Чужа гра

2

На поправинах було нудно. Гості, що вчора заприязнилися, сьогодні не впізнавали одне одного. Краснов приїхав першим і вдвох з охоронцем випив літрову пляшку рому. Дочекавшись приходу Гуцула, подякував, тричі слиняво розцілував і поїхав в аеропорт.

Гаркавий на горілку дивитися не міг, посидів, покопирсав виделкою в тарілці, підвівся і теж попрощався з господарем. «Вельмишановні» гості довго не сиділи, дякували й ішли геть. Залишився другий ешелон — друзі Андрія, окремі чиновники та депутати облради. Музикантів сьогодні не запрошували, грав магнітофон, і мало хто танцював.

Кіркуєв тримався, наче минулого дня й не пив. У Астаф’євих пики спухли, їх мучило похмілля.

— Вчера капитально лоханулся, — вирішив Валентин, — две с половиной штуки заплатил лабухам, чтобы потанцевать с козой!

— Вони неплохо заробили, — погодився Мишко, кінчик його довгого носа рухався у такт з губами.

— Я одним глазом пощитав, — підтримав Сашко, — штук вісім.

— Прикидаете, сколько бабок они лупят? — замислився Валентин. — Быстренько берите троих быков — и к рукоблудителю группы. Скажите, что они попали на восемь штук… Моих пять — остальное ваше.

Астаф’єви кинулися виконувати. Валентин, нудьгуючи, підсів за стіл до московських крутих гостей. Вони втрьох сиділи, як засватані, випивали мало і майже не розмовляли.

— Присядь, браток, — запросив пикатий тип на прізвисько Звір. — Не знаешь, чë Анджея нету?

— Понятия не имею.

— А ты куда своих пацанов заслал? — поцікавився Сич.

— Пусть не расслабляются, — усміхнувся. — Курнем, у меня хороший «план»?

— За здоровье молодых можно и курнуть, — усміхнувся Паша Московський.

Гості задиміли, пускаючи по колу папіросу, випили по чарці, але особливого бажання розмовляти з Циганом не мали, тим паче, що він почав нарікати на Андрія, мовляв, з його боку негарно зникати… Самого ж дратувало, що Анджей не попередив і не взяв його зі собою. Раніше такого не траплялося.

Останнім часом Андрій віддавав перевагу бізнесу. Набутий роками авторитет у певних колах тепер працював на нього. У минулому залишилися «наїзди», «розборки», «стрілки»; стосунки між бандитами спростилися до вирішення справ по телефону. Але лишилося доволі брудної роботи — конкуренти, боржники, яких треба вишукувати по цілому світі, або ж ті, хто пхає носа у чужі справи. Вони — це турбота Валентина…

Кіркуєв налив повну чарку горілки і випив. Йому не подобалося його власне становище, ставлення до нього Князя, Ангела, Смика… Навіть Андрій останнім часом почав віддаляти від себе. Це тільки у фільмах про італійську мафію посада ката почесна, направду катів мало хто поважає. Їм, бізнесменам, які на крок ближче підійшли до влади, не хочеться почуватися пов’язаними з виконавцями брудної роботи.

Валентин глянув на годинника. Треба йти. Вже й гості почали розходитися… Та враз до зали із сяючою посмішкою ввалився Андрій з друзями, всі у спортивних костюмах.

— Дайте мені мобілку! — вигукнув. — У моєї розрядився акумулятор!

Подзвонив Ірині і сказав, що зараз за нею приїде машина. Гості пожвавішали. Валентин начепив на обличчя посмішку, підійшов до Андрія, обняв і тихо запитав, що сталося. Той упівголоса відповів: «Князя поранено в руку, наша тачка — решето, порятували бронежилети». — «Чому ти мені не сказав?!» — «Не уявляв, що так закінчиться… Бігом бери дві машини, шуруй за Ірою і вези сюди. Збери всіх своїх, людей Князя, організуй охорону… Де Астаф’єви?.. Для них є робота…»

Валентин кивнув. Андрій підійшов до москвичів.

— Можете залишитися ще на два дні? — запитав. — Закінчимо нашу справу. Я сьогодні закрив питання.

— Нам сподобалось ваше містечко, — відповів Паша, — чому б не залишитися?

Андрій полегшено посміхнувся, підійшов до тестя:

— Тату, до післязавтра конче потрібно вирішити справу, мова більш як про півмільйона доларів.

— Гаразд… А сьогодні сідай уже до столу.

— Відійду на хвильку, поки Ірини немає.

Пішов у комору, де Ангел невміло перев’язував руку Ігореві.

— Як ти? — поцікавився.

— Поїду до лікаря, підремонтує, — спробував пожартувати.

— Ми вціліли дивом, — передихнув Ангел. — Але й влетіли капітально. Як будемо викручуватися?

— Як завжди, — сердито сказав Князь. — Я цим псам я не подарую! Добре, що взяв гранату…

— Через півобласті пішки! — істерично зареготав Андрій. — У день весілля! На сьогодні забуваємо, я наказав Кірі організувати охорону.

— Даремно йому довіряєш, — зауважив Ангел, — слизький циганюра.

— Поки що все під контролем, — запевнив Андрій.

За півгодини приїхала дружина. Молодята зустрілися у центрі зали, Андрій поцілував її довгим пристрасним поцілунком під заохочувальні оплески гостей. Свято тривало.

Ірина, сідаючи за стіл, тихо попросила Андрія:

— Пообіцяй, що це було востаннє.

— Обіцяю, кохана.