Забуте вбивство

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ Дівчина Гелена

Джайлз і Ґвенда щойно поснідали того ранку, коли повернулися з Нортумберленда, як їм повідомили, що прийшла міс Марпл. Вона стала вибачатися.

— Боюся, я прийшла надто рано. Я не маю такої звички, але я хочу дещо вам повідомити.

— Ми дуже раді вас бачити, — сказав Джайлз, підсовуючи їй стільця. — Випийте з нами кави.

— Ні, ні, дякую, — не треба нічого. Я вже поснідала. А тепер дозвольте вам пояснити. Коли вас не було, я приходила сюди, як ви люб'язно мені дозволили, трохи прорвати бур'ян…

— Ми дуже вдячні вам за допомогу, — сказала Ґвенда.

— Я ж бо зрозуміла відразу, що двох днів праці мало для такого саду. Я думаю, цей Фостер нахабно зловживає вашою поблажливістю. Він здатний лише пити чай і базікали. Я з'ясувала, що він не може дозволити собі виділити для вас іще один день, а тому найняла ще одного чоловіка — він працюватиме у вас щосереди, тобто почне вже сьогодні.

Джайлз подивився на неї з цікавістю. Він був трохи здивований. Наміри міс Марпл, певно, були найкращими, але така ініціатива трохи пахла надмірним втручанням у їхні домашні справи. А надмірне втручання було їй невластиве.

Він повільно проказав:

— Я думаю, Фостер надто старий для важкої праці.

— Я боюся, містере Рід, що Манінґ іще старший. Йому вже сімдесят п'ять, як він мені сказав. Але я вирішила, що є прямий сенс найняти його бодай на кілька днів, бо багато років тому він працював у доктора Кеннеді. До речі, молодика, з яким Гелена була заручена, звали Ефлік.

— Міс Марпл, — сказав Джайлз, — я подумки даремно вам дорікнув, пробачте мені. Ви — геній. Ви знаєте, що я одержав від Кеннеді зразки почерку Гелени?

— Знаю. Я була тут, коли він їх привіз.

— Сьогодні я відіслав їх поштою. На тому тижні мені дали адресу гарного фахівця з почерку.

— Ходімо в сад, познайомимося з Манінґом, — сказала Ґвенда.

Манінґ був згорбленим, схожим на краба старим чоловіком із запаленими й досить хитрими очима. Ритм, у якому він згрібав листя з доріжки, значно прискорився, коли його працедавці підійшли ближче.

— Доброго ранку, сер, доброго ранку, мем. Стара леді мені сказала, що ви потребуєте додаткової допомоги по середах. Радий вам прислужитися. Цей сад видається ганебно занедбаним.

— Певно, його зовсім не доглядали протягом останніх років.

— Так воно й було. Я пам'ятаю, яким був цей сад за часів місіс Фіндейсон. Наче картинка. Вона дуже любила свій сад, місіс Фіндейсон.

Джайлз недбало прихилився до стіни. Ґвенда зрізала кілька троянд. Міс Марпл, трохи відступивши вбік, нахилилася над берізкою. Старий Манінґ обперся на граблі. Усе сприяло легкій вранішній розмові про давні часи та про садівництво, яким воно було колись.

— Думаю, ви багато знаєте про навколишні садки, — підбадьорливо почав Джайлз.

— Атож, я знаю навколишню місцевість досить добре. І химери, до яких удавалися певні люди. Наприклад, місіс Юл у садибі Ніаґра звеліла підстригти тисовий живопліт так, щоб він за своєю формою буз схожий на велетенську білку. Я вважав це дурницею. Адже білка — не павич. А полковник Лемпард дуже захоплювався бегоніями — він мав дивовижні клумби бегоній. Але нині клумби, схоже, виходять із моди. Ви не повірили б, якби я вам розповів, скільки клумб довелося мені розрівняти за останні роки та закласти їх дерном. Герань та бордюри з лобелій теж чомусь перестали подобатися людям.

— Ви працювали в доктора Кеннеді, правда ж?

— Авжеж, працював. Але це було багато років тому. Десь у дев'ятсот двадцятому та пізніше. Але він виїхав звідси. Тепер у Кросбі-Лодж живе молодий лікар Брент. Він має дивну химеру — роздавати людям білі пігулки, що називаються вітамінами чи якось так.

— Я гадаю, ви пам'ятаєте міс Гелену Кеннеді, сестру доктора?

— А чого ж не пам'ятаю. Пам'ятаю і досить добре. Напрочуд гарненька вона була зі своїми довгими русявими косами. Доктор дуже її любив. Вона повернулася сюди й жила в цьому самому будинку, після того як вийшла заміж. Її чоловік служив у війську, в Індії.

— Атож, — сказала Ґвенда. — Ми це знаємо.

