Як керувати рабами

Розділ І • Як придбати раба

Коли скульптор бажає створити видатний витвір мистецтва, він починає з того, що передовсім шукає найбільш придатну для цього камінну брилу. Так само і рабовласник мусить розуміти, що тільки з правильного людського матеріалу можна хоча б сподіватися «виліпити» рабів з бажаними характеристиками незлостивості, високої працездатності та безумовного послуху. Важливо з найпильнішою увагою вибирати рабів на ринку, переконатись у тому, що вони не мають ніяких фізичних, розумових або моральних вад. У цьому розділі я навчу вас, як найкраще взятися до такої складної справи — купівлі раба.

По-перше, де його купувати? Багато хто скаже, що треба це робити на Римському Форумі, за храмом Кастора,[7] але ви вчините правильно, коли проігноруєте цю пораду, бо там виставляють на продаж неотесаних рабів найнижчої якості. Набагато кращих можна знайти в работорговців, які працюють у Септі Юлія, неподалік від Пантеону.[8] Особливо якщо ви хочете придбати юнака-гомосексуала або ж якийсь товар із екзотичних регіонів імперії чи навіть з-поза її кордонів, наприклад із Ефіопії. Усе це знайдеться в тамтешніх торговців, але обов’язково запитайте їх прямо, чи не мають вони чогось особливого в закапелках своїх крамниць. Вони завжди тримають усе найкраще подалі від сторонніх очей, приберігаючи для найбільш шанованих покупців. Там ви без проблем знайдете навіть кастрованого хлопця, якщо маєте таке бажання, хоча теоретично закон забороняє торгівлю подібним товаром.

Коли говорити про законні шляхи, то рабами стають або полонені, захоплені в бою, або діти, народжені від рабинь; але насправді існують і інші способи потрапити в рабство. Деякі злидарі незаконно продають себе в рабство, щоб позбутися боргів, або продають одного зі своїх дітей, аби прогодувати решту. Небажаних немовлят часто залишають на звалищах край міста, і дехто забирає їх і виховує як своїх рабів, хоча формально вони є вільнонародженими. Існують також підозри, що деякі работорговці купують свій товар в осіб, які просто викрадають дорослих і дітей, здійснюючи піратські набіги на віддалені прибережні регіони.

Однак немає жодних сумнівів у законності перетворення на рабів тих, кого наші армії захоплюють у військовий полон. Ці особи самим своїм існуванням завдячують милості наших солдатів, які не винищили їх у переможному запалі, а зберегли їхні жалюгідні життя. Те, що ці люди тепер служать нам, є справедливою відплатою за їхній військовий спротив. Полонені з багатших родин можуть бути повернені в рідні домівки, якщо за них буде внесено належний викуп. Решта ж за порятунок свого життя розплачується довічним рабством.

Я й сам колись брав участь у штурмі невеликого містечка поблизу кордону з Перською імперією. Спершу ми спробували переконати жителів здатися мирно і тим самим зберегти свої життя, а після відмови почали штурм і швидко пробили міську стіну таранами. Ми захопили околиці й почали знищувати тих, хто траплявся на нашому шляху: чоловіків, жінок, дітей — усіх підряд. Більшість жителів утекли до старої частини міста, до центру, звідки вони вислали представників для перемовин, намагаючись урятувати свої голови. Даремно ж вони ще від початку не прийняли нашої щедрої пропозиції! Було вирішено, що ті, хто заплатить нам суму, яка відповідає двом тисячам сестерціїв,[9] залишаться вільними, і чотирнадцять тисяч місцевих жителів змогли це зробити. Решту, щось близько тринадцяти тисяч осіб, а також іншу здобич було виставлено на продаж.

Наш командир був щедрим і половину рабів віддав нам як заохочення за вірну службу. Решту він продав на користь держави, щоб заплатити за встановлення невеликого вівтаря на подяку богам за нашу перемогу, та для своєї вигоди. Усе це, звичайно, ніщо, як порівнювати з тими величезними трофеями, що їх здобували у своїх переможних походах такі полководці, як Юлій Цезар. Вважають, що в Галлії він захопив мільйон рабів. Або, скажімо, усім відоме масове поневолення після взяття Єрусалима, коли, здавалося, майже весь єврейський народ потрапив у рабство, чи в Дакії, коли великий Траян підкорив войовничі племена. Ні, наші здобутки були дріб’язковими порівняно з цим.

Після того як раб зробився рабом (неважливо, у який спосіб) і з’явилася потреба його продати, він рано чи пізно опиниться в одного зі згаданих уже работорговців. Виставлені на продаж раби, як правило, стоять на узвишші, щоб потенційні покупці могли добре їх роздивитись. У тих, хто потрапив на ринок нещодавно, ноги побілені крейдою. Іншу інформацію, як-то місце народження, особистісні характеристики, покупець може прочитати на табличці, що висить у раба на шиї.

