Як керувати рабами

Розділ VII • Розваги та ігри

Долею рабові призначено тяжко працювати. Усе його життя — це сумлінна праця, спрямована на те, щоб задовольнити пана. Він мусить уважно ставитися до бажань свого володаря, до бажань і потреб його родичів і друзів. Але життя раба складається не тільки з виснажливо тяжкої праці. У ньому має бути час і для відпочинку та простих розваг. Дозволяти такі розваги — дуже мудро з боку господаря, звичайно, якщо раби виконують усю свою нелегку роботу та пристойно поводяться. Адже задоволений раб у майбутньому краще працюватиме. І навпаки: нужденні раби, змучені злигоднями та стражданнями, завжди намагатимуться ухилитися від будь-якого призначеного їм завдання. Або ж вони будуть постійно тужити та скаржитися на власну долю. Свято сатурналій якраз і є тією нагодою, котра надасть їм добру можливість трохи перепочити та випустити накопичене незадоволення від свого рабського життя.

Святкування сатурналій бере початок із сивої давнини. Це свято є нагадуванням про час, коли бог Сатурн правив світом, — золотий вік рівності. Тоді не існувало соціальної ієрархії, не було ані рабства, ані навіть приватної власності — все було спільним. Свято починається сімнадцятого грудня і триває декілька днів. У давнину вважалося, що відзначати його достатньо й один день, але тепер, у наш розніжений і схильний до неробства вік, часу на сатурналії відводиться більше. В усьому Римі панує піднесення і вирують пристрасті. Загальне святкування починається із жертвопринесення перед храмом Сатурна, звідусіль лунають вигуки: «Io Saturnalia!».[31] Емоції сягають апогею. Люди веселяться, співають легковажних і непристойних пісень; вони роблять це навіть на вулицях та ринкових площах, що в будь-який інший день року для багатої людини вважалося б ганебним і сміховинним, а для бідняка — й узагалі божевіллям. Бенкети їхні нестримні, а танці соромітні. Це гуляння — час розкошів для всіх, а не лише для обраних, у яких щодня сатурналії. Це не просто свято. Це такий час, коли весь світ перевертається з ніг на голову. Те, що зазвичай вважається гарною поведінкою, тепер знецінюється й позбавляється сенсу: сьогодні можна і навіть треба бути непоштивим, безсоромним і п’яним як чіп. У театрах і амфітеатрах ідуть вистави, на вулицях відбувається карнавальна хода, на ринкових площах — комічні видовища. Виїзні артисти, жонглери та заклиначі змій заповнюють Римський Форум. Звідусіль лунають анекдоти про міських чиновників. Натовп висміює все на світі, у тому числі й богів, і навіть глузує з імператора, лихословить і регоче біля його статуї.

Усі вбираються святково — у яскраві туніки замість буденних тог. Багато хто надягає фетрові шапки, що їх зазвичай носять вільновідпущеники, бо ці головні убори символізують знищення ієрархії. Навіть імператор ходить у такій шапці. Усі обмінюються подарунками, що за звичайних умов відбувається тільки між рівними за статусом людьми. Дозволено грати в азартні ігри. Навіть сором’язливий домашній раб не боїться глянути прямо в очі едилові та потрусити перед його носом гральними костями. Рабів не карають, і їм дозволяється навіть критикувати власних панів. Та й взагалі саме ви, господар, і маєте прислуговувати рабам за столом під час сатурналій! Вино ллється рікою. Чоловіки перевдягаються в жіноче вбрання. Раби обирають собі на вечір короля блазнів, він надягає корону та мантію і роздає всім смішні завдання: «проїхати верхи на кухарі, наче на коні» або «кожному випити вина, налитого у склянку на три пальці».

Яку саме роль у святі гратимете ви, залежить тільки від вас. Один мій друг — страшенний зануда, то він у розпал святкування сатурналій ховається у віддаленій тихій кімнаті, щоб не чути гамору вечірки, що відбувається у нього вдома. Він каже, що йому приємніше пересидіти там сатурналії, почекати, доки всі перебісяться. Усі ж інші в його домі в цей час бувають охоплені веселим шаленством, з усіх боків до нього долинають захоплені вигуки людей, які радісно святкують. Мій товариш стверджує, що така його поведінка є найліпшою з усіх можливих: він не заважає веселощам своїх рабів і ні в чому їх не обмежує. Та й окрім цього, вони не відволікають його від наукових занять.