— Та я чув — мені це сказали в суботу увечері, — що ви та ваш чоловік нібито їй родичі. Гарна вона була, міс Гелена, дуже гарна, коли повернулася сюди зі школи. І дуже весела та схильна до розваг. Їй хотілося встигнути усюди — і потанцювати, і в теніс пограти. А тим тенісним кортом уже років двадцять ніхто не користувався. Він був майже невидимий під густим чагарником. Але я розчистив тоді його. І намалював білою фарбою всі лінії. Багато праці мені це коштувало, але на тому корті майже ніхто й не грав. Дивна річ тоді сталася.

— Яка дивна річ? — запитав Джайлз.

— Те, що відбулося тоді з тенісним кортом. Хтось прийшов уночі й порізав сітку на клапті. Просто-таки на клапті. Так, ніби збожеволів від люті абощо. Отаке тоді сталося, навіть уявити собі важко такий напад злості.

— І хто міг це зробити?

— Про це доктор дуже хотів довідатися. Він був геть вибитий із рівноваги, і я його розумію. Адже він витратив гроші на ту сітку. Але жоден із нас не міг сказати, хто утнув цей фокус. Ми так ніколи й не довідалися. І доктор тоді сказав, що іншої сітки він купувати не стане. І мав рацію, бо якщо її посікли на клаптики один раз, то могли посікти й удруге. Але міс Гелена була дуже засмучена. Не щастило їй, міс Гелені, дуже не щастило. Спочатку та сітка, а потім нога.

— А що в неї було з ногою? — запитала Ґвенда.

— Перечепилася через якусь залізяку, що стриміла в землі, і порізала її. Спочатку та рана здавалася малою подряпиною, але вона ніяк не хотіла гоїтися. Доктор тоді дуже стривожився. Він знай бинтував її та лікував, але все було марно. Пам'ятаю, як він казав: «Я не можу зрозуміти, певно, на тій залізяці було щось скептичне» чи якесь інше таке чудне слово він тоді сказав. «А крім того, — сказав тоді він, — звідки взялася та залізяка посеред доріжки?» Бо саме там міс Гелена перечепилася через неї і впала, коли пізно ввечері поверталася додому. Бідолашна дівчина, вона сиділа, задерши ногу, і не могла піти ані на танці, ані на прогулянку. Здавалося, ні в чому їй тоді не щастило.

Настала слушна мить, подумав Джайлз. І недбалим тоном запитав:

— А ви пам'ятаєте хлопця на ім'я Ефлік?

— Ви маєте на увазі Джекі Ефліка? Того, який працював у конторі Фейна та Вочмена?

— Атож. Він дружив із міс Геленою?

— Ет, то була дурість чистої води. Доктор відразу це припинив, і він мав слушність. Той Ефлік не належав до одного з ними кола людей. Та ще й був із тих, хто постійно наривається на якісь неприємності. Але він був тут недовго. Уклепався в одну халепу та й поїхав звідси, Богу дякувати. Таких нам не треба в Дилмауті. Нехай собі витинають свої штуки десь-інде, ось що я думаю.

— А він був тут, коли порізали сітку? — спитала Ґвенда.

— А, я розумію, чому ви про це запитали. Але він не утнув би такої дурниці. Він був надто хитрий, Джекі Ефлік. Той, хто це зробив, зробив це від чистої злості.

— А хто тут міг гніватися на міс Гелену? Хто міг затаїти на неї злість?

Старий Манінґ тихо захихотів.

— Деякі дівчата могли мати зуб на міс Гелену. Адже їм було далеко до неї. Але той, хто порізав сітку, зробив це від чистої злості. Який-небудь волоцюга, у якого раптом зіпсувався настрій.

— А Гелена дуже переживала свій розрив із Джекі Ефліком? — запитала Ґвенда.

— Не думаю, щоб міс Гелена приділяла надто багато уваги будь-якому з молодих хлопців. Вона просто любила розважитися, ото й усе. А серед них були й такі, що закохувалися в неї до нестями — молодий містер Волтер Фейн, наприклад. Він ходив за нею повсюди, мов пес.

— А вона зовсім не звертала на нього уваги?

— Ні, не звертала. Тільки сміялася — більше нічого. Він потім поїхав кудись за кордон. Але згодом повернувся. Сьогодні він головний у фірмі. Так ніколи й не одружився. І я його не звинувачую. Жінки надто ускладнюють життя чоловікові.

— А ви одружені? — запитала Ґвенда.

— Я вже двох поховав, — відповів старий Манінґ. — І знаєте, не шкодую. Тепер принаймні я можу викурити люльку, коли мені заманеться.

Запала мовчанка, і він знову взявся за граблі.

Джайлз і Ґвенда повернулися стежкою до будинку. Міс Марпл розігнулася над своєю берізкою й приєдналася до них.

— Що з вами, міс Марпл? — запитала Ґвенда. — На вас лиця немає. Може, вам зле?..