Продаж рабів регулюється відповідними розділами едикту курульних едилів.[10] Його метою є забезпечити покупцеві можливість дізнатися про раба все необхідне: про будь-які його хвороби чи недоліки, чи не був він утікачем або волоцюгою, чи не присуджено йому відшкодувати збитки своєму колишньому господареві. Ті, хто продає рабів, мають установити походження кожного раба, якого виставляють на продаж. На це слід звернути особливу увагу, оскільки походження невільника часто визначає, чи може він бути добрим рабом: одні племена мають набагато кращу репутацію, ніж інші. Не варто, наприклад, намагатися виховати особистого слугу з норовливого маленького британця, адже всі вони, як відомо, мають украй погані манери та назавжди залишаються відлюдькуватими. Зате з єгипетських хлопчиків виходять чудові домашні улюбленці.

Думки щодо того, раби якого походження найкращі, досить суттєво різняться. Та всі вони сходяться на одному: негоже тримати за рабів римських громадян. А таке інколи трапляється — наприклад, якщо хтось не може вибратися з боргів. Цих бідолах треба продавати за кордон, щоб вони не бентежили своїх господарів, які будуть змушені доручати тяжку роботу тим, хто колись належав до найвищої та найшляхетнішої людської раси. Це ж неправильно, коли той, хто народився вільним римлянином, мусить доживати свої дні рабом. Навіть германські варвари відмовляються використовувати подібним чином своїх одноплеменців. Ви, напевно, здивуєтесь, але представники цієї похмурої раси — фанатичні гравці, і то до такої міри, що здатні ризикнути всім, разом із власною свободою, тільки б іще раз кинути кості. Якщо вони програють, їх там-таки заковують у кайдани. Вони стверджують, ніби роблять так через те, що на карту поставлено їхню честь, а на мій погляд, це звичайна твердолобість. Але переможець завжди продає поневоленого співвітчизника за кордон, аби не бачити, як невдаха працює десь поблизу, й не відчувати постійного сорому через свою причетність до такого падіння.

Видатний мислитель Сенека вважав, що найкраще мати власноруч вирощених рабів, оскільки вони не знають іншого життя і через те менше, так би мовити, «битимуть копитом». Близький друг Цицерона Аттик[11] був настільки завбачливим, що тримав за хатню челядь лише доморощених рабів. На його думку, народжені в домогосподарстві раби з більшою імовірністю залишаться відданими своєму господареві, вважаючи його майже рідним батьком, і не відчуватимуть образи на нього за своє поневолення. Проблема тут лише в тому, як ми побачимо далі, що розведення рабів є справою досить дорогою і забирає багато часу.

У всякому разі, багато хто стверджує, що новий раб подібний до вологої глини, з якої можна виліпити те, що побажає господар. Нових рабів можна швидко навчити виконувати певні завдання потрібним чином — як цуценят, а не вирощувати їх багато років, аби досягнути тієї самої мети. Щойно поневолених варварів, ясна річ, треба «об’їздити», зламати їхній спротив. І якщо ви купуєте такого раба, слід пам’ятати, що йому знадобиться час, аби звикнути до нового, значно нижчого становища в суспільстві. У перші дні необхідно виявити до нього м’якість, поблажливість і навіть певну симпатію. Адже як не співчувати тому, хто щосили намагається втримати жалюгідні залишки свого колишнього статусу і зовсім не прагне виконувати всілякі неприємні завдання, що їх ми йому доручаємо? Не карайте його надто жорстоко, якщо він іще не прийшов до тями після транспортування й ув’язнення, погано почувається та не встигає пішки за вашим конем. Або якщо він іще не звик бути цілий день на ногах, чекаючи наказів господаря, і весь час засинає. Так само не варто чекати від рабів, які вже служили комусь, що вони швидко і безболісно адаптуються до своїх нових ролей. Якщо раніше вони мали легші умови в Римі, з усіма святами та не дуже втомливою домашньою працею, то життя в селі видасться їм занадто важким.

Варто попередити ще й про таке: не купуйте надто багато рабів, що походять із одного середовища чи мають спільну національність. На перший погляд здається вигідним мати робітників, що схильні до співпраці й легко знаходять порозуміння, адже розмовляють однією мовою, та пізніше це може створити дуже великі проблеми. У кращому разі вони підбиватимуть одне одного перепочити, посидіти й побалакати, поцупити що-небудь, а в найгіршому — почнуть вам перечити й опиратися, змовлятимуться про втечу чи навіть про ваше вбивство. Буде набагато ліпше, якщо раби належатимуть до різних національностей. Тоді вони не зможуть вільно спілкуватися між собою. Це не тільки завадить їм змовлятися й уникати роботи, але й примусить вивчити хоча б основи латини. Тоді вам буде легше віддавати їм накази, а ще ви чутимете їхні розмови й будете розуміти, про що вони пліткують.

