Чужа гра

42

Тієї ж ночі зловмисники підірвали офіси угруповання Князя, вибухи сталися у Києві та Москві. Горіли фірми, підприємства, магазини Карася, Шарика, Паші.

Максимів переглядав звіти та оперативні матеріали. У руїнах будинку Анджея знайдено вісім обгорілих трупів, один поранений — Енгельман. Його відправили до лікарні, виставили охорону. Лікарі зробили операцію, і наступного дня правоохоронці намагалися провести допит. Але Ангел мовчав.

Тієї ж ночі спецназ у «Калині» заарештував одинадцять бригадирів, серед них — Калач і Кіркуєв. У них знайшли наркотики, під столами — пістолети, що вони їх встигли скинути. Вранці шістьох одразу відпустили, серед них Калача з Циганом. Петро вдосвіта розмовляв з Валентином.

— На чий млин воду ллєш, Кіря? — запитав майор.

— На свій.

— А твої зустрічі зі Сліпим?..

— Доводиться крутитися поміж двох вогнів.

— Чому тебе не було на збіговиську в хаті Андрія?

— Ніхто не запрошував.

— А, може, навмисне не пішов?

— Ви не знаєте наших законів?

— Ми з тобою працюємо рік. Завдяки тобі розібралися у структурі, зв’язках та підзвітності вашої банди, але всього ти не хочеш розповідати…

— Що саме?

— Хто вбив Гуцула та Анджея? Про їхній приліт знало вузьке коло людей.

— Коли б знав, надіслав би в аеропорт охорону.

— Тоді чия це робота?

— Сліпого — всі знають.

— Мені відомо, що ти зімітував на нього напад.

Валентин зареготав:

— Ні хрена собі імітація — Сліпий мало Богу душу не віддав!

— Не розповідай байок! Сліпий зараз сидить у Деметраша, на ньому немає жодної подряпини.

— Це серйозна заява…

— Слухай — я цілий рік закривав очі на твої безчинства. Розповідай, що там насправді сталося! — Максимів звівся. — А потім поділишся спогадами про Москву та «гремлінів»… Якщо ні, зараз приходять два менти і п’ятнадцять хвилин відбивають тобі нирки. Потім порушуємо справу про підготовку замаху на Сліпого — є свідчення зброєносця… Будеш крутити далі, весь твій стук передаю нагору по інстанції, він губиться і «випадково» доходить до Сліпого. Потім документи дванадцятилітньої давності передаю Астаф’євим; як ти стучав на них начальнику колонії. Уявляєш, що ці виродки зроблять з тобою?

— Ви обіцяли, що це нікуди не піде.

— У нас існує правило: допомагаєш нам — тебе не чіпаємо. Переступаєш закон, починаєш забувати, що нам потрібна твоя інформація — стаєш ворогом.

Валентин видавив крізь зуби:

— Усього не розповім.

— Розповіси, — запевнив майор. — За дверима чатує Земляк, чекає, щоб я віддав тебе на заклання.

— Гаразд… Без протоколу…

І Валентин розповів про підступність Ангела з Князем, безхребетність Анджея, навчання в Москві, причини переходу на бік Сліпого:

—… Стас був не готовий до війни. Його люди працювали в Будапешті на Мойшу і підтримували в Москві пікових проти Паші. Йому потрібен був час, щоб зібрати сили.

— Але Паша, Князь, Ангел — живі, та й Шарик у Києві почав наводити порядки. Якщо вони дізнаються, що ти зімітував замах на Сліпого? Про те, що в Бондаря не влучила жодна куля, я знав наступного дня від сторонніх людей. Світ тісний.

— Посадіть Ангела, Князя, Шарика — тоді буду в безпеці.

— Проти них немає матеріалів. А оперативні розробки до справи не підшиєш.

— Мої специ зібрали цілу аудіотеку з їхніми балачками: з Гаркавим, Швецем, Гуцулом, Красновим.

— Це вже щось, — погодився Максимів. — Тепер далі. Вбивство Анджея. Мало вірю у твою непричетність.

— Сліпий знав про нашу дружбу. І не доручив би мені цю справу. А коли б у мене заговорила б совість?

— Ти і совість — поняття несумісні. Гаразд, мені треба опис ваших занять у Москві, список курсантів, прізвище керівника.

Коли Валентин закінчив давати свідчення, Максимів, розминаючи пальці правої руки, задоволено передихнув:

— Чорт забирай, цінний матеріал для розвідників. Треба запропонувати і виклянчити щось на обмін… Ще одне прохання до тебе. Не зачіпай Шлапака. Віддав вам десять тисяч…

— Шість…

— Скаржився — що таки десять, і що ви примусили розлучитися з дружиною і вимагаєте, щоб одружився з Оленою, з якою ти спиш…

Валентин зареготав:

— Про Оленку може тільки мріяти. Та навіщо він вам?

— Плануємо використати в одній справі. Не чіпай, нехай працює. Хоча б до виборів.

Розпрощавшись з Валентином, Максимів наказав Земляку:

— Готуйте оперативну машину і простежте за Кірею. Його за півгодини випустять з ІТУ. І шукайте Князя! Де Смик?

— За нашою інформацією — в Празі.

— Калач?

— З Шариком у Києві, зализують рани, — доповів Дудник.

— Кіркуєва не чіпати. Він допоможе з ними розправитися.

— Що чути про Швеця? — поцікавився Земляк.

— Скоро витре ноги об усіх. Найкращий друг Кірцуна.

— Приємно чути, що наші люди йдуть угору, — посміхнувся на всі свої криві зуби Земляк.

— До нас надійшла інформація, — повідомив Максимів, — Що в Швеця на рахунку в Австрії більше трьохсот тисяч, будиночок у передмісті Праги, пакет акцій у київському готелі на чотириста тисяч, а ще польські рахунки. У покійного Гуцула в Польщі, Німеччині, в Австрії близько півмільйона.

Земляк здивовано свиснув і зауважив:

— Враховуючи маєтність покійних, можна сказати, що Ірина — діамантова вдова. Петре, ти чоловік видний, самітній, спробуй щастя!

Майор посміхнувся:

— Викличу її на допит, можливо, й домовимося. Тоді точно куплю новий телевізор на цілу стінку. І «мерседеса».

— Коли б мав мільйон доларів, я би про таку фігню не мріяв, — зітхнув Земляк.

— Ти би вставив золоті зуби, — зареготав Максимів.

— Щоб залицятися до вдовиці, я насамперед вставив би зуби…