Яка нудьга! Ні, як на мене, краще розділити з людьми їхній настрій. Ви здивуєтеся, наскільки покращується ставлення до вас ваших рабів, якщо ви берете участь у їхньому святі. Особисто я впиваюся, горлаю, граю в ігри і кидаю кості, співаю голяка, плескаю в долоні й трясу животом, а інколи навіть, вимастивши обличчя сажею, кидаюся сторчголов у холодну воду. Моїм домашнім це подобається.

Сатурналії — це чисте шаленство. Це світ, де звичні підвалини суспільства перевернуто догори дриґом: жінка й чоловік, господар і раб — усі вони міняються місцями. Рабам у цей день дозволено створити образ того життя, якого вони, без сумніву, прагнуть. Це світ, де на зміну красі класичних форм приходить гротеск. Усі звичаї опускаються до найнижчого рівня, і обід відбувається під звуки лайки та гучного випускання газів. Непристойні жести, ніякої пошани ні до кого. Святкувальники розкидають речі, тож переконайтеся, що в цей час використовується тільки дешевий посуд. Подекуди задля розваги навіть мучать тварин.

Свято наскрізь еротичне, та це й не дивно. Безсумнівно, колись воно символізувало родючість і достаток, але тепер це просто можливість для молоді дозволити собі певні надмірності та непристойності. Вулицями вештаються збуджені натовпи; ринковий майдан переповнений чоловіками, котрі хижо позирають на жінок і роблять їм недвозначні пропозиції. Із настанням ночі ніхто й не думає лягати спати. Простий люд розважається як уміє: гультяйські пісні, дикі танці, кпини та кривляння. Заходять і до торговельних кварталів: грюкають у кожні двері, горлають і лаються, висміюють усіх, хто тільки трапляється на їхньому шляху. Спати такої ночі просто неможливо. Декого сердять ці гультяї й те, що вони кажуть. Інші ж вважають, що треба просто посміятися разом з усіма, та й ніхто не буває розлючений до такої міри, щоб вимагати заборони свята. Навіть найбільш стримані люди іноді регочуть над усілякими витівками та жартами тих, хто святкує.

Простий народ приєднується до всіх цих неподобств із величезним задоволенням, адже так приємно познущатися з тих, до кого у звичайному житті вони мусять виявляти пошану. Іноді зустрічаються цілі процесії людей, перевдягнених у богів або сатирів. Вони неквапом прогулюються, роблячи впізнавані смішні жести й рухи тіла: висміюють манери відомих людей. Я бачив одну карнавальну ходу, в якій усі учасники вдавали чудовиськ або мали на собі тільки звірячі шкури. Неподалік показували й різних виродків: телицю з двома вим’ями, карликів та карлиць різного штибу. У подібних процесіях є щось бридке, вони навіть шокують, тому деякі господарі забороняють своїм рабам приєднуватися до них, хоча, на мою думку, це вже занадто.