Виявляйте велику обережність, коли купуєте рабів, захоплених під час піратських набігів. Якось я помилково придбав одного такого (торговець набрехав мені про те, звідки його добув), а що раб трохи знав латину, то почав уперто доводити мені, що насправді є вільнонародженим. Заявив, ніби він із міста Мотона, що на узбережжі Адріатичного моря. Одного чудового дня до міста прибула шерега кораблів — начебто торговців зі сходу. Вони згодилися купити вино за тією ціною, яку загадали містяни, і навіть продали їм якісь спеції. Наступного дня до міста потяглися мешканці околиць, почувши, що там є можливість поторгувати й купити екзотичні дрібнички зі Сходу. У результаті набережна заповнилась чоловіками й жінками, котрі намагалися продати прибульцям вино й виміняти в них якісь товари. Та коли вино везли до гавані, пірати — а це насправді були вони — раптово похапали людей, скільки встигли, і силоміць забрали їх на свої кораблі. Відпливаючи, вони залишили місто майже порожнім. Звісно, я подумав, що раб бреше, аби в такий спосіб отримати свободу, але він наполягав і навіть переконав суддю вислухати його справу, хоча її потім і закрили через брак доказів. Зрештою я мусив його продати (і багато при цьому втратив), оскільки не мав уже сили терпіти його постійне ремствування.

Ціна, що її ви мусите бути готовими заплатити за раба, звичайно, залежить від якості товару. Майте на увазі: раби не надто дешеві. У середньому за здорового дорослого чоловіка віком від п’ятнадцяти до сорока років розраховуйте викласти тисячу сестерціїв. Такої ж якості жінка обійдеться вам трохи дешевше, скажімо, у вісімсот сестерціїв. Коли зважити, що небагатий римлянин на п’ятсот сестерціїв може рік годувати родину з чотирьох осіб, ви зрозумієте, яке значне капіталовкладення являють собою раби. Старші й молодші раби мають однакову ціну: ті, кому вже виповнилося сорок, коштують близько восьмисот сестерціїв, як і підлітки від восьми до п’ятнадцяти років. Зовсім старі чи зовсім юні — ті, кому вже далеко за шістдесят, і діти до восьми років — обійдуться вам дешевше, приблизно по чотириста сестерціїв. Також майте на увазі, що ціна буде вищою, якщо раб уже здобув якісь навички — скажімо, вміє читати, вести грошовий облік або надавати послуги перукаря.

Звичайно, якщо дозволяють статки, то можливості ваші безмежні. Існує багато прикладів, коли заможні люди викладали колосальні суми за непересічні екземпляри, які б могли сприятливо вплинути на статус свого власника. Маркові Антонію,[12] наприклад, работорговець Тораній продав двох рабів-близнюків рідкісної вроди. Подейкують, покупець заплатив за них двісті тисяч сестерціїв. Однак виявилося, що торговець його ошукав: насправді один із хлопчиків був народжений в Азії, а другий — у північних Альпах. Це з’ясувалося, бо вони мали зовсім різну вимову. Коли знавіснілий Марк Антоній постав перед Торанієм, винахідливий работорговець запевнив, що саме через це й виставив таку високу ціну. Адже якщо брати схожі один на одного, у цьому немає нічого особливого, але така подібність між дітьми різних рас воістину унікальна і безцінна. Марк Антоній, хоч і був розлючений, захопився винахідливістю торговця й повірив у те, ніби ці «близнюки» є й направду блискучим його набутком і відповідним чином засвідчують його високий статус — статус правителя Рима разом з Октавіаном.

Можу додати, що найвища «нормальна» ціна за раба, про яку мені вдалося дізнатися, — це сімсот п’ятдесят тисяч сестерціїв, запропоновані Марком Скавром[13] за граматика Дафніса, якого продавав Аттій із Пізавро. Звичайно, цю суму значно підвищили відомі раби-актори, що купували собі свободу зі своїх колосальних прибутків. У давні часи актор Росцій,[14] як кажуть, заробляв п’ятсот тисяч сестерціїв на рік, тож він, напевно, заплатив набагато більше за своє звільнення. Відомі й інші особливі випадки. Один із рабів Нерона,[15] який брав участь у воєнній кампанії проти вірменського царя Тірдата, одержав свободу в обмін на награбоване майно, що дорівнювало приблизно тринадцяти мільйонам сестерціїв. Відомо також, що Луторій Приск купив євнуха Паезона у Сеяна, прибічника Тиберія[16] за п’ятдесят мільйонів сестерціїв. Таку ціну було сплачено, щоб задовольнити власну забаганку і продемонструвати своє багатство, а зовсім не тому, що раб був хоч трохи того вартий. Це показує, наскільки неспокійним і страшним був той час, коли Рим перебував під лихим впливом Сеяна: усі були надто заклопотані, щоб зупинити таку скандальну угоду.

