Чужа гра

11

Ірина попросила Оленку на один день піти до Ольги, — хотіла побути з Андрієм наодинці. У п'ятницю приготувала вечерю, постелила нову постіль і задоволено глянула на велике розкішне ліжко. Проте чоловік приїхав удосвіта з шофером і охоронцем — утомлений, весь у своїх думках. Увійшовши до квартири, розцілував її, взяв на руки і поніс… на кухню.

— Вибач, — голодний, як пес.

Ірина не виказала невдоволення, дістала з холодильника голубці і поставила гріти.

— Сонечко, — промуркотів на вухо Андрій, — я скучив за тобою. Може б ти переводилась на заочний?

Ірина обвила руками його шию:

— Краще ти переїзди. Хіба не час перенести справи до Києва?

— Не можу…

— Усіх грошей не заробиш. Ви з батьком звихнулися на роботі. Не здивуюся, якщо ти сюди приїхав у справах… Думала, хоч раз побудемо вдвох.

— Давай під Києвом будинок купимо на два поверхи.

— Я — дитя асфальту, жертва урбанізації. Задихаюсь від чистого повітря. Не люблю пасторальних краєвидів, запаху сіна і цвітіння трав, маю на них алергію.

— Побудуємо поряд коксохімічний завод…

— Не плутай урбанізацію з індустріалізацією!

— Як скажеш. Але давай їсти, ми аж учора обідали…

Хлопці змолотили все, що приготувала на два дні, випили три пляшки коньяку і тепер пахкали сигаретами, задоволено відкинувшись на спинки крісел. Андрій сказав:

— Тепер поспати — і повний кайф.

Петро з Романом згідно кивнули. Ірина постелила їм, сама прилягла біля чоловіка…

Скоро підвелася, бо мала готувати обід. Пошкодувала, що відправила Оленку до Ольги, а та могла-таки схилити подругу до сафіської любові. Але це краще, за Шлапака. Стоп, нагадала собі, сьогодні треба накрутити Андрія, щоб розірвав з ним стосунки.

День проходив, як у швидкому сні: готування — обід — миття посуду. А чоловіки, накупивши відеокасет, влаштували «Катрусин кінозал». Ірині це надокучило, наказала всім збиратися на дискотеку. За компанію запросила Інну з Османом і Оленку з Ольгою.

Хлопці, розрухавшись і випивши, танцювали. Роман з Петром підбивали клинці до дівчат. Ірині здалося, що між подругами вже «щось» було, бо Ольга зиркала на Оленку з ревнивими бісиками в очах. Андрій запросив Ірину на повільний танець і зізнався:

— Ми з Калачем затіяли справу, я частіше буватиму в Києві…

— Я звикла, що бачимося рідко; виходячи заміж, знала на що йду.

— Скоро багато чого зміниться у нашому житті…

Коли повернулися за стіл, Андрій враз спохмурнів — до зали зайшов Сліпий з двома охоронцями.

— Іринко, зараз підемо звідси, — попередив, підводячи до столу. До Романа і Петра: — Тут Сліпий.

Хлопці автоматично перевірили, чи на місці зброя. Сліпий, окинувши поглядом приміщення, п’яним розвальцем попрямував до них. Ірина нічого не знала про його конфлікт з Андрієм і радісно махнула рукою. Їй не хотілося додому.

Сліпий, знявши окуляри, примружено глянув на Андрієву компанію. Кругла пика з перебитим носом і вухами-пельменями розквітла у широкій посмішці, демонструючи два ряди дрібних зубів. Андрій, зацікавлений таким сюжетним поворотом, відкинувся на спинку крісла.

— Привет, компании, — привітався. — Гудим? Курим план, текилу глушим, — и от кайфа зубы сушим? Привет, Ирочка, — поцілував руку. — Привет, Инночка, — чмокнув і її. — Салам, Осман… Андрюша, — до Коваля, — надо перебазарить с глазу на глаз, — був п’яний, як чіп.

Анджей стиснув зуби і кивнув. Адміністратор звільнив для них столик поряд, офіціанти метушливо сервірували.

— Вот что, — сказав Бондар, — в пр-рынципе фигня получилась с соляркой. Я отдам тебе бабки…

— С неустойкой?

—… Думаешь, мне это надо было?! У меня полно непоняток… — йому важко було зібратися думками, схилив голову і п’яно кивав.

— Мене це не цікавить.

— Давай выпьем, а то через этих козлов чуть нас не поубивали!

— Що ти верзеш?! Твої хотіли мене вбити, а ти пропонуєш випити?! Йди проспися! Розбиратися все одно доведеться.

Сліпий налив у великий келих текіли і одним духом вихилив.

— В пр-рынципе… Ты легко отделался. Если бы надо было тебя убрать, ты бы здесь не сидел.

— Хто підтвердить твої слова?

— В пр-рынципе, я самолично отвечаю за базар.

— Будемо вважати, що я повірив, — кулі летіли над головами. Але для чого було псувати мою нову машину?!

Бондар знову випив повний келих. Всі знали, що він напивається коли стрес, або коли вбивають когось із знайомих.