Не буду заперечувати, що буйний дух святкувань може перекинутися й на реальний світ і вилитися в протести та масові заворушення. Але, мабуть, це просто неминуче — такі гульбища час від часу виходитимуть з-під контролю. Адже сатурналії — це, по суті, альтернативний світ, який ми контролюємо. Влада царя сатурналій дуже коротка, і коли його вбивають у жартівливому ритуалі наприкінці святкування, дух рівності помирає разом із ним. Дехто вважає, що такі свята несуть загрозу владі й соціальній стабільності, даючи рабам надію на помсту та майбутню справедливість. Насправді ж, гадаю, це просто можливість для людей випустити пару, нічого не змінюючи в реальному житті. Фактично святкування сатурналій якраз і підкреслює ті норми поведінки, що їх усі мусять дотримуватися в інший час. Люди нечасто користуються свободою, яку надає це свято, щоб озвучити скарги на можновладців. Більше того, коли під час одного свята якийсь божевільний захопив вінок Цезаря і надів його на себе, це викликало такий гнів натовпу, що нещасного розірвали на клоччя. Сатурналії швидше закріплюють соціальну ієрархію, підкреслюючи тимчасовість порушення правил і звільнення від відповідальності. Про це свідчить той факт, що після свята нерідко миряться громадяни, котрі між собою ворогували, і залагоджуються давні родинні сварки. Це свято знімає напругу та закладає основи нормального життя. У результаті суспільство функціонує тільки краще: адже ми на власні очі побачили, яким недолугим і некерованим може зробитися світ, якщо відмовитися від дотримання нинішніх норм і правил. Думати інакше — значить бути безнадійним оптимістом. Це те саме, що очікувати: якщо чоловіки іноді перевдягаються в жіночий одяг, то жінки зможуть опанувати чоловічі ролі в реальному житті. Ні. Сатурналії навчають нас, а перш за все рабів, того, як нерозумно намагатися змінити наявний лад: ні до чого, крім хаосу, це не призведе.

Але вкрай важливо наступного дня після закінчення свята не допустити його продовження. Я раджу вам із самого ранку прибрати якнайсерйознішого вигляду. Це саме той час, коли треба поставити на місце неробу — можливо, якраз того, хто надто захопився перевагами свободи, наданої йому святом, і якимось чином вас образив.

Одначе, коли все вже увійшло в норму, корисно залишитись у дружніх стосунках із вашими рабами — звичайно, у межах, що потрібні для підтримки авторитету і поваги. Зі своїми сільськими рабами я схильний говорити дещо панібратськи, якщо вони поводилися як слід. Рік за роком я переконуюся, що їхня тяжка праця робиться трохи легшою, коли господар ставиться до них по-дружньому. Інколи я навіть жартую з ними, зрідка дозволяючи пошуткувати і їм. Однак із міськими рабами використовувати такого підходу я не рекомендую. Їхня доля значно легша, і вони тільки й чекають можливості, щоб поширити це панібратство на всі повсякденні ситуації, у яких ви з ними взаємодієте. Ні до чого, окрім втрати вашого авторитету, це не приведе.

Із цього правила я роблю виняток лише для свого дуже літнього наставника: він і досі топче ряст, хоча йому вже далеко за сімдесят. У дитинстві я його любив і навіть слухався, хоча я був вільною людиною, а він — рабом. Через це мені здається, що буде якось недоречно напучувати його зараз із суворим виразом обличчя. Він пам’ятає деякі смішні звички, що їх я мав, коли був дитиною. Або може розповісти, як я прогулював уроки, ризикуючи дістати різок. Це нагадує мені про те, як найвеличніший із відомих полководців, Александр Великий, у дитинстві отримав догану від свого раба. Александр накладав на вівтар для жертвопринесень цілі гори надзвичайно дорогого ладану, а його наставник Леонід сказав, що хлопець зможе закликати богів у такий марнотратний спосіб хіба що тоді, як завоює країни, багаті на пахощі. І коли Александр дійсно здобув контроль над Аравійським півостровом, він надіслав Леонідові корабель, ущерть завантажений ладаном, і переказав, щоб той більше не скнарував із богами.

Що ж до відпочинку рабів, коли вони вже повернулися до звичних буднів, то я дозволяю їм перепочити дві години після вечері. А вина виділяю небагато — щоб уникнути неспокою та сварок.

Рекомендую вам не дозволяти рабам приєднуватися до будь-яких спілок або колегій для осіб низького соціального стану. Хай навіть то будуть похоронні клуби, створені з досить мирною метою подбати про грошове забезпечення поховань, слід пам’ятати, що спілки такого штибу призводили до заворушень у багатьох містах. Адже, хай би якими були їхні назва чи мета, усі вони зрештою перетворюються на політичні об’єднання, що будуть використані для підбурювання рабів до заворушень.

