Чужа гра

18

Кіт не зміг розрахуватися з колективом і віддати борг братові. Тому взяв у банку безпроцентний кредит на два роки. Якось, після гульні в «Привокзальному», вранці вигнав старих і набрав нових працівників, знову запросив заступником Паньківа, що й обмили в «Зустрічі».

Працювати за рахунок бюджетного утримання, коли котиться вал інфляції — складно. Учора під час пиятики говорив зі Шлапаком про спільний бізнес… Сьогодні зайшов до нього. Роман розвернувся, взяв офіс у центрі. Робота кипить: дизайнери, юні секретарки… рекламні агенти до хрипоти ведуть телефонні переговори. Все це відбувається у двох маленьких кімнатках. Ще одна — кабінет редактора. Кота попросили зачекати, поки шеф розмовляє телефоном. Мирослав подумав — а чи не звертатися тепер до Шлапака на «ви».

Але той зустрів колегу радо, поставив на стіл горілку, помаранчі. Проте сам з пихи мало не лускав. Новий бездоганний костюм і кашемірове пальто, яким похвалявся, створювали імідж вдалого бізнесмена, а ще — сигнет на середньому пальці. Кіт був одягнений у стару шкірянку і салатового кольору двобортний костюм.

— Готуєш книжки Завади? — запитав. — Може, даси нам набір, верстку, підготовку до друку? Маю три рулони списаного паперу…

Роман замислився… Обсяг газети збільшився і набірниці копирсаються другий місяць з набором.

— І скільки хочеш за роботу? — запитав.

— Мінімально.

Друзі хутко порахували витрати, накидали договір і погодили ціну. За що й випили. Після цього Роман запросив компаньйона на обід у «Зустріч». Для початку обійшлося пляшкою горілки. Але надійшов Сашко Вечірній, що нарешті поміняв сандалі на черевики та відпустив вуса. Сьогодні пити відмовлявся, — на сесії міської ради вирішувалося питання про надання йому майстерні. Був серйозним, розповідаючи, які у нього огидні опоненти серед депутатів.

Надійшли Манас, а згодом Паньків з Юрченком. Володя пригадав, що у Романа був день народження, подарував пачку презервативів та свіже число «Пан+Пані». За столом загуділи: негарно — не виставити могорич.

— Такі дати треба пам’ятати, а нє? — обурювався Шлапак. — Хто памнятав, з тим я випив келішок.

Але компанії вдалося розкрутити його на випивку, і невдовзі на столах з’явилася така-сяка закуска, горілку принесли з магазину. Після цього Вечірній вирішив, що на сесію не піде.

За столом найбільше говорив Шлапак, вихваляючи свій офіс і знову обіцяючи взяти Віталія на роботу. Розповідав про чудові книги Завади, закликав творчих людей до об’єднання.

Кілька разів намагався вставити слівце Юрченко, нагадуючи, що причетний до цього свята. Але далі «П-цани, п-цани, дайте я скажу», справа не йшла, бо забував, що хотів сказати. Матроскін тупо дивився на присутніх, мало уявляючи, що тут відбувається.

Роман вкотре розповідав про грецьких танцівниць, але цю історію всі знали, тому переключилися на Вечірнього:

— Я вас не люблю… Церез вас не пісов на сесію, тепер лисився без майстерні! Я вас більсе не буду малювати, ви — погані.

Намалюю тільки Кота, бо він порядний, сидить, мовцить, як партізан в окопі, і курить мої сігарєти. О! Хоросий тіпаз для мого проізвідєнія! Мирослав, будеш позірувати в обназонном віде с саблєй под миской в ролі Будьонного?

— А скільки заплатиш? — запитав той, вилупивши очі.

— Тебе я тозе не люблю! Я хотів ізобразіть твій монументальний партрєт, а ти про гросі! Ти мені долзен заплатіть! Пійсят доларов в конвєртіруємой валютє!

Кіт мовчки дістав з портмоне п’ятдесятку і дав Сашкові.

— Намалюєш мене з трьома голими бабами, — сказав.

Найтверезішим був Манас, тому запропонував, щоб Матроскін заплатив після виконання роботи. Але хлопці пригадали, що в Мирослава місяць тому теж був день народження, і він теж не виставив могорич. Той погодився, пішов до шинквасу і зник. Юрист-гінеколог кілька разів виходив за ним, але повертався, обурено розводячи руками. За ним виходив і Шлапак, повертався, висловлювався нецензурно:

— Той Котяра тепер, бля, поцілує мене моцно в дупу — буде бачити і Заваду, бля, і роботу, бля, а нє?

Розрядив ситуацію Сергій Васильків на прізвисько «Біджьо» — викладач педінституту. П'ятий рік писав кандидатську дисертацію з мовознавства, і не уявляв, коли закінчить за цими гульками. Був не старшим за приятелів, проте встиг тричі одружитися, мав п'ятеро дітей. З’являвся в їхній компанії несподівано, але завжди доречно. Напиваючись, вороже рухав вилицями безголосо заводив «Yesterday» з агресивним німецьким акцентом. Мовознавчим коником Біджьо була ненормативна лексика. Стверджував, що наші матюки не мають спільних коренів у тюркських та семітських мовах: «У них «курва» — «джяляб», «прутень» — «зуб» або «кутак», а «брат» — «хуй», які ж тут спільні корені? Порівняльна лексика свідчить, що матюки — автентичні»…

— Хоца б сцось насе, — погоджувався Вечірній.

Сьогодні Васильків приніс дві пляшки горілки — хабарі за екзамени — і поставив перед друзями:

— Чув, у когось був день народження… Ромку, принеси канапок.

— А де тих п’ятдесят доларів? — невдоволено бурмотів той.

— Услі ґулять с товарисцем Матроскіним!

Роман був змушений замовляти закуску.

Години через чотири, коли проспівали «Єстедей» і в кафе залишились тільки Віталій, Шлапак і Юрченко, раптом з’явився Кіт — п’яний, як чіп, наче сліпий, походив по залі, нікого не побачив і став, підперши собою стінку. Товариші вирішили полишити «Зустріч».

Все закінчилося прозаїчним пивом, танцями з трьома шльондрами у ресторані «Вокзальний», яких потім повезли додому до Біджьо…

Опівдні, діставшись на роботу з важкою головою, Роман дізнався про напад на Анджея і не на жарт злякався. Зателефонував до Олени і повідомив про це. Дівчина передзвонила до Ірини і дізналася, що та виїжджає додому. «Оце дурна баба, — вирішив Роман. — А я краще від гріха подалі чкурну».

— Маленька моя Оленочко, — забулькотів, — може, я приїду до тебе на кілька днів, щоб ти не боялася сама спати?

— Приїжджай! Нам ніхто не заважатиме…