— Машина — фигня по сравнению с тем, как ты поступаешь.

— Це пред’ява?[6]

— В пр-рынципе, нет… Но так считает Мойша, — алкоголь робив своє: Сліпий закочував очі, здавалося, що не зовсім розуміє де він.

— Чому сам мені не каже? Поясни, так би мовити, щиросердно.

— В пр-рынципе на прокурора ты не тянешь… Бабки получишь на этой неделе. Если б не Паша…

Дедалі більше п’яніючи, Сліпий щось пробурмотів, перехилив наступну чарку, одним оком глянув на Коваля, але сказати нічого не зміг. З рота на стіл цівкою потекла слина.

Андрій подумав, що зараз було б непогано покінчити з цією мерзотою. Але треба спочатку отримати гроші. Нехай поки дихає. Але ж з’явився тут не випадково, — стежив, мабуть знає, де живе Ірина. Людина в Києві — не голка у сіні.

Коваль покликав охоронців Сліпого і наказав забрати тіло. Ті звично потягнули його.

— Усе гаразд, — повідомив Андрій компанію.

Ірина схвильовано глянула на чоловіка. Той аж з лиця спав.

— Неприємності? — запитала, пригорнувшись.

— Не люблю цю пику. Настрій зіпсував.

— Може, підемо?

— Ходімо, нас назавтра запросив Гаркавий на обід, заодно поговорю з ним про справи.

… Леонід Петрович Гаркавий, на прізвисько Льончик, був із когорти комсомольських кадрів часів Горбачова: молодий, нахабний, за освітою — агроном. Жодного дня не працював на землі — очолював комсомольську організацію ВНЗ. Ініціативний комсомолець створив кілька молодіжних кооперативів, телеканал, що згодом допоміг йому пройти у парламент; відкрив десяток відеосалонів, магазинів, торгував меблями. Зійшовся з місцевим авторитетом на прізвисько Яшка-артилерист, пішов під його дах. Співпрацювали близько п’яти років, поки Яша не помер; згідно офіційної версії, від цирозу печінки. Насправді ж його привезли до лікарні з відбитими тельбухами і поламаними ребрами. Лікарі пообіцяли, що Артилерист виживе, але Гаркавому не сподобалися лікарняні умови, вирішив перевезти до іншої. Проте розкішна палата, яку приготували для хворого, не знадобилася — помер дорогою.

… Коли труну опускали в яму, Гаркавий ридма ридав, хоча ніхто не сумнівався, що смерть Яші на його совісті…

Після цього території покійного перейшли під контроль Льончика разом з угрупованням. На той час він володів половиною торгових точок міста, двома заводами і непогано почувався в Києві. На 1995 рік його капітал, згідно неофіційних даних, становив сімдесят мільйонів доларів. Підпільний мільйонер з комуністами стосунків не порвав, хоча більше схилявся до «лівого центризму».

Увесь цей час Льончик перебував під негласним наглядом правоохоронців, але три справи, порушені проти нього, не дійшли до суду. Навпаки, руками ментів він прибрав кількох конкурентів.

Андрія з Іриною зустрів люб’язно, обійняв обох. На противагу дружині — спортивно підтягнутий, а їй на талію не наліз би й хула-хуп. Саша радісно розцілувала Ірину, потягнула на кухню, щоб допомогла накрити на стіл.

Саша була щебетухою. З’ясувалося, що їй усього двадцять вісім років, а набула таких форм після пологів. Мала комплекс повноти і тому мріяла скинути хоча б двадцять кілограмів. Але чоловік заборонив псувати розкішну фігуру.

Тим часом мужчини розкоркували пляшку коньяку, випили по чарці:

— Льончику, є канал спирту через Угорщину…

— От Мойши?

— Ні! Значно дешевший, не сурогат, який пропонує Грабовецький, навіть Паша погодився його брати.

— Мойша такого не прощает.

— Він втратив свої позиції, у нього залишився тільки Сліпий. Всім надокучив його диктат.

— Изю не стоит сбрасывать со счетов… Сколько можете делать водки?

— Якщо в Києві буде ринок збуту, — не менше двадцяти мільйонів пляшок на рік.

— Расходы большие?

— Хабарі, тара, електроенергія, перевезення, етикетки, акцизні марки.

— Налоговую могу взять на себя. С братками порешаем. Как тебе Шарик?

— Останнім часом мені пропонують піти до нього в союзники… Набирає авторитету?

— Под него идет Карась и почти все мелкие бригады. Если не дадим ментам его сожрать, через полгода это будет самая сильная команда.

— Варто подумати. Хто за ним ще стоїть?

— Влиятельные люди. Скоро в Украине будут серьезные политические изменения…

— Сподіваюся, червоного реваншу не буде?

— С этими идиотами я покончил. За пять лет выкачали у меня больше пяти миллионов долларов. За мои деньги понастроили себе хоромы! С благотворительностью покончено. Коммунистическая идея себя изжила… Сколько можешь мне предложить?

— Вісім центів з пляшки…

— Тринадцать, и все проблемы с налоговой, ментами, братками беру на себя.