Чужа гра

33

До кабінету Максиміва привели київського кримінального авторитета Мустафу, колись борця, родоначальника столичного здирництва, тепер — мецената і бізнесмена. З ним зайшов начальник відділу полковник Данченко. Коли зачинилися двері, авторитет упав на коліна, молитовно склавши руки, підповз до Павла Васильовича.

— Нэ буду, болшэ нэ буду. Что я сдэлаль, скажи? — скиглив жалісливо. — Всо скажю, толка не сади в камэру.

Данченко кивнув у бік Максиміва:

— До нього повзи, курва лагерна. Тепер тобі дроздів буде вставляти Петро Йосипович. Серед братків має погану репутацію — давив вас і буде давити; твій час настав…

Мустафа з надією глянув на Максиміва, з колін не піднявся.

— Я нэ бандит, панымаешь, я бизнэсмэн, — продовжував скиглити.

— Ось і поговоріть про бізнес, — вирішив Данченко. До Максиміва: — Маю справи, піду до себе.

Петро Йосипович вказав Мустафі на стілець навпроти:

— Сідай.

— Нэ сяду, — відказав обережно. — Присяду.

— На честь знайомства — присядь. Наступного разу у цьому кабінеті будеш виконувати всі команди, як собака, зрозумів?

Сів, молитовно склавши долоні.

— Судячи з твого останнього інтерв'ю газеті «Жовтий листок», у тебе добре здоров'я…

— Э-э, я должен так сказать, вокруг одни враги! Скажут, такой автарытэтный чалавэк, и також балной, кто уважать будэт? Я очен балной, магу пиринысты всэ справки… Киста почки, хронический пыелонехрит, нэдостаточность почек, простатит, гепатит…

— Про твої болячки всі знають, ти вже п’ять років як мертвий, — зареготав Максимів. — Але це — компетенція слідства. Мене цікавить інше. Чому твоя фірма «Зовнішньоекспорт» продала акції ГК «Либідь» компанії TNT? Скільки ви отримали за це?

— Нэ помню.

— Зараз випишу постанову на твоє затримання. Тебе кинуть до камери; через свою клаустрофобію відразу станеш писати все, що відбулося того дня, коли ви продали акції, з точністю до секунди.

— У нас было семьсот акций, — пригадав Мустафа, — продали за двэсти тысяч баксов…

— З порушенням закону, — пробурмотів майор. — А це злочин. Чому вам припекло? Їхня собівартість три мільйони доларів…

— Когда звонит Мойшя и подтвэрждает полномочия Красовски и Слэпого… Нэ очэн патаргуэшса.

— Відколи це ти, такий авторитет, став боятися Мойші?..

— А кому охота подставлят голаву даже за полмиллиона?! С Мойшей лучше жить в мирэ. Тогда буду знат, чьто никто не атбэрет у меня базары, что не начнеца атстрэл директаров и бугалтэров!

— Але Мойша немає такого впливу як колись.

— Кто вам сказал?! Э-э! — махнув рукою. — У них все схвачэно, вэздэ их луди! Помнитэ, нэдавно взяли двоих пацанов из Чорнопола? Это были толко оруженосцы…

— І хто мав стати жертвою?

— Слэпой!

Інформація надійшла запізно — одного з хлопців вбили в СІЗО, з ним навіть не встигли попрацювати. Максимів пішов доповідати Данченку. Того дня ізолювали затриманого зброєносця, розпочали з ним оперативну роботу в камері.

Повернувшись, Максимів продовжив бесіду:

— Що тобі загалом відомо про історію з «Либіддю»?

— Там интэрэсы Кирцуна и Дэмэтраша. Адын просент акций получил Швэц в Чорнопалэ. Дакумэнты афармляли у нашего нотариуса.

— У них немає свого? — здивувався Максимів.

— Мой натариус чистый — эта нэ варованную машину пэрэписат.

— А хто переписує?

— Э-э! Мамой киланус — завязал. Церковь строю, в церкву хажю, с бандытами нэ здароваюс. Украинский мову учу!

— Не виникало бажання повернути награбовані гроші в Україну, віддати людям те, що відібрали?

— Э-э, толко дэнги суда привэзешь, Кирцун мэнтов натравит — забэрут. Он с Молдованом скоро сэбэ памятники будут дэлат из золота і пилеват всэм на головы!

— Гаразд, — зупинив базікання Максимів. — Зараз тебе виведуть через задній двір. Будеш у мене на зв'язку. Не дай Бог колись зателефоную, а ти раптом поміняєш номер…

Розмова з Мустафою залишила неприємний присмак. Максимів написав короткий рапорт про цю зустріч. Історія, що розверталася довкола «Либіді», обростала персонажами і сюжетами. Треба брати за зябра Красовскі, кидати в СІЗО за порушення візового режиму — він мозок афери.

Сьогодні Петро мав іще одну зустріч. Данченко порадив поговорити про «Либідь» з помічником депутата Деметраша, що був у нього на зв'язку. Домовилися зустрітися увечері при виїзді з Києва на Вишгород.

… Микола Бойченко нервував. На зустріч приїхав на метро, плутаючи сліди, — Деметраш контролював діяльність своїх працівників. Коли помічник сів у авто, Максимів попрямував на Виноградар, зиркаючи у дзеркальце заднього виду, переконуючись, що за ними немає хвоста. Проте вечірнє засніжене шосе було тихим і порожнім.

Зупинилися на обочині. Міліціонер запропонував Миколі Володимировичу випити коньяку, бо той ніяк не міг зігрітися. При тьмяному світлі розлив спиртне у пластикові чарки і роздивився пасажира. Той мав худе інтелігентне обличчя, довге сиве волосся, зав'язане на потилиці у хвостик, і користувався міцними парфумами. Випили за знайомство.

Бойченко розповів, що Деметраш з Кірцуном отримали у ВР прізвисько «гремліни», що хочуть прибрати до рук УПЕВ і таке інше…

Вислухавши історію, Максимів здивувався:

— Ці люди все хочуть мати за безцінь: готель, газети і навіть партію! Невже Гаркавий настільки тупий, щоб дати себе взути?!

— Гаркавий — безпринципна тварюка, швидко переметнеться До переможців.

— Чому вони роблять ставку на Швеця?

— Постійний голова мандатної комісії. Виграє вибори не той, хто голосує, а хто підраховує голоси.

— Левчук має відношення до готелю?

— Здається, ні. Але він — диявол, породження КДБ. Якщо припустити, що має, — тоді розігрує якусь складну комбінацію…

Далі Микола розповів: Левчук володіє потужною трастовою компанією, металургійними та хімічними концернами України, портами. Хоч офіційно жодного відношення до них немає теж. Він лише депутат і один з анонімних фундаторів УПЕВу. Вдає із себе патріота. У дев’яносто дев’ятому балотуватиметься у президенти…

З Деметрашем зустрічаються потай, а в парламенті не вітаються. Маючи охоронну структуру, допомагає підприємцям, банкірам, особливо коли потрапляють під пресинг Кірцуна… Мабуть, у них така гра у поганого і доброго. Перед виборами випише рахунки тим, кому допомагав. Ще одне: «гремліни» ведуть переговори з фракціями, щоб проголосували за скорочення міліції. Гроші для них на це зібрали півсотні кримінальних авторитетів СНД.

— Господи Боже! — вигукнув Максимів! — Хто нами керує?!