Варто приділити увагу характеру раба, якого ви збираєтеся купити. Чи не здається він вам нерішучим і безхарактерним або, навпаки, відчайдушним і зухвалим? Найбільше для роботи підходять не боягузи й не надто сміливі: і з тими, і з іншими ви потім намучитеся. Ті, кого легко залякати, навряд чи зможуть виявляти наполегливість у роботі, а надміру зухвалими важко буде керувати. Однак у деяких випадках, особливо коли йдеться про вибір домашньої прислуги, доречно звернути увагу на ввічливих і скромних. Домашні раби мають бути як миші: тихі, сором’язливі, але постійно сновигають туди-сюди, зайняті якимись справами. Звичайно, вам слід остерігатися тих, хто просто прикидається такими в надії на спокійне життя. Багато рабів демонструють правильну поведінку для того, щоб їм доручили необтяжливу домашню роботу на кшталт прислуговування за столом, що дає їм можливість розслабитися між сніданком і обідом, обідом і вечерею, а також підживитися недоїдками з хазяйських тарілок.

Коли справа доходить до купівлі рабів, господар має бути пильним! Якщо ви побачили раба чи рабиню, які вас зацікавили, обов’язково добре їх огляньте. Якби ви купували коня, то зняли б із нього попону, щоб краще роздивитися його будову і виявити наявні чи потенційні вади. Так само ви повинні примусити работорговця зняти одяг з раба. Можете вірити кому завгодно, тільки не работорговцям: нерідко вони намагаються замаскувати дефекти одягом. Щоб приховати вивернуті всередину коліна, на раба одягають довгу туніку. Або яскравим одягом намагаються відволікти увагу від худих і кволих рук. Пересвідчіться, що в чоловіків неушкоджені обидва яєчка: ви ж, напевно, хочете, щоб вони розмножувались. Інакше кажучи, ви маєте все промацати й обстежити, аби переконатись у тому, що знаєте всю правду про товар, який вам підсовують.

Работорговці — найбільш недобросовісні люди у світі, й вам необхідно докласти зусиль, аби розкрити всі їхні підступи. Їх цікавить винятково одержання прибутку, й заради цього вони готові піти на будь-яке шахрайство. Але найгірші торговці євнухами, оскільки вони ладні навіть скалічити раба, зневаживши природу, якщо так можна буде підвищити його вартість. Багато рабів одержують ті чи інші ушкодження, поки їх доправлять до місця продажу: втрачають вагу, страждають від ран, завданих кайданами. Работорговці обов’язково спробують приховати ці дефекти, тож будьте напоготові! На тіла охлялих рабів вони наносять смолу терпентинного дерева, щоб пом’якшити шкіру, так що раби можуть здаватися вгодованішими. Або використовують засоби для видалення волосся, зроблені з крові, жовчі та потрухів тунця, щоб видалити рослинність із обличчя й зробити раба молодшим на вигляд. Або змішують корінь гіацинта із солодким вином і дають його підліткам, щоб уповільнити появу в них ознак статевого дозрівання та початок сексуального розвитку. До інших видів шахрайства належить застосування барвників, аби додати рум’янцю блідим щокам нездорового раба, приховування незагоєних ран і давніх шрамів під пишним одягом.

Ставте запитання, не беріть на віру того, що говорить работорговець. Розпитайте його про характер раба. Якщо мова йде про жінку, поцікавтеся, чи здатна вона народжувати дітей. З’ясуйте, чи не було в неї мертвонароджених немовлят, чи регулярні в неї менструації. Дізнайтеся, чи не скоїв раб якихось тяжких злочинів, чи не схильний він до втечі, чи не було йому присуджено битися з хижими звірами на арені цирку. Усі ці факти свідчать про такий характер, без якого ви цілком обійдетесь у власному домі. Остерігайтесь розумних рабів, якщо ви не маєте наміру навчити їх вести листування або зробити читцями. У будь-якій іншій якості розумний раб завдасть вам лише зайвих турбот. Однак розпитайте також, чи не має раб якихось моральних вад: можливо, він призвичаївся до азартних ігор, чи любить випити, якщо випаде така нагода, чи водить компанію з іншими рабами чоловічої статі.

Уникайте рабів, що схильні до меланхолії. Бути рабом — не найкраща доля, і ті, хто має журливу вдачу, у рабстві западуть у тугу. Така поведінка є одним із джерел роздратування для рабовласників. І правда, як можна покладатися на робітників, які за першої-ліпшої нагоди можуть розридатися, а то й намагаються порішити себе? Згідно з законом, продавець зобов’язаний повідомити потенційному покупцеві, якщо раб уже намагався вчинити самогубство. Але ми не завжди можемо бути впевненими в тому, що нам кажуть правду, тож краще довіряти власним інстинктам. Самогубства є більш поширеною проблемою, ніж вам може видатись. Адже, як мовить приказка, «краще померти, ніж бути рабом», або ще: «Той, кому не подобається бути рабом, обов’язково буде нещасливим, але рабом через це бути не перестане».

