради вихваляння, і великі групи рабів були лише частиною показної розкоші. Більшість великих землевласників використовували у своїх господарствах різні поєднання рабської та найманої праці.

Ставлення до старих і хворих рабів також не було однаковим у різних господарів. Імператор Клавдій видав наказ про заборону відвозити старих на острів посеред Тибру.[24] Імовірно, це було просто марною спробою запобігти соціальним заворушенням у центрі Рима, а зовсім не бажанням полегшити тяжку долю рабів. Сенека відстоював більш поблажливе та порядне ставлення до рабів, ніж було заведено в більшості римлян, але навіть він не пам’ятав своїх давніх товаришів у дитячих іграх (саме з його твору взято оповідку про старого брамника). Навряд чи варто припускати, що більшість римлян витрачала значні кошти на старих рабів, коли ті переставали приносити користь, хіба що для цього були особисті причини — наприклад, підтримка старої та немічної годувальниці.

Коли говорити про інші вікові групи рабів, то в одному юридичному документі зазначено, що п’ятирічні діти вже могли ставати до роботи. Тут немає нічого дивного, оскільки їм не треба було здобувати освіту, і вони були в змозі виконувати деякі нескладні завдання на фермі чи в домашньому господарстві.

Управитель маєтку, вочевидь, був найважливішою людиною для господаря. Поганий управитель — це лейтмотив усієї давньої літератури, зокрема й Біблії. Більшість великих землевласників принаймні частину року проводила за межами своїх маєтків, цілком покладаючись на управителів у справах одержання прибутку, що мав забезпечити власникам гідне дозвілля в місті. Саме тому в книжці наголошується, як важливо регулярно відвідувати сільський маєток. Відсутність господаря, як вважалося, породжувала недбальство, і в результаті за землею й господарськими будівлями не було належного догляду, а врожайність швидко знижувалася.

Раби обходилися дорого, тож кожен господар мав знайти рівновагу: з одного боку, дбати про них, а з іншого — примушувати рабів працювати і, до певної міри, мотивувати їх. Жорстоке поводження, безсумнівно, мало місце, але воно не було нормою, оскільки означало б завчасне зношування майна та шкоду для господарства. У сільських умовах поділ рабів на «їх» і «нас», за якого невелика група наглядачів отримувала матеріальне заохочення та надію на здобуття волі, ймовірно, працював досить добре, щоб підтримувати ефективне функціонування системи.

Стосовно сільського господарства в давні часи див.: Катон «Про землеробство». Про самодостатність як мету дивись: Варрон «Про сільське господарство», 1.16. Давні суперечки про те, довіряти обробіток землі рабам чи вільним орендаторам, можна знайти у праці Колумелли «Про сільське господарство», 1.7. Стосовно артільної праці див. Пліній Старший «Природнича історія», 18.4. Оповідка про хлів, який от-от мав розвалитися й був нагадуванням про старість, міститься в листах Сенеки, 12, як і історія про товариша дитячих ігор. Відомості про пастухів містяться в праці Варрона «Про сільське господарство», 2.10. Управителів описано у Варрона («Про сільське господарство», 1.17) і Колумелли («Про сільське господарство», 1.8). Катон у праці «Про землеробство», 5, перелічує обов’язки управителя. Інформацію про дружину управителя можна знайти у Колумелли («Про сільське господарство, 12.3). Проблеми, які створює поганий управитель, описано у промові Цицерона «Проти Верреса», 2.3.50. Розповідь про викрадену піратами жінку, яка зазнала насильства і була знайдена рабовласником під час огляду маєтку, можна прочитати в романі Ахілла Татія «Левкіппа та Клітофонт», 5.17. Про ставлення Катона до рабів можна дізнатися з праці Плутарха «Життя Катона Старшого», 4.4, 5.2 і 21.1.