Чужа гра

28

Анджея випустили із СІЗО тридцятого грудня. Спрацювала дружня команда: Швець — Гаркавий — Краснов. Одного зека, що перебував за ґратами, почали жерти докори сумління — він написав заяву про свою причетність до крадіжок з квартир громадян Мордехая Вулфсона, Зої Верхарн та інших. Повідомив, що передав викрадені цінності в рахунок погашення боргу Ковалю. Йому влаштували слідчий експеримент на квартирі, яку пограбував. Під час експерименту зеку вдалося накивати п’ятами. Потім Максимів отримав інформацію про перебування втікача в Чехії.

Кримінальний люд Чорнополя святкував звільнення Анджея. Зустрічати його під в’язницю приїхали: мама, що приписувала заслуги у визволенні сина собі, Гуцул, Гаркавий, Краснов, Шарик і Карась. Ірина стояла між ними, як першокласниця і плакала. Андрій обняв і розцілував її, прошепотів на вухо: «Я так за тобою скучав!». Він відпочив, підкачав м’язи.

Невдовзі кортеж з десяти розкішних машин від’їхав від в’язниці. В дорозі почали стріляти шампанським.

Обідати поїхали в «Калину», де накрили столи. У центрі стояла велика ялинка. Новорічна атмосфера заохочувала до веселощів. Гаркавий переодягнувся на Діда Мороза, Саша — на Снігуроньку, хоч її габаритам пасувала б роль розжирілого Колобка. Ангел з Калачем узяли гітари, Краснов — баян, і коли Андрій вийшов з лазеньки, заспівали «Таганку», а потім «Наша служба и опасна и трудна». Намагалися на цю мелодію співати «У лісі, ой, у темному».

Присутність Краснова з почтом надавала значущості події. Відомий бізнесмен, що постійно з’являється в російських теленовинах з президентом, вітав в’язня совісті Андрія Коваля. Приїхав Швець. Запобігливо привітався з гостями, слиняво розцілував Андрія і крикливо пообіцяв, що буде рішуче боротися зі свавіллям у правоохоронних органах. Анджей міцно потиснув руку Швеця своєю клешнею. Теодор Данилович через силу втримав на обличчі посмішку.

… Андрій сидів за окремим столом з дружиною, батьками, тестем. Теща не приїхала — Василько продовжував хворіти, і лікарі не могли встановити діагноз. Анджей випив чарку коньяку і поцілував дружину в губи.

— Як тобі там було? — запитала Ірина.

— Відпочив. Тільки слідчий діставав — побачу де в місті, розірву. Тями немає, а форсу на десятьох прокурорів. Один нормальний мужик був — Максимів. Коли приїжджав, обіцяв, що волі мені не бачити щонайменше п’ять років.

— Він тебе обіцяв посадити, а ти кажеш — «нормальний мужик»?

— Ми граємо в одну гру. Вчора він мене обіграв, сьогодні я.

— Мені надокучило. Не хочу, щоб ти грав, хочу, щоб ти жив зі мною і не пхався до брудних справ. Знав би ти, як це бути одній, коли поряд, наче маніяки, — охоронці.

— Ми будемо разом, щойно закінчу справи… Подивися, які з нами люди, з ними нічого боятися…

Згодом компаньйони перейшли в малу залу. На розмову запросили Гаркавого, Карася, Шарика, Краснова, Гуцула, Князя та Ангела. Швець, зрозумівши, що зайвий, поїхав геть. Інші гості перебазувалися до бару.

Краснов, червоний, зіпрілий, уловивши паузу, налив усім коньяку.

— Принагідно пропоную залишитися зустріти Новий рік, — сказав Андрій, піднімаючи чарку. — І дякую за допомогу.

Проте гості відмовилися — у кожного вдома родина.

— Знаєш про «чеченський базар»[11]? — запитав Гаркавий Андрія.

— Трішки.

— Маємо витягнути з області все, — продовжив. — Спирт, продукти, будматеріали. Бери Швеця за барки і витрушуй все, аж до посівного зерна. Дякуючи панові Краснову, ми підписали угоди і починаємо приймати бабки з Німеччини. За півроку треба прокачати півмільярда доларів.

— Що з Нагірною? — поцікавився Андрій.

— Після Різдва зашлеш туди людинку, — сказав Краснов, — нехай знешкоджує місцевих авторитетів, розставляє капкани, щоб довести підприємства до банкрутства. Ми купимо на дурняк всю інфраструктуру, фонд Укрмайна з нами.

— Кіркуєв підійде? — обвів поглядом присутніх Андрій.

— Його рекомендує Паша, — сказав Краснов. — Цього досить.

— Я був би обережним, — промовив Ангел. — Принаймні для нагляду за Валентином треба послати людину.

— Поїде Князь-молодший — вирішив Андрій.

—… Зброя, — нагадав Краснов. — Я повинен перегнати через українські порти зброю для Чечні. Хто підстрахує фінансово? Мої рахунки мають бути чистими.

— Можемо через австрійський банк Мелона. Яка сума угоди? — поцікавився Ангел.

— Дрібниці, сорок мільйонів.

— Ми оплатимо, — вирішив Карась.

— Вирішу питання з портом, — пообіцяв Гаркавий. — Наступне: партія. Відомі політики готові приєднатися до нашого руху. За ними паливно-енергетичний комплекс плюс п'ять потужних банків. Установчі з'їзди мають пройти водночас по всій Україні. Гадаю, ми виступимо фундаторами партії, навернемо на свій бік інтелігенцію, місцевих фінансистів та владні структури. Пан Краснов погодився на перші заходи виділити п'ять мільйонів. Я даю мільйон.

— Ми кинемо двісті тисяч, — вирішив Андрій. — Наші можливості скромні.

— Ми — теж мільйон, — сказав Карась.

— Нас цікавить дешеве пальне, — озвався Шарик. — Готові приймати бензин необмежено. П’ять відсотків з прибутків будуть іти на фінансування партії. А заодно потіснимо конкурентів.

Вечоріло. На ялинці засяяли веселі вогники. Музики заграли «Калину». Андрій запросив Іру, Краснов — Сашу, яка не зняла костюма Снігуроньки; вони зворушливо, пузо в пузо, вальсували. Андрій усміхнено глянув на цю парочку і сказав:

— Мріяв, вийду на волю і перше, що зроблю, — затягну тебе у постіль, щоб не випускати цілий тиждень. Хто знав, що мене так будуть зустрічати… Давай втечемо!

— Але без охорони!