— Це пусте, моя люба. — Стара дама на мить замовкла, а тоді сказала з дивним притиском: — Знаєте, мені дуже не до вподоби та історія з тенісною сіткою. Порізаною на дрібні клаптики. Навіть тоді…

Вона замовкла. Джайлз подивився на неї з цікавістю.

— Я не зовсім розумію… — почав він.

— Не розумієте? А мені це уявляється до жаху очевидним. Та можливо, це й краще, що ви нічого не розумієте. А крім того — я можу й помилитися. А зараз розкажіть мені про свою поїздку до Нортумберленда.

Вони розповіли про все, що їм там пощастило довідатися, і міс Марпл вислухала їхню розповідь дуже уважно.

— Це дуже сумна історія, — сказала Ґвенда. — Сумна й трагічна.

— Атож, справді. Як нам іноді не щастить у житті!

— Я теж так подумала. Як той бідолашний чоловік мусив страждати…

— Він? А, звісно, звісно…

— Але ви подумали…

— Так, я подумала про неї, про його дружину. Вона, певно, дуже його кохала, а він одружився з нею лише тому, що вона була вигідною партією, або тому, що йому стало її шкода, або з тих добрих і розумних міркувань, які так часто властиві чоловікам і які ні де чого доброго не призводять.

— тихо процитував Джайлз.

Міс Марпл обернулася до нього.

— Атож, це правда. Ревнощі зазвичай не залежать від якихось причин. Вони — як би мені це висловити? — мають фундаментальніший характер. Вони є наслідком знання, що на твою любов не відповідають любов'ю. І тоді людина пильно стежить, спостерігає, чатує на ту мить, коли об'єкт її любові звертає свою увагу на когось іншого. Що відбувається неминуче. Тому місіс Ерскін перетворила життя свого чоловіка на пекло, а він, нездатний цьому зарадити, перетворив життя на пекло для неї. Але, я думаю, вона страждала більше. А проте, я сказала б, що він ставиться до неї з щирою любов'ю.

— Це неможливо! — вигукнула Ґвенда.

— О, моя люба, ви ще дуже молода. Він так і не покинув дружину, а це означає багато.

— Через дітей. Через свій батьківський обов'язок щодо них.

— Можливо і через них, — сказала міс Марпл. — Але, як мені відомо, чоловіки не вельми переймаються почуттям обов'язку, коли йдеться про їхніх дружин. Державна служба — то інша річ.

Джайлз засміявся.

— Який же ви тонкий цинік, міс Марпл.

— О, любий містере Рід, я сподіваюся, ви помиляєтеся. Ніколи не можна втрачати віру в людей.

— Я досі відчуваю, що то не міг бути Волтер Фейн, — замислено проказала Ґвенда. — І я переконана з невинності майора Ерскіна. Я знаю, то був не він.

— Не завжди можна довіряти своїм почуттям, — сказала міс Марпл. — Люди спроможні утнути щось неймовірне. У моєму селі була справжня сенсація, коли скарбника Різдвяного Клубу зловили на тому, що він поставив на коня всі гроші їхнього фонду, до останнього пенні. Він ставився несхвально до кінських перегонів, узагалі до будь-яких азартних ігор. Його батько був агентом Терф-Клуба[2] і завдав чимало горя його матері — тож, у якомусь інтелектуальному розумінні, його почуття були цілком щирими. Але одного дня він проїздив повз Ньюмаркет і побачив, як там тренують коней. І тоді не зміг опертися спокусі — певно, у ньому заговорила кров, як то кажуть.

— Те, що ми знаємо про життя Волтера Фейна та Ричарда Ерскіна, нібито ставить їх поза підозрою, — сказав Джайлз серйозно, але з легкою посмішкою на губах. — Але не слід забувати, що вбивство за самою своєю природою належить до аматорських злочинів.

— Важливо те, — сказала міс Марпл, — що вони обоє були там. На місці злочину. Волтер Фейн був тут, у Дилмауті. Майор Ерскін, як він сам розповів, зустрічався з Геленою Гелідей перед самою її смертю — і в ту ніч не відразу повернувся до свого готелю.

— Але ж він сам про це розповів. Він…

Ґвенда урвала мову. Міс Марпл дивилася на неї суворим поглядом.

— Я лише хотіла наголосити на тому, — сказала міс Марпл, — що вони були на місці злочину.

Вона по черзі подивилася на них обох. А тоді сказала:

— Думаю, адресу Ефліка ви знайдете без проблем. Адже і він володіє автобусною фірмою «Жовтий Нарцис».

Джайлз кивнув головою.

— Я її знайду. Вона, мабуть, є в телефонному довіднику. — Він зробив паузу. — Ви думаєте, з ним варто зустрітися?

Міс Марпл помовчала хвилину або дві, а тоді сказала:

— Якщо ви з ним зустрінетеся, будьте дуже обережні. Пригадайте, що старий садівник сказав: Джекі Ефлік — хлопець дуже хитрий. Будь ласка, будьте дуже обережні.