Ні за яких обставин не дозволяйте своїм міським рабам узяти за звичку приїжджати до середмістя й вештатися там без ніякої мети. Не встигнете ви й озирнутись, як вони вже перетворяться на нероб, звиклих до збавляння часу без будь-якої користі для вас. Такі бродять по Марсову полю, вештаються біля цирку й театрів, охочі до азартних ігор, сидять по шинках і корчмах, займаються розпустою в борделях. І навіть якщо ви силоміць повернете їх до виконання призначених їм обов’язків, усе одно вони вже ніколи не перестануть мріяти про ці безумства.

У сфері дозвілля, як і в усіх інших аспектах античного рабства, реальне ставлення до рабів різнилося залежно від мети, з якою їх використовували. Міські домашні раби зазвичай не мали такого надмірного фізичного навантаження, як ті, кому доводилося працювати на плантаціях у сільській місцевості. Вони також, імовірно, мали більше можливостей для відпочинку та дозвілля: місто забезпечує широкий вибір різноманітних занять, на відміну від сільського маєтку. Домашні раби не перебували під настільки жорстким контролем, як ті, що працювали в полі, і через це могли вигадати часинку для дозвілля, навіть коли їм цього не дозволялося. Натомість сільські раби надзвичайно потребували відпочинку й відновлення сил, але наскільки вони мали змогу задовольнити цю потребу, залежало від позиції господаря. Деякі господарі, особливо після великих війн, коли рабів було забагато, могли змушувати їх працювати до смерті, адже вони тоді були дешевими і їх не було шкода. Такі періоди не були нормою в римському суспільстві: зазвичай купівля раба вимагала значних грошових вкладень. Статус «цінного активу», ймовірно, означав, що більшість сільських рабовласників прагнули забезпечити своїм рабам достатній відпочинок, аби надати їм можливість відновити сили та підготуватися до наступного трудового дня.

Святкування сатурналій було щорічним, для багатьох рабів воно означало нові можливості. Особливими привілеями володіли, очевидно, домашні раби: їхній безпосередній зв’язок із господарем і його родиною означав, що вони матимуть реальну винагороду за свою роботу протягом року. В античних джерелах є ціла низка згадок про це свято, його зображують щедрим, яскравим і життєрадісним, чимось схожим на тиждень Масниці. Важко сказати, чи так воно було насправді. Пліній розповідає, як він ховався у своєму кабінеті, щоб не брати участі в галасливій вечірці й не псувати своїм смутним виглядом задоволення іншим людям, і, можливо, це було звичним для багатьох великих домогосподарств. Чимало рабів почувалися досить скуто, не наважуючись по-простому спілкуватися зі своїми панами, і дуже ніяковіли б, якби господар надумав прислуговувати їм за столом. Але ми не знаємо, чи так було скрізь: Пліній навряд чи може вважатися пересічним рабовласником. Він був дуже заможною людиною і, окрім того, видатним ученим, схильним уникати масових простонародних розваг. Рим багато в чому являв собою доіндустріальне суспільство з дуже простими звичаями, і якщо вже святкував, то робив це на повну силу. Стосовно ж рабів, які працювали на плантаціях, неважко збагнути, що всі їхні радощі зводились, у кращому разі, до додаткової пайки їжі та трохи більшої кількості вина.

Хай би якою була реальність сатурналій, незаперечним є одне: після свята завжди наставали будні, і все поверталося у звичну колію. Відомо лише декілька випадків, коли народні гулянки виходили з-під контролю і виливалися в заворушення та інші вияви незадоволення з боку соціальних низів. Раби точно не намагалися використовувати тимчасові послаблення для переходу до активних насильницьких дій на захист своїх людських прав.

Короткий опис того, що відбувалося під час сатурналій, можна знайти в «Епіграмах» Марціала, 14.1; «Листах» Сенеки, 18; «Сатурналіях» Лукіана; «Проповіді» Авґустина, 198.1; «Анналах» Тацита, 13.15; «Бесідах» Епіктета, 1.25.8 і «Промовах» Лібанія, 9.5–6. Про зануду Плінія, який ховався у своєму кабінеті від галасливого свята, див. його листи, 2.17.24. Обговорення сатурналій і відпочинку нижчого класу в цілому можна знайти в розділі 3 («Перевернутий світ») моєї книги «Масова культура в Стародавньому Римі».