Після того як ви ретельно вибрали раба і домовилися про ціну, обов’язково отримайте на руки контракт. Відповідно до нашого контрактного права, продавець повинен назвати поручителя, який гарантує повернення грошей, якщо покупець висловить обґрунтовані претензії. У контракті мають бути вказані ваше ім’я і становище, ім’я (або прізвисько) раба, його походження, ціна, ім’я продавця, ім’я поручителя, дата і місце підписання контракту. Зверніть увагу на те, що майно невільника, зокрема й гроші, які йому вдалося накопичити, переходить у власність нового господаря разом із рабом, якщо інше не обумовлюється окремо.

Обов’язково візьміть у продавця письмову гарантію щодо здоров’я раба. Перевірте, чи правильно ви зрозуміли, що охоплює ця гарантія: у ній повинні бути зазначені хвороба, схильність до втечі та азартних ігор, натомість не згадується про лінькуватість і неприємний запах із рота. Не завжди буває ясно, що означає слово «здоровий». Чи можна вважати раба, у котрого відрізаний язик, здоровим? Фактично будь-який раб має якийсь дрібний дефект. Я стикався з такими: мочиться в ліжко, страждає на падучу хворобу, не має пальця на нозі, заникується, нечистий на руку. Усі ми знаємо, що таке поганий раб: на нього не можна покластися, він ледачий, працює повільно, всюди запізнюється, він є жадібним і зажерливим, упертим і норовливим; він потворний на вигляд (наприклад, косоокий і пузатий), сутулиться і пересмикує плечима, коли говорить. Також ми маємо чіткі уявлення про «хорошого» раба: чесний і відданий, старанно працює і ніколи не скаржиться на втому. Проблема в тому, що ці два типи дуже складно розрізнити, коли їх «причепурили» торговці.

Після оформлення покупки вам треба подумати, яку роботу слід доручити своєму рабові. На нього можуть чекати найрізноманітніші завдання. Загалом раби діляться на два види: сільські та міські. Тих, хто працюватиме в сільській місцевості, можна навчити ремесел орача, садівника, водовоза, гончара, двірника і т. д. Рабині даватимуть лад одягу й домашньому начинню, прястимуть вовну або робитимуть масаж. Тих, хто працюватиме в міських господарствах, теж треба приставити до певних видів роботи. Так, вродлива жінка найкраще підійде для того, щоб прислуговувати за столом. Якщо ви заможні, то можете мати цілий почет рабів, кожен із яких виконуватиме свою конкретну роботу в домі. Це будуть носії, секретар, який уголос читатиме вам листи та писатиме відповіді на них. Інші можуть забезпечувати м’який музичний супровід під час трапез або працювати брамниками, наложницями, розпорядниками, посильними.

Рабині займаються хатньою роботою і дають приплід. Звичайно, люди із сумнівною репутацією купують їх і для роботи в домах розпусти. У наші дні багато римських матерів не бажають брати на себе важкі обов’язки вигодовування і виховання власних дітей і з радістю залишають цю роботу рабиням-годувальницям. Зауважмо, що вибрати правильну годувальницю дуже важливо, адже нерідко саме вона стає тією жінкою, яку ваша дитина вперше назве мамою. Коли йдеться про догляд за моїми дітьми, то в няньки я зазвичай беру тих рабів, яких мої рабині народили від мене. Раби, пов’язані з вами найтісніше, — це ті, хто доглядав за вами, коли ви були маленькими. Мій колишній наставник, Фелікс, відводив мене зранку до школи, оберігав від різних неприємностей і допомагав у всьому, від одягання до гри в гладіаторів. Звісно, йому дали таку роботу, бо нічим іншим він займатися не вмів. Як сказав великий афінський державний діяч Перикл, коли побачив раба, який упав з дерева і зламав ногу: «Щойно він перейшов у наставники».

Багато з рабів-наставників бувають дійсно високоосвіченими. Тільки вам вирішувати, чи потрібен вам абсолютно неосвічений помічник для ваших синів, на кшталт Фелікса, чи належним чином вихований раб, котрий допоможе їм розвиватися і зробитися справжніми державними діячами, якими б ви хотіли їх бачити. Найгірше використовувати за наставника для своїх дітей того раба, котрий лише краєм ока зазирнув у книжку, а вже забрав собі в голову, що він найрозумніший. Такі лише заважають належній освіті дитини, а іноді навіть нав’язують дітям свої обмежені уявлення. Це особливо важливо, бо такі наставники легко можуть наділити підопічних своїми хибами. Навіть Александр Великий, як кажуть, постійно потерпав через вади свого наставника Леоніда.

