Чужа гра

5

У Василя Васильовича на столі лежала газета міськради. Її щойно приніс шеф і тицьнув під носа фейлетон «Братва гуляє», підписаний псевдонімом Цуцунько.

У статті від імені пса йшлося про собаче весілля:

Це — удар у відповідь; півроку тому їхня газета описала банкет на честь п'ятдесятиріччя міського голови Петька Мжичного. У статті не було жодного голого звинувачення — на це родинне свято прибули усі кримінальні лідери міста. На столах стояв коньяк «Наполеон» — на етикетках мер був зображений у костюмі Бонапарта, горілка «Мжичівка», де він — стилізований Шевченко. Продукти, оренда банкетної зали, музика, транспорт були оплачені грішми міськради.

А хто може сказати, що Гуцул або ж Андрій витратили на весілля хоч копійку державних коштів? А його порівнюють з бультер’єром! Щоб шляк трафив цього Цуцунька!

Василь Васильович зателефонував до Андрія:

— Читав?.. Що скажеш?

— Цю газету ніхто не купує, крім «своїх». А Київ не зрозуміє діалекту.

— Шеф злий, про нього сказано, що він — облізлий імпотент з претензіями на батьківство в усьому Задриполі.

— Заспокойте нашого Теодора Давиловича, — зареготав Андрій, — ми скупимо тираж… Тим паче, що Мжичного скоро перетягнуть до Києва, з ним треба жити мирно.

— Наші справи з кредитом рухаються?

— Завтра хлопці їдуть до Петрушки.

— Я виконав твоє прохання, тепер зобов'язаний людям…

— До кінця тижня він у зубах принесе заставу.

— Обережно, щоб не було заяв до міліції.

Гуцул поклав трубку. Розмова з Андрієм не принесла заспокоєння. Подумав, що ігри з нафтою за милю відгонять кладовищем. Перед ним лежали розрахунки. За схемою, яку пропонує Андрій, за рік можна заробити замість звичних ста майже чотириста тисяч доларів. Половина — їхня. Але як подивляться на це аматорство Краснов з Гаркавим, а ще мадярські партнери? Якщо з першими двома можна домовитися, то Грабовецький швидко випише рахунок; він і за долар почне розборку.

Ще раз глянув на розрахунки. Якщо занизити закупівлю палива для КСП до восьми тисяч тонн, а загальнообласні — до дванадцяти, то Ізя втратить близько п'ятдесяти тисяч. Для нього це не гроші. Гуцул на хвильку пригальмував олівець біля цієї цифри. Але тоді можна буде через підприємства Андрія пропустити все інше пальне, і з запасом взяти солярки на наступні жнива. Не стане ж Мойша перевіряти бухгалтерію адміністрації! Тоді можна залити нафтобази пальним до наступного року!

Гуцул визирнув у відчинене вікно, помилувався завмерлими спалахами осінніх дерев на протилежному березі озера і рішуче зателефонував шефу:

— Тодосю, маю один задум. Ріж лимон. Маю добрий коньяк.

Швець був під мухою і збирався їхати на презентацію якоїсь ура-патріотичної збірки поезій.

— Пошли туди Заваду, він таке любить, — порадив Гуцул.

— Я дружив з тими людьми, бл, якось незручно, — загриміло у трубці…

— Ми маємо вирішити питання державної ваги!

— Як відверто, то не хочу їх видіти, мать їх! Зараз стануть канючити гроші…

Швеця він знав із студентських років, Теодор Данилович залишився аспірантом на кафедрі, але кар'єри не зробив, бо пив, водився з місцевою богемою, писав ліричні вірші, що їх час від часу публікували в місцевих газетах. Вдруге доля звела їх на мітингу Руху у 1988 році. Швець без мегафону з трибуни закликав до повалення комуністичного режиму. А після мітингу запросив Гуцула випити за вдало проведену акцію. Потоваришували. Швець залучив його до роботи у проводі Руху, потім на виборах вони пройшли у депутати обласної Ради, а в 1995 році Данилович був призначений головою облдержадміністрації і Гуцула взяв заступником.

Зараз Швець виглядав поганенько. Вранці невдало похмелився, заснув за столом, прокинувшись, був злий. Коли вирішив у спілку письменників не їхати, настрій покращився; заодно й Заваду ощасливив. Рік тому Івана Семеновича прийняли у члени спілки, і він обіцяв колегам по перу видати за рахунок бюджету книжки. Але йому мало хто вірив, бо давно зарекомендував себе брехуном і графоманом. Подейкували, що Завада накинув оком на крісло голови спілки.

…Гуцул із заклопотаним виглядом пройшов у кабінет шефа; десяток відвідувачів у приймальні важко зітхнули. Швець передав секретарці по селектору, що у нього термінова нарада, прийому не буде.

Зачинивши двері, Гуцул виставив на стіл «Метаксу», кілька помаранчів і поставив портфель на підлогу, де багатообіцяюче дзенькнули пляшки. Швець несвідомо кивнув на цей звук. Дістав з холодильника порізане сало і цибулю.

Випили по великій чарці.

— Що з кредитом, бл? — поцікавився шеф, хрумкаючи цибулиною.

— До кінця тижня з'ясується.

— Я домовився з поляками, бл, вони робитимуть ремонт.

— Наших не хочеш брати?

— Нашого вуйка візьми, бл, — весь світ буде знати, що тут робиться, який ремонт… А поляки, будуть мовчати.

— Діловий підхід ділової людини.

— По-іншому з нашим плебсом не можна, бл. Йому даєш вільну Україну, можливості, а воно сидить у колхозі і мріє про совєцьку власть, бл, коли ковбаса була дешева і зарплата вчасно! Та працюй, бидло! Ні! Прийшов учора один орендар, його мать! Каже, бл, що колгосп через суд відібрав у нього трактора і землю, тепер не може погасити кредит. А банк підняв кредитну ставку і конфіскує майно. Чим думав, бл, коли брав кредит?! Мені йти на день народження, а він падає на коліна і просить захистити від свавілля! Ось такі господарі, так їх мать!..

— Так, — вловив паузу Гуцул. — Я накидав план по пальному на наступний рік. Непогано заробимо. А завтра, — стишив голос, — маємо зустрітися, Андрій закінчив зі спиртом…

— Нехай пережене гроші у Польщу, бл, досить «конвертів». Намагаюся дома не тримати готівку — час непевний. І тобі раджу… З тим весіллям, бл… Ти мене капітально підводиш. У Київ, так їх мать, хтось доніс, ще ця публікація… Петько Мжичний, — засранець, а це ж ми його витягнули… Роби людям добро…

Гуцул, згоджуючись, зітхнув. Швець, коли був напідпитку, нікого не слухав, гнув матюки і годинами патякав. Василь Васильович налив коньяку.

— Давай вип'ємо за нашу дружбу! — запропонував тост.

Швець зі смаком смикнув чарку, розцілував заступника і сказав:

— І ти добрий засранець… Скільки я можу відмазувати твого Андрія, мать його? Час непевний, бл! Скажи своєму коханому зятеві, щоб узяв дупу в жменю і тихенько сів на ній.

Гуцул дивився на цього п’яндигу і не міг второпати, чи справді він не відає, звідки гроші беруться, чи клеїть дурника. Швець завжди вміло з’їжджав з пікантних тем. І хоч заливав сліпаки по саме нікуди, свого не випускав. Перші серйозні капітали зробив ще на приватизації — хабарі проходили через Гуцула. З тугою кишенею оженився на молодій дівці — протеже Андрія, переїхав у триповерховий будинок на околиці міста, збудований стараннями Анджея…

Після другої пляшки Гуцулу вдалося розповісти про свій задум.

— Який мій інтерес у цьому? — цілком тверезо запитав Швець.

— Сорок тисяч на рік чистими, за повної відсутності ризику.

— Що треба зробити?

— Пільги для СП, що буде постачати пальне в область.

— Непоганий задум, — у ньому враз прокинувся економіст, і він розвинув думку. — Ми розширимо діяльність підприємства на регіон, бл, станемо монополістами і покажемо, як Галичина може працювати, мать їх!

Гуцул більше не міг слухати патякання шефа.

— Тодосю, може, зателефоную до Андрія, нехай зорганізує сауну, дівок? А то сидіти та пити у кабінеті…

— Робочий день не закінчився, треба мати совість… Наливай.