Остерігайтеся марнославства. Немає нічого вульгарнішого за соціального парвеню, у якого цілий сонм абсолютно непотрібних йому рабів займається всілякими дурницями просто через те, що господарю забаглося продемонструвати всім навколо своє непомірне багатство. Один мій знайомий вільновідпущеник тримав раба, чиєю функцією було нагадувати своєму господареві імена людей, яких той приймав. Уявіть, як це образливо для гостей, коли їхні імена нагадує хазяїнові якийсь раб! А ще гірше, коли цю роботу доручають старому слузі, який уже не годиться ні для чого іншого і від старості стратив розум. Він постійно помиляється, змушуючи всіх ніяковіти. Можливо, найкурйозніший випадок такого використанням рабів пов’язаний із багатієм на ім’я Кальвізій Сабін. Він успадкував величезний статок, але був неосвіченим, і пам’ять його була настільки поганою, що він не міг запам’ятати навіть імена героїв Гомерових поем. Бажаючи показати себе освіченою людиною й так довести, що заслуговує на багатство і високе становище, він за високу ціну купив кількох розумних рабів і примусив їх запам’ятати найвидатніші витвори літератури. Один мусив вивчити напам’ять усього Гомера, другий — Гесіода, а ще дев’ятеро завчили вірші дев’яти ліричних поетів. Їм довелося докласти немало зусиль, аби цього досягнути. А створивши це «коло літературознавців», він почав надокучати гостям за обіднім столом: щохвилини просив когось із них процитувати кілька поетичних рядків, щоб раби їх продовжили. Сабін запевняв, що ці раби коштували йому цілого статку. Щиро кажучи, така сама кількість шаф, наповнених книжками, обійшлася б йому дешевше.

Звичайно, не всі раби належать таким ексцентричним приватним особам. Держава теж використовує багато рабів для виконання таких робіт, як ведення обліку і ремонт доріг. Якщо ви захочете придбати невільників, які вже спізнали подібну працю, це може виявитись корисним грошовим вкладенням, адже вони не будуть дуже виснаженими і зрадіють можливості попрацювати в менш формальній атмосфері приватного домогосподарства, хоч і зі зниженням статусу. Та навіть за державними рабами потрібно пильно наглядати. Коли імператор Траян послав Плінія[17] до римської провінції Віфінії для розслідування можливих випадків корупції, той виявив, що засуджені злочинці, які уникнули покарання, працюють там як державні раби. Вони навіть отримували щорічну платню, як більшість державних рабів, і тривалий час перебували на своїх посадах. Багато з них на той час були вже в досить похилому віці й, судячи з усього, давно вели порядне життя. Певна річ, імператор зажадав, аби ті злочинці відбули належне покарання, окрім тих випадків, коли злочини мали місце дуже давно. У такому разі їм треба було доручити роботу, яка буде не кращою за покарання, як-от робота в громадських лазнях або чищення каналізації.

Вирішуючи, скільки рабів купувати, ми мусимо, як радив великий Катон,[18] зважати на розміри свого землеволодіння та різновиди вирощуваних культур (якщо йдеться про рабів сільських). Стосовно маслинових гаїв і виноградників він дає дві формули. Перша визначає, як забезпечити обслуговування маслинового гаю площею в шістдесят гектарів. Для господарства такого розміру, на думку Катона, достатньо тринадцяти рабів: наглядач, економ, п’ять різноробів, три візники, один погонич мулів, один свинар і чабан. Друга формула призначена для виноградника площею двадцять п’ять гектарів, вона передбачає залучення п’ятнадцяти рабів: наглядач, економ, десять різноробів, візник, погонич мулів і свинар. Інші вважають, що на два гектари достатньо одного раба і що скопати цю площу він має за сорок п’ять днів — із урахуванням звичайних перешкод, таких як хвороби, погана погода та безділля. Але особисто я думаю, що ці правила надто непевні. Катонові треба було скласти формулу так, щоб ми могли пропорційно збільшити чи зменшити число робітників залежно від того, більше чи менше в нас господарство. Окрім того, наглядача і економа не слід би було включати в загальну кількість потрібних рабів. Адже якщо ви обробляєте менш ніж шістдесят гектарів маслинових гаїв, вам однаково не обійтися без наглядача.

Кількість пастухів визначається в різний спосіб, тут кожен рахує по-своєму. Я дотримуюсь такої практики: тримати одного пастуха на кожні вісімдесят — сто овець, які дають вовну. Якщо отари дуже великі (а в декого вони сягають тисячі голів), вам буде легше зменшити кількість пастухів, ніж коли овець небагато. У моїх отарах сімсот овець. Для табуна коней у п’ятдесят голів потрібно тримати двох табунників, причому кожен повинен мати свого об’їждженого коня. Багаті землевласники зазвичай довіряють керівництво маєтком тільки членам свого домогосподарства. Якщо села або міста розташовані далеко від їхніх плантацій, вони залишають на плантаціях ковалів або інших ремісників, щоб раби не надто байдикували, а примножували прибутки господарства, добре виконуючи свою роботу.

О, наскільки інакшим було життя в дивовижні часи наших предків! Тоді не було нинішніх дискусій про те, як краще використовувати великі маси рабів. Люди жили дуже просто, могли мати й одного раба, котрий обідав за одним столом із господарями. А тепер ми замикаємо на ключ комору з продуктами, щоб їжа й вино не потрапили до рук легіону домашніх рабів, цієї юрби сторонніх людей, що її ми самі впустили до своїх будинків. Їх зробилося вже так багато, що потрібен окремий раб, який нагадуватиме нам їхні імена!

Що сталося з давньою доброю самодостатністю? Чому нам потрібен цілий почет рабів, тільки щоб показати, які ми багаті? Погляньте на небеса — й ви побачите, що боги голі: вони все віддають, не залишаючи нічого собі. А тепер погляньте на землю — і побачите невситимих осіб, які збирають навкруг себе рабів усіх видів, щоби справити враження на публіку. Чи став вільновідпущеник Помпея[19] Деметрій, що не посоромився розбагатіти дужче, ніж сам Помпей, також і щасливішим за нього? Щодня він проглядав список своїх рабів, ніби командував армією. Він почувався б вільнішим, якби в нього було лише двоє рабів, зате більше вільних покоїв. Діоген[20] мав лише одного раба, котрий утік від нього, і коли йому сказали, де той раб, філософ і не подумав того повертати. «Було б ганебно, — сказав він, — якби мій раб Манес міг обійтися без Діогена, а Діоген не зміг би обійтися без Манеса». Гадаю, він мав на увазі ось що: «Тепер, коли цей нещасний раб утік, я нарешті повернув собі свободу!»

Раби — це суцільні витрати. Ви мусите задовольняти потреби цих ненажерливих створінь. Ви мусите купувати їм одяг. Ви мусите постійно слідкувати за цими злодюжками, завжди готовими що-небудь поцупити. Вам доводиться мати справу з істотами, що вас ненавидять. Наскільки ж щасливіша людина, котра залежить лише від того, кому нічого не винна, — від себе самої!

Та чи можемо ми боротися з тим багатством, яке посилає нам доля? Можливо, нам треба визнати, що так вирішили зірки: римляни просто призначені керувати світом. Ми не можемо уникнути володіння рабами. Принаймні слід продемонструвати своє неоднозначне ставлення до цього за допомогою імен, які ви для них вибираєте. Виберіть веселе ім’я або таке, що має для вас певне значення: скажімо, назву місця, де ви купили цього раба, або якесь саркастичне ім’я, аби показати, що ви не так уже й серйозно ставитеся до переваг, дарованих вам фортуною. Наприклад, одного разу я купив раба, та ще й недешево, а він дорогою до моєї міської вілли впав і зламав руку. Я назвав його Щасливчиком.

Більшість наведених тут подробиць щодо купівлі рабів стосуються міського середовища, де зазвичай господар купував їх не надто багато. Ці раби жили під одним дахом із господарем і надавали особисті послуги йому і його родині, тож їх, вочевидь, вибирали дуже уважно. У сільській місцевості все могло відбуватися й інакше. Зокрема, у великих маєтках такі ретельні дослідження особливостей раба, швидше за все, нормою не були, а відповідальність за купівлю рабів могла покладатися на управителя маєтку. Напевно, те, наскільки великими були дім і земельні угіддя римлянина, визначало міру його особистої участі в придбанні рабів.

Ретельність і уважність господарів під час вибору рабів залежала від того, наскільки легко було їх придбати. Після великих воєнних перемог Рима, коли нові раби постачалися в достатній кількості, ціни на них, певно, знижувались, а покупці ставали менш прискіпливими.

Вільного за правом народження громадянина Рима не можна було на законних підставах позбавити цього статусу без його згоди. Однак сумним фактом суспільного життя в римському світі було те, що батьки часто покидали вільнонароджених дітей, або не маючи змоги їх виховувати, або просто не бажаючи цим займатися. Ті немовлята, що не загинули від холоду та голоду і яких не з’їли бродячі собаки, потрапляли до рук работорговців, або ж названі батьки виховували їх як знайд. Ці діти фактично ставали рабами своїх нових піклувальників. Хоча на сценах римських театрів раз у раз показували історії про те, як покинутих дітей знаходять їхні справжні батьки, важко уявити, що насправді таке траплялося часто.

Тепер уже не можна з’ясувати, чи дійсно римляни займалися активним «розведенням» своїх рабів. Раби розмножувалися природним чином, зважаючи на те, що їм часто дозволялось утворювати пари. Напевно, господар схвалював такі стосунки, але якою була міра його участі в паруванні рабів, лишається невідомим. Якщо до господаря зверталися по дозвіл, розумно припустити, що він прагнув запобігти стосункам між двома особами, які завдавали йому клопоту, але це ще не означає, що він намагався керувати поголів’ям своїх рабів, добираючи добре збудованих і здорових людей до пари одне одному. Між тим господарі часом дозволяли собі сексуальні стосунки з рабами, і коли до них були залучені жінки-рабині, це могло завершитися вагітністю. Діти, народжені в таких стосунках, юридично вважалися рабами, навіть коли батьком був рабовласник.

До наведених цін на рабів слід поставитися з обачністю. Ці припущення базуються на небагатьох прикладах, що збереглися до нашого часу. Номінальні ціни зросли в часи пізньої імперії через інфляцію, але незрозуміло, чи збільшились ціни в реальному вираженні. Жодним чином не можна засвідчити зменшення загальної кількості рабів у часи пізньої імперії, хоч унаслідок можливого економічного спаду, хоч через зростання впливу християнства. Записи про дивовижно великі суми, сплачені за таких рабів, як «близнюки» Марка Антонія, збереглися саме через їхню винятковість. Із цього неможливо зробити якихось більш-менш вірогідних висновків про середні ціни. Загалом про ціни на рабів можна сказати, що вони були високими й дуже різнилися. Приблизно п’ятсот сестерціїв на рік вистачало, щоб прогодувати родину з чотирьох осіб, якщо харчуватися переважно крупами. Безперечно, з урахуванням різноманітнішого раціону та інших витрат, зокрема на житло та одяг, ця сума значно зросте. Якщо припустити, що вона становила тисячу сестерціїв, хоч і змінювалася залежно від місця і часу, то ціни, які наводить Фалкс, видаються дуже високими. Звичайно, вони були значно вищими, ніж міг собі дозволити бідний або навіть середніх статків римлянин. Для ремісника купівля раба також вимагала б великих витрат. Із цього можна зробити висновок: коли заможні римляни тримали по багато рабів, це не мало нічого спільного з економікою — тут ішлося винятково про демонстративне споживання.

Незважаючи на величезну кількість рабів в Італії, у багатьох римських текстах порушуються моральні проблеми, пов’язані з експлуатацією рабів. Цей конфлікт іноді дуже складно зрозуміти. Як могли римляни використовувати стільки рабів і водночас вважати це аморальним? Потрібно взяти до уваги риторичний складник багатьох римських джерел, особливо в таких авторів, як Сенека, який створив низку важливих текстів на тему рабства. Втрата колишньої чистоти й бездоганності, що спіткала Рим, була літературним мотивом. Так римляни намагалися спокутувати свою провину в надмірному споживанні — було то споживання їжі на розкішних бенкетах чи використання інших людей як рабів.

У «Дигестах», 21.1, наведено подробиці едикту курульних едилів, що регулював продаж рабів, і описано дефекти, про які необхідно повідомляти. Про дітей-знайд дивись, наприклад, у листах Плінія Молодшого, 10.65 і 66. Авл Геллій у творі «Аттичні ночі», 20.1, пише, що з IV ст. до н. е. громадянам у Римі було заборонено продавати себе в рабство за борги. Раніше це було можливо, але таких рабів треба було продавати за Тибр, що тоді означало за межі римської території. Стосовно германців, відомих як фанатичні гравці в кості, див. у праці Тацита «Германія», 24. Розповідь про напад піратів на Мотону можна знайти в Павсанія, 4.35.6. Захоплення маленького містечка описано на основі взяття римлянами Палермо в 259 році до н. е., про яке розповідає Діодор Сицилійський, 23.18. Наведені ціни ґрунтуються на 5 млн сестерціїв, одержаних за рахунок двохвідсоткового податку з продажу рабів, введеного імператором Авґустом, і відповідних цін на пшеницю та рабів (див. «Едикт про максимальні ціни» Діоклетіана). Я даю ціни в сестерціях часів правління Авґуста. Про максимальні ціни на рабів див. у «Природничій історії» Плінія Старшого, 7.40; про близнюків Марка Антонія — те саме джерело, 7.12, а також 7.39 про акторів, Нерона і Паезона. Про співчуття до щойно придбаних рабів, які важко переживають зміну свого становища, див. у творі Сенеки «Про гнів», 3.29. Наведені приказки можна знайти у Публія Сіра, 489 і 616. Розповідь про Кальвізія Сабіна, котрий примушував рабів учити напам’ять усього Гомера, є в листах Сенеки, 27. Стосовно дитячих наставників див. Квінтіліан «Про виховання оратора», 1.1. Звіт Плінія Молодшого імператорові Траяну про злочинців, що використовуються як державні раби, можна знайти в його листах 10, 31 і 32. «Щасливчик» (Фелікс) було поширеним іменем для рабів.